Вогнегасні речовини

Основними вогнегасними речовинами є вода, хімічна й повітряно-механічна піни, водяні розчини солей, інертні й негорючі гази, водяна пара, сполуки й порошки, що гасять.

Вода – найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Порівняно з іншими речовинами, має найбільшу теплоємність, тому придатна для гасіння більшості горючих речовин. При випаровуванні води утворюється велика кількість пари (1 літр води дає 1 725 літрів пари), що ускладнює доступ повітря до осередку горіння. Крім того, сильний струмінь води може збити полум'я, забезпечивши гасіння пожежі. Ефект тушіння при гасінні водою може бути підвищений шляхом подачі її в розпиленому стані. Тонко-розпиленою водою ефективно гасяться палаючі тверді речовини й матеріали, горючі рідини. За такого гасіння знижується витрата води, мінімально намокають і псуються матеріали, знижується температура в осередку горіння й осаджується дим. Для гасіння речовин, що погано змочуються водою (бавовна, торф), у воду додають спеціальні змочувачі.

Підприємства, установи, будівельні площадки, навчальні заклади повинні мати постійне протипожежне водопостачання, що забезпечить подачу води до місця пожежі в будь-який час доби в необхідній кількості. Витрата води залежить від ступеня вогнестійкості будинку. Діаметр зовнішніх протипожежних водопроводів повинен бути не менш 100 мм. На водопровідних лініях уздовж доріг і проїздів через кожні 100 м і не ближче 5 м від стін будинку розміщають пожежні гідранти. Це водозабірні пристрої, розташовувані під землею (у спеціальних колодязях) або над землею. Під час забору води до гідранта приєднують пожежна колонка. Місця установки гідрантів позначають спеціальними покажчиками (рис. 5.1). Символ ПК означає пожежний колодязь, цифра – відстань у метрах, а стрілки – напрямок.

Рис. 5.1. Позначення пожежних колодязів.

У виробничих будинках обладнують протипожежний водопровід з пожежними кранами на висоті 1,35 м від підлоги, продуктивністю не менш 0,005 м³/з і напором 0,6 МПа (6 атмосфер). Для внутрішніх пожежних кранів застосовують тканеві негумовані рукави діаметром 51 і 66 мм, довжиною 10 і 20 м.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (гас, бензин), оскільки її густина більша, вода накопичується знизу, збільшуючи площу горіння.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³ і невеликих загорянь на відкритих установках. Пара зволожує горючі матеріали і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація пари у повітрі складає 35% від загального об'єму. Як зазначалося раніше, з 1 літру води утворюється 1 725 літрів водяної пари, яку доцільно застосовувати для гасіння пожеж на великих підприємствах, що мають потужне паросилове господарство.

Водні розчини солей (бікарбонат натрію, хлорид кальцію, глауберова сіль, аміачно-фосфорні солі) застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). Солі, випадаючи з водяного розчину, утворюють на поверхні палаючої речовини ізолюючі плівки. При розкладанні солей виділяються негорючі гази, які ізолюють об'єкт горіння від доступу повітря.

Хімічна піна утвориться при взаємодії лужного й кислотного розчинів у присутності піноутворювача (84% нафтового контакту, 5% кістового клею, 11 % етилового спирту і каустичної соди). При цьому виходить двоокис вуглецю. Дія хімічної піни полягає в утворенні плівки, яка знижує температуру горіння, а також в утворенні негорючих парів і газів, що витискають повітря з зони горіння.

Повітряно-механічна піна являє собою суміш повітря (90%), води (7%) і піноутворювача ОП-1 (3%) і характеризується своєю кратністю. Піну звичайної кратності (20) одержують за допомогою повітряно-пінних стовбурів. Зараз у практиці гасіння пожеж знаходить застосування піна високої кратності (понад 200), як більше об'ємна і така, що зберігається. Вона утворюється в спеціальних генераторах, де повітря не всмоктується, а подається під певним тиском.

Інертні та негорючі гази (двоокис вуглецю і азот) знижують концентрацію кисню в осередку горіння і гальмують інтенсивність горіння. Інертні гази застосовують у порівняно невеликих по об'єму приміщеннях. Відносна концентрація інертних газів при гасінні в закритих приміщеннях становить 31...36% від об'єму приміщення. Двоокис вуглецю є незамінним засобом для швидкого гасіння пожежі. Внаслідок розширення при випуску відбувається сильне охолодження й утворяться білі пластівці твердого двоокису вуглецю. В осередку горіння він випаровується, знижуючи температуру й зменшуючи концентрацію кисню.

Вогнегасні сполуки – речовини, дія яких заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння. Однією з таких сполук є хладон 13У1 (трифторбромметан), також застосовуються сполуки на основі бромистого етилену (3,5; 4НД7; СЖБ, 5Ф). Цифри 3,5 і 7 означають, що ці сполуки 3,5 і 7 разів ефективніші за двоокис вуглецю. Ці сполуки мають більшу густину, що підвищує ефективність пожежегасіння, а низькі температури замерзання дозволяють використати їх при низьких температурах повітря.

Вогнегасні порошки – подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають їх змішуванню та утворенню грудок. Застосовуються для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, які знаходяться під дією електричної напруги. Розрізняють порошки загального й спеціального призначень. Основною сполукою порошку ПСБ є бікарбонат натрію; порошку ПФ – діамоній фосфат; П-1А – амофос; СИ-2 – силікагель, насичений хлоридом 114У2 та інші.

Дата добавления: 2015-07-13