У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. 2 страница

Постанова

9. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб і примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (статті 146, 147 ЗК) (2768-14) проводиться відповідно до Закону України від 17 листопада 2009 р. N 1559-VI (1559-17) "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" у порядку, передбаченому відповідними процесуальними кодексами.

  46. Особливості вирішення земельних спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок

ПВГСУ П О С Т А Н О В А 17.05.2011 N 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах,що виникають із земельних відносин 3.2. Не може вважатися самовільно зайнятою земельна ділянка комунальної власності, на якій без отримання правовстановлюючих документів на неї на підставі відповідного дозволу органу місцевого самоврядування розміщено зовнішній рекламний засіб, оскільки у Законі України "Про рекламу" (270/96-ВР) та Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 N 2067 (2067-2003-п), встановлено вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, до яких правовстановлюючий документ на земельну ділянку не віднесено. 3.5. Не є самовільним використання земельної ділянки юридичного особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації. 3.6. У вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно мати на увазі, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963

  47. Особливості вирішення земельних спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням

У вирішенні спорів про зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення господарським судам необхідно враховувати таке. Відповідно статті 207 ЗК України втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення їх для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом підлягають відшкодуванню. У вирішенні спорів зазначеної категорії господарські суди повинні встановити наявність передбачених законом підстав для зміни відповідачем категорії земельної ділянки, яка знаходилася у запасі на території відповідної ради, з земель сільськогосподарського призначення до земель іншої категорії. За вимогами статті 20 ЗК України така зміна має бути здійснена за рішенням повноважного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Також, господарським судам належить враховувати обставини, які свідчать про наявність постійного чи тимчасового використання земельної ділянки, цільове використання земельної ділянки після експлуатації родовища та її власне цільове призначення, категорію, можливість відновлення і подальшого раціонального використання відповідно до вимог статей 4, 5, 19, 30, пункту 4 статті 66, статті 79 ЗК України та застосування правових наслідків, встановлених статтею 20 Земельного кодексу України у разі порушення вказаних норм Кодексу.

49. Особливості вирішення земельних спорів пов'язаних з визначенням та відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам

Особливості вирішення земельних спорів господарськими судами, що виникають між підприємствами, установами та організаціями як юридичними особами, здійснюється відповідно до Господарського процесуального кодексу. У вищенаведеному роз’ясненні Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права державної власності на землю” від 23 серпня 1994 року завертається увага на те, що при розгляді та вирішенні земельних спорів, які виникають між підприємствами, установами та організаціями господарським судам необхідно застосовувати не тільки процесуальні норми, а й норми матеріального права. Слід зазначити, що у разі коли одним з учасників земельного спору є іноземний суб’єкт права або підприємство, що належать іноземним інвесторам, міжнародним організаціям та об’єднанням, такий спор може розглядатися господарським судом при наявності угоди між сторонами про його розгляд у господарському суді. Це пов’язано з особливостями юрисдикційного статусу іноземних підприємств та допустимістю застосування до них процесуальних норм національного законодавства.

50). Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (пункт 3.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища 27.10.97 N 171 (у редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 N 149). При розгляді спорів щодо відшкодування шкоди, завданої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, судам належить також ретельно досліджувати правові підстави для застосовування такої відповідальності. Право на відшкодування збитків, зумовлених за­брудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, га­рантується законом і державою. У цьому разі поря­док обчислення розмірів відшкодування шкоди встановлюють за Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням зе­мельних ресурсів через порушення природоохорон­ного законодавства, яка затверджена наказом Мінекоресурсів України від 27 жовтня 1997 року та за­реєстрована в Міністерстві юстиції України 5 травня 1998 року. Збитки відшкодовують у повному розмірі, який визначають, враховуючи витрати на відновлення ро­дючості землі, а також доходи, які власник землі або користувач міг би одержати від земельної ділян­ки і які він не одержав за час до приведення землі до стану, придатного до її використання за призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ді­лянки. Крім того, заподіяні збитки винна особа мо­же відшкодувати в натурі шляхом відновлення по­переднього стану земельних ділянок або наданням земельної ділянки, рівноцінної за розміром і якістю.

51). ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України,

пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України Конституційний Суд України у складі суддів: розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - Земельний кодекс), пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - Кодекс). Заслухавши суддю-доповідача, Конституційний Суд України установив: 1. Суб'єкт права на конституційне подання - Вищий адміністративний суд України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу (2768-14) та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу (2747-15) в аспекті таких питань: - чи вбачається зі слів "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", викладених у частині першій статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), що органи місцевого самоврядування є суб'єктами владних повноважень при вирішенні інших питань місцевого значення, зокрема, в процесі реалізації своїх повноважень у сфері земельних відносин; Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом

територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції (254к/96-ВР) і законів України (статті 1, 7, частина перша статті 140 Основного Закону України) (254к/96-ВР). Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР) територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України (254к/96-ВР), й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. За Конституцією (254к/96-ВР) і законами України публічно-правові спори в Україні розглядають і вирішують Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції в порядку

кримінального та адміністративного судочинства (статті 13, 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), стаття 17 Кодексу) (2747-15). Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України (254к/96-ВР), статтями 51, 63, 67, 69, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України

в и р і ш и в: 1. В аспекті конституційного подання: - положення частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що

