Сутність характерні риси та основні підходи до глобалізації

Процес глобалізації охоплює всі сторони людського життя, проте щодо визначення суті та змісту даного процесу висуваються різні методологічні позиції та концепції. Низка дослідників глобалізації (У. Бек, М. Кастелз, Дж. Сорос) вважають, що вона зумовлена вільним рухом капіталів і зростанням залежності національних економік від глобальних фінансових ринків і транснаціональних корпорацій. Транснаціональні корпорації (ТНК) (компанія) (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. Справді, ТНК є акторами (гравцями) глобалізації у сфері ринку, ресурсів, технологій і комунікацій, утверджуючи глобальну економіку без кордонів.

На думку У. Бека, влада й могутність ТНК зумовлена тим, що вони завойовують держави-нації, і без революцій, без зміни законодавства, тим більше конституції, лише завдяки діловій активності. Вони перекладають на себе повноваження національної держави, послаблюючи її. Світове суспільство, створене глобалізацією, ставить під сумнів могутність національної держави. Парадоксальність ситуації, вважає У. Бек, полягає в тому, що найбагатші люди стають віртуальними платниками податків, а їхнє багатство базується на віртуозній орієнтації у віртуальному світі. Вони підривають легальними, але нелегітимними способами добробут демократичного суспільства, можливостями якого користуються. Як зазначає У. Бек, підприємці відкрили філософський камінь багатства. Нова магічна формула багатства:капіталізм без праці і без податків. Саме тому У. Бек визначає глобалізацію як сплетення національних держав та їхнього суверенітету в павутину транснаціональних акторів і як підпорядкування їхнім владним можливостям, орієнтації та ідентичності. Тож глобалізація означає вплив ТНК на всі сфери суспільного життя. Вона унеможливлює самостійні дії націй-держав у соціально-економічній сфері. У цьому необхідно вбачати дуже важливу характеристику глобалізації її некерованість. Тріумф ринкового порядку означає катастрофічну нестабільність глобальної капіталістичної системи.

Серед усіх інтерпретацій глобалізації найпоширеніша та, що світ стає більш стандартизованим, через технологічну, комерційну та культурну синхронізацію, яка йде із Заходу. Тому під глобалізацією часто розуміють набуття людством рис певної однорідності, завдяки потужному впливу західної цивілізації на решту людства, тобто його вестернізацію. «Вестернізацію» прийнято тлумачити як процес поширення на весь світ економічних практик і соціальних порядків, сформованих насамперед у Європі. Багато авторів ототожнюють нинішню модель глобалізації з вестернізацією. Крім того, менш імовірною стає одновекторність глобалізації як структурних і культурних процесів. Уже сьогодні можна говорити не тільки про європеїзацію й американізацію, а й про китаїзацію та інші полюси глобалізації. Серйозний виклик веcтернізації кидає так званий конфуціанський капіталізм із його позитивами патерналізму, партнерства, державної підтримки економіки, колективізму. Тобто глобалізація не є однотипним процесом. Вона реалізується у формах не лише вестернізації, а й локально-цивілізаційних процесів у Китаї, Росії, Індії тощо.

Глобалізація постає як процес цивілізаційної гомогенізації людства, унаслідок дії чинників конвергенції і внаслідок експансії найбільш розвинених країн цивілізаційних лідерів. Ця експансія стала можливою завдяки тому, що західна цивілізація здійснила модернізацію у формі унікального техніко-інноваційного розвитку суспільства. Модернізація підготувала грунт для глобалізації. Індустріалізація і демократизація були ключовими словами модернізації у ХХ ст. і залишаються такими на початку ХХІ. Модернізаційні процеси у економічному та філософському аспектах можна визначити як перехід від суспільства добробуту з пошуками нових якостей суспільного і приватного життя.

Механізм розвитку - інновація, що забезпечувала високі темпи розвитку науки й техніки. Інновації і нововведення визначаються як цінності і норми суспільства, яке прагне до саморозвитку. Зразок західного прогресу був привабливим для багатьох країн. Адже модель техногенного суспільства з усіма його атрибутами від загального добробуту до ліберальної демократії в принципі можна легко відтворити. Тому на шлях модернізації вступили постколоніальні країни, а згодом – посткомуністичні. Таку позицію поділяє Е. Ґіденс, на його думку, глобалізація – тільки наслідок модернізації.

