Формирование общих и профессиональных компетенций 1 страница

ДОДАТОК №1

5.

4.

3.

2.

Лекція №6

5.

4.

3.

2.

1.

Лекція №5

8.

7.

6.

5.

4.

Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл праці поміж окремими працівниками та їх групами, узгодження їх діяльності; процес утворення структури, встановлення зв’язків та відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення цілей.

Фахівці теорії управління розглядають функцію «організація» у двох аспектах:

1.Встановлення взаємовідносин і повноважень (делегування)

2.Поділ організації на підрозділи, побудова або перебудова структури

Делегування – означає передачу повноважень особі, яка буде їх виконувати.

Перешкоди ефективного делегування:

- невпевненість щодо спроможності керувати;

- неспроможність охопити довгострокову перспективу та перелік робіт;

- відсутність довіри до підлеглих;

- не вміння контролювати, виявити відхилення у виконання поставлених завдань

- відсутність ініціативи самотужки вирішувати проблему;

- прагнення уникнути критики за можливі помилки;

- відсутність інформації та ресурсів;

- відсутність мотиваторів

Мотивація - це процес спонукання себе та інших до діяльності, для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Керівник, який знає рівень потреб свого підлеглого, може передбачити який ти потреб буде домінувати і може обрати найефективніший мотиватор.

Щоб зрозуміти зміст теорії мотивації слід розглянути базові питання: потреба і заохочення. Потреби бувають первинні (закладаються генетично) і вторинні (формуються і усвідомлюються із досвідом). Потреби викликають стан прагнення (відчуття нестачі чого-небудь), яке має визначену спрямованість.

Заохочення – все те, що людина вважає цінним для себе. Розрізняють внутрішні (те, що дає сама робота: задоволення від виконаної роботи, дружба з колегами) і зовнішні (зарплатня, підвищення по службі) заохочення.

Теорії мотивації (змістовні та процесні)

Змістовні – описують зміст людських потреб та послідовність їх формування (Туган-Барановського, Маслоу)

Процесні – йдеться про сам процес мотивації (теорія очікування за В.Врумом, та теорія справедливості за С.Адамсом)

Контроль – система спостереження, перевірки та оцінки відповідності процесу функціонування організації прийнятим управлінським рішенням (попередній, поточний, заключний)

Для того, щоб контроль був дієвим, він повинен відповідати наступним вимогам:

- відображати загальні пріоритети організації, підтримувати їх;

- бути інтегрованим з іншими функціями управління;

- об’єктивно вимірювати і оцінювати саме те, що дійсно важливе;

- бути своєчасним, гнучким, простим.

У сфері ФВіС також є контроль (державний і громадський).

Найбільш розповсюджений вид контролю у фізкультурних організаціях – перевірка.

Організація та проведення перевірок - різноманітні (за часом, обсягом об’єктів перевірки, комплексом питань, видами та методами). Крім цього перевірка може бути: планова або позапланова.

Розрізняють наступні види перевірок: фронтальні, комплексні, вибіркові, тематичні, порівняльні, разові, повторні.

Методи перевірки:

ü прямий: вивчення стану справ на місцях, інспектування;

ü документальний: вивчення документації організації;

ü змішаний: заслуховування того, кого перевіряють із попереднім інспектуванням;

Засоби перевірки:

ü обстеження об’єкту;

ü співбесіда;

ü опитування;

ü перевірка документів: збір та аналіз звітів про роботу, інформаційних матеріалів, звітів нарад;

ü виклик і заслуховування тих, кого перевіряють

Після закінчення перевірки складається підсумковий документ, який носить назву «довідка» або «акт»

Облік обмежується спостереженням, реєстрацією, зберіганням та обробкою даних. Мета обліку – забезпечення вірогідної інформації про стан розвитку ФКіС з (протоколів, відомостей, карток, журналів)

У сфері ФКіС існує єдина системи обліку (оперативний, бухгалтерський та статистичний)

Оперативний облік забезпечує суб’єкт управління повсякденною інформацією про процеси управління. Його завдання - документальне оформлення різної документації (протоколи змагань, відвідування занять, зведені відомості про здачу нормативів)

Бухгалтерський облік – облік фінансів та матеріальних цінностей, які мають грошовий вираз. Головне завдання такого обліку – визначити ресурси та фінансові можливості організації.

