Мал. 3. Хатня муха, її яйця, личинки і лялечка

Мал. 2. Реалізація механізму передачі при кишкових інфекціях.

КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ

Хвороби, що належать до цієї групи інфекцій, мають різноманітні клінічні прояви і висліди. Однак, усіх їх об’єднує переважна локалізація збудників у травному каналі та виділення їх з калом. Найчастішими факторами передачі є харчові продукти, вода, брудні руки, комахи, побутові речі (мал. 2).

Хвороби, що належать до цієї групи інфекцій, мають різноманітні клінічні прояви і висліди. Однак усіх їх об’єднує переважна локалізація збудників у травному каналі та виділення їх з калом. Найчастішими факторами передачі є харчові продукти, вода, брудні руки, комахи, побутові речі.

Харчовий шлях передачі   (молоко, молокопро­дукти, овочі, фрукти, м’ясо, риба та ін.)

Водний шлях передачі   (вода відкритих во­дойм, колодязів, водо­гонів та ін.)

Контактно-побутовий шлях передачі (дверні ручки, вимика­чі, предмети домаш­нього вжитку, рушни­ки, посуд, руки)

Значна роль у розповсюдженні збудників цих хвороб належить мухам (мал. 3), оскільки вони є механічними переносниками хвороботворних агентів і живляться як продуктами їжі людини, так і різними покидьками. Звичайним місцем, куди мухи відкладають яйця, є гниючі продукти, кухонні залишки, гній, фекалії людини тощо. За один раз муха відкладає до 160 яєць. При сприятливих умовах за добу з яєць виходять личинки, які через 1-2 тиж. заляльковуються, і ще через 1-2 тиж. з лялечки виходить доросла муха. Весь розвиток від яйця до мухи відбувається приблизно протягом місяця.

Необхідним профілактичним заходом при кишкових інфекціях є ізоляція хворих (у стаціонарі - за певних клініко-епідеміологічних показань, чи вдома), а також санація носіїв збудників.

Враховуючи фекально-оральний механізм передачі, особливого значення набувають дії, спрямовані на розрив цього механізму. Основними серед них є санітарно-гігієнічні заходи щодо запобігання забрудненню об’єктів довкілля.

Імунізація проти багатьох інфекційних хвороб цієї групи на сьогодні не відома або розроблена недостатньо. Використовуються донорський імуноглобулін (гепатит А), створено окремі вакцини (поліомієлітну, бруцельозну, черевнотифозну, сальмонельозну, холерну і ряд інших), однак більшість з них малоефективна і тому має другорядне значення.

Важливою умовою для запобігання кишковим інфекціям є епідеміологічний нагляд. Це система безперервного збору даних про захворюваність, епідеміологічного аналізу та обстеження, контролю за ефективністю профілактичних і протиепідемічних заходів. При такому нагляді постійно співпрацюють спеціалісти епідеміологічного і санітарного відділів санепідемстанції. Санітарним лікарям належить провідна роль у зборі й аналізі інформації про умови довкілля та його санітарно-гігієнічний стан, якість харчових продуктів і води. Епідеміологи стежать за захворюваністю й носійством. Систематично здійснюється епідеміологічний аналіз. Оперативний епіданаліз включає в себе контроль за виконанням запланованих протиепідемічних заходів, станом епідемічно важливих об’єктів, оцінку соціальних і природних чинників, що мають визначальний вплив на епідемічний процес. Поточний аналіз полягає у вивченні випадків захворювань і визначенні інтенсивності епідемічного процесу. Отримана інформація порівнюється з такими ж даними за минулі роки, на основі чого прогнозується рівень захворюваності, а також визначається об’єм і черговість профілактичних заходів.

Гепатити А, Е

Це вірусні хвороби з переважним ураженням печінки і травного каналу, що нерідко перебігають з жовтяницею.

