Валеологічні засади в педагогіці

МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ПРЕДМЕТУ«ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ»З ВИКОРИСТАННЯМ КАРАТЕ - ДО

РОЗДІЛ 2

Різноманітні наукові факти про здоров’я, людські тривоги за своє подальше життя, ряд прямих профілактичних обов’язків державних систем охорони здоров’я і освіти – все це поєдналося у такій галузі знання як валеологія (від valeo – бути здоровим) [56].

Валеологія - це комплексна наукова та навчальна дисципліна, яка направлена на збереження та укріплення здоров'я людини, що використовує індивідуальні методи і технології задля досягнення і збереження здоров'я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її природи, сутності і сенсу життя [57].

Дійсна валеологія визначається не стільки зовнішніми по відношенню до неї причинами, що виступають як умови, скільки внутрішніми підставами та механізмами. Якби це було не так, успіхи в утворенні і збереженні здоров'я обумовлювалися б в основному рівнем розвитку культури людства, станом суспільного виробництва та характером соціальних умов. Одначе в одному й тому ж місті України, на одному й тому ж виробництві, з однаковим матеріальним достатком працюють однолітки, стан здоров'я яких визначається не тільки наслідуваними від батьків рисами та якостями, не стільки наслідками перенесених захворювань та умовами життя у дитинстві, але й прийнятим ними до реалізації, сьогоднішнім образом власного життя.

Отже бути здоровою людиною – це означає створювати себе і, в тій же мірі, оточуючий світ. здоров'я сприяє людині стати особистістю, розвивати свою індивідуальність [58].

Валеологія у дії передбачає таке навчання особистості у за діянні накопичених відомостей про здоров'я, коли б вона свідомо формувалась як будівничий власного здоров'я, мала цінності і цілі, поняття й знання, вміння і навички досягти і підтримувати оптимальний стан свого здоров'я.

Російський учений І.І. Брехман одним з перших в новітній час загострив проблему необхідності розробки основ нової науки і в 1980 р. ввів в ужиток термін «валеологія» [56]. З тих пір термін став загальноприйнятим, а валеологія як наука і як навчальна дисципліна отримує усе більш широке визнання не лише в Україні, але й далеко за її межами. Її основоположні позиції можна звести до наступних визначень:

Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров'я і виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку особи. Предметом валеології є індивідуальне здоров'я і резерви здоров'я людини, а також здоровий спосіб життя особи. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких направлені на запобігання хворобам ззовні.

Об'єкт валеології – практично здорова, а також людина, що знаходиться в стані перед хвороби, у всьому безмежному різноманітті її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування [58]. Але саме така людина залишається поза сферою інтересів охорони здоров'я до тих пір, поки вона не перейде в розряд хворих людей. Натомість, маючи справу із здоровою або такою, що знаходиться в групі ризику людиною, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров'я переважно через залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я людини, які включають пошук засобів, методів і технологій формування мотивації до здоров'я, залучення до здорового способу життя тощо [59]. Тут важливу роль грають якісна і кількісна оцінка здоров'я і резервів здоров'я людини, а також дослідження шляхів їх підвищення. Якщо якісну оцінку здоров'я традиційно в своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров'я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології, її успішно розвиває і доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому педагог-фахівець й сам студент набувають можливості динамічної оцінки рівня здоров'я останнього і проведення відповідних коректив способу життя.

Основною метою валеології служать максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини і підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього і зовнішнього середовища [60]. У теоретичному плані мета валеології – вивчення закономірностей підтримки здоров'я, моделювання і досягнення здорового способу життя. У практичному плані мету валеології можна бачити в розробці заходів і визначенні умов для збереження і зміцнення здоров'я.

Основні завдання валеології [56]:

1. Дослідження і кількісна оцінка стану здоров'я і резервів здоров'я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження і зміцнення здоров'я і резервів здоров'я людини через залучення її до здорового способу життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров'я людини. Ця відмінність полягає в тому, що у сфері інтересів валеології знаходиться здоров'я і здорова людина, тоді як в медицини – хвороба і хворий, а в гігієни – місце існування і умови життєдіяльності людини. Звідси виходять й істотні відмінності в основоположних посилках кожній з цих наук в предметі, методі, об'єкті, цілях і завданнях.

Основні поняття, що визначають закономірності здорового буття людини, наступні: життя, гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров'я і хвороба, спосіб життя. Розглянемо декотрі з них.

