Поняття і склад земель рекреаційного призначення

Рекреація у перекладі з латині означає "відновлення", "відтво­рення". У науковому обігу це слово значно звузило свою первісну семантику і тепер вживається як синонім відпочинку, відновлення життєвих сил і працездатності людини, забезпечення її оздоровчих, пізнавальних, культурно-розважальних потреб. Відповідно до ст. 50 ЗК землі рекреаційного призначення це землі, використовувані для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортив­них заходів.

Україна має величезний рекреаційний потенціал: загальна площа її природних рекреаційних ландшафтів становить 9,4 млн. гектарів (15,5% території країни), а їх одночасна рекреаційна ємність — май­же 50 млн. чоловік. Водночас площа земель рекреаційного призна­чення складає лише близько 100 тис. гектарів. У нашій державі на­раховується 397 музеїв державної і комунальної форм власності, з яких 348 знаходяться у підпорядкуванні Мінкультури України. По­над 4,5 тис. рекреаційних закладів загальною ємністю 620 тис. місць повинні сприяти розвитку рекреаційної, у тому числі туристичної, діяльності2. Територією України протікають більш як 70 тис. річок. Нараховується понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних во­дойм. Теплі Чорне й Азовське моря, унікальні гірські комплекси Карпат і Криму, лісові масиви Полісся, сприятливий клімат — усе це створює передумови для розвитку рекреаційної діяльності.

Раніше землі рекреаційного призначення включалися до єдиної категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. У зв'язку з розвитком рек­реаційного законодавства України, значним ускладненням право­вого режиму в новому ЗК вони виділені в окрему категорію (п. "ґ" ст. 19).

Цікаво, що у ст. 74 ЗК 1992 р. містилась вказівка на те, що землі рекреаційного призначення знаходяться за межами земель оздоров­чого призначення. Таким чином усувалась проблема "накладення" правових режимів цих земель. У новому ЗК такої вказівки немає. І це зрозуміло, якщо враховувати існування у нашій країні досить розвинутого законодавства про курорти. Чітке законодавче визна­чення правового режиму земель оздоровчого призначення пере­шкоджає "накладенню" правових режимів зазначених земель один на одного.

Щодо розмежування правових режимів земель рекреаційного й історико-культурного призначення, то на підставі аналізу законо­давства треба зазначити, що якщо той або інший об'єкт віднесено до об'єктів культурної спадщини і включено до державного реєстру згідно з Законом України від 8 червня 2000 р. "Про охорону куль­турної спадщини"1, землі, на яких він розташований, підлягають переведенню у категорію земель історико-культурного призначен­ня відповідно до ст. 34 зазначеного Закону. Отже, незважаючи на те, що історико-культурні об'єкти у багатьох випадках є об'єктами туризму і рекреації, землі, на яких вони розташовані, мають особ­ливий правовий режим, що передбачає охорону зазначених об'єктів.

Законодавство також породжує проблему розмежування зе­мель рекреаційного призначення і земель житлової та громадсь­кої забудови. Адже за новим ЗК дачні ділянки належать до земель рекреаційного призначення, тоді як згідно зі ст. 67 ЗК 1992 р. во­ни належали до земель населених пунктів (ще й нині не всі з них переведені у категорію земель рекреаційного призначення). Про­те за сучасних умов дачні ділянки мають бути переведені саме у категорію земель рекреаційного призначення. Це випливає з по­ложень ст. 51 чинного ЗК. Крім того, треба мати на увазі, що землі рекреаційних зон у межах населених пунктів відповідно до чинного законодавства належать до земель рекреаційного при­значення (крім рекреаційних зон природно-заповідного, лісово­го та водного фонду), а не до земель житлової та громадської за­будови.

Цікавою видається і проблема розмежування правових режимів земель рекреаційного призначення і земель лісового та водного фонду, які згідно з законодавством також можуть використовува­тися з рекреаційною метою. Так, відповідно до ст. 85 Водного ко­дексу України земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів можуть надаватися юридичним і фізичним особам у тимчасове користування для ре­креаційних, спортивних і туристичних цілей. А ст. 64 цього Кодек­су передбачає використання водних об'єктів для рекреаційних цілей. Однак при наданні ділянок прибережних та інших захисних смуг у тимчасове користування для рекреаційних цілей збе­рігається їх цільове призначення як земель водного фонду. Що ж до постійного використання водних об'єктів для рекреаційних цілей, то треба зазначити, що аналіз співвідношення правового ре­жиму земель рекреаційного призначення і земель водного фонду свідчить про те, що правовий режим земель останнього не допус­кає будівництва об'єктів рекреаційного призначення. Тому вико­ристання водних об'єктів для рекреаційних цілей чи розміщення тимчасових рекреаційних будівель і споруд не означає зміни цільо­вого призначення земель водного фонду. Таким чином, незважа­ючи на те, що рекреаційні зони можуть бути створені й на землях водного фонду, це не повинно вести до зміни цільового призна­чення останніх, а отже, й до їх переведення у категорію земель ре­креаційного призначення.

Якщо вести мову про співвідношення земель рекреаційного призначення і земель лісового фонду, то треба зазначити, що Лісо­вий кодекс (ст. 9) передбачає використання земель останнього для рекреаційних цілей. Більше того, ст. З цього Кодексу рекреаційна функція лісу визнається однією з переважних. Водночас згідно зі ст. 51 ЗК ліси зелених зон і населених пунктів розташовані на зем­лях рекреаційного призначення. Отже, усі ліси, крім лісів зелених зон, населених пунктів, природно-заповідного фонду й тих, що є об'єктами культурної спадщини, розташовані на землях лісового фонду, а ліси зелених зон та населених пунктів — на землях рек­реаційного призначення.

Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належать: земельні ділянки зеле­них зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, на­вчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, зе­мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіо­натів, об'єктів фізичної культури й спорту, туристичних баз, кем­пінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоров­чих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єк­тів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Необхідно звернути увагу на те, що у цій статті не наводиться вичерпного пе­реліку земель рекреаційного призначення. До них можуть належа­ти й інші землі, а саме: землі, що використовуються для здійснен­ня туристичних походів і подорожей, відпочинку населення, про­ведення спортивних заходів, огляду мальовничих ландшафтів та історичних пам'яток, проведення спостережень за сезонними яви­щами у природі, для стаціонарного розміщення ігрових й розважальних центрів, тощо. Іншими словами, до складу земель рекре­аційного призначення входять землі, па яких розташовані окульту­рені природні чи штучно створені об'єкти, призначені для відпо­чинку населення, а також здійснення спортивної та туристичної діяльності. Визначення зазначених об'єктів як рекреаційних здійснюється за матеріалами ініціаторів створення останніх під час передачі їм земельних ділянок.

Згідно зі ст. 51 ЗК землі рекреаційного призначення можна поділити на три групи: 1) земельні ділянки, на яких розташовані природні рекреаційні ресурси (зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів, навчально-туристські й екологічні стежки, мальовничі місця, що є об'єктами туризму, тощо); 2) землі, на яких розташовані штучно створені рекреаційні ресурси (будин­ки рибалок і мисливців тощо); 3) комплексні земельні ділянки, де розташовані як природні, так і штучні рекреаційні ресурси (дачі, туристичні бази, табори тощо). Ця класифікація визначає правовий режим зазначених земель.

Дата добавления: 2015-07-13