Загальна характеристика профілактики девіантності та делінквентності

Поняття «профілактика» не нове в науковій літературі, більш того, його вивченням займались багато наук: кримінологія, соціо­логія, психологія, медицина, педагогіка та ін. Але єдиної думки що­до сутності даного поняття немає. Так, у кримінології під профілактикою розуміють «суспільно-державний процес, основна спрямованість якого - усунення з життя причин і умов, що сприяють відхиленню в поведінці людини, та запобігання здійсненню нею правопорушень». Також в рамках цієї науки профілактику визначають «як діяльність державних органів (в тому числі й органів внутрішніх справ) і громадських організацій щодо виявлення й усунення причин, що породжують злочини, і умов, що сприяють їх скоєнню».

Поняття «профілактика» також визначають як «відношення між соціальними суб'єктами, що безпосередньо направлені на лік­відацію криміногенних факторів та створення умов, які запобіга­ють або нейтралізують можливість формування особистості злочи­нця та реалізації антигромадської спрямованості». У Великому юридичному словнику дане поняття визначено в такий спосіб: «Профілактика злочинності (від грец. prophylakticos -запобіжний) - попередження злочинності; комплекс засобів, спрямованих на виявлення, обмеження чи усунення факторів злочинно­сті в цілому та її окремих видах, суспільної небезпеки особистості злочинця».

В науковій літературі термін «профілактика» найчастіше зустрічається стосовно правопорушень і злочинності. Так, в Словнику законодавчих термінів йдеться мова про профілактику правопору­шень серед неповнолітніх: «Під профілактикою правопорушень серед неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і служб у спра­вах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх, спрямо­вану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчинен­ню правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окре­мих неповнолітніх».

У Великій радянській енциклопедії профілактика визначена як «сукупність заходів щодо попередження будь-яких явищ». В педагогіці під профілактикою розуміють «сукупність держав­них, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямо­ваних на попередження, усунення чи нейтралізацію основних при­чин і умов, що викликають різного роду соціальні відхилення в по­ведінці молоді». Не розкриває сутності даного поняття і визначення, що надано в «Соціологічному енциклопедичному словнику», який трактує його як «сукупність заходів щодо запобігання будь-чого».

Розглянуті вище визначення однобічні. У більшості визначень вказується на усунення вже наявних причин, умов, обставин, що сприяють прояву відхилень у поведінці. При цьому відхилення вже має місце. Більш того, воно може існувати в структурі особистості незалежно від зовнішніх факторів. А причини, умови і обставини - це зовнішні фактори, які сприяють прояву відхилення. Дійсні при­чини відхилень, на наш погляд, слід шукати в структурі особистості, у внутрішніх психологічних факторах, не обов'язково біологічних. Усунення зовнішніх факторів певною мірою зменшить кількість відхилень та правопорушень, але необхідним є вивчення й ураху­вання внутрішніх факторів. Одним з таких факторів, що впливають на виникнення відхи­лень в поведінці молоді, є, наприклад, соціальна адаптація, прави­льніше - її відсутність. Тому, з одного боку, профілактичні заходи повинні бути направлені на усунення зовнішніх причин, умов, об­ставин, що сприяють проявам відхилень, з другого боку, враховува­ти внутрішні психологічні фактори, що мають місце в структурі особистості. Наприклад, в рамках інфекційної патології були розроблені різ­ні профілактичні заходи. Одним із таких заходів були щеплення, які сприяли створенню та підвищенню імунітету проти певної інфекції. Після того, як було розкрито сутність, механізм та закономірність дії щеплень, виникла можливість їх планування як особливого виду захисту організму людини від інфекційних захворювань. Якщо розглядати правопорушення та відхилення в поведінці людини як свого роду «захворювання», то, на наш погляд, з ним можна боротись аналогічними методами. Тобто навчати молоду людину передбачати та захищатись, протистояти зовнішнім впли­вам та внутрішнім нахилам, щоб поводити себе, не вступаючи в протидію з суспільними нормами та вимогами. Тому, на наш погляд, найбільш повно розкриває сутність даного поняття таке визначення: «Профілактика - цілеспрямована, організована та планомірна діяльність, яка направлена на запобігання або зменшення негативних наслідків тих чи інших зовнішніх та внутрішніх факторів». Умовою ефективності профілактики є знан­ня сутності відхилення. Там, де сутність відхилення не є пізнаною, не може мати місця науково обгрунтована профілактика.

