Тема 10. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Модуль 2

Змістовий модуль 2. Особливості правового режиму земель окремих категорій

Лекція (1 година)

Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення. Суб’єкти та форми права власності на землі сільськогосподарського призначення. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, що використовуються для виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення особистого селянського господарства. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Практичне заняття (2 години)

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.

2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

3. Суб'єктний склад власників та користувачів сільськогосподарсь­ких земель.

4. Підстави виникнення прав на використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

5. Права та обов'язки підприємств агропромислового комплексу щодо використання земель сільськогосподарського призначення.

6. Підстави припинення прав на використання земельних угідь сільськогосподарського призначення.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

ІІІ. ЗАДАЧІ.

Задача № 1.

Колективне сільськогосподарське підприємство "Світоч" переда­ло за договором оренди землі, які розташовані у прибережній смузі р. Тетерева, громадянам Оксамитному та Коваленському для виро­щування овочевих культур.

Ці громадяни, крім вирощування овочевих культур, на цих зем­лях збудували кемпінг для автотуристів, закупили човни і влаштува­ли місця відпочинку для місцевого населення.

Голова сільської Ради попередив керівництво сільськогосподарсь­кого підприємства про нецільове використання земель і запропону­вав у двомісячний термін розірвати угоду із вказаними громадянами. Однак цю вказівку не було виконано, і на сесію сільської Ради вине­сено питання про вилучення земель у колективного сільськогоспо­дарського підприємства.

Визначити коло суспільних правовідносин.

Яке рішення має прийняти сесія сільської Ради?

Вирішити справу.

Задача № 2.

У процесі здійснення земельної реформи на базі радгоспу утвори­лася акціонерна фірма. Всі належні раніше радгоспу землі були роз­поділені на частини його працівниками та пенсіонерами з виділен­ням у натурі та видачею сертифікату на право власності.

Однак у новому польовому сезоні значна частина пенсіонерів ви­рішила створити самостійний сільськогосподарський кооператив для заняття садівництвом. Згодом цей кооператив уклав договір на бу­дівництво цеху по виробництву фруктових соків та винних виробів.

Під час приймання в експлуатацію цеху місцевій землевпорядник відмовився підписати відповідні документи, вважаючи, що діяльність кооперативу є несумісною із сільськогосподарським виробництвом, і запропонував кооперативу змінити профіль його діяльності.

Визначити коло суспільних правовідносин.

Розкрити особливості правового використання земель кооперативом.

Вирішити справу.

Задача № 3.

Фермеру Сікорі передано у власність 70 га орних земель та 42 га землі надано у тимчасове користування для будівництва кошари і заняття вівчарством.

Через відсутність належних сільськогосподарських машин орні землі два роки не оброблялися належним чином, і тому фермер Сікора змушений був 35 га продати своєму сусідові, 35 га подарувати своїм братові та сестрі.

Сільська Рада винесла рішення про вилучення всіх земель, переда­них Сікорі для ведення фермерського господарства.

Це рішення фермером було оскаржено до суду.

Визначити коло суспільних правовідносин.

Чи є законним рішення сільської Ради?

Вирішити справу.

ІV. МІНІ-ДІЛОВА ГРА.

Завдання для самостійної роботи (3 години)

1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, що використовуються для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення особистого селянського господарства.

3. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

4. Паювання земель сільськогосподарського призначення.

5. Мораторій стосовно відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

В даному випадку слід звернути увагу на те, що Земельний кодекс України визначає - завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Земля виконує роль головного (основного) засобу виробництва в сільському госпо­дарстві, тобто аграрному секторі економіки.

Використання земель в аграрно-промисловому виробництві зу­мовлюється пріоритетом земель сільськогосподарського призна­чення. Адже, як зазначено у ст. 23 ЗК України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання, а їх визначення провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для глибшого розуміння вказаного поняття надзви­чайно важливо окреслити і юридичні ознаки, що є притаманними для будь-якого правового поняття та системи юридичних категорій:

а) насамперед, земля має державно-територіальне значення у межах кордонів України як матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету та національної безпеки держави;

б) земля, залежно від функціонального призначення, перебуває на праві приватної (громадяни та юридичні особи), комунальної (територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування) та державної (держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади) власності (ст. 78, 80 ЗК).

в) особливістю для визначення земель є виділення окремих її частин для задоволення загального публічного, соціального інтере­су і встановлення режиму права загального і спеціального землеко­ристування.

Однак земля не тільки інтегрує в своїй основі різні корисні вла­стивості, що спрямовуються на забезпечення економічних, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадянина, а й характеризується відповідним диференційованим режимом залеж­но від функціонального її використання і цільового призначення.

Саме з цих позицій ЗК України поділяє всі її землі за відповідними категоріями:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Землі сільськогосподарського призначення — землі, що надають­ся для потреб сільського господарства або призначені для цієї ме­ти;

Виділення земель сільськогосподарського призначення в окрему самостійну категорію земельного фонду зумовлюється насамперед тим, що всі ці землі використовують для чітко визначеної мети - ведення сільськогосподарського виробництва, і це при усіх відмінностях у суб'єктах землекористування, і в характері використання різних угідь створює низку правових наслідків, загальних для всіх землекористувачів, створює ряд особливостей у правовому режимі цих земель.

У Земельному Кодексі України правовий режим земель сільсько­господарського призначення позначений лише в загальних рисах у вигляді визначення цільового призначення земель: надання чи призначеності їх для цілей сільського господарства. Так до земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є використання у сільському господарстві. Тобто вихідний і найбільш загальний принцип тієї чи іншої категорії земель - юридично закріплений характер їх використання (цільове призначення земель).

Визначення правових ознак земель сільськогосподарського призначення становить необхідну попередню умову аналізу основних елементів правового режиму цих земель.

Так, згідно з ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Отже, закріплюються дві альтернативні першопочаткові правові ознаки земель сільськогосподарського призначення, притому визначається коло землекористувачів та цілі, для яких їм можуть надаватися у користування чи передаватися у власність земельні ділянки.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються зе­мельні ділянки, які перебувають на праві власності або праві кори­стування у фізичних і юридичних осіб та які відповідно до земель­но-кадастрової документації використовуються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети. Чинне зе­мельне законодавство до таких земель відносить:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Як видно закон в категоричній формі визначає економічну роль землі в сільськогосподарському виробництві, підкреслюй обсяг та перспективу використання цієї категорії земель.

Правомочності земельного власника вичерпно зафіксовані в ст. 90 ЗК. Вони включають право:

1) продавати або іншим способом відчужувати земельні ділянки, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі; право власності на посіви, насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

3) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;

4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Як видно зі змісту зазначених правомочностей, більшість із них безпосередньо стосуються власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Обов’язки, зафіксовано в ст. 91 ЗК:

1) забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

2) дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

3) своєчасно сплачувати земельний податок;

4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

5) підвищувати родючість грунтів і зберігати інші їх корисні властивості;

6) своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

7) дотримуватися правил добросусідства а обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законодавством також можуть бути встановлені інші обов’язки власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Дата добавления: 2015-07-13