при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; - положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України (2768-14) у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу (2768-14) вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

52). Слід зазначити, що здійснене узагальнення судової практики свідчить, що судами при вирішенні спорів не завжди береться до уваги необхідність застосування до земельних правовідносин спеціального законодавства, що призводить до помилкових обґрунтувань та висновків у судових рішеннях. Водночас, слід зауважити, що в кожній окремій справі суд має

звертати особливу увагу на те, що до правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки згідно із статтею 58 Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. При цьому, застосовуючи нормативно-правові акти, суди мають враховувати, що згідно з частиною 4 статті 4 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК), частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК) та роз'ясненнями пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.96 року N 9 (v0009700-96) судам при вирішенні господарського спору необхідно виходити з того, що підзаконні нормативно-правові акти підлягають оцінці на відповідність як Конституції (254к/96-ВР), так і закону. Якщо при розгляді справи встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, що регулює ці правовідносини. Особливу увагу при вирішенні даної категорії спорів судам слід звернути на рішення і висновки Конституційного Суду України (далі - КСУ), прийняті у сфері спірних правовідносин.

1.3. Юрисдикція господарських судів щодо спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства. Питання розмежування юрисдикції господарських та адміністративних судів залишається найбільш актуальним проблемним питанням щодо розгляду земельних спорів зважаючи на те, що земельне право за своєю природою є комплексною галуззю права, для якої характерним є застосування як адміністративно-правового, так і цивільно-правового методів регулювання суспільних відносин. З встановленням права приватної власності на землю, відносин

оренди землі, відчуження земель державної та комунальної власності виникли земельні правовідносини приватного характеру. Однак у таких відносинах зберігається адміністративно-правовий елемент. Наприклад, частина 1 статті 124 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК) встановлює, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої

влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

53). Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судам (підсудні) справи за заявами, зокрема: - з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; У разі виникнення земельного спору громадянину належить звертатися до місцевого суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. місцевими судами загальної юрисдикції є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ст. 21).

55). Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судам підвідомчі справи за заявами, зокрема: про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, використання при цьому земельних ділянок із меліоративними системами;

56). Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції (254к/96-ВР), статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України (2768-14)

(далі - ЗК), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) (далі - ЦПК), статті 12 Господарського процесуального

кодексу України (1798-12) (далі - ГПК) судам (підсудні) справи за заявами, зокрема: { Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 (v0002700-10) від 19.03.2010 - про визнання недійсною відмови в наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам;

57). Згідно з Конституцією примусове відчуження об’єктів права приватної власності може застосовуватись як виняток із мотивів суспільної необхідності, на підставі й у порядку, встановленими законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Отже, право власності на землю гарантується, і ніхто не може бути незаконно позбавлений цього права. З іншого боку, Земельний кодекс не такий категоричний з цього приводу. Відповідно до ЗК примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у декількох випадках, серед яких: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та суспільних потреб та конфіскації земельної ділянки. Що стосується конфіскації, позиція законодавця зрозуміла: будь-яке майно (за деякими винятками) може бути конфісковане, і земля також підпадає під цю категорію. Конфіскація розглядається як примусове безоплатне вилучення земельної ділянки у власність держави за злочин або цивільне чи адміністративне правопорушення. примусове припинення права на земельну ділянку може мати місце лише в чітко визначених законом випадках і за рішенням суду. Для того, щоб дотримувалися права власника та не порушувалася Конституція, має бути прийнятий спеціальний закон, який би регламентував процедуру вилучення. Доки цих заходів не буде здійснено, рішення про примусове вилучення земельних ділянок можуть бути оскарженні в суді як такі, що порушують право приватної власності, гарантоване Основним Законом.

58). до угод, укладених з порушенням земельного законодавства, відносять ті з них, що стосуються відчуження земельних ділянок суб'єктами, які не мають на це права (наприклад, землекористувачами). Такі угоди порушують права власників земельних ділянок. Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства 1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; і) відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; { Пункт "і" частини першої статті 211 в редакції Закону N 1443-VI (1443-17) від 04.06.2009 }

ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; к) порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку. { частину першу статті 211 доповнено пунктом "к" згідно із Законом N 3521-VI (3521-17) від 16.06.2011 }

59). повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 Земельного кодексу України); 1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

60). Власник земельної ділянки відповідно до чинного законодавства може здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою в обсязі наданих йому правомочностей. При цьому він зобов'язаний не за подіювати шкоди довкіллю, а також не порушувати права й охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Зазначені вимоги необхідно розглядати як обмеження права власності, ущемлення суб'єктивного права власника на конкретне майно з метою забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. До однієї з груп таких обмежень відносяться обмеження, пов'язані з дією норм, які у російському дореволюційному праві складали так зване сусідське право. Сучасний інститут добросусідства, на відміну від сервітутів, не дає сусідам жодних самостій них прав на чужу земельну ділянку, а лише утруднює реалізацію власником ділянки свого права.Законні обмеження можливі лише між власниками сусідніх ділянок.Зазначені обмеження мають забезпечувати право на чужу річ з метою задоволення приватних інтересів власників сусідніх земельних ділянок. Спори щодо додержання громадянам правил добросусідства вирішуються органами місцевого самоврядування. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом.

Дата добавления: 2015-07-13