Профілактика девіантної поведінки – це комплекс заходів, спрямованих на її запобігання. Психолого-педагогічне запобігання – це система профілактичних заходів, пов’язаних з усуненням зовнішніх причин, чинників і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку неповнолітніх.

Запобіганняння девіантних форм поведінки повинно бути етіологічним,комплексним, диференційованим і поетапним, а головне – носити систематичний і наступальний характер. Етіологічность запобігання полягає в дії на основні чинники (соціальні, психологічні, біологічні), що сприяють формуванню відхилення форм поведінки. Запобігання девіантних форм поведінки повинно проводитися диференційовано щодо неповнолітніх і дорослих, учнів і батьків, а також враховувати, спрямовані ці заходи на здорових людей або на осіб, нестійких з нервово-психічного боку. І нарешті, запобігання порушень поведінки повинне бути послідовним і поетапним.

Важливою є медична профілактика. Медична профілактика спрямована на усунення несприятливих факторів, що викликають таке явище, а також на підвищення стійкості особистості до впливу цих факторів; на раннє виявлення і реабілітацію нервово-психічних порушень і роботу з «групою ризику», наприклад, з неповнолітніми, у яких виявлена схильність до девіантної поведінки, без прояву такого в даний час; рішення спеціальних завдань, зокрема лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки, а також попередження рецидивів у осіб з уже сформованою такою поведінкою.

Соціально-педагогічна профілактика - це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків, що сприяють прояву різних видів його активності. Питання соціально-педагогічної профілактики вивчалися такими видатними педагогами, як А.С. Макаренко, С.Т. Шацький та інші. У своїй дослідно-експериментальній роботі вони заклали і розвинули основні принципи, методи і зміст соціально-педагогічної та корекційної роботи з важковиховуваними дітьми та підлітками, де найважливішим чинником виховної та корекційно-реабілітаційної роботи виступає створене й організоване педагогом виховуюче середовище.

Соціально-педагогічна профілактика направлена на зміну різних зовнішніх і внутрішніх факторів та умов соціального виховання або перебудову їх взаємодії. Даний вид профілактики передбачає спрямування соціальним педагогом діяльності на формування позитивного виховного впливу мікросоціуму дитини (педагоги, батьки,родина, група однолітків), на зміну характеру їх відносин, впливу на дитину; на уявлення дитини (підлітка) про оточуючих і взаємини з ними; сприяння зміні позиції дитини (підлітка) у відношеннях в соціумі (сприяння, протидія, бездіяльність).

Педагогічна профілактика - це система попереджувальних заходів, пов'язаних з усуненням зовнішніх причин, чинників та умов, що викликають ті чи інші недоліки (відхилення) у розвитку особистості. Вона здійснюється на фоні загальної гуманізації педагогічного процесу, причому успішність системи пов'язана, перш за все, з усіма суб'єктами педагогічного процесу. Р.В. Овчарова, обгрунтовуючи модель комплексної психолого-педагогічної реабілітації підлітків, розкриває найважливіші елементи гуманізації педагогічного процесу: переорієнтація критеріїв результативності цілісного педагогічного процесу; створення психолого-педагогічних і валеологічних умов гуманізації педагогічного процесу; реалізація різнорівневої моделі змісту освітньої діяльності; освоєння особистісно-орієнтованої моделі взаємодії з дітьми, підлітками; раціональна організація педагогічного процесу; впровадження методів загальної ранньої профілактики; аналіз цілісного педагогічного процесу з позицій гуманізації.

Соціально-педагогічна і психолого-педагогічна профілактика в роботі з неповнолітніми, що мають відхилення у поведінці розкривають необхідність застосування різноманітних напрямків роботи, мета яких - оптимізація процесу соціалізації підлітка.

