Основне внесення добрив

Основне(допосівне) удобрення призначене для забезпечення рослин елементів живл впродовж всього періоду вегетації, поповнювати запаси органіч речовин і поживних реч грунту, покращувати його фізико-хімічні властивості та біологічну активність. Під озимі всі добрива, призначені для основного внесення, застосовують восени; під ярі – основне внесення добрив може проводитись восени або весною. Всю норму добрив, як правило, вносять восени, а співвідношення між кількістю мін добрив, призначених для осіннього і весняного застосування, залежитьивід кліматичних умов, властивостей грунту і форм добрив. Недонесення елементів живл в допосівний період не можна компенсувати підживленнями, навіть якщо при цьому сумарно вноситься рекоменд річна норма добрив,їх ефективність, порівняно з основним внесенням, нижча.

13. Припосівне внесення добрив

Здійснюють одночасно з посівом або садінням польових і овочевих культур в рядки з насінням (рядкове) або стрічковим на певній відстані від нього. Воно призначене для покращення мін живлення молодих рослин. У перші 2 тижні після проростання насіння у рослин спостерігається критичний період до нестачі фосфору, тому у складі припосівного удобрення мають бути фосфорні добрива. За недостатнього вмісту окремих елементів у грунті рекомендується до фосфорного припосівного удобрення доповнити азот, а інколи і калій. Склад дози добрив визначають за біологічними особливостями культур, агрохімічними властивостями грунту та їх гранулометричним складом, рівнем основного удобрення.

14. Післяпосівне внесення добрив (підживлення)

Його проводять для покращення живлення у найбільш важливі періоди вегетації рослин для покращення якості продукції та за недостатнього основного удобрення. Дуже ефективним є ранньовесняне підживл азотом озимих зернових, озимого ріпаку та сінокосів і пасовищ. Добрива вносять розкидним або стрічковим способом. Потребу у підживленні встановлюють за даними грунтової та рослинної діагностики. Обов’язковим елементом сучасних технологій є позакореневе підживл (обприскування) рослин, підживл с/г культур розчинами макро- і мікроелементів. Кореневі підживлення у період догляду за культурами міжрядного обробітку проводять розкидачами добрив, дисковими сівалками, культиваторами – рослинопідживлювачами.

15. Запасне (періодичне) внесення добрив

Під запасним розуміють одночасне внесення кількох річних норм добрив. Його широко застосовують при закладанні садів, ягідників та ін. багаторічних насаджень, а також перед висіванням багаторічних трав. На кислих грунтах запасне внесення важкорозчинного фосфоритного борошна забезпечує такий же приріст продуктивності сівозміни як і щорічне внесення легкорозчинних фосфорних добрив, а економічно є більш вигідним. Азотні добрива в запас не вносять через їх вимивання і газоподібні втрати. Калійні добрива також можуть вимиватися на легких грунтах, крім того внесення високих норм хлорвмісних калійних добрив може погіршувати якість картоплі і підвищують вміст калію у кормових культурах, що є шкідливим для тварин. Запасне внесення має такі переваги: знижуються затрати на зберігання добрив, підвищується продуктивність праці, вдосконалюється технологія виконання с/г робіт.

16. Загальні поняття про колообіг і баланс елементів живлення

Основним джерелом поповнення запасів поживних речовин в грунті є мінеральні та органічні добрива. Науково обґрунтовані рекомендації з ефективного застосування добрив можливо розробити тільки на основі визначення кількості задіяних рослин у життєвий цикл поживних речовин від поглинання коренями до повернення в грунт з рослинними рештками. Знання зазначених кількісних характеристик надходження і виносу поживних речовин з грунту дозволяє запобігти деградації грунтів шляхом включення в коло обіг елементів живлення добрив.
Під коло обігом розуміють закономірність руху елементів живлення в системі грунт – добрива – рослина. Математичним виразом коло обігу елементів живлення є їх баланс: різниця між загальним виносом поживних речовин рослинами і надходження їх в грунт. Дослідження балансу елементів живлення є одним з основних завдань агрохімії, оскільки він є науковою основою відтворення родючості грунту, підвищення врожайності та розробки заходів з охорони навколишнього середовища.