Сьогодні класичну теорію модернізації критикують за багатьма параметрами. По перше, вона визнає лінійність та одно варіантність глобального розвитку, по друге, вона орієнтує на Захід, по третє, вона не дає засобів для аналізу ризиків вестернізації, зокрема індустріалізації, запровадження ринкової економіки, приватизації, багатопартійної демократії тощо. Згідно з поглядами скептиків, поняття глобалізації – основа ідеології, що її поширюють захисники вільної торгівлі, які прагнуть демонтувати системи добробуту й скоротити державні видатки на соціальні програми. І радикали, і скептики розглядають глобалізацію лише в площині економіки. Одначе не менш важливими чинниками глобалізації є технологія, культура й демократія. Тому участь у глобальній економічній системі зовсім не гарантує успіху. Нагальне завдання для країн – знайти міцну рівновагу між збереженням своєї національно-культурної самототожності та інтеграції на основі нових технологій у світовий ринок. Тому потрібно використовувати досвід країн, які зуміли досягти успіху за допомогою глобалізації та інтеграції. Звісно, зазначає Е. Ґіденс, глобалізація “не простує шляхами справедливості, і аж ніяк не є милосердною за своїми наслідками. Для великого загалу людей, які живуть поза межами Європи і Північної Америки, вона виглядає дискомфортно, подібно до вестернізації – або либонь американізації, позаяк Сполучені Штати є зараз єдиною супердержавою, яка за своїм економічним, культурним і збройовим становищем домінує у глобальній світобудові”. Тому цілком закономірно, що глобалізація у формі вестернізації викликає сумніви й незадоволеність. Зазвичай, пише Е. Ґіденс, у глобалізації вбачають чинник, який руйнує локальні культури, поглиблює нерівність у світі.

Не випадково прибічники поміркованої глобалізації вбачають у ній і нові форми експлуатації, нерівності, обмеження свободи та колонізації (вестернізації, американізації).

Концепція постмодернізму (З.Бауман, Ж.Бодрійяр,Ж. Дерріда Ж.-Ф.Ліотар, У.Бек, Д.Харві) - інша вагома альтернатива постіндустріалізму, орієнтована не на дослідження об'єктивних характеристик сучасного суспільства, а на суть явищ, що відбуваються на соціопсихологічному рівні. Постмодернізація як створення наднаціонального універсуму, об'єднуючого на основі еклектичної суміші цінностей культури Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, світські і посттрадіційні інтелектуальні течії. Філософія постмодерну солідарна з теорією про втрату економікою (господарством) статусу домінуючої підсистеми суспільства, яка задає умови і правила функціонування всім іншим підсистемам, а також зростаючому розриві і взаємної незалежності економічному і політичному житті, релігійної сфери, сфери приватного життя.

Як зазначає З. Бауман, “глобалізація роз’єднує не менше, ніж об’єднує, вона роз’єднує об’єднуючи. Те, що для інших видається глобалізацією, для інших обертається локалізацією; для одних – це провісник нової свободи, для інших – несподіваний і жорстокий удар долі. На перше місце серед омріяних цінностей виходить мобільність. свобода пересування, той вічно дефіцитний товар, який розподіляється нерівномірно, швидко перетворюючись на головний чинник розшарування нашої постмодерної доби”. Зигмунт Бауман бачить найглибший зміст ідеї глобалізації в невизначеному, некерованому і самостійному характері всього, що відбувається у світі; у відсутності центру, пульта управління, ради директорів або головної контори. наполягає, що термін «глобалізація" пов'язаний, перш за все, "з глобальними наслідками, абсолютно ненавмисними і непередбачуваними, а не з глобальними ініціативами та діями". Вчений в якості важливої риси глобалізації виділяє:

-статусну кризу інтелектуалів (еліти знання).

-«загибель відстані», звуження простору (у сучасному світі відстань існує тільки для того, щоб бути подоланою за допомогою новітніх засобів комунікації і передачі інформації.,

«розплавленість» умов людського життя та його цілей. Розмиті умови життя ведуть до утворення якогось символічного «контейнера можливостей», причому таких, що ще не виявлені, та таких які вже втрачені. Всі зміни в світі відбуваються настільки швидко, що ніяка проблема не може бути вирішена раз і назавжди - її треба періодично вирішувати заново. Наприклад, не можна знайти хорошу роботу, тому що через 1-2 роки все може змінитися, і треба буде шукати нову роботу. Локальність у глобалізованому світі, переконаний З. Бауман, – знак соціальної знедоленості й деградації.

Для процесу глобалізації характерна однорідність, яка виявляється в уніфікації потреб, цінностей, норм та ідеалів. Безперечно, глобалізація – експансивна, її не можна уникнути. Єдина надія, на думку Т. Фрідмена, що “кожна країна спроможеться розробити численні фільтри, щоб оборонити свою культуру від зовнішнього і внутрішнього тиску глобальної капіталістичної економіки, тиску, що призводить до нівеляції всяких культурних особливостей. Бо сучасна глобалізація така швидка й потужна, що культури, яким забракне снаги це зробити, просто позникають, як зникає кожен біологічний вид, нездатний пристосуватися до зміни середовища”. Одним із найважливіших фільтрів, вважає Т. Фрідмен, є здатність до “глокалізації”.