Важливу роль відіграє психологічна профілактика. У контексті розгляду проблем девіантної поведінки фахівці зазначають значимість поняття «психологічна профілактика» в цілому. Психопрофілактика забезпечує вирішення основного завдання психологічної служби - допомогти батькам і вихователям впоратися з проблемами або вести себе так, щоб подібних проблем не виникало, а педагогу, психологу - вирішувати проблеми, пов'язані з психічним здоров'ям дітей.

Завдання психологічної профілактики:

- здійснення турботи про психічне здоров'я і психічні ресурси людей, робота з малою степінню емоційних, поведінкових і навчальних розладів;

- робота з «групою ризику» (раннє виявлення у дітей та підлітків труднощів у навчанні і поведінці, а також подолання цих труднощів), робота з підлітками з яскраво вираженими поведінковими проблемами, коли основною метою профілактики є корекція або подолання серйозних психологічних труднощів і проблем.

Деякі автори всі профілактичні заходи умовно поділяють на загальні й спеціальні. До загальних зараховують політичні й соціально-економічні.

Спеціальні заходи базуються на загальних, проте мають деякі особливості при різних формах девіантної поведінки.

Загальна профілактика - сукупність заходів, спрямованих на створення сприятливих соціально-економічних, соціокультурних та соціально-педагогічних умов, що сприяють сім'ї у виконанні нею своїх функцій з виховання фізично і соціально здорових дітей; з реалізації виховних функцій загальноосвітніми закладами всіх типів щодо забезпечення ними повноцінного розвитку інтересів і здібностей у вихованців, зайнятості суспільно корисною діяльністю в позаурочний час.

Спеціальна профілактика включає корекційно-реабілітаційні заходи, спрямовані на дітей групи ризику, девіантних підлітків, неповнолітніх правопорушників. Вона передбачає використання різноманітних заходів психолого-педагогічної підтримки та соціально-правової допомоги неповнолітніх, захист їх від неуваги батьків, жорстокості, насильства та негативного впливу асоціального середовища. Корекційно-профілактична робота здійснюється у тісній взаємодії школи, сім'ї, організації дозвілля і неформальних груп, різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій.

Функції профілактики багатогранні:

- діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);

- реабілітуюча (перевиховання, подолання негативних проявів у поведінці);

- координуюча (координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки);

- прогностична (передбачення можливих негативних явищ у по­ведінці неповнолітніх та ін.)

Профілактичні заходи можна розподілити на три типи:

Первинна профілактика - соціальна профілактика, спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров'ю, збереженню життя дітей, і на попередження несприятливого впливу на нього фак­торів соціального і природного середовища. Масова і найбільш ефек­тивна. Вона базується на комплексному системному вивченні впливу умов і факторів соціального і природного середовища на здоров'я і розвиток дитини.

Вторинна профілактика. Її завданням є якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці дитини, що дає можливість також попере­дити їх подальший розвиток. Діагностика різних аспектів життєдіяльно­сті учнів, індивідуальна корекція життєдіяльності і життєзабезпечення організму (звертати увагу на впертість, забіякуватість, образливість, озлобленість, лінощі, низькі пізнавальні інтереси, що веде до шкільної дезадаптації).

Третинна профілактика - цілеспрямована профілактика правопорушень неповнолітніх - сукупність заходів, спрямованих на попере­дження переходу відхилень у поведінці у більш важку стадію - індивіду­альна. Містить заходи щодо виявлення і усунення конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання, а також цілеспрямовану роботу з тими підлітками, поведінка яких має відхилення від мораль­них і правових норм, з окремими групами, колективами з метою подо­лання несприятливих наслідків їх поведінки.

Профілактика - це не лише частина попереджувальної роботи, спрямованої на виявлення та усунення причин і умов правопорушень, а й система заходів перевиховання і формування особистості.

Профілактична робота будується на базі:

- вивчення причин відхилень у поведінці;

- планування профілактичної роботи на основі психолого-педагогічної діаг­ностики;

- урахування специфіки навчального закладу, де навчається підліток;

- урахування рівня розвитку референтного колективу;

- необхідності залучення девіантних підлітків до діяль­ності (суспільно корисна праця);

- використання індивідуального підходу;

- залучення громадських організацій самоврядування.