Статистичний облік – підсумковий облік, узагальнення даних оперативного і бухгалтерського обліку. Це вищий рівень обліку, який дає уявлення про кількісні характеристики фізкультурного руху в конкретній, узагальненій формі. Він дозволяє помітити закономірності та тенденції розвитку явища.

Чотири функції управління – планування, організація, мотивація, контроль. Всі вони вимагають прийняття рішень і обмін інформацією (комунікації)

Комунікації – обмін інформацією між двома і більше людьми, мають місце в усіх випадках управлінської діяльності.

Комунікації розрізняють міжособові (між двома особами) та організаційні (обмін інф. між структурними підрозділами організації).

На заваді успішного обміну інформації можуть стати бар’єри: вербальні і невербальні!

Прийняття рішень – складова частина будь-якої функції управління. Управлінське рішення - це об’єктивно-аргументована дія суб’єкта управління у відповідь на виробниче завдання, яке виникло або потребує конкретизації цілі, виконавців, термінів, ресурсів, послідовності.

Сутність управлінського рішення як процесу і явища характеризується різними аспектами: економічний, організаційний, правовий, соціальний, технологічний.

Ознаки управлінського рішення:

1. За функціональною скерованістю:плануючі, організаційні, активізуючи, координуючі, контролюючі

2. За суб’єктами прийняття: хто приймає рішення

3. За об’єктом: для кого призначено

4. За способом фіксації: усні або письмові

5. За масштабом дії:для всієї організації або підрозділу

6. За часом дії: довгострокові, середньострокові або короткострокові або оперативні, перспективні, стратегічні.

7. За напрямом дії: внутрішні, зовнішні

8. За ступенем визначеності: детерміновані,ймовірні, невизначені.

9. За процедурою прийняття: особисті, колегіальні, колективні

10. За соціальною призначеністю або за змістом: вихідні (календарний план) або похідні (положення про змагання)

11. За ступенем обов’язковості виконання рішення відповідальними особами. Рішення можуть бути категоричними, обов’язковими до виконання, що мають силу закону, директиви або наказу, або рекомендованими.

Три види рішень:

Бінарні рішення – сутність полягає у виключені одної альтернативи іншою за принципом: «або - так, або - ні», «або-або», а також під час прийняття рішень не проводиться детального аналізу всіх необхідних характеристик,аналіз ситуації поверховий, низька компетентність особи, яка приймає рішення. Тому бінарність у прийнятті рішення є явищем не бажаним.

Багатоваріантні рішення – аналізуються всі альтернативи рішення, оцінюються різні варіанти критеріїв та бажаних характеристик.

Інноваційні рішення – в даному випадку не має готових альтернатив, проблема є нетрадиційною, новою. Фахівцю в такому випадку слід перейти від раціонального до творчого мислення.

Управлінські рішення в сфері ФКіС приймаються у формі: цільових програм, планів, постанов, наказів, розпоряджень, бізнес-планів.

Під терміном «метод» розуміють спосіб пізнання або прийому діяльності. Відповідно «методика» - сукупність прийомів, способів введення будь-якої роботи, досягнення певної мети, а методологія означає сукупність прийомів і принципів будь-якого виробництва.

Методи управління сферою ФВіС розглядають як спосіб цілеспрямованої дії керівника організації на підлеглих і здійснення контролю за їх діяльністю:

1. Організаційно-розпорядчі;

2. Соціально-психологічні;

3. Організаційно-педагогічні;

4. Економічні.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на законах введення людьми сумісної діяльності, визначають порядок дії між ними:

- Організаційно-стабілізуючі – встановлюють довготривалі зв’язки між людьми в середині організації (штатний розклад, структура організації, регламентуються дії об’єктів управління, обираються концепції управління, розробка посадових інструкцій, положень про змагання)

- Розпорядчі методи – забезпечують оперативне управління людьми в середині організації (укладання угод, розпорядження, накази)

- Дисциплінарні методи – догани, попередження, зауваження, пониження на посаді, усунення на посаді та інші санкції.

Соціально-психологічні методи – спосіб впливу на соціальні та психологічні інтереси персоналу організацій:

- підвищення активності підлеглих (встановлення стандартів взірцевої поведінки);

- підтримка спадкоємності (конкурси майстерності, посвячення в «професіонали», свята спортивних шкіл);

- моральне стимулювання (подяка, привітання, публічне визнання);

- піклування про умови праці;

- професійним режим за здібностями і можливостями;

- формування мотивації та інш.