Глокалізація - здатність культури, взаємодіючи з іншими впливовими культурами, вбирати те, що природно їй підходить і могли б її збагатити, та чинити опір справді чужим речам. Глокалізація потрібна для того, щоб будь-яка країна чи культура змогла засвоїти окремі аспекти глобалізації, скористатися ними й збагатитися, але не дати цим стороннім впливам заполонити й пригнітити себе.

Таким чином, Т. Фрідмен розглядає глокалізацію оптимістично, натомість З. Бауман песимістично. Глокалізація, вважає З. Бауман, – процес нової всесвітньої стратифікації на глобалізованих багатих і локалізованих бідних.

Глобалізація для Дерріда - незворотній і закономірний процес, який переживає сьогодні світ, процес «глобалізації" не сумірний з нашим повсякденним життям, він стоїть вище конкретних світів і прагне уніфікувати все розмаїття форм соціальних організацій. Використовуючи поняття «глобалізація», Дерріда уточнює, що він говорить саме про mondialisation, у якому ясно чується створення світу, а не про globalization, в якому йдеться про всесвітній процес.

Філософ розуміє світ як оточення, говорить про світ в просторовому, а не в психологічному сенсі: людина знаходить себе у світі, а не створює його навколо себе. Дерріда цікавлять саме шляхи формування єдиного світу людей таким чином, щоб це не перетворювалося на пошук спільного знаменника для життєвих світів кожної окремої людини. Іншими словами, він задається питанням про те, як досягти спільності не втративши відмінностей, тієї системи відмінностей, яка, за словами Фуко, і може дати певне уявлення про (само) тотожності. Навіть якщо глобалізація і не знищує індивідуальних особливостей і реалізується саме як взаємне відкриття, тим не менш, це відкриття завжди відчуває вплив тих чи інших приватних інтересів і політичних стратегій. Процес глобалізації робить можливим і необхідним не тільки узагальнення, а й звільнення від історичних коренів і географічних кордонів.

Дерріда не говорить прямо про кінець національних держав і не закликає відмовитися від національного (що означало б відмову від мови та історії). Дивина глобалізації полягає в тому, що всі країни виступають за взаємне відкриття кордонів до тих пір, поки це не стосується приватних державних амбіцій. Хоча відкриття кордонів завжди і неминуче пов'язане з обмеженням державного суверенітету і з делегуванням частини повноважень міжнародним організаціям. Парадокс полягає в тому, що відкриття кордонів не може проходити без взаємного обмеження. Глобалізацію він схильний розглядати і як процес розвитку права, виходу за межі політики, та затвердження його загальнолюдських основ, і як боротьбу конкретних людей за свої права.

М. Епштейн, який багато років досліджував постмодернізм аналізує сучасний світ, як про етап «прото-Х. «Ми живемо, - відзначає Епштейн, - не після (модернізму, структуралізму, утопізму, комунізму), але на самому початку нового періоду, який найкраще характеризується приставкою«прото-»: протоглобальний, протоінформаціонний, протовіртуальний».Так, М. Епштейн, аналізуючи глобалізацію, вказує на її занадто велику швидкість,що спричиняє такі негативні наслідки, як відставання людини від рівня розвитку людства в цілому, диспропорцію між видом (біологічним) і індивідом. Загострюється диспропорція між розвитком людської індивідуальності, обмеженою біологічним віком, і соціально-технологічним розвитком людства, для якого поки не видно межу в часі.

З кожним поколінням на особистість навалюється все більш важкий вантаж знань і вражень, які були накопичені попередніми століттями і які вона не в змозі засвоїти. Глобальний обсяг науково-технічної літератури подвоюється кожні сім років. Особистість бореться з цим валом інформації та в цілому поки справляється. Відбувається «компресія» колишніх знань, забувається багато «зайвого», тому молодь не читає книг. Давно вже більшість не читає Платона і Аристотеля. Скоро ніхто не буде читати Толстого і Достоєвського - і нічого не трапиться. Те, що вони могли вкласти в скарбничку людства, вони вже вклали. Але у відношенні особистості, що формується зараз в країнах, що розвиваються, ці спостереження мають особливе значення. Людина ще недавно традиційного суспільства не може включитися в сучасний інформаційний потік і відчуває дискомфорт або фрустрацію.