Психологічний аспект профілактичних дій полягає у встановленні довірливих стосунків із важковиховуваними дітьми, реа­лізації соціально значущої мети - в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання. Важливою умовою реалізації профілактичних заходів є педагогі­чний такт, який у вітчизняній педагогіці розуміють як складну профе­сійну властивість вихователя. Такт передбачає відсутність надмірної вимогливості, брутальності, дріб'язкової прискіпливості, фа­мільярності, зверхності.

Профілактику слід розглядати і як систему колективних та інди­відуальних виховних впливів, спрямованих на вироблення імунітету до негативних впливів оточуючого середовища з метою попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості і перебудови ставлен­ня особистості до оточуючої дійсності в процесі перевиховання, а та­кож розвитку почуття соціальної відповідальності.

Важливою формою профілактичної роботи є групова чи колективна діяльність. Її ефективність зумовлена дотриманням таких ви­мог:

1. Не створювати колективи лише з контингенту «проблемних підлітків». Це суперечить основному положенню педагогіки - перевиховання через соціально здоровий колектив. Ще А. С. Макаренко вважав недо­цільним роздільне виховання важких і звичайних дітей.

2. Співвідношення «важких» і звичайних дітей. Досвід роботи з «складними підлітками» показав, що найбільш педагогічно обґрун­тованим і оптимальним є співвідношення 35-40% важких і 60-65% бла­гополучних дітей.

3.Створювання умов формування у підлітка здібностей встановлення особистісних і ділових стосунків.

2. Психологічні засади індивідуальної профілактики девіантності в діяльності працівника КМСД.

Багато недоліків та помилок у вихованні є наслідком того, що відсутня належна система в сфері індивідуальної та групової роботи, організа­ції виховного профілактичного процесу з конкретними правопорушниками. Важливо при цьому перебороти обмежене розуміння са­мого індивідуального підходу, що нерідко зводиться до врахування індивідуальних особистісних особливостей молодих людей, що мають відхилення в поведінці. У практиці індивідуального підходу, на думку А.С.Макаренка, найчастіше зустрічаються дві помилки: перша полягає в прагненні «обстригти всіх під одну гребінку», ути­снути людину в стандартний шаблон, виховати певну серію людсь­ких типів; друга - в пасивному прямуванні за кожним індивідуумом, в безнадійной спробі справитися відразу з усіма за допомогою роз­різненого спілкування з кожною людиною окремо. Це - гіпертрофія «індивідуального підходу».

Індивідуальна профілактика правопорушень містить у собі виховний коригувальний вплив як один з елементів, але не зводиться тільки до нього. Це цілеспрямований процес керування процесом впливу на особистість, який полягає в тому, що під впливом вихователів молоді люди засвоюють погляди і переконання, опановують навички і звички соціально-позитивної поведінки, розвивають свої почуття і волю, змінюючи в такий спосіб інтереси, прагнення і нахили. З іншого боку, індивідуальна профілактика спрямована на усунення несприятливих впливів навколишнього середовища на конкретну особистість.

Щоб ефективно керувати цим процесом, необхідно вибирати профілактичні методи, що забезпечують:

• формування моральної свідомості;
• формування навичок і звичок позитивної поведінки;
• виховання вольових зусиль, що дозволяють протистояти антигромадським впливам;
• соціальне оздоровлення мікросередовища.

Однак слід мати на увазі, що вплив на особистість правопоруш­ника молодого віку, формування позитивних навичок і звичок, во­льових зусиль пов'язані з різними, особливими сферами психо­логічної діяльності, що спираються на певні фізіологічні фактори, специфіка яких не може не враховуватися при виборі методів профілактики.

В структурі індивідуальної профілактики можна виділити такі основні завдання:

1.Своєчасне виявлення осіб з поведінкою, що відхиляється від соціальних норм, і схильних до скоєння правопорушень, а також батьків та інших осіб, що негативно впливають на них.

2. Вивчення вікових та індивідуальних психологічних особливо­стей

особистості правопорушника з метою недопускання конфлікту молодої людини із суспільством, усунення сприятливих причин і умов.