Життя – вища в порівнянні з фізичною і хімічною форма існування матерії, закономірно виникаюча за певних умов в процесі її розвитку. Живі об'єкти відрізняються від неживих обміном речовин – неодмінною умовою життя, здібності до розмноження, зростання, активної регуляції свого складу і функцій, до різних форм руху, подразнень, пристосування до середовища і таке інше.

Гомеостаз, або гомеостазис, – властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні функції в певному діапазоні, заснована на стійкості стану внутрішнього середовища. Саме цей показник – здібність до гомеостазу – часто розглядається як біологічна основа здоров'я людини.

Адаптація (пристосування, пристосувні реакції) це є розвиток нових біологічних властивостей в організму, що забезпечують життєдіяльність біосистеми при зміні зовнішнього середовища або параметрів самої біосистеми.

Пристосувальний характер життя людини – одна з її істотних особливостей: вся життєдіяльність організму протікає відповідно до подій зовнішнього середовища, зміни якого обумовлюють і зміни життєдіяльності [60]. Мета ж і сенс цих змін в організмі – в забезпеченні збереження і підтримки життя особи і її зовнішнього вигляду, їх вдосконалення. Адаптація дозволяє підтримувати постійність внутрішнього середовища, збільшує потужність гомеостатичних механізмів, здійснює зв'язок із зовнішнім середовищем і, зрештою, дозволяє утримувати істотно-важливі параметри організму у фізіологічних межах, що забезпечують стабільність усієї системи людського організму.

Корисний ефект адаптації полягає також в зростанні здатності організму протистояти руйнівному впливу окремих чинників зовнішнього середовища, його резистентністю.

У проблемі здоров'я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати таким чином: здоров'я є стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і постійно змінними умовами середовища. Особливо виразно це виявляється в характері вікових змін адаптації. Так, у новонародженого немає жорстких механізмів адаптації, завдяки чому діапазон адаптації виявляється досить широким, що дозволяє йому виживати в досить великих кордонах змін умов життєдіяльності. Надалі ж формування жорстких механізмів адаптації супроводжується не зменшенням, але зростанням – переважно за рахунок соціально-психологічних чинників – кількості збурюючих чинників. Ось чому з віком зростає число людей із зривом адаптації, і що все менше мають задовільну адаптацію до умов середовища.

Окрім вікового обмеження меж і жорсткості адаптації в значній мірі це обумовлено ще двома взаємозалежними обставинами: з одного боку, тим, що замість тренування механізмів адаптації природними чинниками існування чоловік міняє самі умови існування, а з іншого – незатребуваністю адаптаційних резервів комфортними умовами життєдіяльності. Тому резерви адаптаційних можливостей в організмі завжди вищі, ніж їх реалізація[42].

Особливу роль для викладачів ВНЗ всіх спеціальностей можна виділити у можливостях педагогічної валеології. Педагогічна валеологія вивчає питання вчення і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров'я і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Зараз ця галузь валеології розвивається найдинамічніше, що обумовлене принаймні двома наступними обставинами:

1) потребою суспільства в термінових заходах по оздоровленню людини з можливістю найбільш швидкої віддачі від цих заходів;

2) відносно невеликою вартістю введення і реалізації валеологічних програм в освітньому процесі для нашої держави, що нині знаходиться у важких фінансових і економічних умовах.

Основними поняттями педагогічної валеології є валеологічна освіта, валеологічне вчення, валеологічне виховання, валеологічні знання, валеологічна культура.

Під валеологічною освітою розуміють безперервний процес вчення, виховання і розвитку здоров'я людини, направлений на формування системи наукових і практичних знань і вмінь, поведінки і діяльності, що забезпечують ціннісні стосунки до особистого здоров'я і здоров'я навколишніх людей.

Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров'я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров'я, оцінки чинників, що формують його; засвоєння знань про здоровий спосіб життя і вмінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи щодо здоров'я і здорового способу життя.

Валеологічне виховання є процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду [61]. В процесі валеологічної освіти у людини розвивається емоційне і в той же час усвідомлене відношення до здоров'я, засноване на позитивних інтересах і потребах, прагненні до вдосконалення власного здоров'я і до дбайливого відношення до здоров'я навколишніх людей, до розвитку своєї творчості і духовного світу, до усвідомленого сприйняття і відношення до соціуму.

Валеологічні знання – це є сукупність науково обґрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством в області здоров'я і що являються вихідною базою розвитку даної науки і самого валеологічного знання [28].

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, що передбачає знання нею своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров'я, вміння поширювати валеологічні знання на тих, що її оточують.