Науковці виділяють чотири загальних підходів до трактування змісту глобалізації:

Перший-«гуманістичним», «глобооптімісти», підтримують глобалізацію і стверджують, що глобалізм гуманний, підтримують вільний ринок і демократію. Їх позицію виявляє формула: “Скільки світів – стільки глобалізацій”. Даний підхід стверджує, що глобалізація вирішить багато соціальних проблем. Вона є результатом розвитку глобального капіталізму, доброзичливо відноситься до ліберальних і демократичних політичних традицій. Так Валлерстайн розглядає глобалізацію як тенденцію, що діє вже декілька сторіч і спрямовану на досягнення єдності людства в рамках світосистеми, що представляє взаємозв'язок і взаємодію різноманітних країн, культур і держав в економічній, політичній, культурній, технологічній та інших сферах. Головною проблемою в контексті глобалізації Валлерстайн вважає взаємозв'язок між транснаціональними процесами та існуючими національно-державними утвореннями, націями і національними культурами.

Другий підхід, який можна назвати «критичним», характеризує глобалізацію як процес, неприйнятний в його нинішньому вигляді. У процесі глобалізації не повинні бути загублені національні демократичні досягнення, зокрема такі, як національно-державний суверенітет. (А.С. Панарін, А.В. Бузгалін). Деякі групи антиглобалістів концентрують увагу на специфічних проблемах. У пошуках альтернативної системи вони підкреслюють необхідність розвитку місцевих структур і місцевих компаній, які ґрунтувалися б на більш цілісному підході. В цілому, в даному підході переважає думка, що глобалізація досить далека від планів братерського єднання народів, світового.

Третій підхід визнає, що майбутнє глобалізації невизначено, що кінцевий результат глобалізації в даний час невідомий. Серед можливих варіантів - війна всіх проти всіх, світове панування однієї наддержави, тиранічний союз глобальної еліти, глобальна екологічна катастрофа чи якась комбінація з перерахованих варіантів. Багато хто з прихильників даного підходу закликають вивчати глобалізацію в академічному аспекті. (Д. Бречер, Т. Костелло і Б. Сміт). В. Л. Іноземцев. вважає, що сутністю глобалізації є «формування системи, що дозволяє людині чи групі взаємодіяти з іншими людьми, корпораціями та соціальними структурами, не вдаючись до посередницької ролі держави» Він також солідарний з тими західними вченими, які розглядають глобалізацію як «період невизначеності».

Четвертий підхід говорить про неоліберальну глобалізацію, сутність якої визначають як інтернаціоналізацію економічного, політичного і культурного життя людства, супроводжувану ігноруванням багатьох цивілізаційних імперативів. Неоліберальна форма глобалізації отримала найбільше поширення розвіяла міф про стійкий розвиток. Світ, як і раніше нестабільний. Модель неоліберальної глобалізації спрямована на ослаблення національних держав та їх суверенітету. Ще однією особливістю неоліберальної моделі глобалізації для периферійних країн є пріоритет фінансової діяльності над виробництвом і суспільним розподілом. Таким чином, в державах, що розвиваються створюються умови для експансії корпорацій через «нав'язування» умов глобального вільного ринку і довготривалої стратегії концентрації природних ресурсів промислово розвиненими країнами.

Неоліберали розглядають глобалізацію, як процес поступового подолання державами своїх вузькоегоїстичних національних інтересів і становлення "співтовариства цивілізованих країн", який є результатом взаємопроникнення національних економік, інтернаціоналізації фінансів, посилення ролі найбільших ТНК у світовій економіці, зростання конкуренції підприємств і фірм, незалежно від їх національної приналежності.

Підводячи підсумки вище сказаного, можна зробити наступний висновок, множинність змістів поняття «глобалізація» свідчить про те, що на сучасному етапі глобалізація постає, по-перше, як трансформація соціальної дійсності, яка характеризується різними показниками в основних сферах життєдіяльності суспільства, по-друге, як соціоприродній процес, обумовлений не тільки соціальними, але і природними причинами, по-третє, як складний, багатоаспектний, різноспрямований процес, в результаті якого відбувається посилення взаємозв'язків між природним та соціальним світом, між країнами і народами, культурами і державами, а також між окремими індивідами.

Під впливом глобалізаційних процесів складна світова система стає все більш нестійким утворенням, в якому розширюються і поглиблюються різного роду взаємозв'язки, що призводить до структурної трансформації всього сформованого раніше світового порядку. У той же час під впливом глобалізації змінюються світоглядні орієнтири, наукові уявлення, методологія аналізу масштабних процесів і явищ, коригуються раніше виявлені закономірності, описані в суспільних та природничих науках.

Таким чином, можна стверджувати, що глобалізація - це суперечливий, діалектичний процес розвитку соціоприродної дійсності, що характеризується посиленням та ускладненням системи взаємозалежності між його суб'єктом і об'єктом, і одночасно це процес розвитку наших знань про ці взаємозалежності та її глибинних основах.

Дата добавления: 2015-07-13