3. Розробка програми індивідуального виховного впливу на правопорушника і навколишнє середовище з урахуванням наявних форм та методів, результативності їх застосування.

4. Організація взаємодії і наступності в профілактично-виховній роботі всіх суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, повсякден­ного і безупинного контролю способу життя молодих людей з девіантною поведінкою, реагування на «зриви» і заохочення пози­тивних зрушень.

Психолого-педагогічний вплив з метою зміни в молодих людей поглядів, настанов, поведінки - процес складний, який потребує великих зусиль, напруги, тому що приходиться мати справу з найбільш запущеними в педагогічному відношенні людьми, яким не змогли дати позитивних навичок поведінки ні родина, ні школа. Успіх тут багато в чому залежить від того, наскільки сама людина прагне до усу­нення негативних сторін у своїй поведінці.

Специфіка індивідуальної профілактики, а також особливість самих об'єктів вивчення і виховного впливу вимагають урахування:

• психологічних процесів (особливостей уяви, уваги, мислення, пам'яті, сприйняття та ін.), що відбуваються у свідомості правопорушника при формуванні антигромадських поглядів, переконань, звичок, при зародженні протиправних задумів та осмисленні шляхів їх реалізації;
• рівня світогляду і морального розвитку, моральних мотивів, властивих даній людині (почуття сорому перед рідними, знайоми­ми, острах покарання, осуду і т.п.), що, як правило, змушують зберігати в таємниці свої антигромадські погляди, вести «подвійне життя». Тому не завжди удається вчасно виявити таку молодь, визначити причини відхилень в їхній поведінці, способі життя, а як наслідок, вчасно зробити на них ефективний виховний профілактичний вплив;
• характерних рис особистості, рівня свідомості, потреб та інтересів, а також поведінки до і після здійснення правопорушення;
• обставин, за яких у молодої людини виникли антигромадські наміри;
• негативних факторів конкретного середовища (найближче оточення в школі, родині, на вулиці), що породжують ці мотиви девіантної поведінки.

Найчастіше негативний вплив мікросередовища та життєвого безладдя продовжується протягом певного часу, що змінює особистість молодої людини і сприяє становленню її на шлях правопорушень. Своєчасне-втручання в цей процес запобігає негативному впливу, змінює погляди, переконання, направляє енергію в суспіль­но корисне русло. Індивідуальна профілактика полягає, по-перше, у виявленні категорій молодих людей з ознаками девіантної поведінки та схиль­них до здійснення правопорушень, по-друге, у застосуванні до цієї категорії молоді заходів виховного впливу. Власне кажучи, вона яв­ляє собою організований процес перевиховання з метою недопус­кання надалі відхилень в поведінці. При цьому особливу увагу не­обхідно звернути на таких молодих людей, які:

• раніше вчиняли правопорушення та були притягнуті до відповідальності;
• злісно ухиляються від навчання;
• вживають спиртні напої і наркотичні речовини;
• займаються азартними іграми, а також не мають постійного місця роботи;
• вчиняли правопорушення, що тягнуть заходи суспільного чи адміністративного впливу.

Коли стають відомі суб'єктивні уявлення, цілі і наміри молодої людини, зрозумілі й оцінені мотиви, переконання, цінності особистості, можна приступити до розробки комплексної програми інди­відуального профілактично виховного впливу.

Оптимальний вибір індивідуальних профілактичних заходів впливу на особистість значною мірою залежить від змісту профілак­тичної програми, яка повинна включати такі важливі компоненти:

• цілі індивідуального профілактичного впливу, головна з яких - формування у молодої людини переконань в необхідності вимоги норм моралі та права;
• методи та прийоми виховного та контролюючого впливу на особистість, що враховували б ті соціально важливі якості, які необхідно сформувати, та ті негативні якості, які необхідно усунути;
• форми впливу на безпосереднє оточення особистості;
• основні етапи реалізації індивідуальної профілактичної про­грами.