Етіологія. Збудники обох гепатитів – дуже маленькі за розмірами РНК-віруси (27-32 нм). Вірус гепатиту А стійкий до дії різноманітних фізичних і хімічних чинників: при температурі -20 °С вірус зберігається роками. Витримує температуру 60 °С протягом 10-12 год. При кип’ятінні він руйнується за 1 хв. Швидко гине під дією ультрафіолетових променів. Відносно стійкий до дії хлораміну і формаліну. Стійкість вірусу Е до фізичних і хімічних впливів ще менша.

Джерело збудника. Гепатити А та Е - антропонози. Їх віруси виявляються у фекаліях хворих. Збудники обох гепатитів виділяються в останні дні інкубаційного періоду, протягом усього початкового (переджовтяничного) періоду хвороби і зрідка в менших кількостях - у наступні дні. Оскільки хворих на безжовтяничну форму більшість і їх важко виявити, вони мають основне епідеміологічне значення у розповсюдженні інфекції.

Механізм і шляхи передачі. Обидва гепатити передаються за допомогою фекально-орального механізму. Основну епідеміологічну роль відіграють вода (зокрема при гепатиті Е) і харчові продукти, що іноді зумовлюють епідемії та групові спалахи. Можливе зараження при споживанні ягід і овочів, зібраних з ділянок, які поливались стічними водами та удобрювались фекаліями. Значно рідше трапляється зараження через побутові речі (в дитячих дошкільних закладах).

Прояви епідемічного процесу. Найчастіше вражаються діти та юнаки.Сезонність при гепатиті А дуже чітка: на серпень-грудень припадає до 70 % загальнорічної захворюваності, що пов’язано з ліпшими умовами для реалізації фекально-орального механізму передачі інфекції влітку і восени та тривалим інкубаційним періодом (15-50 діб). Гепатит А характеризується нерівномірністю розподілу на різних територіях, періодичним чергуванням підйомів і спадів захворюваності з інтервалом у 3-5 років і більше.

Сезонність гепатиту Е осінньо-зимова і весняно-літня, у країнах Азії збігається з сезоном дощів (через забруднення відкритих водойм). На ендемічних територіях спостерігається циклічність з 7-8-річними інтервалами. Для гепатиту Е характерний вибуховий характер спалахів з високими показниками захворюваності, що в 5-10 разів перевищують звичайний рівень захворюваності на гепатит А, територіальна нерівномірність поширення та низька осередковість у родинах.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При гепатитах будь-якої етіології з’ясовують дату захворювання та появи жовтяниці, наявність подібних захворювань серед членів сім’ї, дітей у дитсадку, школі, співробітників тощо. Щоб виключити інші види гепатитів, уточнюють, чи не отримував пацієнт за останні 6 міс. парентеральних маніпуляцій (переливання крові та її препаратів, ін’єкції ліків, хірургічні втручання тощо).

Для встановлення факторів і шляхів передачі інфекції вивчають санітарний стан житла чи дитячого закладу, системи водопостачання, харчування, каналізації і т.д.

Протиепідемічні заходи. З метоюлокалізації та ліквідації епідемічних осередків важливо передусім нейтралізувати джерело збудника. Для цього необхідно:

якомога раніше (бажано ще у початковому періоді хвороби) виявити та ізолювати хворих;

в епідемічних осередках встановити спостереження за контактними особами (не рідше 1 разу на тиждень протягом 35 діб при гепатиті А та 40 діб при гепатиті Е) на предмет виявлення ранніх ознак хвороби;

зі стаціонару реконвалесцентів виписувати за умови повного клінічного одужання і нормалізації біохімічних показників крові.

Для розриву механізму передачі слід:

контролювати джерела водопостачання, каналізаційні й очисні споруди, об’єкти громадського харчування тощо;

забезпечити належний санітарно-протиепідемічний режим у дитячих, лікувальних, навчальних установах, у яких може відбутися інфікування;

в епідемічних осередках здійснювати поточну та кінцеву дезінфекцію 3 % розчином хлорвмісних препаратів, а також камерну дезінфекцію

Вплинути на третю ланку епідемічного процесу можна шляхом використання специфічної профілактики (при гепатиті А).

