Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 4 страница

75. Умови та призначення відшкодування втрат сільськогосподар­ського та лісогосподарського виробництва.

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат — і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу — ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.
Норми глав 24 та 36 ЗК України є одним з проявів істотної їх екологізацїї.
Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.
Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.
Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.
Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі — найціннішої складової

76. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопору­шення.

Відповідальність взагалі — це обов'язок відповідати за свою суспільно- негативну поведінку та мати за таку поведінку негативні наслідки.

Юридична відповідальність — це юридичний обов'язок порушника юридичної норми відповідати за свою суспільно-негативну поведінку та прийняти на себе негативні правові наслідки через заходи державного при­мусу.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства — важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона має місце у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і держа­вою в особі її органів — з іншого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення по­рушених земельних прав, а також на запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майно­вого чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправо­мірних діянь (дій чи бездіяльності) винної особи. У тих випадках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) земельних ділянок для державних або суспільних потреб власникам земельних ділянок або землекористу­вачам завдаються збитки, питання про відповідальність не виникає. Тут мають місце гарантії захисту порушених прав суб'єктів правомірними ді­ями уповноважених державних органів.

Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв земельних прав, так і з боку сторонніх осіб. У зв'язку з цим серед негативних право­вих наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб’єктів (право власності на земельну ділянку і право на землеко­ристування), яке іноді називають земельно-правового відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, мо­жуть бути застосовані заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди — її відшкоду­вання.

Відповідальність за порушення земельного законодавства виконує ряд важливих функцій: по-перше, вона виступає як засіб забезпечення виконання вимог зе­мельного законодавства; по-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів; по-третє, норми цього інституту стимулюють додержання принципів земельного законодавства; по-четверте, в умовах переходу економіки країни до ринкових відно­син зростає роль компенсаційної функції юридичної відповідальнос­ті.

У сучасних умовах земельних перетворень важливого значення на­бувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засобом охорони та забезпечення вста­новленого у державі земельного правопорядку.

Нарешті, у деяких випадках юридична відповідальність за порушен­ня земельного законодавства виконує каральну функцію, коли вона є на­слідком вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від вчиненого порушення, застосовуваних санкцій за юридич­ною силою впливу на правопорушників поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.

.

77. Склад земельного правопорушення як підстави юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність може настати лише за наявності певного юридичного факту — факту вчинення правопорушення, що є єдиною під­ставою юридичної відповідальності.

У ст. 211 ЗК України закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладання угод з порушенням земель­ного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, забруднювання їх хіміч­ними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічування промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проекту­вання, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за їх цільо­вим призначенням; порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків; прихову­вання від обліку і реєстрації та перекручування даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; не проведення рекультивації по­рушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротех­нічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збе­реження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ді­лянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Цей перелік не є вичерпним. Законодавством України можуть бути встановлені й інші види правопорушень, зокрема таких, як придбання земельних ділянок за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяль­ності.

Таким чином, земельне правопорушення являє собою винне, проти­правне діяння (дію чи бездіяльність), що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як націо­нальним багатством нашої держави.

78. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства.

Кримінально-правові та адміністративно-правові порушення земельного законодавства можуть відбуватися в процесі набуття та реалізації земельних прав, здійснення управлінських функцій щодо земельного фонду країни, використання земельних ділянок для господарської діяльності, охорони навколишнього природного середовища тощо. У зв'язку з цим кримінальну відповідальність за вчинені злочини та адміністративну відповідальність за допущені проступки слід розглядати як державне реагування на протиправні дії або бездіяльність у сфері земельних відносин з метою охорони земельного ладу та захисту встановленого правопорядку.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за здійснення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене КК, під погрозою покарання. Для кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні наступні ознаки: обмеженість підстав виникнення, винятково особистий характер її застосування, особливий порядок притягнення особи до цього виду відповідальності.

Чинний КК передбачає покарання за наступні злочини у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин: самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1)1, забруднення та псування земель (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253), безгосподарське використання земель (ст. 254) тощо.

На думку Б.В. Єрофеєва, усі склади злочинів, пов'язані із земельними відносинами, можуть бути поділені на 2 групи: спеціальні, об'єктами яких виступають тільки безпосередньо земельні відносини, і загальні, об'єктами яких, поряд з іншими суспільними відносинами, можуть бути і земельні відносини.

За іншою підставою класифікації зазначені злочини можуть бути поділені на 4 групи, а саме:

1) злочини, що зазіхають на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами;

2) злочини, що носять економічний характер;

3) злочини, що мають екологічний характер;

4) злочини, що пов'язані з тим, що зростає на землі1. Порівняння наведених 2 підстав класифікації кримінальних злочинів у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин надає можливість більш повно уявити їх систему та співвідношення.