17. Види балансів поживних речовин у грунті

Залежно від завдань, які вирішують баланс елементів живлення поділяють на 3 види: біологічний, господарський, зовнішньо господарський.
Біологічний баланс найбільш повно враховує статті надходження та витрат елементів живлення задіяних у колообіг. На відміні від господарського балансу в біологічному враховується винос елементів живлення не тільки з товарною і побічною продукцією с/г культур, а й на формування кореневої системи і поживних залишків, які включають в себе стерню і опале листя. Елементи живлення, які містяться в кореневих уживних рештках також враховуються у прихідній частині балансу, інші статті надходження і витрат елементів живлення задіяних в коло обіг встановлюються не із довідкових матеріалів, а експериментально. Господарський баланс ґрунтується на співставленні головним чином виносу поживних речовин з урожаєм основної і побічної продукції з їх надходженням з добривами та внаслідок біологічної фіксації бобовими культурами. Витратна частина балансу крім виносу основної і побічної продукції може доповнюватись газоподібними втратами та внаслідок ерозії і вимивання у грунтові води. Розрахунок господарського балансу є способом перевірки досконалості систем удобрення, які розробляються і застосовуються у с/г підприємствах та оцінки ступеня виснаження чи розширеного відтворення родючості грунту. Зовнішньо господарський баланс є співставленням відчуження за межі господарства елементів живлення з товарною продукцією рослинництва і тваринництва та надходження з добривами і кормами. Додатковий зовнішній господарський баланс свідчить про наявність достатньої кількості добрив для розроблення і запровадження в підприємстві наукової системи удобрення зорієнтованої на отримання високої врожайності та забезпечення розширеного відтворення грунту. Від.ємний баланс вказує на наявність передумов для деградації грунтів і кількість добрив, які додатково необхідні, щоб запобігти цьому.

18. Статті втрат елементів живлення з грунту

У витратній частині балансу враховують: винос с/г культурами, інфільтрація елементів живлення в грунтові води, газоподібні втрати внаслідок ерозійних процесів. Розрізняють:біологічний та господарський винос елементів живлення. Біологічний винос враховує кількість елементів живлення, які засвоюють рослини для формування всієї біологічної маси включаючи кореневу систему. Господарський винос включає елементи живлення, які відчужуються з грунту у складі основної і побічної продукції.
У випадках, коли побічну продукцію залишають на полі для удобрення, то вона не враховується у господарському виносі. Різницю між господарським та біологічним виносами називають залишковим виносом, він включає елементи живлення, які поступають в грунт з поживними і кореневими залишками. Винос елементів живлення виражають абсолютними показниками(кг/га) або відносними на 1 од. основної та відповідної кількосі побічної продукції (кг/т).

19. Статті надходження елементів живлення в грунт

Елементи живлення в грунт надходять з таких джерел: органічні та мінеральні добрива, біологічна фіксація симбіотичними та вільноживучими мікроорганізмами. Побічна рослинна продукція з посівним і посадковим матеріалом, із опадами. Кількість поживних речовин, які надходять з добривами встановлюються на підставі агрономічної документації, кількість азоту фіксованого з повітря бульбочковими бактеріями залежить від бобової культури. Наприклад, багаторічні бобові трави, горох, люпин, задовольняють відповідно 70-75%, 40-60%, 60-65% загальної потреби в азоті за рахунок азотфіксації.

20. Показники балансу поживних речовин в грунті

Абсолютний показник балансу елементів живлення в грунтах характеризує різницю між їх надходженням і відчуженням, кг/га. Якщо надходження елементів живлення перевищує винос - баланс додатній(+), якщо винос перевищує надходження – баланс від.ємний(-), а якщо одидві частини балансу співпадають – баланс зрівноважений або дездефіцитний(0). Інтенсивність балансу характеризується відношенням надходження елементів живлення в грунт до їх виносу і може виражатись коефіцієнтом або у %. Кп=Н/В. За додатного, від.ємного чи бездефіцитного балансів коефіцієнт повернення буде відповідно більшим за 1, меншим за 1, або дорівнюватиме 1. Інтенсивність балансу виражена у % показує на скільки відсотків винос елементів живлення з грунту відшкодовується за рахунок їх надходження, визначається вона шляхом множення коефіцієнта повернення на 100. Іб=Н/В*100. Додатній баланс елементів живлення у грунті досягається якщо його інтенсивність перевищує 100%, якщо інтенсивність балансу менша 100% він від.ємний, а якщо рівно 100% баланс зрівноважений.. Ємність балансу – це сума надходження та вилучення елементів живленя з грунту. Вона характеризує величину коло обігу поживних речовин і чим вона більша, тим інтенсивніше ведеться землеробство. Структура балансу – відображає частку участі окремих статтей надходження і відчуження елементів живлення.