Специфічна профілактика. У деяких країнах вироблені інактивовані вакцини з вірусу гепатиту А, розмноженого на культурі тканин. Промисловий випуск таких вакцин здійснюється фірмами Сміт Клайн Бічем (Бельгія) а також Мерк Шарп і Доум (США). Результати їх застосування свідчать про високу епідеміологічну ефективність, яка досягається шляхом створення у щеплених стійкого активного імунітету.

У нашій країні поки-що при цій інфекції вдаються лише до пасивної імунізації: застосовують донорський імуноглобулін, що містить високі титри антитіл до вірусу. Створений у такий спосіб пасивний імунітет короткочасний (до 3-4 міс.). У випадку особливих епідеміологічних показань здійснюють передсезонну імунопрофілактику (за 2 тижні до початку сезонного підйому захворюваності). Планова імуноглобулінопрофілактика показана особам (переважно дітям), котрі контактували з хворими в епідемічних осередках, або виїжджають у регіони з високою захворюваністю на гепатит А. Дітям дошкільного віку вводять 0,75 мл, учням молодших класів – 1,5 мл, старшокласникам і дорослим – 3 мл 10 % розчину препарату.

Специфічна профілактика гепатиту Е не розроблена. Вирішальне значення мають санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на запобігання поширенню кишкових інфекцій.

http://indimuz.org.ua/archives/108

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=Esher1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=Esher2

Шигельоз

Це бактерійний антропоноз із переважним ураженням слизової оболонки товстої кишки, яке супроводжується проносом і загальною інтоксикацією.

Етіологія. За ферментативною активністю і антигенними властивостями розрізняють 4 види збудника: Sh. dysenteriae, Sh. flexneri, Sh. boydii, Sh. sonnei. В Україні найчастіше виявляють шигели Зонне і Флекснера, зрідка – шигели Бойда. Перші 3 види додатково діляться на ряд серологічних типів, а Sh. sonnei – на біохімічні типи. Це короткі нерухливі грамнегативні аеробні бактерії.

Мікроби мають різну стійкість у довкіллі. Найбільшою стійкістю відзначається Sh. sonnei, найменшою – для Sh. dysenteriae. Водночас ступінь патогенності цих збудників характеризується зворотною залежністю: найбільш патогенною є Sh. dysenteriae, найменш – Sh. sonnei. Шигели досить добре зберігаються у воді, ґрунті, молоці, на поверхні багатьох харчових продуктів (від декількох діб до місяця і навіть довше). Разом з тим, вони дуже чутливі до підвищення температури (при 56-60 °С гинуть за 10 хв), дії ультрафіолетових променів, дезінфектантів, які містять хлор.

Джерело збудника. Джерелом єхвора на дизентерію людина або бактеріоносій. Виділення збудників з фекаліями починається одночасно з першими проявами хвороби, досягає максимуму на 3-5-й день і триває навіть в період реконвалесценції (аж до загоєння слизової). Найбільша епідеміологічна роль належить хворим з легким і стертим перебігом інфекції (80-90 % заражень), а також реконвалесцентним носіям. Особливу небезпеку становлять хворі та носії збудників серед осіб, що працюють у системі харчування і водопостачання, дошкільних дитячих закладах.

Механізм і шляхи передачі. Як і при інших кишкових інфекціях, механізм передачі збудників шигельозу - фекально-оральний. Розповсюдження відбувається харчовим, водним, побутовим шляхами, а також за допомогою мух. Відповідно найчастішими факторами передачі є:

а) харчові продукти, що безпосередньо перед вживанням не підлягають термічній обробці (переважно при шигельозі Зонне);

б) забруднена нечистотами вода (переважно при шигельозі Флекснера);

в) предмети побуту (іграшки, посуд, дверні ручки тощо).

У разі харчового шляху поширення захворювання перебігають на кшталт харчової токсикоінфекції з коротким інкубаційним періодом й одночасним захворюванням багатьох людей, котрі споживали один і той самий продукт.

