Аналіз діючої системи місцевих податків та зборів з варіантом, запропонованим Податковим кодексом в Західному регіоні

Закон "Про систему оподаткування"	Надходження в 2010 р. (млн.грн)	Податковий кодекс	Надходження в 2013 р. (млн.грн.)
Податок з реклами	8,66
Комунальний податок	28,97
Збір за припаркування автотранспорту	20,70	Збір за місця для паркування автотранспорту	26,91
Ринковий збір	81,49
Збір за видачу ордера на квартиру	0,01
Курортний збір	2,91	Туристичний збір	3,05
Збір за участь у бігах на іподромі	0,00
Збір за виграш на бігах на іподромі	0,00
Збір з гравців на тоталізаторі на іподромі	0,00
Збір за право використання місцевої символіки	2,91
Збір за право проведення кіно- і телезйомок	0,14
Збір за проведення місцевого аукціону	0,06
Збір за розміщення об'єктів торгівлі	2,35
Збір з власників собак	0,08
		Збір за деякі види підприємницької діяльності	77,8
		Єдиний податок	344,1
		Податок на нерухомість, відмінний від землі	0,62
Всього	145,4		452,5

Заміна курортного збору туристичним теж не матиме позитивного ефекту, оскільки відмінності між курортним збором та туристичним полягають в тому, що перший прив’язувався до неоподаткованого мінімуму доходів громадян (до 10%), а туристичний збір прив’язаний до вартості тимчасового мешкання (становлячи від 0,5 до 1% вартості мешкання).

Податок на нерухомість, відповідно до умов Податкового кодексу, не має фіскального значення. Єдиним позитивним моментом можна вважати віднесення до місцевих бюджетів єдиного податку, який включається до доходів загального фонду місцевих бюджетів, та не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, іншими словами дані кошти залишатимуться у місцевих бюджетах та можуть бути спрямовані на фінансування власних потреб територіальних громад. Проте, на даний момент ще не відомі умови справляння даного податку, і якщо подальші дії уряду будуть спрямовані на затвердження абсолютно невиправданої норми щодо обмеження максимального обсягу виручки та обмеження кількості робочих місць для малих підприємств, які працюють за спрощеною системою оподаткування, останнім буде вигідніше переходити на загальну систему оподаткування і тоді даний податок не матиме фіскального значення для місцевих бюджетів.

Відповідно до Податкового кодексу, встановлення додаткових місцевих податків та зборів, які не передбачені даним Кодексом, не допускається. Місцевим органам влади не дозволяється самостійно встановлювати розміри ставок, що в подальшому руйнує автономну позицію органів місцевого самоврядування та характеризує їх фінансову залежність від центру. Такий підхід суперечить встановленому в Європейській хартії про місцеве самоврядування головному принципу місцевого самоврядування – принципу матеріально-фінансової, правової, організаційної самостійності місцевого самоврядування. В Європейській хартії місцевого самоврядування сказано, що місцеві органи влади мають право самостійно визначати розміри ставок місцевих податків та зборів, оскільки місцеві органи влади для наповнення власного бюджету мають особливі об’єкти оподаткування. Проте, в ситуації, коли місцеві органи гостро відчувають дефіцит фінансових ресурсів, відсутній досвід в залученні альтернативних джерел поповнення дохідних статей місцевих бюджетів, держава зобов’язана контролювати міжбюджетні відносини [23].

Однією з перешкод на шляху розвитку місцевого оподаткування є те, що органи місцевого самоврядування позбавленні права запроваджувати на власній території власні місцеві податки та збори. Зокрема, в окремих населених пунктах Богородчанського, Верховинського, Косівського, Рожнятівського районів та навколо м. Яремче розвивається зелений та сільський туризм, проте, не вирішується питання щодо надання даним населеним пунктам статусу курортних та, відповідно, запровадження курортного збору. За сучасних умов досить розвиненої інфраструктури туризму Івано-Франківська область втрачає щорічно близько 250 тис.грн. бюджетних надходжень, а за розрахунками управління економіки області, залучення у регіон інвесторів може збільшити дані надходження в десятки раз [76].

В Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» вживається термін “самооподаткування”, що означає залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру [66]. Проте, в Податковому кодексі України відсутній такий вид надходжень до місцевих бюджетів, як самооподаткування [71]. В сучасних умовах низького рівня розвитку інституту місцевого самоврядування та нерозвиненості податкової та правової бази використання інституту самооподаткування має вельми епізодичний та локальний характер, проте з розвитком самостійності місцевого самоврядування в цілому роль таких доходів зростатиме, оскільки органи місцевого самоврядування повинні мати право на самостійне визначення важливих елементів місцевого оподаткування.

Не менш важливим недоліком в Україні даної системи формування місцевих бюджетів є відсутність в розпорядженні органів місцевого самоврядування високодохідного податку, справляння якого гарантувало б дотримання принципу еквівалентності, формуючи взаємозв’язок між жителями адміністративно-територіальних одиниць та місцевими бюджетами, а також між місцевими органами влади та їх виборцями. Таким податком міг би стати податок на нерухомість.

В Податковому кодексі мова йде про закріплення за місцевими бюджетами податку на нерухомість. Для економічного розвитку України, адаптації українського законодавства до Європейських стандартів, важливим питанням є застосування податку на нерухомість. В Україні податки застосовувались в основному для виконання фіскальної функції. Тому впровадження податку на нерухомість передусім розглядається із цих позицій. Однак, у випадку оподаткування нерухомості суттєвою є роль нефіскальних регулюючих функцій оподаткування. У більшості економічно розвину­тих країн податок на нерухомість на­лежить до місцевих, і тому його впровадження має стати конкретним кроком до фінансової децентралізації. Однак, насправді залежність місцевих бюджетів від державного зростає, оскільки надходження податку на доходи фізичних осіб, які становлять основу місцевих бюджетів, недостатні для виконання місцевими органами влади покладених на них функцій. Широко відомий також негативний висновок Ради Європи щодо виконання Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Україною в 1997 р., який, крім усього іншого, загострює увагу на відсутності фінансової незалежності місцевих органів влади. [23]. Податок на нерухомість відіграє значну фіскальну роль у багатьох розвинутих країнах та водночас використовується, як макроекономічний регулятор.

Досліджуючи вплив податків на доходи фізичних осіб, доцільно розглянути податок на нерухомість не лише як фіскального, а й як соціального регулятора. Тим більше, що національний механізм оподаткування доходів фізичних осіб не відповідає основам соціальної справедливості з точки зору економічної теорії. Важлива роль при формуванні соціально-ефективної політики полягає в пошуку ідеалу суспільного добробуту – оптимум Парето, відповідно до якого основною умовою зростання суспільного добробуту є покращення добробуту одних людей без погіршення стану інших. В ситуації, коли одна людина живе в розкоші, в той час як інші бідують, Парето оптимальним буде розподіл доходів багатих людей на користь біднішої частини населення. При цьому, загальний обсяг фінансових ресурсів не зміниться, а об’єктивно прийнятний суспільний добробут зросте [9].

Незважаючи на позитивні зрушення в рівні життя населення в Україні, диференціація населення за рівнем одержаних доходів є доволі суттєвою. Як показує децильний коефіцієнт, співвідношення між доходами найбагатших та найбідніших верств населення становить 22-27, в той час, як його стандартна норма не має перевищувати 10-12. Відповідно до даних комітету статистики в Україні 78-80% людей живе нижче середнього рівня матеріального забезпечення, 18-20% – середнього рівня достатку, та лише 3-6% населення відноситься до багатих, при цьому вартість майна, яка належить багатим верствам населення, становить близько 50% національного багатства України[20]. Дану нерівність можна нівелювати за допомогою податку на нерухомість та, враховуючи низький рівень доходів, спрямувати на багаті верстви населення. До фінансової кризи 2008-2009 років інвестування коштів в нерухомість, зокрема, в житлові будинки було одним з найрентабельніших видів бізнесу в Україні. Зростання попиту на житло, яке могли дозволити собі заможні громадяни, провокував шалене зростання цін на нерухомість. Часто такі операції здійснювались за рахунок коштів, одержаних в «тіньовому» секторі економіки. Тому оподаткування нерухомості частково може призвести до детінізації економіки України та забезпечення соціальної справедливості.

Для того, щоб оцінити можливі результати запровадження податку на нерухомість в Україні, доцільно ознайомитись з іноземною практикою застосування даного податку. Податок на нерухомість є основним джерелом формування місцевих бюджетів. Застосування даного податку, як стабільного джерела податкового надходження до місцевих бюджетів, дозволяє застосовувати його як інструмент фінансового регулювання в питаннях формування дохідних статей місцевих бюджетів.