Валеологічна освіта зв'язана і активно взаємодіє з іншими видами освіти: розумовою, фізичною, професійною, політичною та іншими. Така взаємодія сприяє ефективнішому виконанню функцій кожного з вказаних видів освіти, специфічній підготовці людей (і перш за все дітей і молоді) до виконання своїх особистісних і соціальних обов'язків в суспільстві.

Принципами педагогічної валеології є загальновизнані принципи педагогіки. Крім того, необхідно доповнити їх в застосуванні до валеології гуманістичним, антропологічним і принципами будівництва здоров’я.

Завдання педагогічної валеології [61]:

1. Виховання у молодої людини стійкої мотивації на здоров'я і здоровий спосіб життя на основі освоєння нею знань про пріоритет здоров'я і механізми життєдіяльності організму людини.

2. Вчення студентів засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки власного здоров'я.

3. Валеологічна оцінка і динамічний контроль рівня соматичного здоров'я студентів і організація роботи по їх оздоровленню через систему занять фізичними вправами, психокорекцію, педагогічні консультації і тому подібні заходи.

4. Валеологічна оцінка організації і змісту освітнього процесу в освітній установі і їх відповідна корекція.

5. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для здоров'я молодої людини в сім'ї.

6. Робота з педагогічним складом освітньої установи у двох напрямах:

- створення колективу однодумців-педагогів для здійснення всебічноговалеологічного вчення і виховання студентів;

- валеологічна освіта педагогів, які самі, внаслідок постійного напруження та стресів, належатьдо однієї з найбільш небезпечних професійних груп ризику.

Також для застосування у вузівському вихованні студентів можна виділити вікову валеологію. Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, її взаємні відносини з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди і адаптацію до умов життєдіяльності. На кожному віковому етапі стан будь-якої з систем організму відповідає реалізації генетичної програми саме для цього періоду розвитку [62]. Тобто йдеться про те, що оцінка рівня здоров'я людини і окремих його показників має бути динамічною, здійснюваною з позицій вікового розвитку саме даного індивіда, а не відноситися до яких-небудь усереднених еталонів віку людини.

2.2. Поняття «Будівництво здоров'я».

Безвідповідальне відношення студентів до власного стану здоров'я і взагалі до становлення цінності здоров'я у свідомості,як вважається, є основним чинником сучасної критичної ситуації. Вищий навчальний заклад формує молодь, її свідомість, шліфує не лише те, що заклала школа але, в першу чергу, й батьки учня. Тому так важливо змінити ставлення до здоров'я студентів і відношення до нього саме у ВНЗ, де є для цього всі можливості. Саме дисципліна «Фізичне виховання» має стати базою для реформування освіти у цьому напрямку.

У попередньому розділі вже розглядалося питання сучасного стану предмету «Фізичне виховання». Доцільно повторити, що за даними опитувань студентів, більшість сприймають цей предмет як просто ним нав'язаний і відвідують заняття через те, що просто змушені це робити. Сучасна середня школа, та й школа вища до сих пір не зуміли сформувати у свідомості студентів бажання і відчуття необхідності систематичної та свідомої фізичної активності. Не сформовано поняття і розуміння прямої залежності стану здоров'я і самопочуття, від наявності турботи про себе і власної рухової активності. Не сприйняттям сучасним студентом предмету «Фізичне виховання» як необхідного для формування майбутнього фахівця, зі здатністю належно виконувати свої професійні обов'язки. Особливу увагу потрібно звернути саме на студентів технічних ВНЗ, адже в їхній майбутній професійній діяльності таку важливу роль займають витривалість і здоров’я.

Але, якщо торкнутися саме питання витривалості, звернемо увагу не тільки на фізичний стан здоров'я, але й психічний. Пряма мета вищого учбового закладу сформувати цілісну особистість з її ціннісними орієнтаціями щодо питань підтримання власного здоров'я.

Наука валеологія розглядає саме ті питання, які зараз не стоять, нажаль, у порядку денного на заняттях з «Фізичного виховання» у ВНЗ.

Проаналізувавши основні принципи і основи даної науки розглянемо доцільність використання її понять у сучасній вищий школі. Сформуємо, перш за все, поняття «будівництво здоров'я», як базисне не лише для «Фізичного виховання», але й при реформуванні національної вищої освіти.

«Будівництво власного здоров'я»покликане створити передумови для організації в межах практики непрофесійної фізкультурної освіти студентів гуманітарних, а,в першу чергу, саме технічних вузів особливого простору для формування в молодих людях властивостей особистості, необхідних для свідомого і результативного управління своїм здоров'ям [63].