Організаційно-педагогічні методи – залучення підлеглих до активної, творчої участі у діяльності організацій, сприяння більш повному розкриттю їх трудового потенціалу, а також раціональна організація їх роботи:

- колегіальний пошук вирішення проблеми;

- врахування особистих рис підлеглих;

- інструктування;

- наочна орієнтація;

- сценарне планування

Економічні методи управління – до них належать такі, в яких інструментом управління виступають фінансові та матеріальні цінності: гроші, сировина, матеріали, ресурси.

В діяльності спортивних організацій можна виділити три напрями економічного впливу: фінансування, економічні санкції та регламентації витрат і затрат.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть загальні принципи професійного управління;

2. Дайте визначення поняттю «функція управління»;

3. Охарактеризуйте групи функцій та доведіть їх взаємозв’язок;

4. Розкрийте суть і зміст планування як функції управління;

5. Дайте визначення поняттю «Делегування повноважень»

6. Які перешкоди можуть виникнути на шляху делегування повноважень?

7. Охарактеризуйте різні організаційні структури і процес їх побудови;

8. Що означають терміни «реорганізація» та «реструктуризація»?

9. Визначте мотивацію як функцію управління;

10. Які теорії мотивації вам відомі?

11. Чому контроль називають базовим елементом управління?

12. Що вам відомо про з’ясувальні процеси?

13. Розкрийте зміст комунікацій та види комунікаційних перешкод;

14. Як приймаються рішення і яким вони бувають? Назвіть вимоги, яких слід дотримуватися при прийнятті рішення?

15. Які вам відомі методи управлінської діяльності?

Тема: Управління персоналом організацій сфери фізичного виховання і спорту.

План:

1. Сутність технології управлінської діяльності керівника. Стилі керівництва.

2. Формальні та неформальні групи;

3. Влада та особистий вплив на підлеглих;

4. Управління конфліктними ситуаціями;

5. Система, технології та напрямки управління персоналом

Поняття «технологія управління» можна тлумачити як:

- сукупність прийомів виконання управлінських робіт з метою встановлення раціональної схеми взаємодії лінійних та функціональних органів управління, структурних підрозділів, інших ланок управління;

- комплекс управлінських знань, умінь, процесу управління і використання інформаційної техніки, які необхідні для бажаних перетворень в інформації та людях.

Управлінська діяльність – технологічний процес, який необхідно здійснювати для ефективної діяльності організації. Складовими компонентами якої є:

- професійні знання і вміння керівника;

- інформаційна техніка;

- процес управління

Праця фізкультурного керівника носить комплексний характер. Його діяльність включає елементи роботи менеджера, тренера, педагога, психолога і включає: попередню підготовку, опанування сучасних методів набору кадрів, планування кількості робочих місць, розробка вимог, які ставляться до працюючих, комплектування персоналу, його навчання та інструктування, спілкування з персоналом, мотивування, врахування інтересів, атестацію.

Врахування керівником всіх вищезазначених аспектів дасть змогу:

- бачити діяльність організації в цілому, системно адаптувати її до впливів як внутрішнього так і зовнішнього середовища, виходячи з конкретної ситуації;

- кваліфіковано аналізувати проблему, готувати і обирати альтернативні рішення, передбачаючи можливі наслідки;

- приймати організаційні рішення і виконувати процедурні дії (заохочення і покарання, делегувати повноваження і завдання);

- передавати свої ідеї, розпорядження і накази в письмовій та усній формі.

Звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих називається стилем керівництва.

Існує традиційна класифікація стилів керівництва: автократичний, ліберальний, демократичний. Та нетрадиційна згідно якої виділяють стилі: зосереджений на роботі, зосереджений на людях.

Будь-яка організація може бути поділена на формальні і неформальні групи.

Три основні типи формальних груп: група керівника, робочі групи, комітети.

У середині формальної організації завжди виникають соціальні відносини, які впливають на формування неформальних груп. Приналежність до неформальної групи дають людям психологічні вигоди, відчуття приналежності, взаємодопомоги (команди, секції, групи). При неналежному керівництві, неформальні групи можуть стати домінуючими в організації і зводити нанівець зусилля керівництва.