Водні спалахи шигельозу характеризуються стрімким підйомом захворюваності й таким же її спадом. Епідеміологічні ознаки таких спалахів визначаються особливостями джерела водопостачання (водопровідна мережа, колодязі чи інші відкриті водойми), інтенсивністю забруднення, здатністю водойм до самоочищення та ін. Поява в осередку декількох захворювань через інтервали в межах інкубаційного періоду (від 12 год до 7 діб), є одним з непрямих доказів водного або харчового поширення інфекції.

Інфікування на побутовому рівні відбувається внаслідок безпосереднього контакту з хворим чи забрудненими його виділеннями предметами побуту. Оскільки збудники, як правило, із забруднених предметів побуту попадають на харчові продукти через руки, шигельоз називають «хворобою нечистих рук». Така захворюваність характеризується спорадичністю або сімейними спалахами і переважно легким перебігом.

Часто механічними переносниками шигел є мухи, якщо вони мають доступ до нечистот і харчових продуктів.

Прояви епідемічного процесу. Для шигельозу характерна літньо-осіння сезонність. Сприйнятливість загальна, однак хворіють переважно діти, особливо віком 2-7 років.

Шигельоз Зонне викликає періодичні підйоми захворюваності через 2-3 роки. Саме Sh. sonnei домінує зараз у світі.

Шигельоз – супутник воєн і стихійних лих. На рівень захворюваності значною мірою впливає густина населення, якість комунальних послуг, санітарно-гігієнічна культура людей.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З метою виявлення джерела, шляхів і факторів передачі інфекції вивчають харчування, водопостачання, побутові особливості та інші умови появи шигельозу.

Підозрілих на шигельоз обстежують клінічно, з’ясовують епіданамнез і здійснюють лабораторні дослідження. Випорожнення забирають на бактеріологічне дослідження до початку етіотропного лікування. Для виділення шигел використовують штучні живильні середовища (Плоскірєва, Ендо, Левіна). Допоміжне значення має виділення у крові специфічних антитіл у РПГА.

Епідемічне обстеження в осередках включає спостереження за контактними особами (контроль за випорожненнями, у дітей – ще й термометрія). Декретованих осіб та «організованих» дітей обстежують бактеріологічно, а в разі позитивного результату – також інших членів колективу. Для аналізу групового спалаху доцільно скласти картограму захворювань.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на джерело збудника, такі:

виявлення та ізоляція хворих (їх госпіталізують за наявності відповідних клінічних та епідеміологічних показань);

встановлення спостереження за контактними в осередку протягом 7 діб від часу ізоляції останнього хворого;

одноразове бактеріологічне обстеження (у квартирних осередках) декретованих працівників і організованих дітей;

припинення ізоляції лише після клінічного одужання і (для декретованих і прирівнюваних до них осіб) негативного результату бактеріологічного дослідження калу.

Розірвати механізм передачі можна шляхом:

поточної (при лікуванні вдома) і заключної (при госпіталізації) дезінфекції 3 % розчином хлорвмісних препаратів;

встановлення санітарно-протиепідемічного режиму в дитячих, лікувальних установах і закладах громадського харчування, в яких може відбутися інфікування;

забезпечення населення доброякісною водою та харчовими продуктами.

Профілактикашигельозу зводиться до того ж комплексу санітарно-гігієнічних і санітарно-технічних заходів, що й при тифо-паратифозних захворюваннях.

Усім, хто влаштовується на роботу до харчових і дитячих закладів, а також дітям, які поступають у ясельні групи, здійснюють одноразове бактеріологічне дослідження калу на шигели. Надалі декретованих осіб обстежують за спеціальними показаннями (як правило, без попередження).

Здійснюють постійний контроль за роботою молокозаводів, інших харчових закладів і системою водопостачання. Виняткове значення має санітарна культура населення, налагоджування належного санітарного стану ясел, будинків перестарілих та ін.

Специфічна профілактика. Запропоновані в минулому вбиті вакцини виявилися малоефективними, тому вони вже не використовуються. Зараз випробовуються ентеральні вакцини.

