Напрямки оптимізації структури видатків місцевих бюджетів

Процес становлення ринкової економіки пов'язаний з труднощами, які, перш за все, залежать від реформування бюджетного процесу як на державному, так і на місцевому рівнях. Об’єктивна необхідність в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів між бюджетами виникає в зв’язку з тим, що органи державної влади та місцевого самоврядування повинні володіти певним обсягом ресурсів для виконання покладених на них повноважень та обов’язків. Власні доходи місцевих бюджетів повинні стати основним ресурсом для ефективної реалізації закріплених за ними видаткових повноважень. Не виконання цього пояснюється тим фактом, що в Україні склались суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку регіонів, тому в подальші періоди буде присутня різна забезпеченість фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, включаючи і власні джерела формування даних ресурсів. В таких умовах управління місцевими фінансами стає основним фактором успішного розвитку регіонів.

В структурі бюджетної системи України видатки бюджетів в певній мірі пливають на формування майбутніх доходів бюджетів, тому потребують аналізу на доцільність їх здійснення по загальній величині та внутрішній структурі. Мобілізація фінансових ресурсів для їх подальшого використання проводиться як на державному, так і на місцевому рівнях. Кожен суб’єкт бюджетної системи в межах наданої йому компетенції та за умов дотримання основ бюджетного планування щодо видатків самостійно планує обсяг та структуру видатків власних бюджетів. Основним критерієм оцінки впливу структури видатків місцевих бюджетів є коефіцієнт сукупної генерації.

В теперішній час як на державному, так і на місцевому рівнях здійснюється впровадження управління за результатами та бюджетування, орієнтованого на результат. Іде пошук варіантів та оброблення системи показників, за якими можна оцінити результати роботи органів влади. Проте, на пряме планування бюджету на основі очікуваних результатів не перейшли ні Міністерство фінансів, ні місцеві фінансові органи. Бюджетування, орієнтоване на результат, можна визначити, як систему бюджетного планування, що зв’язує видатки місцевих бюджетів з очікуваною віддачею від даних видатків, з їх ефективністю та суспільним значенням.

Для встановлення оптимальної структури видатків місцевих бюджетів необхідне збалансоване проведення регіональної політики щодо стабільності бюджетного та податкового законодавства. Найефективнішим інструментом повинна стати методика розрахунку обсягу дотацій місцевим бюджетам із Державного бюджету. Теоретично методика розрахунку обсягу дотацій включає шість етапів аналітичної роботи (Додаток В). Основні етапи розрахунку обсягу дотацій на місцевому рівні мають власні особливості здійснення аналітичної роботи. На нашу думку, доцільно буде їх використовувати.

1. Визначення оптимальної структури видатків місцевих бюджетів на короткострокову та довгострокову перспективу по функціональних групах.

Аналіз впливу структури видатків на величину майбутніх бюджетних доходів місцевих бюджетів з врахуванням соціально-економічного розвитку території та її фінансового стану дозволяє визначити оптимальну структуру видатків, при якій очікується максимальний рівень приросту бюджетних видатків через відповідний проміжок часу. Така структура видатків місцевих бюджетів визначається як знайдена по оптимуму Парето. Інтерпретації відомого італійського економіста є ідеалом ефективного використання бюджетних ресурсів за умов, які забезпечують максимальний рівень добробуту всього суспільства. Своїми вченнями Парето дозволяє зрозуміти, що політична підтримка соціальних програм є інтенсивнішою від можливих проявів невдоволення платників податків. Оптимальність Парето ґрунтується на таку бюджетно-економічну політику, де соціальні вигоди одних людей не суперечать інтересам інших та не знижують рівень добробуту, який досягається перерозподілом уже існуючих джерел без створення нових [27].

З метою проведення аналізу для визначення оптимальної структури бюджетних видатків, на наш погляд, необхідно використовувати не детальний багатофакторний метод розрахунку, а метод ситуаційно-порівняльного аналізу, в основі якого лежить групування даних за аналогічними об’єктами та дослідження залежності від різновиду в структурі видатків. В залежності від ресурсів, які надходять підприємствами та організаціями в бюджетні фонди, виділяються наступні функціональні напрямки видатків:

- видатки на загальнодержавні функції – видатки на оборону, державне управління, судову систему, правоохоронну діяльність, обслуговування та погашення державного боргу, видатки міжнародної діяльності, створення резервів, попередження та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій;

- видатки інформаційно-освітнього характеру – на освіту та науку, фундаментальні дослідження, культуру, мистецтво, кінематографію та засоби масової інформації;

- першочергові соціальні видатки – на охорону здоров’я та фізичну культуру, екологію, соціальну політику та підтримку жилого-комунального господарства;

- бюджетні видатки на фінансування галузей економіки – видатки на промисловість, енергетику та будівництво, сільське господарство та рибальство, транспорт, дорожнє господарство, зв'язок та інформатика, розвиток ринкової інфраструктури.