При реалізації профілактичної програми необхідно дотримання таких вимог:

- змістовнісь, спрямованість, безперервність впливів;

- усвідомлення перспективності перевиховання;

- вивчення, з одного боку, вимог суспільства до молодої люди­ни, як громадянина, а з іншого - індивідуальних психологічних особливостей та загальних законів розвитку особистості;

- підтримка та розвиток внутрішніх суспільно корисних інте­ресів та здібностей, навіть якщо вони недостатньо виражені;

- прояв терпіння, тактовності та витривалості при реалізації виховних впливів;

- активність молодої людини, прояв ініціативи та вольових якостей.

При розробці програми індивідуального профілактичного впли­ву провідною метою є позитивні зміни в особистості молодої лю­дини щодо дотримання загальноприйнятих соціальних норм, пра­вил, цінностей. Слід окремо підкреслити, що ця мета досягається через певний час, іноді достатньо великий. Профілактичний вплив стає оптимальним, якщо він враховує особливості та тенденції розвитку особистості, збігається з її внутрішніми спонуканнями. Процес зовнішнього профілактичного впливу наче б зливається з процесом самовиховання, саморозвитку. Результати такого злиття у профілактиці відхилень залежать не стільки від сили зовнішнього впливу, скільки від уміння привести зовнішній вплив у відповідність з особливостями особистості мо­лодої людини.

3. Психологічна корекція як напрям профілактичної діяльності девіантної поведінки.

Відомий вітчизняний вчений-педагог В. П. Кащенко ще в 30-х роках розробив класифікацію методів корекції. Він об'єднав їх у дві групи: педагогічні та психотерапевтичні.

Педагогічні методи:

- метод громадського впливу (корекція активно-вольових дефектів, корекція страхів, метод ігнорування, метод культури здорового сміху, корекція нав'язливих думок і дій, корекція бродяжництва, самокорекція).

- спеціальні або конкретно педагогічні методи (корекція недоліків поведінки, корекція нервового характеру)

- метод корекції через працю.

- метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу.

Психотерапевтичні методи:

- навіювання і самонавіювання.

- гіпноз.

- метод переконання.

- психоаналіз.

Психокорекція є різновидом психологічної допомоги, що передбачає активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т. С. Яценко, психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Г. Онищенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.

Психокорекція характеризується такими ознаками:

- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);

- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).

Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо. Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

Корекційна робота в підліткових та молодіжних девіантних групах включає наступні етапи:

1. Формулювання соціально-педагогічної і психологічної проблеми.

2. Висування гіпотез про причини девіантної поведінки.

3. Діагностичний етап.

4. Вибір методів і технологій корекційної роботи.

5. Використання методів, методик і технологій корекційної роботи.

6. Розробка програми.

7. Здійснення цієї програми.

8. Контроль за ходом та ефективністю програми.

Психокорекційна робота з підлітками ґрунтується на таких основних принципах:

1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.

2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корекційно-розвивального впливу є взаємодія дорослого і дитини.

3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони найближчого розвитку.

4. Спрямованість психокорекційної роботи "зверху донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елементарних психічних процесів.

5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони розвитку у певному віковому періоді.

6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Корекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.

7. Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї "точки", з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.

8. Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робота спрямовується на формування того, чого слід досягти у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.

9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Якщо дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на наступному занятті пропонують спрощений його варіант.

10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.

11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.

Осипова А. А. у книзі «Загальна психокорекція» систематизує різні види і функції психокорекції.

За змістом розрізняють корекцію:

- пізнавальної сфери особистості;
- афективно-вольової сфери;
- поведінкових аспектів;
- міжособистісних відносин:

внутрішньогрупових взаємин (сімейних, подружніх, колективних);

дитячо-батьківських відносин.
За формою роботи розрізняють корекцію:
- індивідуальну;
- групову:
1) в закритій природного групі (сім'я, клас);
2) у відкритій групі для учасників з подібними проблемами;
3) змішану форму (індивідуально-групову).
За наявності програм:
- програмовану;
- імпровізовану.
За характером управління коригуючими впливами:
- директивну;
- недирективну.
За тривалістю:
- надкоротких (надшвидку) - кілька хвилин або годин;
- коротку (швидку) - кілька годин чи днів;
- тривалу - кілька місяців;
- наддовго - рік або більше.
За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:
- загальну (заходи общекоррекціонного порядку);
- приватну (набір псіхопедагогіческіх впливів, що представляють собою адаптовані для даного віку психокорекційні прийоми і методи);
- спеціальну (комплекс прийомів, методик і організованих форм роботи з учасником або групою одного віку, які мають схожі проблеми).