Епідеміологічне обстеження осередку шигельозу розпочинають зі спроби виявлення інших зареєстрованих і незареєстрованих хворих з числа осіб, котрі донедавна контактували з хворим чи харчувалися разом з ним. Доцільно відвідати квартиру хворого, місце його роботи чи навчання, провести опитування родичів, сусідів, співробітників. Така інформація дозволяє оцінити розміри епідемічного осередку, запідозрити можливі шляхи і фактори передачі, а також виявити джерела збудника.

Особливу увагу звертають на з’ясування анамнестичних даних про контактних осіб (чи хворіли раніше на шигельоз, чи буває у них періодичний пронос тощо). Працівників харчових підприємств і осіб, які до них прирівнюються, потрібно направити на обстеження в КІЗ поліклініки або провести їм бактеріологічне дослідження випорожнень. Це ж стосується дітей, які відвідують дошкільні заклади.

Для цього використовують горшки або підкладні судна, попередньо оброблені лише окропом. Можна користуватися спеціальними ректальними трубками або тампонами, якими забирають матеріал безпосередньо з поверхні слизової оболонки прямої кишки. Слід дотримуватися ряду правил: 1) випорожнення засівають на спеціальні живильні середовища, 2) при можливості з калу відбирають грудочки слизу, 3) матеріал забирають до початку етіотропної терапії, 4) посів здійснюють якомога раніше: не пізніше 2 год після забору матеріалу.

У випадку групового захворювання з’ясовують чим і де харчувалися потерпілі? Важливо уточнити місце придбання продуктів, час споживання, особливості кулінарної обробки, умови зберігання. Цікавляться, якою водою (кип’яченою чи ні) користувалися хворі, з яких джерел її було отримано?

Вода і продукти, які ймовірно стали факторами передачі інфекції, підлягають бактеріологічному дослідженню. Масло, сметану, крем забирають стерильною ложкою у кількості 100-200 г. Стерильними тампонами, змоченими в ізотонічному розчині хлориду натрію, роблять змиви з тарілок, іншого кухонного начиння.

Вивчення спалахів шигельозу повинно враховувати динаміку захворюваності, територіальне поширення хвороби, віковий та професійний фактори, їх зв’язок з особливостями клінічного перебігу тощо.

Аналізуючи отримані дані, звертають увагу на виявлені дефекти в роботі харчових і комунальних об’єктів, що могли сприяти поширенню інфекції.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s2

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=salm

ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ В ОСЕРЕДКАХ ІНФЕКЦІЙ З ТРАНСМІСИВНИМ ТА КОНТАКТНИМ МЕХАНІЗМАМИ ПЕРЕДАЧІ

Інфекції, які входять до групи кров’яних, об’єднані за спільним, трансмісивним, механізмом передачі. Під поняттям «трансмісія» розуміємо передачу збудника за допомогою живого переносника. Механічний перенос мікроорганізму через нестерильні медичні інструменти відносять не до трансмісивного (фактором передачі не є живий об’єкт, в якому уможливлюється розмноження й тривале зберігання збудника), а до контактно-ранового механізму передачі.

Більшість кров’яних інфекцій є типовими зоонозами. А оскільки ареал популяцій тварин зазвичай займає велику площу у природі, а самі особини тваринного світу дуже розріджені, паразитичні види, аби зберегти себе, змушені були адаптуватися до ще однієї передаточної ланки, яка зв’язує макроорганізми між собою. Таким зв’язуючим елементом є ектопаразити – членистоногі, які для живлення використовують кров різних теплокровних і холоднокровних тварин. Відтак, в еволюції сформувалася незвичайна – кров’яна – локалізація паразиту.

Відтак, збудники, які перебувають у крові зараженого макроорганізму, при харчуванні кровосисних комах (вошей, бліх, кліщів, комарів, москітів та ін.) потрапляють в їх організм, інфікуючи останніх. При повторному кровоссанні на іншому макроорганізмі відбувається трансмісія збудника в організм нового господаря.