По-перше, необхідно визначити величину та частку видатків на загальнодержавні функції, оскільки даний блок об’єднує видатки, які забезпечують стабільне функціонування всіх економічних процесів.

По-друге, повинні бути заплановані та реалізовані першочергові соціальні видатки.

По-третє, не включені в видатки блоку видатки на загальнодержавні функції та блоку першочергових для населення видатків, повинні бути поділені між блоком інформаційно-освітнього напрямку та блоком видатків на фінансування галузей економіки. Блок видатків інформаційно-освітнього напрямку сприяє економічній віддачі, лише за умови, що першочергові потреби зайнятих в економіці суб’єктів задовольняються за рахунок загальних фондів або за власний рахунок. Блок видатків на фінансування галузей економіки формує мінімальний рівень забезпечення підтримки галузей економіки і є важливим в тому випадку, якщо зайняте в економічному відтворенні населення забезпечене як першочерговими, так і іншими необхідними послугами з боку держави чи регіону.

З метою визначення оптимальної структури та величини видатків місцевих бюджетів необхідно, перш за все, визначити традиційну для певного регіону структуру бюджетних видатків, по-друге, показати залежність між згрупованими в блоки видатками сукупного бюджету Західного регіону та сукупної генерації майбутніх бюджетних доходів.

Аналізуючи вплив зміни структури видатків місцевих бюджетів на динаміку сукупних бюджетних доходів, можна зробити висновки, що структура бюджетних видатків залишається практично незмінною з роками. Основними статтями за обсягами є видатки на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру та соціальну політику.

Отже, результатом першого етапу методики надання фінансової допомоги повинна бути обґрунтована структура видатків, запланованих на території регіону на наступний фінансовий рік з метою збільшення доходів в майбутньому, та відповідно, зниження обсягу дотацій з державного бюджету.

2. Галузевий розподіл сукупності видатків місцевих бюджетів передбачає визначення частки галузевих видатків, запланованих за принципом досягнення оптимальної структури на рівні місцевих бюджетів. В даний момент часу для розподілу бюджетних видатків на місцях практично нереально використовувати будь-який з універсальних критеріїв, наприклад економічний потенціал території. За різними функціональними групами бюджетних видатків головним критерієм розподілу ресурсів повинно бути використання різних соціально-економічних показників функціонування території.

3. Виявлення функціональних груп видатків, запланованих на рівні кожного адміністративного утворення, в розмірі більше запланованого значення, з урахуванням підтримки оптимальної структури видатків Державного бюджету.

Принцип самостійності місцевих бюджетів надає можливість визначити обсяг бюджетних видатків за функціональними напрямами, які перевищують розраховані обсяги видатків. При цьому можливі два напрямки розвитку подій.

Перший - передбачає домовленість державних органів влади з органами місцевого самоврядування щодо надання дотацій, за умови скорочення обсягу тих функціональних груп видатків місцевих бюджетів, які перевищують максимально допустимий рівень.

Другий напрям передбачає неможливість скорочення певних груп видатків, котрі перевищують максимально допустимі значення і передбачають застосування незміненої структури видатків місцевих бюджетів за окремими функціональними групами.

4. Структурування розподілу видатків місцевих бюджетів необхідно здійснювати як по функціональних групах, так і по окремо взятих адміністративно-територіальних одиницях. Даний процес включає в себе п’ять розрахункових етапів (Додаток Д). Внаслідок структурування видатків місцевих бюджетів формується нова структура видатків місцевих бюджетів за функціональними групами та, відповідно, до особливостей адміністративно-територіальної одиниці. Така структура передбачає збільшення обсягу тих функціональних видатків місцевих бюджетів, які безпосередньо здатні позитивно впливати на сукупну генерацію доходів місцевих бюджетів та зменшення тих видатків, обсяги яких перевищують оптимально допустимі значення. Збільшення коефіцієнта генерації доходів в майбутньому характеризуватиме зростання дохідної частини місцевих бюджетів, а відповідно і зменшить обсяг дотацій з Державного бюджету місцевим.

5. Визначення часток державного та місцевого бюджетів на рівні адміністративно-територіальної одиниці по кожній функціональній групі видатків місцевих бюджетів. Збалансування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів може здійснюватись за рахунок самостійного бюджетного фінансування видатків органами місцевого самоврядування та за рахунок дотацій з Державного бюджету місцевим.

6. Галузеве визначення розміру дотацій з Державного бюджету для оптимальної структури видатків місцевих бюджетів. Основною умовою їх надання місцевим бюджетам з Державного бюджету є цільове направлення фінансових потоків. Тому дотація повинна мати цільовий характер, бути обґрунтованою, спланованою і на етапі планування структурованою по функціональних напрямках та деталізованою по кожних адміністративно-територіальних одиницях.