Спеціальні склади злочинів, що зазіхають на землю як на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами є порушення права власності на землю та права землекористування, а також перешкоджання управлінню земельними ресурсами. З внесенням змін до КК та введенням у його зміст ст. 197-1, до таких злочинів відносяться самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, що у цілому відповідає сучасним потребам. їх загальним складом є самоправство (ст. 356 КК), посадові злочини, об'єктами яких є встановлений порядок використання й охорони земель та здійснення управління у цій сфері. Спеціальний склад таких злочинів полягає у тому, що вони посягають на землю як на об'єкт права власності, користування та інші права осіб на землю, а також та управління земельними ресурсами країни.

Об'єктом злочинів, що мають екологічний характер є земля як об'єкт екосистеми. Загальними складами таких злочинів є: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК); неприйняття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК); приховування чи перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК). Злочинами зі спеціальними складами є: забруднення та псування земель (ст. 239 КК); порушення правил охорони надр (ст. 240 КК); безгосподарське використання земель (ст. 254 КК).

79. Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Законодавчою підставою застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства є норма ст. 211 ЗК. Цивільно-правовій відповідальності за земельні правопорушення притаманні певні особливості, обумовлені специфікою предмета правового регулювання. Такими особливостями є: майновий характер застосовуваних заходів до правопорушника; настання несприятливих, невигідних для правопорушника майнових наслідків; спрямованість заходів відповідальності на задоволення інтересів потерпілої сторони; компенсаційна природа цивільно-правової відповідальності, розмір якої має відповідати розміру понесених потерпілим збитків тощо.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність становить форму державного примусу, що полягає у майновому стягненні на користь потерпілого і настанні для правопорушника невигідних майнових наслідків з метою відновлення порушеної сфери майнових відносин. Цей вид відповідальності, у тому числі для земельних правопорушень, виконує наступні функції: компенсаційно-відновлювальну, організаційно-стимулюючу, запобіжно-превентивну і карально-штрафну.

Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є заподіяння шкоди земельним ресурсам. При цьому її відшкодування здійснюється з урахуванням природної цінності землі. Так, відповідно до ст. 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Відмова порушнику земельного правопорядку у відшкодуванні понесених витрат на освоєння чи обробку земельної ділянки й є відповідальністю у власному її розумінні. Безумовно, це не єдиний несприятливий наслідок майнового характеру, що покладається на порушника земельного правопорядку.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними в результаті порушення земельного законодавства. У разі здійснення правопорушень у галузі земельних відносин можуть наставати певні цивільно-правові наслідки. Так, у випадку забруднення земель, пошкодження споруджень та вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується згідно зі ст. 211 ЗК та ст.ст. 610, 611, 1166 та іншими нормами чинного ЦК. При заподіянні шкоди земельним об'єктам джерелом підвищеної небезпеки, вона відшкодовується власником цього джерела за правилами ст. 1187 ЦК.

Відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення земельного законодавства слід відрізняти від відшкодування збитків, завданих в результаті вилучення або тимчасового заняття земельних ділянок. Збитки, завдані внаслідок вилучення або тимчасового заняття земельних ділянок, заподіюються правомірними діями, передбаченими законом. За подібні дії майнова відповідальність не настає, а провадиться компенсація втрат землевласників та землекористувачів, в обсязі і порядку, передбаченому нормативно-правовими актами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 затверджений Порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, в якому містяться правила відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом), чи тимчасових заняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель чи приведенням їх у непридатний стан для використання за цільовим призначенням в результаті негативного впливу, викликаного діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян. Коло осіб, на яких покладаються обов'язки відшкодувати збитки і втрати власникам землі і землекористувачам є більш широким ніж коло осіб, зобов'язаних відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок земельного правопорушення.

80. Можливості застосування дисциплінарної та матеріальної відпо­відальності за правопорушення у земельних відносинах.

Дисциплінарна відповідальність являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, органі­зацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків земельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінар­них стягнень.

Зазначена відповідальність застосовується на підставі норм трудового законодавства за вчинені дисциплінарні проступки земельно-правового характеру. Вона настає за порушення особами трудових обов'язків, які стосуються земельних інтересів. Об'єктом дисциплінарних проступків у галузі земельного права є земельний правопорядок. Суб'єктами такої відповідальності виступають лише ті працівники та посадові особи під­приємств, установ та організацій, до чиїх трудових обов'язків входить до­держання вимог земельно-правових норм.