Світова практика показує, що податок на нерухомість є важливим джерелом формування доходів місцевих бюджетів як в країнах з федеративним бюджетним устроєм, так і в унітарних країнах. Зокрема, в США даний податок в середньому забезпечує надходження до місцевих бюджетів до 30% всіх доходів [30]. Об’єктом оподаткування є нерухоме майно, земля, будівлі, споруди, машини тощо. Базою для оподаткування служить ринкова вартість майна, методи оцінки встановлюються законодавством штатів. Фактична базова ставка податку встановлюється залежно від потреби бюджету в фінансових ресурсах та коливається в межах 0,3 – 3,6%. [30]

При цьому, мають місце і пільги та знижені ставки, проте, чим більше власності звільняється від податку, тим застосовується вища ставка податку.

Світовий досвід демонструє, що в кожній країні свої особливості стягнення податку на нерухомість. Податок на нерухомість в Польщі регулюється відповідно до Акта про місцеві податки та збори та перебуває в процесі вдосконалення. Об’єктом оподаткування визначається одиниця майна, яка безпосередньо не пов’язана з землею. База оподаткування житлової одиниці – її корисна площа: для будівель – яка становить основу розрахунку амортизації фіксованих доходів особи; для землі – площа землі. Сума ставок податку встановлювалась для кожного податкового року радою, шляхом прийняття резолюції. Орган місцевого самоврядування може самостійно скасовувати даний податок, або надавати пільги. В Австрії, наприклад, ставка податку на нерухомість становить близько 0,8% від її вартості на рік; в Іспанії визначається на державному рівні, місцеві органи влади самостійно встановлюють ставку податку в межах дозволених лімітів (від 0,4 до 1%); на Кіпрі – база залежить від оподаткованого доходу громадян; в Італії оподатковуються нерухоме майно, сільськогосподарські та будівельні ділянки; в Росії – базою оподаткування є ринкова вартість нерухомості (табл.3.2) [30].

У більшості країн світу, де запроваджується податок на нерухомість, платниками податку виступають як фізичні, так і юридичні особи. Винятком є Гонконг, який не оподатковує податком на нерухомість корпорації, проте вони сплачують податок на прибуток, одержаний від нерухомого майна. Такі країни, як Японія, Кіпр, Гонконг, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Угорщина, Росія, Таїланд, Сінгапур, Пакистан, Малайзія, Словаччина, Польща та Косово оподатковують податком як землі, так і будівлі. В Вірменії оподатковуються лише будівлі, оскільки в країні самостійно існує податок на землю. В Естонії та Латвії об’єктом оподаткування виступає лише земля. В Ірландії, наприклад, не оподатковується земля сільськогосподарського значення, проте, деякі міжнародні експерти вважають, що оподаткування сільськогосподарських земель змусило б підприємства ефективно їх використовувати та знизило б ціни на земельні ділянки.

Таблиця 3.2

Світовий досвід стягнення податку на нерухомість

Країна	Об’єкт оподаткування	Ставка податку	Примітка
Португалія	Оціночна вартість майна	5%
Польща	Фактична кількість м2	Встановлюється міністерством фінансів та переглядається щорічно	Не оподатковується: нерухомість для суспільних потреб, розташована в вільних економічних зонах, у володінні іноземних держав та організацій
Великобританія	Вартість нерухомості, розмір та кількість мешканців	Диференційована	50% пільга по податку для незаможних громадян
Німеччина	Вартість майна	0,35% до 2%	Від податку звільнені державні підприємства та церкви
Італія	Вартість майна з урахуванням коригую-чих коефіцієнтів	Диференційована	Майно поділяють на 5 груп, до кожної з яких входить 60 підгруп
Швеція	Оціночна вартість майна	1,0% до 1,7%	Власники нових будівель звільняються від податку на 5 років, наступні 5 років сплачують 50%, після 10 років – повну суму податку
Данія	Вартість нерухомості	0,6% до 2,4%
Іспанія	Кадастрова вартість майна	0,5% до 1%	Нерезиденти сплачують податок за ставками від 0,2% до 2,5% 2,5% - якщо вартість майна більша 10 млн.євро.