Для того щоб діяльність організації була злагодженою необхідно розробити ряд заходів стосовно мирного співіснування формальних і неформальних груп:

- визнати існування неформальної організації, співпрацювати з нею і не загрожувати її існуванню;

- вислуховувати думку лідерів неформальних організацій і дослуховуватись до неї;

- враховувати можливий негативний вплив рішення на неформальну групу;

- залучати неформальну групу до прийняття рішень, щоб послабити опір змінам з боку неформальних груп.

Влада – це можливість активно впливати на поведінку інших.

Сучасні фахівці управління визнають, що вплив і влада однаково залежать від: особи, на яку впливають, ситуації, здібностей керівника. Не існує реальної, абсолютної влади.

Влада може існувати в різних формах:

1. влада, яка базується на примушені;

2. влада, яка базується на винагороді;

3. традиційна влада (вплив базується на традиціях, що склалися в колективі);

4. еталонна влада (вплив за допомогою харизми керівника);

5. експертна влада (підлеглий не піддає сумніву знання керівника)

Конфлікт – визначається як відсутність узгодженості між двома або більше сторонами. Сучасні фахівці сфери управління відзначають, що на сучасному етапі конфліктні ситуації в організаціях можливі і корисні. Конфліктні ситуації дають змогу виявити різні точки зору, додаткову інформацію, кількість альтернатив або проблем.

Отже, конфлікт може бути функціональним і дисфункціональним.

Існує чотири основних типів конфліктів:

- внутрішньо особовий;

- між особовий;

- між особою та групою;

- міжгруповий.

Існує декілька ефективних способів управління конфліктними ситуаціями. Їх можна поділити на дві категорії: структурні і міжособові.

Розрізняють чотири структурних методи вирішення конфлікту:

1. роз’яснення підлеглим вимог до роботи;

2. використання координації та інтеграції сумісної праці;

3. встановлення загальних, комплексних цілей діяльності;

4. використання винагород.

Міжособові засоби розв’язання конфлікту:

1. ухилення;

2. згладжування;

3. примушення;

4. компроміс

У світовій практиці існує дві моделі управління персоналом: «американська» і «японська».

«Американська» передбачає початкове визначення професійно-кваліфікованих вимог, що стоять перед посадою і «підгонку» під неї найбільш відповідних працівників. Діє система: посада-робітник

«Японська»- передбачає початкове вивчення сильних сторін робітника і «підгонку» під неї відповідної посади. Діє система: робітник-посада.

Процес організації управління персоналом базується на концепції розвитку самої організації та виражається в реалізації кадрової політики.

Кадрова політика – це діяльність, яка спрямована на забезпечення сфери ФВіС кадрами, котрі мають необхідний рівень кваліфікації, професійні та особистісні якості, яких достатньо для вирішення поставлених перед організацією задач.

Кадрова політика – це система теоретичних поглядів, ідей, вимог, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи.

З кадровою політикою тісно пов’язані такі важливі показники як ефективність, динамічність діяльності, конкурентоздатність і авторитет організації.

Стратегія управління персоналом має здійснюватись із врахуванням наступних об’єктивних правил:

1. соціальні інновації так само важливі, як і технічні та фінансові;

2. проблеми слід вирішувати сумісними зусиллями колективу;

3. в центрі управління має бути людина та її ініціатива, а не гроші;

4. результат діяльності організації визначається ступенем узгодженості колективу, що базується на максимальному делегуванні функцій управління співробітникам і постійному підвищенні рівня їх мотивації.

Система управління персоналом – це інформаційне, технічне, нормативно-методичне, правове забезпечення технології управління персоналом.

Технологія управління персоналом – сукупність складових, які забезпечують формування розвиток і реалізацію кадрового потенціалу організації з найбільшою ефективністю. Це означає покращення роботи кожного працівника, оптимальне нарощування і використання трудового і творчого потенціалу, який буде сприяти досягненню цілей організації.

Напрями управління персоналом:

Техніко-технологічний (технології, виробничі умови)

Організаційно-економічний (моральне і матеріальне стимулювання, організація праці, використання робочого часу, діловодство)

Правовий (дотримання трудового законодавства в роботі з персоналом)

Соціально-психологічний (включає соціопсихологічні процедури в практику кадрової політики)

Педагогічний (виховання і навчання персоналу)

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняттям «формальні організації» та «формальні групи»

2. Охарактеризуйте типи формальних груп

3. Розкрийте причини та механізм утворення неформальних груп. Як співпрацювати з неформальними групами?