Якщо внаслідок порушення норм земельного законодавства особами, винними в невиконанні трудових обов'язків, буде заподіяно матеріальну шкоду земельним ресурсам, настає їх матеріальна відповідальність. Вона полягає в покладенні на працівників і посадових осіб підприємств, які перебувають у трудових відносинах з цими підприємствами і вчинили порушення земельного законодавства, внаслідок якого підприємству заподіяно матеріальну шкоду або порушені його матеріальні інтереси, обов'язку відшкодувати цю шкоду чи компенсувати заподіяні збитки у встановленому порядку.

Відповідно до чинного законодавства при скоєнні правопорушень працівниками сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і форм господарювання застосовуються відповідні норми Кодексу законів про працю України - далі КЗпП. За певних умов застосовуються захо­ди відповідальності, передбачені в статутах і правилах внутрішнього розпорядку цих підприємств. У трудовому праві розрізняють два види відповідальності: дисциплінарну і матеріальну. Підставами їх застосу­вання є здійснення проступків, що являють собою винне невиконання трудових обов'язків під час роботи.

Дисциплінарна відповідальність може застосовуватися за пору­шення земельного законодавства лише до тих працівників, чиї трудові обов'язки входило дотримання земельно-правових норм. Об'єкт право­порушення тут подвійний: правила внутрішнього розпорядку і правила використання земель, для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності за порушення земельного законодавства необхідне співпадання дисциплінарного проступку і земельного правопорушення, тобто невиконання працівником трудового обов'язку одночасно має бути порушенням ним земельного правопорядку.

Правовий аналіз обов'язків власників землі та землекористувачів, закріплених у ЗК України, свідчить, що вони, як правило, звернені до юри­дичних осіб. Невиконання земельного обов'язку юридичною особою не може бути визнано дисциплінарним проступком працівника, що перебуває з ним у трудових відносинах. Тому ідеальна сукупність дисциплінарного проступку і земельного правопорушення можлива вкрай рідко. Очевидно, у зв'язку з цим ЗК не вказує на існування дисциплінарної відповідальності за вчинення земельних правопорушень. Хоча дисциплінарна відповідальність може мати місце за порушення земельного законодавства, наприклад, якщо ведення земельно-кадастрової книги було покладено на агронома сільськогосподарського підприємства, а він не виконував цього обов'язку, чим порушив свої трудові обов'язки, і не виконав припис земельного зако­нодавства. Таким чином, дисциплінарна відповідальність являє собою за­стосування до учасників трудових відносин підприємств і їх посадових осіб, винних у здійсненні; дисциплінарних проступків, заходів особистого впливу морального характеру у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарна відповідальність як відповідальність особистісного ха­рактеру настає при порушенні умов праці, що не викликало матеріальних наслідків. Порушення норм земельного законодавства, норм статуту чи правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, внаслідок чого заподіяна матеріальна шкода, тягне матеріальну відповідальність.

Матеріальна відповідальність по суті є продовженням дисциплінарної відповідальності у випадках, коли порушенням трудових обов'язків заподіяна матеріальна шкода земельним ресурсам. Матеріальна відповідальність полягає в покладанні на працівників і посадових осіб, що вчинили винне протиправне діяння, внаслідок якого заподіяна матеріальна шкода чи порушені його майнові інтереси, обов'язку ком­пенсувати цю шкоду в натурі чи покрити заподіяні збитки. Такими особа­ми можуть бути члени колективних сільськогосподарських підприємств і сільськогосподарських кооперативів, працівники і посадові особи дер­жавних чи інших підприємств - землевласників і землекористувачів.

Необхідно розрізняти відповідальність працівників організацій землекористувачів і відповідальність членів колективних чи кооператив­них підприємств - власників землі. Перша категорія - це робітники та службовці, що не побажали чи з інших причин не стали членами зазна­чених організацій. їхні трудові відносини з організаціями регулюються нормами трудового права. Але ці особи також повинні належним чином виконувати свої трудові обов'язки і дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. У противному випадку ця категорія працівників може притягатися до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності на підставі норм трудового законодавства.

Відповідно до статуту колективного сільськогосподарського підприємства питання про притягнення до дисциплінарної і матеріальної відповідальності членів підприємства та осіб, які не є його членами, а пра­цюють за трудовими договорами, вирішується правлінням-підприємства чи загальними зборами членів колективу (зборами уповноважених). Отже, у подібних випадках дисциплінарна і матеріальна відповідальність, що застосовується на підставі статутів підприємств і відповідно до норм трудового законодавства, має внутрішній характер.

