Система соціального забезпечення населення

Удосконалення соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи. Поняття соціально-трудових відносин торкається різних аспектів взаємодії працівника, роботодавця і держави: профорієнтацію і професійне навчання, прийом та звільнення працівників, нормування й оплату праці, її умови та якість, трудову мотивацію, вирішення конфліктів, пов’язаних з трудовою діяльністю, питання соціального забезпечення тощо.

Соціально-трудові відносини – це система взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між роботодавцями і найманими працівниками за участі держави.

Державне регулювання соціально-трудових відносин охоплює:

§ удосконалення нормативно-правової бази у сфері со­ціально-трудових відносин та соціального партнерства;

§ підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства;

§ посилення державного нагляду і контролю за дотри­манням соціально-економічних прав найманих працівників;

§ збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення щодо врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості шляхом удосконалення механізмів укладення угод від­повідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Система соціального забезпечення населення охоп­лює три напрями: соціальне страхування, пенсійне забез­печення, соціальну допомогу.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — си­стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціа­льного захисту у формі матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, смерті громадянина та членів його сім'ї, а також у старо­сті та в інших випадках, передбачених законом.

Це забезпечення здійснюють за рахунок грошових фон­дів, сформованих шляхом сплати страхових внесків власником підприємства або уповноваженим ним органом, гро­мадянами, а також із бюджетних та інших джерел, пе­редбачених законом.

Законодавством України передбачено запроваджен­ня таких видів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування: пенсійного; медичного; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням і похованням; на випадок без­робіття; від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності.

Система загальнообов'язкового державного страхування в Україні тільки починає формуватися. Основними напря­мами 'її створення є:

v запровадження системи управління коштами загаль­нообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, пра­цедавців і держави;

v забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення й соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;

v здійснення організаційних заходів щодо запрова­дження персоніфікованого обліку страхових внесків;

v розмежування джерел фінансування за різними со­ціальними програмами та страховими фондами;

v державне гарантування застрахованим громадянам реалізації їхніх прав та ін.

Громадяни мають право також на забезпечення певної якості життя при виході на пенсію.

Пенсійне забезпечення — це система матеріального забезпечення гідного існування громадянина після закінчення ним активної тру­дової діяльності за віком або у зв'язку із втратою працездатності внаслідок захворювання чи інвалідності.

В Україні призначають трудові (за віком, по інвалід­ності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) і со­ціальні пенсії. Успадкована від СРСР система пенсійного забезпечен­ня є недосконалою.

Для підвищення матеріального добробуту пенсіонерів, упорядкування пенсійного забезпечення населення на за­садах економічної доцільності і соціальної справедливості в Україні пропонують здійснити пенсійну реформу, основ­ним змістом якої є запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Перший рівень — солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка буде обов'язковою і передбачатиме поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з ура­хуванням тривалості страхового стажу, величини заробіт­ної плати та демографічних показників. Законодавство про виплату пенсій за солідарною системою постійно вдоско­налюватиметься з метою поступового переходу до систе­ми пенсійного страхування.

Другий рівень — система накопичувальних індивіду­альних пенсійних рахунків у межах загальнообов'язко­вого державного пенсійного страхування, запроваджен­ня якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої час­тини внесків громадян на індивідуальних накопичуваль­них пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів із метою одержання інвестиційного доходу. Ак­тиви індивідуальних накопичувальних пенсійних рахун­ків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка випла­чуватиметься при досягненні громадянином пенсійного віку разом із пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до солідарної системи. Акти­ви індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків стануть ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів у національну економіку, сприя­тимуть підвищенню рівня оплати праці, а це, в свою чер­гу, — збільшенню виплат із поточних надходжень до со­лідарної системи.

Третій рівень — система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків гро­мадян. Основою цієї системи стануть недержавні пен­сійні фонди, в тому числі створені за професійними ознаками.

Система соціальної допомоги — сукупність соціальних програм адресного спрямування для окремих категорій громадян, мате­ріальний рівень життя яких знаходиться за межею малозабезпеченості і не може бути підвищений іншими формами соціаль­ного забезпечення.

Сучасна система не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у разі зниження їх матеріального рівня життя з незалежних від них причин. Для підтримки найуразливіших верств населення було запроваджено сис­тему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, яка передбачає:

§ поглиблення адресності державної соціальної допо­моги через упорядкування пільг і допомоги, що надають­ся різним категоріям населення;

§ удосконалення механізму надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

§ реформування нормативно-правової бази надання ад­ресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їх сукупного доходу та ін.

Отже, система заходів державного гарантування якос­ті трудового життя багатоаспектна й комплексна і охоп­лює як безпосередні дії держави у цьому напрямі, так і регулюючий та контролюючий впливи на виробничо-госпо­дарські організації.

ІІІ Контрольні питання для самоперевірки:

1. Які напрями забезпечення якості трудового життя контролює держава?

2. Що є основною проблемою ринку праці в Україні і чому вона виникла?

3. Якими є пріоритети впливу держави в зростанні доходів населення?

4. Чому держава зацікавлена у створенні оптимальних умов праці на підприємствах?

5. Назвіть напрями, які охоплює система соціального забезпечення населення. Охарактеризуйте їх.

ІV Література:

1. Гончарук А.Г., Агеєва І.М., Тарасова О.В. та ін. Менеджмент: навчальний посібник – О.: Фенікс, 2012р.

2. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента - М.:"Диалектика-Вильямс", 2015г.

3. Хміль Ф.І. Основи менеджменту - К.: "Академвидав", 2007р.

Дата добавления: 2017-01-14