Філософія та методологія глобалістики

З´ясування сутності глобалістики вимагає з необхідністю існування її в межах філософського знання, для того щоб всебічно та комплексно дослідити явище глобалізації та дати відповідні висновки, передбачити можливі шляхи розвитку світового співтовариства. Під філософією глобалістики розуміється місце і роль соціприродних процесів у бутті людини. Розглядаються які поправки при осмисленні свого існування повинна внести людина, якщо вона стане співвідносити своє буття з соціприродними процесами, що відбуваються у світі.

Для того щоб усвідомити специфіку філософії глобалістики, потрібно уявити собі космічний корабель, на борту якого безліч абсолютно різних людей. Оскільки корабель перебуває в космосі, то існування людей, що знаходяться на його борту, обмежена фізичними можливостями корабля. Для того, щоб життя цих людей, їхнє буття було осмисленим, тобто гідним людини, необхідно щоб вони всі, незважаючи на існуючі між ними відмінності і розбіжності усвідомили свою єдність, змогли обмежити і приборкати себе, бо їх існування зумовлено рамками їхнього корабля. Більше того, люди повинні усвідомити не тільки свою єдність, але і єднання з кораблем, бо надійність корабля - це гарантія безпеки; люди їх корабель повинні постати як єдине ціле. Якщо тепер ми замінимо космічний корабель планетою Земля, а наша планета це теж свого роду космічний корабель, і спробуємо з тих же позицій, розглянути існування землян і Землі як єдине ціле, то таке осмислення і буде філософією глобалістики.

Філософія глобалістики виходить з ідеї цілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють вона повинна знайти фундаментальні принципи людського буття, які стали б сприяти досягненню ідеї цілісного єднання.

До філософсько - методологічних досліджень глобалістики слід віднести синергізм. Синергетика є новим і досить актуальним напрямком в дослідженні глобальних проблем і процесів. Синергетика (від грец. Synergetikos - спільний, узгоджений) - наукова дисципліна, що вивчає зв'язки між елементами структури підсистемами), які утворюються у відкритих системах (біологічних, фізико-хімічних, геолого-географічних і, можливо, глобальних) завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовиною, енергією та інформацією з навколишнім середовищем у неврівноважених умовах. У таких системах спостерігається узгоджена поведінка підсистем, у результаті чого зростає ступінь її впорядкованості (зменшується ентропія), тобто розвивається процес самоорганізації. Сучасна синергетика являє собою систему концепцій, що описують закономірності будови, функціонування та еволюції відкритих систем, до яких можна віднести як сукупність глобальних проблем і процесів, так і систему глобального світу в цілому. Основні положення синергетичної концепції самоорганізації можуть бути також екстрапольовані на процеси глобалізації.

Глобальний світ є відкритою системою, неврівноважений стан якої характеризується нестабільністю однополярного світу і світовою економічною кризою. Між акторами глобального світу, які являють собою сукупність його підсистем, відбувається інтенсивний обмін ресурсами матеріальними (сировина, енергія, товари), технологіями, ідеями, досягненнями культури, мистецтва.

Система, що оточує глобальне середовище периферійного світу може розглядатися як сукупність складових її (оточення) об'єктів, що знаходяться в динаміці. В складі світової глобальної системи реалізується інтенсивна інформаційно-комунікативна взаємодія, а також взаємодія інформаційних полів її об'єктів.

Розрізняються процеси організації та самоорганізації. У контексті глобальної системи можна говорити про становлення нового світового порядку, заснованого на якихось ліберальних економічних, політичних та ідеологічних стандартах. Організація, на відміну від самоорганізації, може характеризуватися, наприклад, утворенням однорідних стабільних статистичних структур, типовим прикладом яких можуть бути глобальні і великі регіональні організації такі, як ООН, НАТО, ЮНЕСКО та ін. Більш того, ряд великих регіональних організацій (ЄС,) по мірі включення у свій склад нових членів проявляють все більше ознак глобальності.

Процеси самоорганізації відбуваються в середовищі поряд з іншими процесами, зокрема протилежної спрямованості, і можуть в окремі фази існування системи як переважати над останніми (прогрес), так і поступатися їм (регрес). Так, процес самоорганізації в ряді регіонів світу характеризується очевидними ознаками регресу. Прикладами можуть служити процеси, що протікають в СНД. Однак сама система довгий час була досить стійкою, поки не розпочалася криза однополярного світу. Самоорганізація може мати в своїй основі процес перетворення чи розпаду структури, що виникла раніше в результаті процесу реорганізації. Сьогодні глобальна система переживає процес свого перетворення і поступового переходу до конфігурації багатополярного світу. Оскільки однополярний світ є досить розвиненою системою, то його перехід до багатополярної структури можливий тільки через кризу системи, точкою біфуркації якої є сучасна світова економічна криза. Можливо, наслідки світової економічної кризи і будуть таким «стрибком», а сама криза стане переломним моментом переходу системи однополярного світу в більш стійку систему багатополярності. Кризу можна розглядати як фазовий перехід до формування нової «кристалічної решітки» світової цивілізації.

