Характеристика відмінностей між банківськими операціями, послугами та продуктами

Первинною у банківській діяльності є банківська операція, яка супроводжує надання банком тієї чи іншої послуги, що, в кінцевому підсумку, є продуктом банківської діяльності, Отже, продуктом банку є різного роду послуги. Коло банківських продуктів може збільшуватись також і завдяки тому, що надання цілком однакових послуг окремими банками здійснюється по-різному.

Банківські послуги відрізняються від операцій банку за своїм змістом. Вони не збільшують банківські вимоги чи банківські зобов'язання, слабо посилюють їх ризики, не передбачають формування нових резервів. Плата за послугу встановлюється у формі комісійної винагороди. Види банківських послуг розрізняються набором пов'язаних між собою за певним критерієм процедур, що здійснює банківська установа, які можна об'єднати в одну групу з єдиною назвою, наприклад, ліцензовані, неліцензовані, чисті, комісійні тощо.

Банківська послуга - окреме економічне поняття, яке характеризує певне коло відносин банків зі своїми клієнтами. В економічній теорії і банківській практиці поняття “банківська послуга” не обґрунтовано ототожнюється з поняттям “банківська операція”. На рівні економіки вартість наданих банками послуг, які є кінцевим споживанням, включається до складу валового внутрішнього продукту (ВВП), а операції банків відносяться до проміжного споживання і враховуються у ВВП лише частково – в обсязі різниці між процентними доходами та витратами по активних і пасивних операціях. Банківським послугам на відміну від банківських операцій не притаманні процентний, валютний, кредитний, портфельний та інші ризики, вони не пов'язані безпосередньо з формуванням та використанням ресурсів. Тому у законодавчих документах і перш за все Законі “Про банки і банківську діяльність” необхідно провести чітку межу між банківськими операціями та послугами, що сприятиме стимулюванню розвитку останніх. Отже, банківську операцію можна визначити як сукупність дій банківського працівника, яка завершується досягненням якого-небудь результату, необхідного банку або його клієнтові. Банківська послуга, в свою чергу, – технологічно взаємозв'язана сукупність банківських операцій, які реалізуються банком клієнтові на договірній основі і направлених на задоволення потреб клієнта в банківському обслуговуванні.

Виходячи з цього, банківський продукт - це банківська послуга, яка задовольняє існуючі стандартні потреби клієнта банку і реалізується на ринку з метою отримання доходу. Банківський продукт, на відміну від операції і послуги, володіє індивідуальними особливостями.

26. Зміст активних та пасивних банківських операцій, їх економічна характеристика.

Незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації головною метою комерційних банків є оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого асортименту банківських послуг. Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх прийнято поділяти на пасивні й активні.

Операції з формування власних ресурсів включають:> операції з формування статутного фонду банку;> операції з формування резервного фонду банку;> операції з формування страхових фондів банку;> операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;> операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку. Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в цьому банку (клієнти банку), так і юридичні й фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку. Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів шляхом емісії та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку. Ця частина банківського капіталу є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються шляхом здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Мобілізовані шляхом здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, вкладників, кредиторів та інвесторів комерційні банки розміщують за різними напрямками через проведення активних операцій

* Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди і товарно-матеріальні цінності.

Отже, до активних операцій банків належать:> операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти у готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності

банку;> розрахункові операції, пов 'язані з платежами клієнтів;> касові операції з приймання і видавання готівки;> кредитні операції, пов 'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;> інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;> фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;> валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;> депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;> операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах реально наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ.

27. Перспективи розвитку посередницьких банківських послуг.

Фінансові посередники враховують природу макроекономічних процесів, які відбуваються в країні, та їх взаємодію, і в зв'язку з цим мінімізується ризик втрат від неефективної та нескоординованої діяльності. До фінансових посередників відносять банки, фондові та страхові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки, благодійні фонди, ломбарди, інститути спільного інвестування тощо.

Особливістю діяльності фінансових посередників в Україні є те, що їх діяльність відбувається в умовах становлення та постійної мобільності ринкових регуляторів розвитку економіки та фінансового ринку.

Роль фінансових посередників на фінансовому ринку важко переоцінити, оскільки вони функціонують згідно з особливостями фінансового ринку України, за умови співвідношення попиту та пропозиції, що склались на певний момент часу [3].

Виокремлюють основні проблеми розвитку посередництва на фінансовому ринку України:

- історичні передумови (разом із становленням незалежності України почався процес капіталізації, а не розвитку фінансового ринку в цілому, крім того, спеціалісти не були готові та не знали дію ринкових факторів);

- відсутня системна законодавча база щодо посередництва, яка мала б передбачати перспективний розвиток та сучасні тенденції (крім цього, негативно впливає на розвиток фінансового ринку його нестійкість);

- відсутність державної підтримки та цілісної політики щодо розвитку даного сектору;

- політична, економічна та фінансова кризи в Україні упродовж останніх років;

- недостатність досвіду у посередників, та перевага власних інтересів над державними (звідси випливає низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних посередників порівняно з зарубіжними);

- недосконалість регіональної інфраструктури, що пов'язано з нерівномірним розміщенням ресурсного потенціалу та продуктивних сил;

- непоінформованість та недовіра населення до посередницьких структур [4]. Розвиваючи фінансовий ринок, необхідно ґрунтуватись на тому, що першочергове значення мають якість і доступність фінансових послуг, а не те хто саме з фінансових посередників їх надає.