Запропонована методика надання дотацій місцевим бюджетам є одним з підходів, на основі яких виникає можливість побудови ефективного бюджетного регулювання. Оптимізація видатків місцевих бюджетів з метою покращення фінансового стану регіону в майбутньому здатна знизити рівень дотаційності місцевих бюджетів конкретних регіонів. Застосування даного методу є позитивним кроком на шляху вдосконалення управління місцевими фінансами в Україні.

ВИСНОВКИ

1. Управління місцевими фінансами виступає як механізм територіального перерозподілу валового регіонального продукту, створеного на його території, отримання кожним регіоном його відповідної частки, що спрямоване не лише на вирівнювання їх фінансових можливостей через бюджет, а й на досягнення збалансованості фінансового потенціалу регіонів і населених пунктів. Управління місцевими фінансами доцільно розглядати в двох вимірах – зовнішньому, що характеризується впливом бюджету на різні сторони соціально-економічного розвитку в процесі мобілізації доходів та фінансуванні видатків, та внутрішньому вимірі, пов’язаному з процесом збалансування доходів і видатків окремих бюджетів.

2. З метою більш ефективного вирішення практичних завдань, які сприятимуть приросту обсягів дохідної частини місцевих бюджетів внутрішній вимір бюджетного регулювання доцільно розглядати з позицій усіх форм, методів та інструментів збалансування бюджетів.

4. Розподіл доходів між окремими видами бюджетів повинен забезпечити бюджет кожного рівня достатнім обсягом доходів для фінансування закріплених за ним витрат, а ефективність використання бюджетних ресурсів залежить від розподілу видаткових повноважень між рівнями бюджетної системи. Вважаємо, що перерозподіл видаткових повноважень між діючими рівнями бюджетної системи повинен бути таким, щоб межі надання бюджетної послуги співпадали з межами її споживання.

5. Проведене дослідження динаміки та структури дохідної частини місцевих бюджетів Західного регіону (табл.2.8), дозволило зробити висновок про їх недостатність та обмеженість у вирішенні питань якісного виконання завдань місцевими органами влади. Тому, удосконалення бюджетного регулювання необхідно розпочинати з реформування місцевого оподаткування. Місцеві податки та збори необґрунтовано розглядають як другорядні джерела в складі системи оподаткування. Основою місцевих податків та зборів є податок на нерухомість, як основний бюджетоутворюючий. В Україні даний податок запроваджується Податковим кодексом.

6. Аналіз діючої практики дозволив зробити висновок щодо необхідності в стратегічному плані переглянути систему розподілу податкових доходів між рівнями бюджетної системи. Вважаємо, що органам місцевого самоврядування доцільно передати максимальний обсяг ресурсів, необхідних для виконання повноважень у формі податкових доходів, а не дотацій. Перевага полягає в можливості місцевих органів влади самостійно прогнозувати власні доходи на середньострокову перспективу, підвищувати власний кредитний рейтинг та формувати довгострокові графіки обслуговування місцевого боргу. Тому, з метою зміцнення податкової бази на місцях, запропоновано закріпити за місцевим бюджетом податок на прибуток підприємств, що дозволить знизити рівень дотаційності місцевих бюджетів та скоротити зустрічні фінансові потоки між рівнями бюджетної системи.

7. Структурування розподілу видатків місцевих бюджетів необхідно здійснювати як по функціональних групах, так і по окремо взятих адміністративно-територіальних одиницях. Даний процес включає в себе п’ять розрахункових етапів (Додаток Д). Внаслідок структурування видатків місцевих бюджетів формується нова структура видатків місцевих бюджетів за функціональними групами та, відповідно, до особливостей адміністративно-територіальної одиниці. Така структура передбачає збільшення обсягу тих функціональних видатків місцевих бюджетів, які безпосередньо здатні позитивно впливати на сукупну генерацію доходів місцевих бюджетів та зменшення тих видатків, обсяги яких перевищують оптимально допустимі значення. Збільшення коефіцієнта генерації доходів в майбутньому характеризуватиме зростання дохідної частини місцевих бюджетів, а відповідно і зменшить обсяг дотацій з Державного бюджету місцевим.

Проблеми удосконалення системи управління місцевими фінансами є досить важливими в процесі реалізації бюджетної політики України, оскільки процес регулювання місцевих бюджетів впливає на соціально-економічний розвиток регіонів та держави загалом. Управління місцевими фінансами – це один з найскладніших процесів бюджетної політики. Оскільки, багато ступенева бюджетна система об’єктивно передбачає неминучий розподіл коштів бюджету між різними рівнями влади через диференціацію регіональних фінансово-економічних потенціалів, за умови збереження певної фінансової самостійності. Такий перерозподіл – є надто складним та небезпечним процесом, тому повинен бути зведений до мінімуму та здійснюватись у такі способи, щоб не підривати фінансової зацікавленості більш забезпечених регіонів і не формувати утриманську психологію у відносно бідних.

Дата добавления: 2015-08-31