21.Значення гумусу в землеробстві

Вміст органічної речовини в грунтах та його найцінішої складової частини гумусу є важливим показником родючості, що характеризує його поживний режим, фізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості. Він забезпечує створення агрономічно ціної структури та сприятливих водно-фізичних властивостей гумусу. Вміст гумусу в грунтах України визначається зональністю, їх гранулометричним складом, ефективнічтюведення бородьби з водною і вітровою ерозіями та обсягами застосування ограганічних добрив і часткою багаторічних трав в структурі посівних площ та іншими чиниками. Вміст гумусу в орному шарі ізнх типів грунтів на території Україні змінюється від 4-5% у чорноземах типових і звичайних до 0,5 -1% у дерново-підзолистих, піщаних і глинисто-піщаних грунтах Полісся. Однак з основних методів контролю за гумосовим складом грунту є розрахунок балансу гумусу. Під яким розуміють різницю в кількості мінералізованого і новоутвореного гумусу в грунті і окремими сільськогосподарськими культурами аба в сівозміні чи в цілому по господарстві визначену в т/га. Як і баланс елементів живлення баланс гумусу є додатнім, відємним, чи нульовим.

22.Статті втрати гумусу

Основною причиною втрат гумусу є його мінералізація внаслідок підвищення аерації грунту після механічного обробітку, застосування фізіологічно-кислих добрив, активізації мікрофлори грунту після внесенн мінеральних добрив, насамперед азотних, осушення перезволожених грунтів.Велика кількість гумусу може втрачатися внаслідок водної і вітрової ерозії грунту. Принято вважати, що середньорічна мінералізація грунту під зерновими культурами становить 0,5 — 1 т/га, просапними -1,5-2,5 т/га, під чистим паром — 2,5-3,5 т/га. Раціональна система ведення господарства має запобігати непродуктивним втратам гумусу і забезпечувати надходження органічної речовини в грунт у кількостях. Які б перевищували втрати, тобто формують його додатній баланс.

23.Роль вапнування у підвищенні родючості грунту

В Україні грунти з підвищеною кислотністю рН менше 5,5 займають близько 25% с/г угідь в тому числі 8,5 млн орних земель, основні площі кислих грунтів знаходяться на Поліссі і Лісостепу. Найбільшу кислотність мають верхові торфовища і дерново-підзолисті грунти, дещо меншу сірі лісові. Кисла реакція грунтового розчину супроводжується рухомістю гумусових сполук, надлишковим вмістом рхомих форм Al, Mg, Fe, зниження доступності P і Md, гальмування надходження в рослини Ca і Mg. У звязку із цим на кислих грунтах отримують низькі врожаї низької якості, а окупність мінеральних добрив невисока у комплексі заходів. Основне місце належить вапнуванню, після вапнування відбувається глибока і триваладія вапна на грунт, а через нього і на рослину. Вапнування позитивно впливає на агрохімічні, фізикохімічні та біологічні властивості кислих грунтів, поліпшує умови живлення рослин. Вапнування є важливою умовою інтенсифікації землеробства на кислих грунтах, підвищуючи їх родючість та окупність мінеральних добрив, збільшує ефективність мінеральних добрив на 30-40%.

24.Баланс кальцію у землеробстві

Основною причиною підкислення грунту є відємний баланс кальцію. Під час втрати кальцію є такі статті втрат:

-винос з врожаєм;

-Вимивання;

-нейтралізація кислотності.

Втрати кальцію внаслідок виносу рослинами залежить від того до якої групи за відношенням до вмісту кальцю вони належать, а також від рівня врожайночті культур в сівозміні. Середній щорічний винос рослинами калію становить 60-120 кг/га. Він найменший у сівозмінах, що насичені зерновими культурами, найбйльше — овочевими і кормовими. Головне джерело втрат кальцію в грунті — вимивання його з фільтраційними водами, середньорічні втрати кальцію з орного шару внаслідок вимивання коливається від 50 до 250 кг/га. Більші втрати спостерігаються на дерно-підзолистих грунтах і менші на опідзолених чорноземах. Особливо значні втрати кальцію спостерігаються у разі збільшення норм мінеральних добрив принято такі норми витрати CaCO3:

-аміачна слітра — 0,75,

-карбоміду — 1,2;

-аміачної води — 0,5;

-амофосу — 0,05.

У грунти кальцій може надходити з гноєм кальцієвмісними мінеральними добривами і атмосферними опадами, але значний дефицит балансу калію можна усунути вапнуванням, тобто внесенням у грунт кальцію і магнію у вигляді карбонатів, оксидів чи гідрокарбонатів у кількостях необхідних для доведення кислотності грунту до оптимального для культурних рослин рівня, органічні добрива також можуть виконувати цю функцію, але при внесенні їх 23-30т щороку.

Дата добавления: 2017-01-13