ВІЛ-інфекція

Це вірусний антропоноз із епідемічним поширенням, який характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету внаслідок руйнування Т-лімфоцитів, що призводить до приєднання різних вторинних інфекцій і новоутворень. Клінічно маніфестна форма інфекції зветься синдромом набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS).

Етіологія. Збудником є РНК-вірус HIV (Human Immunodeficiency Virus), або ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), що зумовлює вибіркове ураження Т-лімфоцитів (хелперів). Збудники належать до родини ретровірусів, позаяк мають унікальну здатність копіювати генетичну інформацію із своєї РНК на ДНК клітин людини (retro – назад, зворотно). Це генетично дуже неоднорідні віруси, здатні до значної мінливості. Ще недавно розрізняли ВІЛ-1 (розповсюджений у Північній Америці та Європі) і ВІЛ-2 (переважно в Південній і Західній Африці). Сьогодні вже відомо 5 типів вірусу.

ВІЛ стійкий до іонізуючої радіації та ультрафіолетового випромінювання, проте дуже чутливий до нагрівання, ефіру, звичайних дезінфектантів. Досить швидко інактивується при температурі 56 °С, а при 80-100 °С знешкоджується за 5 хв.

Джерело збудника. Джерелом ВІЛу є інфіковані люди (хворі і вірусоносії), які заразні протягом усього наступного життя. Віруси виявлено в усіх біологічних рідинах ураженого організму (кров, сперма, слиз піхви, слина, сльози, сеча, піт, грудне молоко). Однак найбільше епідеміологічне значення має наявність його саме у крові, спермі, слизу піхви та грудному молоці, через які, найімовірніше, може відбутися інфікування.

Механізм і шляхи передачі. ВІЛ-інфекція, подібно до гепатитів В, С, D, передається лише через контактно-рановий механізм, який реалізується такими шляхами: 1) при статевому контакті (основний шлях) і штучному заплідненні; 2) при переливанні крові та деяких її препаратів, пересадці донорських органів, оперативних втручаннях, під час парентеральних медичних маніпуляцій інструментами, забрудненими кров’ю ВІЛ-інфікованих осіб; 3) від ВІЛ-інфікованих вагітних через плаценту до плоду (вертикально). Очевидно, можливе зараження у побуті при спільному з вірусоносієм або хворим користуванні зубною щіткою, ножем, ножицями тощо, але достовірних випадків саме такого інфікування не встановлено.

Прояви епідемічного процесу. Відповідно до шляхів зараження, виділяють такі групи підвищеного ризику зараження ВІЛом: 1) гомосексуальні та бісексуальні чоловіки; 2) повії; 3) особи з невпорядкованими статевими зв’язками; 4) парентеральні наркомани; 5) особи, яким здійснювали переливання крові, пересадку органів, оперативні втручання, часті ін’єкції ліків; 6) статеві партнери хворих на ВІЛ-інфекцію і вірусоносіїв; 7) діти, народжені від інфікованої матері. Не виключена можливість професійного зараження медичного персоналу: хірургів, акушерів, травматологів, працівників лабораторій, станцій переливання крові тощо.

Хворіють головним чином особи віком 20-49 років і діти. Хвороба не має сезонності, виявляється у вигляді поодиноких випадків і групових спалахів. Поки що найбільш поширена у деяких країнах Африки і США. Епідемія швидко наростає в країнах Східної Європи і Азії. У хворих при клінічному обстеженні виявляють затяжну гарячку, часті і тривалі проноси, схуднення, системне збільшення лімфатичних вузлів, нашарування різних інфекційних і онкологічних захворювань.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. У разі виявлення хворого чи ВІЛ-інфікованого з’ясовують можливе джерело і шляхи передачі інфекції. Відтак до пацієнта виникає чимало запитань, пов’язаних з інтимними сторонами його життя. Тому дуже важливого значення набуває довіра ураженої особи до лікаря. Слід уточнити сексуальну орієнтацію пацієнта, з якими особами були інтимні зв’язки, супутні хвороби (наркоманія, гемофілія), можливість парентеральних втручань. Хворого (вірусоносія) попереджують про кримінальну відповідальність за свідоме зараження іншої особи відповідно до діючих законодавчих актів.

Лабораторна діагностика спрямована на виявлення у сироватці крові антитіл до ВІЛу, які з’являються вже через 1 міс. після зараження. Спочатку дослідження здійснюють відносно дешевим імуноферментним методом, який відзначається високою чутливістю, але недостатньою специфічністю. Позитивні сироватки перевіряють тією ж реакцією імуноферментного аналізу, дуже специфічним методом імунного блотингу, який, однак, значно дорожчий, або методом непрямої імунофлюоресценції. Виділення вірусу або виявлення його антигенів становить великі труднощі, а тому використовується дуже обмежено.

Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника та шляхів його передачі. Для цього ВООЗ розробила глобальну програму боротьби з ВІЛ-інфекцією, а в Україні запропоновано Національну програму і прийнято Закон «Про запобігання захворюванню на СНІД». Боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Міністерство охорони здоров’я. Відповідно до цих програм:

хворих та інфікованих якомога раніше виявляють і беруть на облік з метою лікування і диспансерного спостереження;

інфіковані зобов’язані утримуватися від сексуальних зв’язків, вони не можуть бути донорами крові, сперми, інших тканин, при зверненні за медичною допомогою повинні повідомляти медичних працівників про інфікованість;

обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають усі донори крові, плазми, інших біологічних тканин і рідин (обов’язково), а також вагітні (за їх згодою). Інші люди, в тому числі особи з групи ризику статевого зараження, ін’єкційні наркомани, хворі з клінічними показаннями, особи з епідемічних осередків обстежуються добровільно.

Розірвати механізм передачі дозволяє наступне:

лабораторії СНІДу і спеціалізовані клінічні відділення працюють з додержанням відповідного протиепідемічного режиму;

медичним працівникам, які мають професійний контакт з кров’ю та іншими біологічними тканинами, треба дотримуватись правил асептики, антисептики й використовувати індивідуальні засоби захисту (гумові рукавички, стерильні халати та засоби захисту очей).

Крім цього проводиться інтенсивна санітарно-освітня робота, спрямована на інформування населення про шляхи поширення і засоби профілактики ВІЛ-інфекції.

Специфічна профілактика. Вчені ряду країн працюють над створенням вакцин проти ВІЛ-інфекції. Деякі взірці вакцин вже пройшли попередні випробування, показали повну безпечність, але їх захисний ефект потребує тривалого вивчення.

Дата добавления: 2015-08-31