Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 7 страница

Відповідно до Генеральної схеми планування території Ук­раїни наміри та потреби використання окремих територій, визначені у державних програмах економічного і соціального розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки, передбачають необхідність значного збільшення територій оздоровчого призначення.

99. Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення.

Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруд­ненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, що становить собою територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Відповідно до Закону "Про курорти" в межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних про­цесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні міне­ральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. У разі використання пов'язано між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.

Зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопоста­чання, водозабірні і водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздо­ровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється діяльність, яка може призвести до запо­діяння шкоди підземним і відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Критерії і форми такого зонування добре спостерігаються на прикладі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія", відповідно до якого курорт Євпаторія включає: курортну зону, яка має природні лікувальні фактори, об'єкти та споруди для їхнього використання, санаторно-курортні заклади відпочинку і культури, а також видовищні заклади, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування дітей та їх батьків, які прибувають на курорт для лікування та оздоров­лення; зону, у якій знаходяться житлові будинки, господарські будівлі, спорудження та інші об'єкти, які належать громадянам, що постійно проживають на території курорту; зону, у якій розміщені централізовані об'єкти господарювання; зону сані-тарно-гігієнічних і оздоровчих лісів.

Межі округів і зон санітарної охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної") охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Режими округів і зон санітарної охорони курортів держав­ного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адмі­ністраціями відповідно до вимог законодавства про курорти. Відповідно до ст. 33 Закону України від 5 березня 1998 р. "Про відходи" забороняється несанкціоноване скидання і розміщення підходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, па землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів та в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. В ст. 39 Закону "Про охорону земель" встановлено заборону на застосування осадів стічних вод на землях оздоровчого призначення.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони, що встановлюються в його межах у порядку розробки проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розта­шовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також при­бережну смугу моря і прилягаючу до пляжів територію шири­ною не менш 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небез­печних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладка кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель і інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом і охороною природ­них і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скид­них і стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їхнього обслуговування (ремонт, мийка тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твер­дих відходів, полів фільтрації та інших споруд для прийому і знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ ліку­вальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, що безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

100. Поняття і склад земель рекреаційного призначення.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призна­чення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних за­ходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовують­ся в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії зе­мель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призна­чення належать земельні ділянки зелених зон і зелених наса­джень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай­няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих табо­рів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а та­кож земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподар­ського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які ви­користовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невели­кою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та зе­мель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове при­значення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання та­ких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто до­датковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням зе­мель, що належать до інших категорій. Що стосується власне зе­мель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори­станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Ос­новні положення про землі рекреаційного призначення містять­ся в ЗК Україні (глава 9), ЛК України, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р., «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р

101. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації ос­танніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначен­ня можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню влас­никами земель рекреаційного призначення і державній землевпо­рядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. 3 ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.До земель рекреаційного призначення належать різні за ха­рактером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до скла­ду інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні доз­воляється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умо­вах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загально­державного значення, що є і природоохоронними, і рекреацій­ними установами.

102. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення.

Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до пам’яток культурної спадщини.

Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. Згідно з частиною другою ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради при розробці генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Зелена зона визначається ГОСТ 17.5.3.01-78 Охорона природи. Землі. Склад і розмір зелених зон міст як території за межами міста, зайняті лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції та є місцем відпочинку населення. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції.

Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 16 травня 2007 року. У ньому зазначаються нормативи утворення зелених зон навколо населених пунктів. Правовий режим використання земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами, що носять рекомендаційний характер.

Зелені зони поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. До лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку населення. Лісогосподарська частина передбачає режим господарства, спрямований на забезпечення захисних і регулюючих функцій лісу, розвиток лісогосподарського виробництва і створення резерву для розширення лісопаркової частини.

Відповідно до частини другої ст. 74 Лісового кодексу, у лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх упорядкування. Пункт 49 Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 27 липня 1995 року, передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відтворення лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 березня 2007 року, передбачають цільове вирощування лісів на території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 січня 1996 року. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах.

Проблемою утворення зелених зон є те, що вони розміщені за межами населених пунктів, але обслуговують інтереси населених пунктів. Тобто, зацікавленим в утворенні і опорядженні зеленої зони є орган місцевого самоврядування, але земельні ділянки, на яких розміщується зелена зона, не перебувають у його власності, тому необхідно розглядати це питання спільно з власниками відповідних земельних ділянок, які не є зацікавленими в утворенні зелених зон. Крім того, утворення зелених зон належить до компетенції Державного комітету лісового господарства України, а не місцевих рад, які є зацікавленими у цьому.

Спеціальний правовий режим земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Щодо створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку й інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, діють Державні санітарні правила розміщення, облаштування й експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 172 від 19 червня 1996 року. Межі зон відпочинку, функціональне зонування території таких об'єктів повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних нормативів. На території зон відпочинку зазначеними санітарними правилами забороняється будівництво нових, розширення і реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства й інші об'єкти, що справляють шкідливий вплив на довкілля, перешкоджають використанню земель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межі зон відпочинку або перепрофілюванню. Вибір території для зон відпочинку здійснюється на підставі техніко-економічних обґрунтувань, комплексної оцінки природних рекреаційних ресурсів, з урахуванням нормативів екологічної безпеки вмісту шкідливих речовин у ґрунтах і ґрунтових водах. Самі рекреаційні об'єкти повинні плануватися і створюватися таким чином, щоб їхня діяльність не впливала негативно на природні рекреаційні ресурси. Санітарні правила передбачають такі функціональні зони рекреаційно-оздоровчих об'єктів: спальна, господарсько-службова, зона відпочинку, ігрова зона. Особливості правового режиму земельних ділянок дитячих таборів та баз відпочинку визначаються ДСанПіН 5.5.5.23-99 „Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів”, затвердженими постановою Головного Державного санітарного лікаря України № 23 від 26 квітня 1999 року.

