Малярія

Це протозойний антропоноз, що характеризується ураженням печінки, селезінки, еритроцитів з періодичними приступами гарячки й анемією, а також схильністю до рецидивів.

Етіологія. Малярію спричиняють чотири види найпростіших – плазмодіїв: Plasmodium vivax – збудник триденної малярії; Plasmodium ovale – збудник триденної доброякісної (овале-малярії); Plasmodium malariae – збудник чотириденної малярії; Plasmodium falciparum – збудник тропічної малярії.

Малярійні плазмодії складаються з цитоплазми, ядра (містить ДНК) і цитоплазматичної мембрани. Кожний вид має свої морфологічні ознаки.

Життєвий цикл плазмодіїв здійснюється зі зміною хазяїна: в організмі людини відбувається безстатевий цикл розвитку паразита (шизогонія), у тілі комара роду Anopheles (мал. 47) - статевий (спорогонія).

Поза організмом хазяїв плазмодії швидко гинуть. Процес спорогонії в організмі комара відбувається за температури від 17 до 40 °С і триває від 7 до 45 діб. Падіння температури нижче 0 °С призводить до загибелі плазмодіїв в організмі комара.

Джерело збудника. Оскільки малярійні плазмодії – паразити двох живильників, природними джереламизбудників є: а) хвора людина і паразитоносій (проміжний господар); б) комар роду Anopheles (кінцевий господар). Однак комарів прийнято вважати специфічними переносниками малярії, а людей – єдиним джерелом збудника.

Людина заразна упродовж всього періоду носійства збудника (гаметоносійства), яке триває від 1 року (при тропічній малярії) до десятків років (при чотириденній малярії). Самка комара, в якої завершився цикл спорогонії, заразна до її загибелі, тобто від кількох діб до 2,5 міс.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі – трансмісивний. Зараження людини відбувається після укусу самок комарів роду Anopheles, у слині яких є спорозоїти. Інвазований комар може заразити кілька людей, тому що багаторазово нападає на них.

Крім основного трансмісивного механізму передачі інфекції, відомі випадки зараження при переливанні крові й через інструменти, застосовувані при парентеральних маніпуляціях (рановий механізм). Описана також вертикальна передача від хворої матері до плода (внутрішньоутробне зараження).

Прояви епідемічного процесу. Малярія – природно-осередкова інвазія, хоча географічне поширення її значне, що зумовлено наявністю майже на усіх континентах (крім полюсів і високогірних районів) водойм, які є місцем розмноження комарів роду Anopheles. Найширший ареал має триденна малярія. Тропічна та чотириденна малярія поширена переважно в тропічній і субтропічній зонах. Ареал овале-малярії обмежений екваторіальною Африкою і деякими океанськими островами.

Відповідно до класифікації ВООЗ, диференціюють такі варіанти зараження малярією:

· місцевий випадок – зараження в природному осередку;

· завізний випадок – зараження поза осередком або рецидив завізного випадку;

· повторний випадок від завізного – зараження від завізного випадку в даному або попередньому епідемічному періоді;

· прищеплений випадок – зараження через рановий механізм;

· рецидивний випадок – рецидив місцевого випадку.

Сезонність малярії неоднакова на різних територіях і залежить передусім від активності комарів-переносників. У тропічних країнах найчастіше захворюють діти, що пов’язано зі слабкістю імунітету та більшою доступністю для нападу комарів.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. На територіях з можливим поширенням малярії в разі виявлення хворого або паразитоносія в його оточенні проводять паразитоскопічне дослідження крові членів сім’ї та сусідів, а якщо виявлено повторний місцевий випадок (у сільській місцевості) – подвірні обходи та дослідження крові в осіб, підозрілих щодо малярії.

Лабораторна діагностика передбачає виявлення малярійного плазмодію (шизонтів) у хворого шляхом мікроскопії забарвлених за Романовським товстої краплі крові і мазка. Якщо результат негативний, мікроскопічне дослідження крові бажано повторити. Застосовують також серологічні реакції.

Протиепідемічні заходи. Центральне місце в боротьбі з малярією займають заходи, спрямовані на першу і другу ланки епідемічного процесу. Перші з них такі:

виявляють хворих і паразитоносіїв, ізолюють їх у недоступних для комарів кімнатах і санують;

виписують перехворілих із стаціонару не раніше як через 2-3 доби після звільнення організму від паразитів (контролюється дослідженням крові);

за перехворілими і паразитоносіями встановлюють диспансерний нагляд протягом 2 років (періодичні огляди і паразитологічне дослідження крові);

встановлюють епідеміологічне спостереження за населенням (передусім за хворими з гарячкою понад 5 діб, збільшенням печінки або селезінки, анемією неясної етіології, прибулими з неблагополучних регіонів) з мікроскопією товстої краплі крові і мазків у підозрілих;

особам, які перехворіли на малярію, заборонено бути донорами.

Для розриву механізму передачі осередку малярії проводять дезінсекцію шляхом ліквідації місць виплоду комарів, знищення їхніх личинок (хімічним і біологічним способами) й дорослих комарів у приміщеннях (механічним і хімічним способами);

запобігають укусам людей комарами шляхом механічного захисту (сітки на вікнах, запони над ліжками), застосування репелентів, встановлення зообар’єрів (розміщення худоби, яка відволікає комарів від людини, на шляху польоту комарів від водоймища до населеного пункту).

усі ріжучі та колючі інструменти медичного призначення підлягають обов’язковій стерилізації.

Зменшення чисельності переносника досягається проведенням гідротехнічних заходів, протиличинковою обробкою водойм у місцях виплоду комара, обробкою людських осель і хлівів інсектицидами. Осушують болота, здійснюють санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією зрошувальних систем, басейнів, закривають кришками ємності з водою влітку і таке інше.

Специфічна профілактика малярії на стадії розробки і ще не застосовується. Опірність організму до збудників досягається шляхом хіміопрофілактики. У неблагополучних стосовно малярії регіонах її розпочинають за 1-2 тижні до появи першої генерації комарів, проводять протягом усього епідемічного періоду і закінчують через 1 міс. після його закінчення.

Особам, котрі прибувають в осередок, хіміопрофілактику починають за 1 тиждень до цього, проводять протягом усього періоду перебування в ньому і закінчують через 6 тижнів після виїзду з осередку.

З цією метою найчастіше використовують хлорохін (делагіл) по 0,25 г 2 рази на тиждень або хлоридин по 0,4 г 1 раз на тиждень.

Дата добавления: 2015-08-31