Підкреслимо, що переносниками можуть бути тільки ті види членистоногих, в організмі представників яких можливе накопичення (розмноження) паразиту або здійснюється певний цикл його розвитку (механічне перенесення не може забезпечити доставку збудника у дозах, необхідних для розвитку інфекційного процесу). Еволюційно сформувалися настільки тісні взаємовідносини між мікро-, макроорганізмами й переносниками, що часто їх позначають терміном «специфічний переносник». Так, конкретний збудник може розвиватися тільки у представників одного виду членистоногого (наприклад, рикетсія Провачека тільки в організмі одежної воші), одного роду (плазмодії малярії здійснюють певний цикл розвитку тільки в кишечнику комарів роду Anopheles), або іноді – родини (вірус кліщового енцефаліту розмножується до досягнення інфікувальної дози для людини в тілі іксодових кліщів).

Здавалося б закономірним, що інфекція для членистоногого повинна супроводжується хворобою. Дійсно, так у багатьох випадках і стається. Зокрема, інфікована рикетсіями Провачека одежна воша дуже млява, порівняно зі здоровою комахою вона рухається значно повільніше і живе не більше 30 діб, у той час, як, термін життя здорової удвічі більший. Інвазований малярійним плазмодієм комар роду Anopheles не здатний перелетіти відстань, звичайну для здорового комара і тривалість життя першого також суттєво коротша. У зв’язку з цим притримуватися тільки позиції антропоцентризму в науці й говорити про членистоногого як про простого переносника навряд чи доречно. До того ж у тільки у тілі згаданого малярійного комара відбувається статевий цикл розвитку плазмодіїв, що дозволяє визнати його основним господарем збудника малярії, а людину (в організмі людини проходить безстатевий цикл) – проміжним. У такому разі логічно стверджувати, що не комар інвазує людину, а, радше, навпаки!

У багатьох членистоногих, зокрема кліщів Rhipicephalus sanguineus, Rh. арpendiculatus, Haemaphysalis leachi, Hyalomma aegypti та ін., збудник (у зазначеному випадку Rickettsia conori – збудник марсельської гарячки) зберігається довічно, не спричиняючи більш-менш помітного дискомфорту для членистоногого. Це ж стосується іксодових, аргасових кліщів та інших членистоногих, в організмі яких численні збудники (вірус кліщового енцефаліту, борелії – збудники іксодового кліщового бореліозу та ін.) можуть зберігатися протягом років і здатні передаватися потомству ще й трансфазово і трансоваріально. Таким чином, багато членистоногих по суті є не тільки переносниками, а ще й джерелом збудника (в їх тілі відбувається живлення, розмноження паразитів і вихід їх за межі організму членистоногого). Крім того, враховуючи тривале зберігання збудників у тілі членистоногого, саме вони, а не хребетні, часто є резервуаром збудників у природі. В інших випадках їх коректніше характеризувати як проміжних господарів.

Щоправда, яким би тривалим не був період виживання збудника в організмі членистоногого і навіть трансоваріальна передача паразиту не може забезпечити зберігання збудника як біологічного виду. Для цього в його циркуляцію обов’язково повинні підключитися тварини.

Членистоногі заражаються при кровоссанні хворих тварин чи людини. Збудники розмножуються у слинних залозах (малярія, кліщовий енцефаліт) чи травному каналі (чума, висипний тиф, волинська гарячка) екзопаразитів. При наступному кровоссанні (позначається як «специфічна інокуляція» або просто «інокуляція») вони зі слиною, гемолімфою, масами, що зригують, або випорожненнями заносяться до сприйнятливого організму. Інфікуванню може сприяти сама людина, котра, наприклад, розчухує місце укусу воші і при цьому втирає збудників у ранку, яка, таким чином, стає вхідними воротами інфекції. Це так звана контамінація.

Для багатьох хвороб цієї групи (чума, туляремія, кліщовий енцефаліт та ін.) притаманні й інші механізми передачі. Так, при кліщовому енцефаліті зареєстровані випадки зараження при питті в осередках кліщового енцефаліту козиного молока, одержаного від інфікованих тварин. Проте такий шлях надто малозначущий і в зберіганні збудника в природі принципового значення не має. Тому у природних резервуарах завжди переважає трансмісивний механізм передачі. Саме завдяки цьому механізму підтримується циркуляція збудника серед тварин, що й дозволило зарахувати такі хвороби до кров’яних інфекцій.