4. Визначте сутність управлінської діяльності керівника

5. Охарактеризуйте стилі керівництва

6. Дайте визначення поняттю «влада» та охарактеризуйте різні її форми

7. Дайте визначення поняттю «конфлікт». Охарактеризуйте його позитивний та негативний вплив на діяльність організації

8. Охарактеризуйте типи конфліктів та причини їх виникнення

9. У чому суть структурних та міжособових методів вирішення конфліктів, як вони застосовуються в діяльності фізкультурних організацій

10. Охарактеризуйте основні моделі управління персоналом, та його напрями

11. Розкрийте зміст складових технологій управління персоналом.

Тема: Міжнародний спортивний рух. Організаційна побудова та діяльність міжнародних організацій

План:

1. Міжнародний спортивний рух:історія та сучасні особливості

2. Організаційна структура і діяльність міжнародних федерацій з видів спорту

3. Міжнародна Олімпійська академія

4. Міжнародні організації, які сприяють розвитку фізичного виховання

5. Міжнародні організації – учасниці руху «Спорт для всіх»

1.

Міжнародний спортивний рух зародися в кінці XIX на початку XX століття. Причинами стали:

- розвиток спорту в країнах світу;

- розвиток міжнародних зв’язків між країнами (економічних, політичних, культурних, наукових)

Саме в цей час почали утворюватися федерації зі спорту: гімнастика - у 1881р., веслування - у 1892р., велоспорт - у 1900р. У 1894 був утворений Міжнародний олімпійський комітет.

Сучасний міжнародний спортивний рух налічує більше 300 організацій, що свідчить про розповсюдженість і популярність занять фізичним вихованням та спортом.

Усі міжнародні спортивні об’єднання відносяться до категорії неурядових, працюють автономно, не підпорядковуючись будь-якому всесвітньому органу (відсутній єдиний об’єднуючий і керівний орган), отже не є системою.

Класифікація міжнародних спортивних об’єднань:

ознаки	МСО, що відповідають ознакам
1.Географічна: - всесвітні     -регіональні	-МОК -Міжнародний Паралімпійський Комітет -Міжнародна рада фізичного виховання і спорту -Всесвітні федерації з видів спорту -всесвітні організації з фізичного виховання   -Вища рада спорту Африки -Спортивна асоціація Азіатських ігор -Рада Панамериканських ігор -спортивни Рада країн Океанії
2.Професійні інтереси	-Міжнародний спортивний союз залізничників -Міжнародна федерація університетського спорту -Міжнародний робочий спортивний комітет
3.Релігійні переконання	-Всесвітній альянс молодих християн -Міжнародна католицька федерація фізичного виховання і спорту
4.За галузями знань	-Федерація спортивної медицини -Федерація фізіології спорту -Асоціація соціологів спорту
5.Професіональна приналежність	- Всесвітня боксерська асоціація (WBA) -Всесвітня боксерська рада (WBС) -Міжнародна боксерська федерація (ІВF) -Всесвітня боксерська організація(WBО)
6.МСО інвалідів	-Міжнародна федерація сліпих -Міжнародний спортивний комітет глухих -Міжнародна шахова асоціація сліпих

Крім цього, зазначені організації можна класифікувати за:

- терміном діяльності(тимчасові або постійні)

- характером діяльності (загального характеру та спеціалізовані)

- характером членства (колективні і індивідуальні)

Завдання:

- розповсюдження своєї діяльності на міжнародній арені;

- підтримка зв’язків з національними організаціями;

- контроль за їх діяльністю та виконанням їх статутів;

- вивчення та розповсюдження досвіду своєї діяльності;

- проведення конгресів та засідань;

- видавницька діяльність;

- проведення міжнародних змагань

Організаційна побудова: більшість спортивних організацій міжнародного характеру є ідентичні за своєю побудовою.

Вищим органом об’єднання є конгрес (генеральна асамблея) делегатів національних спортивних організацій – членів. Конгрес обирає керівні органи (керівний комітет, рада, адміністративна рада, бюро). Керівний орган очолює президент та виконавчі комітети.

Крім керівних органів є ще технічні органи (комітети, комісії)

МСФ- позадержавний орган, який керує розвитком одного або декількох видів спорту на всесвітньому рівні і включає до свого складу організації, які керують цим розвитком на національному рівні.