Непрофесійна фізкультурна освіта – це досить глибоке засвоєння досягнень фізичної культури, коли людина, на підставі актуалізованих цінностей і мотивів, а також відповідного діяльного самовизначення, може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у життєдіяльності [28]. При цьому, людина повинна систематично брати участь у фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних заняттях, відрізнятись глибиною і розмаїтістю отриманих знань, необхідних придбаних здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

Будівництво здоров'я, про яке йде мова, є відповідна можливостям конкретної людини система діяльностей по досягненню здорового стану і підтримці оптимального рівня свого здоров'я. Будівництво власного здоров'я створює перспективи до посилення можливостей офіційної медицини за рахунок залучення особливим чином підготовленої людини до вирішення, разом з лікарем, не тільки задач поліпшення свого психофізичного стану, але й усунення періодично виникаючих патологій. Таким чином, поняття «будівництво власного здоров'я», це цілком виразна відповідь сучасної педагогіки на вимогу epimelia (грецьк.), або ж турботи про себе, запропоновану до вдосконалення спрямованості й змісту вищої освіти.

Можна відзначити, що здоров'я людини - це стан адекватності мінливим, найчастіше несприятливим умовам сучасного життя, що вона здобуває в результаті власної практики будівництва здоров'я. Таким чином, здоров'я людини – суть, організоване нею життя.

Питання про оволодіння власним здоров'ям може бути поставлене до порядку денного тільки людиною, яка розвивається, яка живе в динамічному світі, де виникають екстремальні умови, яка вважає за важливе без втрат ресурсу життєдіяльності, переходити від однієї ситуації життя до іншої.

Існують всього два способи проживання людиною свого життя, прямо зв'язаних з її здоров'ям. Перший, найбільш розповсюджений, але такий, що не дає можливості скільки-небудь істотно впливати на своє майбутнє. При цьому способі людина сприймає себе і навколишній світ, як фаталіст. Для такого відношення до свого здоров'я характерна перебільшена увага ролі спадковості і долі, визначального впливу зовнішніх умов життя, а також перебільшення можливостей допомоги з боку медичних установ. Ми умовно назвали цю групу людей споживачами медичних послуг.

Куди більш перспективним способом життєдіяльності представляється діяльна позиція будівничого власного здоров'я, який бере на себе відповідальність за устрій власного життя, що несе в собі наявний потенціал для досягнення і збереження свого здорового стану [28].

З огляду на вищесказане можна задати питання: Невже після занять непрофесійною фізкультурною освітою всі студенти негайно ж стануть фізкультурно-діяльними і розпочнуть практикувати будівництво власного здоров'я?. Звичайно ж, ні! Бо ж не для всіх на сьогодні це актуально, а відповідно не у всіх сформовані відповідні мотиви. Але молода людина буде володіти такими набутими властивостями особи, що дозволять, у випадку появи загрози працездатності, здоров'ю і самому її життю, організувати процеси мисле діяльності відносно самої себе, які неминуче призведуть до розгортання фізкультурної діяльності і будівництва власного здоров'я.

В цій ситуації доцільно використати всім відомий принцип. Вміння, що залишається після фізкультурної освіти людини, те ж саме що й вміння їздити на велосипеді в тому розумінні, що, скільки б років вона не сідала на нього, коли буде потрібно – сяде і поїде. Так і наслідки ефективної педагогічної технології непрофесійної фізкультурної освіти – вони затребуються тоді, коли будуть потрібні людині: це не затверджені для екзамену терміни, те, що людина пережила й зрозуміла, вона забути не може!

Нові поняття будівничий здоров'я і будівництво здоров'я проблемотизують непорушність канонів медицини, що донедавна припускала лише обмежену участь людини в подоланні захворювання, відводячи їй роль «суворо виконувати призначення лікаря». Вони, одночасно, задають нові орієнтації у формуванні викладачів фізичної культури й валеології і, як результат, несуть у собі нові можливості для подальшого розвитку теорії і практики непрофесійної фізкультурної освіти і навчальних предметів «Валеологія» та «Фізичне виховання».

Будівничий здоров'я – це вихована й освічена особистість, що відрізняється системою цінностей і цілей, понять і знань, вмінь і навичок, які дозволяють здійснювати діяльності, значимі для гармонійного функціонування всіх систем організму на оптимальному рівні, а також забезпечення адекватної взаємодії із зовнішнім світом. Мова йде про таку організацію життєдіяльності, що дозволяє випускнику технічного вищого навчального закладу зреалізувати свої професійні знання і власну індивідуальність через високу працездатність і продуктивне довголіття [56].