103. Особливості правового режиму земель рекреаційного призна­чення у межах населених пунктів.

Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів можуть перебувати під рекреаційними зонами, що утворюються відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, рішень органів місцевого самоврядування. Це землі міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об'єкти тощо.

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог до організації території земель рекреаційного призначення, компетенції органів місцевого самоврядування у галузі використання цих земель, взаємозв'язку даного правового режиму з правовим режимом земель житлової і громадської забудови.

Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року, передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, у тому числі сільського. Концепцією також передбачається визначення правового режиму земель рекреаційного призначення населених пунктів, забезпечення їхньої охорони при плануванні і забудові територій.

Містобудівне законодавство визначає основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у населених пунктах. У цій галузі діють Закони України "Про основи містобудування" від 16 листопада 1992 року, "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 року, "Про генеральну схему планування території України" від 7 лютого 2002 року тощо. Ст. 3 Закону "Про основи містобудування" передбачають функціональне зонування території населених пунктів. Серед функціональних зон населених пунктів виділяються рекреаційні зони, що, зазвичай, розташовані на землях рекреаційного призначення.

Важливим містобудівним документом є генеральний план населеного пункту. Цей документ установлює межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їхніх частин може розроблятися проект розподілу території, що визначає межі земель рекреаційного призначення у межах цих територій. Віднесення територій до рекреаційного призначення генеральним планом населеного пункту, однак, не означає переведення відповідних земель до категорії рекреаційного призначення – це може бути здійснено на підставі землевпорядної документації, затвердженої у встановленому порядку.

Відповідно до містобудівного законодавства основний тягар заходів щодо забезпечення правового режиму земель рекреаційного призначення лежить на органах місцевого самоврядування, які й повинні здійснювати планування розвитку рекреаційних зон, визначати і забезпечувати їх правовий режим.

Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів регулюється Законом України „Про благоустрій населених пунктів” від 6 вересня 2005 року і Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 червня 1996 року. Санітарні правила, зокрема, передбачають рівномірне і безперервне озеленення території рекреаційних зон. Такі зони розміщуються якнайдалі від промислових та інших об'єктів, що негативно впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпечення необхідної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами. Проекти створення рекреаційних зон підлягають обов'язковій державній санітарно-епідеміологічній та екологічній експертизі. Землі рекреаційного призначення населених пунктів крім державного земельного кадастру, підлягають обліку також у містобудівному кадастрі населених пунктів.

Зелені насадження земель рекреаційного призначення у межах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженої наказом Держкомархітектури України № 226 від 24 грудня 2001 року. У ході технічної інвентаризації передбачається не тільки облік кількості зелених насаджень, але і визначення їхнього якісного стану для вживання заходів з упорядкування території земель рекреаційного призначення та їх реєстрації згідно з вимогами Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року.

104. Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

Правовий режим земель рекреаційного призначення вільних економічних зон (далі – ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі, також і спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 24 вересня 1999 року передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Ці зони повинні мати унікальний рекреаційний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу для рекреаційної діяльності, достатню кількість об'єктів соціальної інфраструктури.

Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 року. Згідно ст. 1 цього Закону, ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ встановлюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток визначеного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної). Правовий режим кожної окремої ВЕЗ встановлюється спеціальним законом, прийнятим Верховною Радою України. Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Україні, ст. 3 Закону визначає туристсько-рекреаційні.

Специфікою управління рекреаційними землями ВЕЗ є те, що повноваження у цій галузі має орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що утворюється за участю суб'єктів ВЕЗ. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону, до виняткової компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ відноситься: визначення перспективних напрямків розвитку ВЕЗ; упорядкування і надання суб'єктам ВЕЗ у користування земельних ділянок на території ВЕЗ, у тому числі і рекреаційного призначення; видача дозволів суб'єктам ВЕЗ на будівництво нових об'єктів, у тому числі рекреаційних. ВЕЗ ліквідовується по закінченні терміну, на який вона створена, якщо він не буде продовжений Верховною Радою України, або ж достроково шляхом прийняття закону про ліквідацію ВЕЗ Верховною Радою України.

Варто мати на увазі, що територія ВЕЗ, навіть якщо це ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу, може розташовуватися на землях різних категорій: житлової та громадської забудови, лісогосподарського призначення і водного фонду, оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення. Тобто оголошення певної території ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу визначає тільки функціональну спрямованість економічного режиму даної ВЕЗ, але не означає переведення всієї землі ВЕЗ у землі рекреаційного призначення. У даному випадку можна говорити про те, що рекреаційна спрямованість є профільною для цієї території, а тому на ній встановлено пріоритет рекреаційного землекористування. Встановлення правового режиму ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу не означає навіть створення на цій території рекреаційної зони відповідно до екологічного законодавства – адже територія ВЕЗ може продовжувати використовуватися для житлової і громадської забудови, промислових та інших цілей.

Дата добавления: 2015-07-13