Олімпійська хартія визначила роль МСФ в олімпійському русі. МСФ в межах свого виду спорту повинні:

1. забезпечити розвиток виду спорту

2. сприяти реалізації мети олімпійської Хартії

3. Нести відповідальність за керівництво змаганнями на Олімпійських іграх

4. Розробляти критерії допуску до Олімпійських ігор

5. Забезпечувати технічну допомогу в реалізації програми «Олімпійська солідарність»

6. Підготовка та підвищення кваліфікації суддів

7. Реєстрацію та затвердження рекордів

Вищим представницьким органом МФ є:

- конгрес (МФ гандболу, каное);

- генеральна асамблея (МФ вітрильного, кінного спорту);

- дворічні загальні збори (МФ настільного тенісу).

Вищим керівним органом є:

- рада (МФ гандболу, настільного тенісу)

- дирекція (МФ каное)

- бюро (МФ кінного спорту)

- постійний комітет (МФ вітрильного спорту)

Виконкоми СФ керують діяльністю організації у період між засіданнями вищих керівних органів (4-7 чоловік).

Комісії – робочі органи федерацій. Бувають постійні, тимчасові та підкомісії.

Технічний орган – секретаріат, на чолі з генеральним секретарем.

У 1967 році створена асоціація МСФ, а в 1976р. – Генеральна Асоціація МСФ, яка об’єднує 75 міжнародних організацій.

Крім Генеральної асоціації існує ще 3 об’єднання МСФ:

1. Асоціація міжнародних федерацій з літних видів спорту;

2. Асоціація міжнародних федерацій з зимових видів спорту;

3. Асоціації, що визнанні МОК

Міжнародна олімпійська академія – національна грецька організація, котра з моменту утворення користується підтримкою міжнародного олімпійського комітету, який має у своїй структурі спеціальну комісію з питань академії.

У 1938 р. Карл Діем запропонував створити в Олімпії Міжнародну олімпійську академію, яка, по його задуму, повинна була працювати під керівництвом Міністерства освіти і Олімпійського комітету Греції.

Керівництво діяльністю МОА здійснює адміністративна рада, яка складається з президента, трьох віце-президентів та 5 членів. Всі вони є членами НОКу Греції.

Основний напрям діяльності Міжнародної олімпійської академії - її функціонування як міжнародного культурного центру, покликаного зберігати і поширювати дух олімпізму, вивчати і реалізовувати громадські і виховні принципи Олімпійських ігор, консолідувати різні сили навколо олімпійської ідеї.

Для досягнення поставленої мети МОА у своїй діяльності реалізує такі завдання:

Ø діяти як міжнародний академічний центр олімпійської освіти і досліджень;

Ø діяти як міжнародний форум для вільного вираження і обміну ідеями серед членів олімпійської сім'ї - вчених, спортсменів, спортивних керівників, педагогів, діячів мистецтва, а також молоді всього світу;

Ø об'єднувати людей всього світу у дусі дружби і співпраці;

Ø застосовувати отримані знання і досвід реалізації ідей олімпізму в різних країнах;

Ø берегти і поширювати ідеї і принципи олімпійського руху у світі;

Ø співпрацювати і підтримувати національні олімпійські академії і інші інститути, основою діяльності яких являється олімпійська освіта;

Ø проводити подальші дослідження в галузі олімпізму, а також сприяти підвищенню його ролі в розвитку сучасного суспільства.

В основі діяльності Міжнародної олімпійської академії лежить реалізація освітніх програм шляхом проведення щорічних міжнародних сесій:

-студентської молоді;

-аспірантів і докторантів;

-президентів національних олімпійських академій, членів і представників національних олімпійських комітетів і національних спортивних федерацій;

- викладачів вищих навчальних закладів, коледжів, шкіл і інших освітніх структур;

- представників установ і організацій, діяльність яких пов'язана з олімпійським рухом, - національних олімпійських академій, міжнародних спортивних федерацій, об’єднань спортивної медицини, асоціацій тренерів, суддів і спортивних керівників;

- спортивних журналістів;

- спортсменів-учасників Олімпійських ігор.

В міжнародному спортивному русі, окрім вище згаданих, функціонують й інші організації:

Дата добавления: 2017-01-14