В Україні податок на нерухомість був елементом різних версій проектів Податкового кодексу та трьох версій Концепції податкової реформи. Важливо звернути увагу на пільги в оподаткуванні нерухомості: відповідно до Податкового кодексу пропонується не оподатковувати квартири до 120 м² та житлові будинки до 250 м² фізичних осіб. Для того, щоб показати фіскальне значення даного податку, слід розрахувати очікуваний обсяг податкових надходжень від запровадження податку на нерухомість.

Розрахункові значення дозволяють зробити висновок, що при запровадженні податку на нерухомість, 90% платників буде підпадати під пільгове оподаткування і податок, врешті решт не носитиме фіскальний характер, оскільки забезпечуватиме лише 0,39% загального обсягу доходів місцевих бюджетів.

Світова практика показує, що захист малозабезпечених здійснюється через систему соціальної допомоги за рахунок видаткової частини бюджету, а не дохідної. Проте, доки рівень соціального життя не буде приведений до аналогії з Західним, доки рівень мінімальної заробітної плати буде не нижчий 200 доларів, говорити про ефективне запровадження податку на нерухомість поки рано [83]. З іншого боку, встановлювати ставку податку залежно від ринкової вартості об’єкта є недоцільним, оскільки при ціновому бумі на об’єкти нерухомості за останні роки обвал цін нерухомості неминучий. Оподаткування залежно від загальної площі зменшує можливості махінацій з одного боку та робить незалежним податок від курсових валютних коливань. На нашу думку, необхідно встановити ставку податку в відсотках залежно від мінімальної заробітної плати та диференціювати залежно від площі нерухомого майна.

Диференціація податку на нерухомість є похідною від соціальної функції даного податку. Більша сума податку за ціннішу нерухомість здатна справедливіше розподілити податковий тягар. Досвід країн, в яких застосовується податок на нерухомість, свідчить про застосування диференційованих ставок оподаткування нерухомості. Для населення з низькими доходами податкова ставка повинна бути символічною, а для багатих податок на нерухомість повинен бути серйозним та великим. Адже даний податок по суті – це податок на багатство.

При запровадженні податку на нерухомість можуть виникнути і негативні ефекти, які потрібно передбачити. Високе податкове навантаження на житлову нерухомість в умовах низької платоспроможності може призвести до соціального напруження. Тому, на нашу думку, масштабніша житлова площа має оподатковуватись за більш високими ставками. Проте, треба розумно підходити до диференціації ставок і враховувати, що даний податок є податком на багатство, тому не повинен забирати фінансові ресурси бідних верств населення. Застосування пільг при оподаткуванні в кожній країні має як позитивні, так і негативні сторони. Для запобігання зловживань з пільгами в процесі оподаткування нерухомості потрібно в повному обсязі сформувати єдиний реєстр прав на нерухоме майно. На нашу думку, від оподаткування доцільно звільнити об’єкти, які: використовуються органами державної та місцевої влади або органами місцевого самоврядування для здійснення ними відповідних функцій; зареєстрованих у власності релігійних організацій, якщо вони використовуються з метою проведення релігійної діяльності; використовуються державними закладами культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, будівлі державної та комунальної власності, які використовуються для виконання державою своїх функцій.

В загальному, податок на нерухомість досить простий та прозорий в адмініструванні, у короткостроковій перспективі він є фіксований, незважаючи на досить непрозорий розподіл власності в процесі приватизації, податок заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, забезпечує відносно стабільні надходження до місцевого бюджету.

Якщо податок на прибуток прямо пропорційно залежить від якості наданих соціальних послуг на конкретній території, то з закріпленням за місцевими бюджетами податку на нерухомість є деякі перешкоди.

Хоча даний податок і відноситься до вітчизняної системи оподаткування, запровадження його постійно потребує вирішення питання стосовно об’єктів та суб’єктів оподаткування, методики оцінки майна, ставок оподаткування та визначення пільг для незахищених верств населення, котрі володіють майном, проте, не мають достатньо коштів для сплати податку. До позитивної сторони запровадження даного податку слід віднести мінімізацію ухилення від податку, оскільки неможливо нерухомість перенести на іншу територію. Податок на нерухомість забезпечує постійні надходження платежів до бюджетів незалежно від економічного розвитку держави. В даному випадку, під нерухомістю слід розуміти будівлі та споруди, до суб’єктів оподаткування віднести фізичних осіб, а ставку оподаткування диференціювати в межах 1,0% - 10% залежно від площі нерухомості, яка припадає на одного зареєстрованого мешканця.