Використовуючи ті чи інші прийоми і методи педагогічного впливу в корекційній роботі з підлітком- девіантом, необхідно враховувати і те, що методи виправлення особистості впливають як на свідомість, почуття, поведінку, так і на розвиток особистості в цілому. Комплексне застосування методів робить їх засобом перебудови особистісної системи підлітків.

А.Д. Гона виділяє чотири групи методів, спрямованих на виправлення девіантної поведінки особистості:

- метод руйнування негативного типу характеру (метод «вибуху» (по А. С. Макаренка) та метод реконструкції характеру);

- метод перебудови мотиваційної сфери та самосвідомості:

а) об'єктивного переосмислення своїх достоїнств і недоліків;

б) переорієнтування самосвідомості;

в) переконання;

г) прогнозування негативної поведінки;

- метод перебудови життєвого досвіду:

а) розпорядження;

б) обмеження;

в) перенавчання;

г) переключення;

д) регламентації способу життя;

- метод попередження негативного та стимулювання позитивної поведінки:

а) заохочення і покарання;

б) змагання;

в) позитивної перспективи.

А.Д. Гона зазначає, що поєднання індивідуального та колективного педагогічного і психологічного впливу, застосування різних форм, методів і видів позанавчальної діяльності в корекційно-педагогічної та психологічної роботи з підлітками з поведінкою, що відхиляється посилює її результативність, допомагає зробити процес подолання недоліків у розвитку особистості та девіацій у поведінці підлітків реальним, дієвим, а завдання з формування позитивних якостей його особистості цілком здійсненними.

Особлива роль у психокорекційної роботи з девіантними підлітками відводиться сім'ї. Слід зазначити, що результативність корекції спілкування в сім'ях підлітків з девіантною поведінкою залежить від вмілого поєднання як прямого (психологічне освіта батьків), так і опосередкованого (здійснюється через підлітків, через організацію спільної діяльності та спілкування дітей і дорослих в сім'ї, в школі, за місцем проживання) впливу на сім'ю.

Узагальнена орієнтовна технологічна схема профілактичної роботи з підлітком, схильним до девіантної поведінки може мати наступний вигляд:

№ п\п	Етап	Метод
1.	Встановлення контакту з проблемною дитиною, виведення її із стресового стану.	Бесіда
2.	Дослідження особистісних рис дитини, особливостей її фізичного та психічного розвитку, причин її девіантної поведінки, соціальної дезаптації та чинників соціального середовища, що сприяють формуванню девіантної поведінки і заважають соціальній адаптації.	Бесіда, інтерв’ю, методи психодіагностики, спостереження, експертна оцінка
3.	Спільне планування реабілітаційних заходів.	Бесіда
4.	Координація спільних дій з правоохоронними установами, громадськими організаціями.	Спільні наради, робочі зустрічі
5.	Корекція особистісних рис, які обумовлюють девіантну поведінку, сприяють соціальній дезаптації, набуття навичок подолання проблем, позитивної соціальної поведінки.	Консультування, психотерапія, психологічний тренінг, робота груп взаємодопомоги.
6.	Організація індивідуального педагогічного підходу до дитини.	Консультування, індивідуальні навчальні програми, шефство, спеціалізовані навчальні заклади.
7.	Корекція негативного впливу соціального оточення (сім’ї, неформальних груп однолітків, усунення негативного таврування з боку оточуючих).	Втручання, робота з сіспільною думкою, корекційна бесіда, консультування).
8.	Створення умов для повноцінного задоволення потреб дитини, розвитку її творчих здібностей самореалізації у творчій діяльності, праці, змістовного відпочинку, включення до груп однолітків соціально-позитивної спрямованості.	Працевлаштування, самокерована груповіа робота, організація громадських робіт, наукові та творчі гуртки, спортивні секції, організація конкурсів і змагань.
9.	Психологічна підтримка і зворотний зв’язок.	Інтерв’ю, бесіда, консультування

Дата добавления: 2017-01-13