Об'єктом усіх дисциплінарних і матеріальних правопорушень в галузі земельного права є земельний устрій, встановлений земельним законо­давством. Порушення посадовими особами своїх трудових обов'язків без заподіяння матеріальної шкоди може викликати застосування заходів дисциплінарної відповідальності. Якщо ж зазначеними правопорушен­нями заподіюється майнова шкода сільськогосподарським угіддям, може наставати не дисциплінарна, а матеріальна та адміністративна відповідальність.

Якщо порушення вчинені працівником організації чи членом колек­тивного сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарського кооперативу при виконанні ним своїх трудових обов'язків, то може на­ставати дисциплінарна чи матеріальна відповідальність відповідно до норм трудового і аграрного законодавства. При скоєнні порушень, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, органи державного контр­олю за використанням земель вправі вимагати припинення незаконних дій і дотримання вимог законодавства щодо раціонального використання земельних ресурсів.

81. Визначення та застосування спеціального виду юридичної відпо­відальності за порушення земельного законодавства.

Відомо, що земельне законодавство містить низку самостійних заходів впливу на правопорушників. Це дало підстави окремим авторам виділяти ще один вид юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства — земельно-правову. Втім, у літературі відсутня єдність щодо визначення найменування цього виду відповідальності. Так, Б.В. Єрофєєв називає його спеціальним видом відповідальності1, а І.Ф. Пан-кратов — земельно-правовим2.

Визначення та застосування спеціальної земельно-правової відповідальності за земельні правопорушення обґрунтовується наступним: земля як об'єкт природи має певну специфіку, відмінну від інших об'єктів матеріального світу, тому застосування загальної цивільно-правової відповідальності є недостатнім для забезпечення належного правового режиму її використання та охорони; основною метою законодавчого закріплення та практичного застосування спеціальних земельно-правових заходів є відновлення попереднього стану у земельних відносинах; спеціальні міри відповідальності проявляються не стільки у

82. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.

У структурі земельного фонду України особливе місце посі­дають землі сільськогосподарського призначення, які тісно пов'язані зі сферою сільськогосподарського виробництва і на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забез­печує проведення у нашій державі земельної реформи. До цих земель належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. Згідно з ч. 1ст. 22 ЗК землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Виходячи з цього поняття, можна визначити 2 основні правові ознаки зазначених земель — на­дання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогосподарського виробництва.

Земля у сільськогосподарському виробництві є незамінним чинником в силу кількох особливостей, серед яких найчастіше виділяють її обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, не відтворюваність, незнищуваність, практичну не­вичерпність продуктивної сили. Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні сільсько­господарських підприємств та громадян можуть знаходитися лише індивідуально визначені, виділені в натурі (на місцевості) земельні ділянки, що мають чіткі межі.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково відводиться перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земель нашої країни. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Це є головною особливістю зазначеної категорії земель, для якої встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким її використанням, за якого забезпечується підвищення родючості ґрунтів, охорона цих земель, недопущення їх вилучення із сільськогосподарського обігу.

Однією з основних характеристик земель сільськогосподар­ського призначення є їх ґрунтова характеристика. Земля, як поверхневий шар, функціонує за законами природного розвитку. Вона взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займають ґрунти. Ґрунт — це природне утво­рення, що складається з генетично пов'язаних горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впливом води, повітря і живих організмів; має родючість. У цьому значенні земля і ґрунт — поняття іден­тичні. Різниця між ними полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов'язаний з конкретним уявлен­ням про якість землі та можливість її використання в сільському господарстві. Головне, щоб при одержанні максимальної кіль­кості сільськогосподарської продукції використання землі як унікального природного об'єкта було раціональним.

Однак не всі автори згідні з такою позицією. Деякі з них вважають, що між термінами "земля" і "ґрунт" існують істотні відмінності. Уявлення про фунти як про специфічні природні й господарські об'єкти не дістало відображення в законодавстві. В юридичній науці ґрунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовідносин, якому притаманна властивість ро­дючості і який є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції.

83. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.

Земля не є результатом людської праці, а продуктом самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання ви­користання земель сільськогосподарського призначення є певна територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основ­ної діяльності. Таким чином, для земель сільськогосподарського призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, а й як просторово-операційного базису, що притаманне усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділянка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояс­нюється тим, що об'єктом правовідносин, пов'язаних з вико­ристанням землі, завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташу­вання та з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаки земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розташування, те, що вони є нерухомим об'єктом та основним засобом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з цими ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багато­річні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без заподіяння надмірної шкоди їх призна­ченню неможливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі сільсько­господарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (части­на земельного фонду), на який поширюється загальний право­вий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподар­ського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільсько­господарське угіддя), на який поширюється дія норм земель­ного, фінансового, господарського й інших галузей права.

Дата добавления: 2015-07-13