Аналізуючи світовий досвід формування фіскальної політики держав слід зазначити, що залежно від державного устрою та розмежування повноважень між центральними органами влади та місцевими, держава може обмежувати самостійність місцевої влади, застосовуючи наступні методи[30]:

1. Встановлення граничних ставок на місцеві податки та збори, коли держава виступає регулятором фіскальної політики, проте дає свободу вибору на місцях встановлювати податковий тиск на адміністративній території залежно від потреби в даних коштах органів місцевого самоврядування. Даний метод застосовується на податок на нерухомість в Австрії, Фінляндії, Данії, Франції, Іспанії та інших країнах.

2. Встановлення фіксованих розмірів ставок на податки та збори центральними органами влади, зокрема, в Туреччині, Словаччині, Болгарії та Албанії.

3. Встановлення центральними органами влади обов’язкових місцевих податків та зборів. Зокрема, податок на нерухомість є обов’язковим до сплати в місцеві бюджети в країнах Франції, Фінляндії, Італії, Іспанії, Туреччині та Австрії.

Використання європейського досвіду з метою покращення управління місцевими фінансами є дуже важливим для України, оскільки еволюція розвитку місцевих фінансів розпочалась з формуванням інституту місцевого самоврядування у Великобританії, Франції, Німеччині та інших державах Європи.

Досвід даних країн є надзвичайно корисним для України через те, що протягом останніх десятиліть повноваження місцевих органів влади зазнали значних змін на шляху децентралізації та глибокої інтеграції цих країн до Європейського Союзу. На основі проведеного аналізу та міжнародного досвіду оподаткування нерухомості можна запропонувати наступні засади:

1. Об’єкт оподаткування – це загальна площа нерухомості.

2. Суб’єкт оподаткування – це фізична особа, яка володіє об’єктом оподаткування.

3. Коридор ставок оподаткування – від 1,0 до 10% мінімальної заробітної плати за 1 понаднормований метр квадратний на одного зареєстрованого мешканця з запровадження прогресивної шкали на розсуд органів місцевого самоврядування з метою створення міжрегіональної податкової конкуренції на місцевому рівні.

4. Пільги при оподаткуванні надаються на будівлі загальнодержавного значення та на кожну зареєстровану особу пільга оподаткування становитиме 20 метрів квадратних.

5. Витрати бюджетів слід здійснювати на основі повної прозорості та гласності. Інакше не уникнути випадків ухилення від сплати податку.

На основі запропонованих підходів на рис. 3.3 зображено механізм справляння податку на нерухоме майно (нерухомість) фізичних осіб. Запропонований механізм справляння податку охоплюватиме всі об’єкти оподаткування, при чому суб’єктами будуть як пересічні громадяни (власники квартир), так і власники елітної нерухомості.

При цьому, механізм справляння податку не повинен зачепити соціально незахищені верстви населення, тому для фізичних осіб, на яких додатково припадає площа до 45 м², пропонуємо застосувати мінімальну ставку податку у розмірі 1,00% мінімальної заробітної плати за кожен метр квадратний оподаткованої площі нерухомості, проте не забувати, що податок на нерухоме майно (нерухомість) фізичних осіб повинен виконувати фіскальну функцію, а обсяг його надходжень повинен бути достатнім для фінансової стійкості місцевого самоврядування.

Проведений вище аналіз дозволяє стверджувати, що діюча система справляння місцевих податків та зборів потребує подальшого вдосконалення.

Важливим є підвищення частки власних доходів місцевих бюджетів. Перш за все, реформування системи місцевого оподаткування необхідно розпочати зі зміни ставлення до місцевих податкових важелів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, а суттєво підняти їхнє значення у формуванні фінансових ресурсів місцевої влади. Важливим елементом реформування системи місцевого оподаткування є відмова від неефективних податків та зборів, які не мають ні фіскального, ні регулюючого значення. Місцевим органам влади, на нашу думку, слід передати ті фіскальні інструменти, які фактично є місцевими. До них належить податок на нерухомість та плата за землю. Дані податкові платежі матимуть високу прибутковість та стабільно надходитимуть до місцевих бюджетів. Також, для підвищення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування необхідно оптимізувати структуру їх видатків, враховуючи коефіцієнт сукупної генерації доходів, та всебічно розвивати систему місцевих облігаційних запозичень, як додаткового ресурсу місцевої влади.

Дата добавления: 2015-08-31