Якщо вести мову про методи, які використовуються в межах глобалістики то тут слід перераховувати всі методи окремих наук, та їх внесок в дослідження всіх складових глобалізаційних процесів, тому що в глобалістиці задіяні філософія, культурологія, політика, економіка, екологія, ідеологія.

В рамках філософсько-методологічного підходу досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, розглядаються найбільш загальні питання про соціально-політичні, економічні перетворення, необхідних для успішного вирішення глобальних проблем і оптимізації протікання процесів, що лежать в їх основі.

У філософії глобалістики є два підходи до проблеми існування людини. Перший підхід можна позначити як сцієнтистсько-технократичний. Він розглядає проблему людини утилітарно-прагматично, тобто передбачає подальше вдосконалення людини шляхом розвитку її "нових якостей". Такий підхід розвивається в рамках Римського клубу і був першим в історичному плані.

Другий підхід виник як альтернатива першому він передбачає повернення людині справжності, яка була втрачена в ході її історичного розвитку. Основна ідея даного підходу лежить у відповідальності людини за своє буття. Цей напрямок в глобалістиці виходить із філософії екзистенціалізму.

В даний час можна виділити наступні п'ять напрямків в глобалісти ці.

1.Технократична глобалістика прихильники цього напряму виходять з того, що оскільки науково-технічний прогрес є головною причиною загострення глобальних проблем, то, вирішення цих проблем можливе лише шляхом подальшого вдосконалення техніки.

«Технотронну ідилію» пропагує З. Бжезинський. Його футурологічний проект пов’язаний з «технологічною елітою», до складу якої входять учені і техніки, котрі, скинувши владу партій і профспілок, забезпечать свідомий контроль за розвитком суспільства й особисту свободу його громадян.

Теорії «технотронного» і «постіндустріального» суспільства в дещо модифікованому вигляді дістали свого продовження в доповіді О. Кінга (ФРН) Римському клубу «На радість і горе, мікроелектроніка і суспільство». У доповіді дано комплексну оцінку впливу сучасної мікроелектроніки на повсякденне життя людей, на перебіг економічних і соціокультурних процесів. «Рожеве майбутнє» людства — це результат методології так званого технологічного детермінізму.

2. Постіндустріальна глобалістика представники цього напряму вбачають причини глобальних проблему змінах які відбуваються в політичній, соціальній та економічній структурах суспільства, викликаних переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. З виникненням глобального постіндустріального суспільства, глобальні проблеми будуть вирішені.

До цих учених належить Д. Белл. Він вважає, що визначальним фактором розвитку в «постіндустріальному суспільстві» має бути не капітал, а нове знання і влада у вигляді «нового класу» технократів і висококваліфікованої інтелігенції. На його думку, «індустріальне суспільство» характеризується п’ятьма головними ознаками:

• зміщення акцентів з виробництва товарів на виробництво послуг;

• поява і поширення впливу «нового класу» технократів і інтелектуалів;

• визначальна роль теоретичного знання як «нервового вузла соціальної системи», джерела її розвитку і підґрунтя вибору політики майбутнього;

• здійснення свідомого контролю над технологічним зростанням, що має спричинити принципово нову форму суспільної еволюції;

• розроблення нової «інтелектуальної технології», яка позбавить анархії стихійного ринку завдяки широкому застосуванню системного аналізу, теорії ігор, імітаційного моделювання і сучасних методів опрацювання й аналізу інформації на комп’ютерних системах.

На думку автора «Третьої хвилі» О. Тоффлера, «суперіндустріальному суспільству» майбутнього доведеться зіштовхнутися ще в небачених масштабах із проблемами безробіття, дефіциту продуктів харчування, енергії тощо.

3. Еколого-популістська глобалістика, прихильники цього напряму бачать джерело загострення глобальних проблем у взаємодії суспільства і природи. На їхню думку, для вирішення глобальних проблем необхідно звести воєдино новітні досягнення природничих наук і використовувати їх при прийнятті політичних рішень, що, в кінцевому рахунку, дозволить усунути антропогенні наслідки технічного прогресу. Ключ до вирішення проблем, лежить в "альтернативному світогляді" або так званому "третьому шляху".

Перераховані три напрямки глобалістики реалізують ідею "утилітарно-прагматичного" підходу до вирішення проблеми людини.

У рамках другого підходу, тобто надання справжності людському буттю розвивається "екзистенційно-культурна глобалістика" і "еволюційно-детерміністська".

4. Екзістенціально-культурна глобалістика, для представників цього напряму характерний більш широкий погляд на генезис глобальних проблем. В якості основної причини їх загострення можна назвати дегуманізацію культури. Рішення сучасної кризи бачиться у поверненні справжнього гуманізму, де людина буде нести відповідальність за своє буття.

5. Еволюційно-детерміністська глобалістика. Представники цього напряму вважають, що феномен техніки має онтологічний статус, тобто технічний прогрес - це частина еволюції природи. Людство має лише правильно налаштуватися на цей еволюційний процес, а "мудрість" природи сама вирішить виниклу кризу.

Дата добавления: 2015-07-13