При зоонозних трансмісивних нозоформах людина, як правило, є біологічним тупиком (мал. 1), оскільки можливість повторного нападу членистоногих на одну і ту ж людину украй мала. До того ж навряд чи переноснику (наприклад, іксодовому кліщу) вдасться декількаразово абсолютно безпечно для себе нассатися крові людини (цей процес займає декілька діб) й покинути макроорганізм непоміченим, а, отже, живим.

Щоправда, при деяких нозоформах людина може виявитися активним учасником циркуляції збудників (жовта гарячка, гарячки денге, деякі лейшманіози та ін.), тобто вона стає джерелом збудника, причому іноді домінуючим (жовта гарячка міст).

На фоні великої кількості зоонозних кров’яних інфекцій кількість антропонозних захворювань обмежена (мал. 4). Це малярія, паразитарні тифи (висипний і вошивий поворотний тифи, волинська гарячка) і деякі гельмінтози.

Характерними особливостями зоонозних кров’яних інфекцій є їх ендемічність: реєстрація на територіях, де живуть переносники збудника, а також чітка сезонність – зараження відбуваються в період активності переносників.

Дієвим профілактичним засобом є дезінсекція. Однак, особливості епідеміології цієї групи зоонозних інфекцій, а саме – інфікування безлічі тварин і переносників, роблять нині вирішення проблеми їх ліквідації малоймовірним. Можна лише шляхом вакцинопрофілактики та інших протиепідемічних заходів запобігти захворюваності людей. При антропонозних інфекціях протиепідемічні заходи спрямовані передусім на раннє виявлення джерела і розрив механізму передачі.

Мал. 4. Реалізація механізму передачі та циркуляція збудника при кров’яних інфекціях.

Примітка. – циркуляція можлива, але не обов’язкова.

Група інфекцій зовнішніх покривів об’єднує хвороби, що передаються у разі безпосереднього контакту здорового і хворого організмів (контактний механізм). Хвороби, що входять до зазначеної групи, можуть бути спричинені вірусами (ВІЛ-інфекція, сказ, гепатити В, С, D й ін.), бактеріями (сибірка, хламідіоз, гонорея, сифіліс та ін.), токсинами (правець), грибами (аспергільоз, дерматомікози), найпростішими (трихомонадний уретрит), гельмінтами (анкілостомоз, некатороз, стронгілоїдоз, шистосомоз) й екзопаразитами (короста, педикульоз та ін.). Серед них є типові антропонози (гепатити В, С, D, сифіліс, гонорея, трахома та ін.), зоонози (сибірка, сказ, содоку та ін.) і, навіть, сапронози (правець).

Таке різноманіття хвороб пояснюється тим, що їх збудники адаптовані до життя, розмноження і проникнення крізь поверхню тіла людини, що займає значну площу. Поверхня тіла вкрита найбільшим органом людського організму – шкірою та її придатками (волосся, нігті), а також зовнішніми слизовими оболонками (очі, статеві органи, частково рот), де також можуть поселятися збудники цих інфекцій. Однак, нерідко до цієї групи належать хвороби, етіологічні агенти яких локалізуються у внутрішніх органах і глибоколежачих тканинах.

Відтак назва «інфекції зовнішніх покривів» відображає не локалізацію патологічного процесу (ураження шкіри, слизових оболонок), а вхідні ворота для збудників. Захворювання поширюються частіше за участю чинників зовнішнього середовища – ґрунту, одягу, білизни, рушників, гребінців, ножиців, ванни, нестерильних медичних інструментів тощо (мал. 2). У хворого або заразоносія збудники містяться у фізіологічних (слина, слізна рідина) чи патологічних (гній, слиз) виділеннях або на уражених тканинах (шкірі, волоссі, слизових оболонках). Лише окремі інфекції уражають сприйнятливий організм при попаданні збудників на неушкоджені зовнішні покриви (короста, трахома, сифіліс, гонококова інфекція, сап, ящур), а більшість – лише за наявності навіть найнезначніших їх пошкоджень (сибірка, правець, сказ та ін.). У такому разі механізм передачі точніше називати рановим (контактно-рановим).