Можна виділити ряд завдань для удосконалення фінансового посередництва:

- розробку нормативно-правових актів, спрямованих на якісний розвиток посередництва на фінансовому ринку;

- формування сприятливого середовища для розвитку ринку посередницької діяльності (уряд має прийняти дійсно ефективні заходи для усунення наслідків дії фінансової кризи);

- посилення ринкових процесів у регіонах та роль місцевих органів самоврядування у інфраструктурному розвитку фінансового ринку (при цьому слід враховувати соціально-економічний розвиток регіону та якість життя населення у ньому);

- здійснення міжнародного співробітництва для обміну досвідом, та виконання відповідних дій на фінансовому ринку України;

- створення такого механізму дії посередницьких структур, що забезпечить збільшення довіри населення до їх діяльності.

Першочерговим завданням держави має бути підтримка розвитку такого фінансового посередництва в Україні, яке сприятиме швидкому, якісному та надійному розвитку фінансового ринку. Заходи розвитку посередницької діяльності на конкретному ринку (банківському, фондовому, страховому тощо) повинні мати системний і цілісний характер.

28.Конкурентоспроможність банку та її основні індикатори.

Конкурентоспроможність банку – це його можливість здійснення ефективної господарської діяльності та досягнення практичної прибуткової реалізації послуг в умовах конкурентного ринку. При цьому створення та реалізація конкурентоспроможних послуг є узагальнюючим показником стійкості банку, його здатності ефективно використовувати свій фінансовий, науково-технічний і кадровий потенціали. Показник конкурентоспроможності для будь-якого банку являє собою підсумок роботи його служб і підрозділів (тобто характеризується станом його внутрішнього середовища), а також його реакцію на зміну зовнішніх факторів впливу. При цьому особливо важливою є здатність банку оперативно й адекватно реагувати на зміни в поведінці клієнтів, в їхніх смаках і перевагах. Фактично, конкурентоспроможність банку, як і будь-якої іншої організації, визначається здатністю досягнення ним поставлених цілей. Основною метою банку є одержання прибутку, отже критерій прибутковості (в абсолютному (розмір прибутку) та відносному (рентабельність) виразі) може бути використано для оцінки конкурентної позиції банку на ринку. Однак у даному випадку практика певною мірою вступає у протиріччя з даним припущенням: виходячи з результатів аналізу банківської статистики, до найбільш прибуткових в Україні поряд з визнаними лідерами (Промінвестбанк, Приватбанк, Укрексімбанк та ін.) входять банки, що не є широко відомими й обслуговують лише вузький регіональний сегмент; такі ж великі банки, як АППБ “Аваль”, Приватбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, які багато в чому визначають сучасний стан вітчизняної банківської системи, характеризуються на сьогоднішній день незначними рівнями прибутку.

Отже, прибуток і прибутковість (рентабельність) не можуть виступати як основними, а тим більше виключними критеріями конкурентоспроможності банку. Таким чином, твердження про існування єдиного точного критерію оцінки конкурентоспроможності є не зовсім доречним. Цей “універсальний” критерій повинен містити в собі різноманітні показники: як абсолютні, так і відносні; як динамічні, так і статичні; як об’єктивні, так і суб’єктивні. Очевидно, що первинним критерієм вибору банків повинні стати абсолютні показники, такі як обсяг капіталу та частка ринку (у першу чергу депозитів юридичних осіб). Далі варто звернути увагу на динамічні показники розвитку банку, зокрема, на те, як змінювалася частка ринку банку з урахуванням темпів росту ринку в цілому та основних конкурентів зокрема. Ця оцінка носить непрямий, опосередкований (через думку клієнтів) характер, але дозволяє одержувати дані, що характеризуються досить високим рівнем точності та актуальності. Рівень конкурентоспроможності банку визначається наявними конкурентними перевагами та ефективністю їх реалізації. В цілому, конкурентна перевага – це виключна, особлива цінність, якою володіє суб’єкт та використання якою надає йому перевагу у конкурентній боротьбі. Володіння конкурентними перевагами дозволяє зайняти міцну позицію на ринку. На практиці конкурентні переваги банку мають різноманітні форми, основними серед яких є: • імідж банку; • висока якість послуг; • рівень статутного капіталу й активів; • наявність валютної або генеральної ліцензії; • стійка клієнтура; • кореспондентська мережа; • система розрахунків і спектр послуг; • наявність філіальної мережі та перспективи її розширення; • ефективна реклама; • кваліфікація та професіоналізм працівників; • накопичений досвід роботи.

29.Інноваційні підходи до розробки продуктового ряду банків.

Сучасні умови розвитку ринку і банківських послуг вимагають розробки нових банківських продуктів та вдосконалення існуючих. Для розробки нового продукту / послуги потрібні певні ресурси, знання, організація робіт, тому можна говорити про певну технологію, яка являє собою значний крок у формалізації діяльності банку. Застосування такої технології забезпечує суттєві вигоди для банку, які полягають у: - систематизації та уніфікації всіх правил, документів і засобів із розробки нових продуктів / послуг у єдиній технології;- зниженні часу і витрат при розробці та запуску нових продуктів / послуг;- підвищенні якості управління продуктовим рядом та його характеристик;- впровадженні інноваційних ідей в продукти / послуги;- підвищенні задоволеності клієнтів, як наслідок репутації банку.

Дата добавления: 2017-01-14