Що ж у суті своїй являє собою зміст діяльності будівництва здоров'я?

Тут не можна розраховувати на якусь єдину схему дій, що забезпечить виконання всіх вимог, а доцільніше розглянути загальну методику, що гарантує всім досягнення і збереження оптимуму індивідуального здоров'я. Будівництво здоров'я це глибоко особистісна, у чомусь «інтимна» діяльність по удосконаленню людиною свого духу і тіла, мислення і свідомості. Хоча як орієнтир такого саморозвитку повинні бути покладені визначені вище визначень «життя людини», «здоров'я», «стан здоров'я» та інші.

В основу вибору можливих підходів і засобів їхньої реалізації кладеться уявлення про ідеал чи образ такого стану свого здоров'я, котрий людина хоче досягти і утримати. У цьому випадку вона має у своєму розпорядженні лише напрямок будівництва нового для себе життя (має уявлення про те, до чого прагне), що дає поштовх до процесів мисле діяльності й життє утворення.

Таким чином, практика будівництва здоров'я передбачає реалізацію людиною, що може звертатися у своєму пошуку до сховищ норм культури (релігії і філософії, різноманітних наук і досвіду людей), вже відомих і апробований практичних дій, а також можливість готувати і реалізовувати принципово нові діяльності, щоб підвищувати потенціал свого здоров'я.

Загальний принцип переходу людини до позиції будівничого власного здоров'я може бути описаний через наступні етапи.

1. Вихідний стан на момент актуалізації цінностей здоров'я і цілей будівництва здоров'я, як правило, такий. Живе людина, пасивна життєдіяльність якої не застерігає, але радше сприяє виникненню різних патологічних станів. Існує зовнішній, стосовно неї, світ зі своїми закономірностями функціонування й розвитку, і якщо дана людина його і вивчає через навчальні предмети, то вже ніяк «не прикладає» набуті знання до себе. У даний момент життя така людина не сприймає себе, як елемент оточуючих систем, із взаємним (в обидва боки: від системи до людини, і навпаки) впливом, що визначає, у значній мірі, стан її здоров'я. Вона уповає на милість долі і майстерність медичних працівників.

2. Поява будівничого власного здоров'я і виникнення практики будівництва здоров'я розпочинається з моменту чим-небудь спровокованого (викликаного екстремальністю, що з’явилася), процесу рефлексії самого себе і свого сприйняття світу. Саме тут людина починає сприймати себе, як частину світоустрою, розуміти важливість як гармонізації всіх складових свого «Я» (складно улаштованих і взаємозалежних інтелекту і тілесності), так і гармонізації своїх відносин із зовнішнім світом. Тут їй повинен допомогти викладач, який зайняв позицію наставника і вихователя, що не тільки володіє цінностями проживання здорового життя, але і реалізує їх у реальності. Справа в тім, що він впливає не стільки словами, скільки особистим прикладом. Тільки так він може «достукатися» до особистості, адже: «виховання – це завоювання авторитету і духовне керівництво» [64]. І немає рації недооцінювати визначальну роль такого виховного впливу.

Для результативності педагогічного, спеціально організованого і розрахованого на успіх штучного впливу на даному етапі, що є вузловим у процесі становлення будівничого здоров'я, саме й необхідна організація непрофесійної фізкультурної освіти студентів у технічних вишах.

3. Наступаючий за цим етап – проектування і реалізація будівничим здоров'я перших пробних програм досягнення здорового стану. Він включає самовизначення до діяльності будівництва здоров'я і постановку цілей бути здоровим. Формування необхідних понять і знань, оволодіння відсутніми техніками і здібностями до мислення і діяльності. Починаючи з непростих зусиль по «витісненню» хворобливих думок іншими, правильними, здоровими думками (читай, Лев Толстой, «Смерть Івана Ілліча»), закінчуючи процедурами і вправами, що впливають на психіку і тілесність.

Це і є кульмінаційний момент – досягнення людиною гармонії із самим собою (духу з тілесністю, мислення зі свідомістю, волі з діяльністю) і гармонії з навколишнім світом. Як наслідок, вона створює своє, здорове середовище мешкання (уточнює і переглядає свої звички, відмовляючись «від шкідливих», формує нове коло спілкування, організує свою інтелектуальну і фізичну рекреацію, тощо), і здійснює інші діяльності, у ході яких досягається і підтримується її здоровий стан: це і є можливий ЗСЖ.

Дата добавления: 2015-08-31