Лише окремі мікроорганізми можуть передаватися безпосередньо при прямому контакті – чотири класичні хвороби, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекція, гепатит В (при статевому контакті), сказ та содоку. Таким чином, циркуляція збудників відбувається по колу «організм людини – забруднені об’єкти довкілля – організм людини».

Важливо, що збудники тих інфекцій, які передаються опосередковано, володіють високою стійкістю. Адже тільки за таких умов вони можуть зберегти себе як біологічний вид. І навпаки, мікроорганізми, адаптовані до передачі при прямому контакті, не володіють стійкістю в зовнішньому середовищі (для них ця властивість необов’язкова).

Еволюція мікроорганізмів, що спричинюють інфекції зовнішніх покривів, привела до переважання хронічних форм захворювань цієї групи, а також до тривалого персистування їх збудників на шкірі, слизових оболонках, у крові.

Для цілої низки інфекцій зовнішніх покривів крім природних шляхів передачі притаманні ще й штучні – артефіціальні шляхи, пов’язані з діяльністю людини. Передусім йдеться про гепатити B, C, D, G, TTV-, SenTV-гепатит, ВІЛ-інфекцію/СНІД. Донедавна зазначені гепатити називали ганьбою медиків (opprobrium medicorum), оскільки їх збудники, поряд із природним – статевим шляхом, нерідко розповсюджувалися саме при медичних маніпуляціях, здійснюваних нестерильними інструментами. Нині контроль якості дезінфекції (стерилізації) у лікувальних установах значно зріс і «лідерство» у частоті інфікування здобули наркомани та інші особи «ризикованої поведінки». Необхідно зазначити, що не тільки згадані, але й ціла низка інших збудників «скористається» нагодою штучного шляху передачі. Зокрема йдеться про випадкове інфікування блідою трепонемою реципієнта при переливанні крові хворого на сифіліс донора тощо. У патології людини такі випадки можуть призводити не тільки до спорадичних, але й до множинних заражень.

Мал. 5. Реалізація механізму передачі при інфекціях зовнішніх покривів.

Висока ураженість населення інфекціями зовнішніх покривів, у т.ч. захворюваннями, що передаються статевим шляхом, визначає медичну і соціальну значущість цієї проблеми.

Профілактичні заходи щодо різних інфекцій зовнішніх покривів неоднакові. Так, загальна боротьба з цими хворобами повинна бути спрямована на етичне і гігієнічне виховання, навчання безпечній статевій поведінці. А от для профілактики корости, трахоми, дерматомікозів визначальним є ізоляція та санація джерела збудника. При хворобах, що передаються статевим шляхом, украй важливо ще й не допускати випадкових статевих контактів та індивідуалізувати всі предмети особистої гігієни (гребінці, мочалки, зубні щітки та ін.).

Переривання штучних шляхів передачі забезпечується наступними заходами:

· використання одноразових інструментів при маніпуляціях, пов’язаних з пошкодженням шкіри і слизових оболонок;

· повноцінна дезінфекція і стерилізація медичного інструментарію;

· використання рукавичок, щитків на очі тощо при виконанні процедур, пов’язаних з ризиком зараження;

· запровадження епідеміологічно безпечних алгоритмів проведення різних парентеральних маніпуляцій;

· суворе дотримання гігієни рук та ін.

У той же час основними заходами запобігання гепатиту В, сказу чи правцю є створення несприйнятливості організму шляхом активної імунізації (вакцинації).

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=sybirka

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=chuma

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=virus_ebola

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=hd1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=hd2

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k2

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k3

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k4

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k5

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=k6

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=encyf

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=pedykul

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=tular

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=chuma1

Дата добавления: 2015-08-31