Податки. Податкова система 2 страница

Специфічні ознаки фінансів як економічної категорії дозволяють дати таке визначення: фінанси – це грошові відносини із приводу формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання й держави з метою задоволення суспільних інтересів
і потреб, що виникають у процесі розподілу й перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього валового продукту й національного доходу, на мікрорівні – виторгу й прибутку.

2. Еволюція фінансів

Фінансова наука є невід’ємною складовою науки як системи знань. Під наукою розуміють різні поняття, у неї вкладають відповідний зміст. Враховуючи багатоаспектність та розмаїття підходів до трактування науки, її розглядають як одну з форм суспільної свідомості, систему знань, сферу людської діяльності, окрему галузь наукового знання, мистецтво і творчу діяльність.

Термін «наука» використовувався давньогрецькими мислителями Платоном і Арістотелем, вживався Архімедом та іншими відомими філософами. До початку др.угого тисячоліття економічні погляди (включаючи й фінанси) викладалися у філософії.

У 15 ст. з остаточним виокремленням політичної економії від філософії фінансова наука розглядалася як складова економічної науки, що продовжувалося до 18 ст.

Термін «фінанси», що у перекладі з латинської мови означає «платіж», використовувався з метою розкриття механізму мобілізації матеріальних і фінансових ресурсів для потреб утримання монархів, державних структур та оборони країни. Для цього безконтрольно вводилися податки, різні збори і платежі. З розвитком торгівля термін «фінанси» використовували для позначення платежів (внесків), які здійснювалися на користь держави.

Безпосередньо у науковий обіг термін «фінанси» ввів французький вчений і політик Жан Боден у 1577 р. у праці «Шість книг про республіку» для виділення сукупності ресурсів, необхідних для задоволення потреб держави.

У 16-17 ст. відбулося відокремлення державної казни від казни сімей монархів, внаслідок чого виникли поняття «державні фінанси», «державний бюджет», «державний кредит». Платники податків почали офіційно визнавати право держави на оподаткування замість надання платникам певних суспільних послуг. Фінансові потоки стали прозорими, змінилося бачення сутності фінансів.

У 18 ст. з розвитком державного господарства та демократичних засад з’явилося фінансове право. У 1784 р. Жак Неккер (міністр фінансів Франції) представив контролю звіт про фінансовий стан нації. Таким чином вперше було оприлюднено офіційний документ, що містив дані за декілька років про доходи і видатки Франції. Цей період охарактеризувався виділенням фінансової науки як самостійної галузі наукових знань.

19 ст. характеризується розвитком капіталізму, поглибленням розуміння і трактування фінансів, розширенням сфери фінансових відносин. Фінанси використовуються як вагомий чинник політичного і соціально-економічного життя суспільства.

Із розвитком товарно-грошових відносин розширилися і вдосконалилися функції держави, відбулися глобалізацій ні процеси, об’єднання економічних систем, створення потужних міждержавних фінансових структур, змінилося місце фінансових у сфері економічних відносин, їхня роль у внутрішньому житті країни та на світовому рівні.

Найвищого рівня розвитку досягли фінанси у 20 ст. З посиленням глобалізаційних процесів фінансові відносини вийшли далеко за межі окремих держав, стали домінуючими у світовій економіці і політиці.

Сьогодні фінансова наука є рушійною силою у розвитку фінансових відносин. За її допомогою моделюються фінансові стосунки національного і міжнародного масштабу, приймаються доленосні політичні та економічні рішення.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні об‘єкти наукових фінансових досліджень сьогодення.

2. Наведіть ознаки сучасної парадигми західної фінансової науки.

3. Які проблеми впливають на особливості сучасної фінансової науки.

4. Охарактеризуйте основні ознаки теорії держави добробуту.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

Лекція 4

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

Мета: ознайомитися з історичним аспектом становлення та розвитку фінансової науки, станом та тенденціями розвитку фінансової науки в Україні й світі.

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

2. Розвиток фінансової науки в Україні

3. Сучасна світова наукова фінансова думка

____________________________________________

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище виникла у середині XV століт­тя, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів для задоволення різноманітних потреб держави.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли у світі відбулися значні зміни державного устрою, які пов'язано з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії,
і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба у значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці «Фінан­сові нерви держави» (1577 р.) пов'язують із початком фінан­сової науки. Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінан­сів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських рес­публік
та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячено проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

У другій половині XVII століття було оприлюднено відому працю Вільяма Петті «Трактат про податки і збори». В. Петті вперше надає наукові трактування багатства держави, значення грошей в еко­но­міці та методи їх використання, тлумачення ціни речей, яка виз­начається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Ці важливі наукові засади вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки у XVII–XVIII століт­тях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зон­не­фельд (представники німецької школи камералістики), які значної уваги приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із на­родним господарством та залежності рівня добробуту населення від пла­тоспроможності щодо податків.

У 1746 р. Ф. Юсті видає свою основну працю «Система фінан­сового господарства», в якій вперше системно було викладено основні положення фінансової науки. Погляди Ф. Юстіна фінанси загалом
і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки у багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається певне пожвав­лення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття у га­лу­зях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та полі­тиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати у галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподат­кування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Хоча основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на помилковому уявленні, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю, проте вони найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслу­ги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі у процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів.

Під час становлення політичної економії як науки, фінансова наука у працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Проте, слід відзначити внесок А. Сміта щодо виокремлення фінансів у самостійну науку, який полягає у такому:

на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації він включив землю, працю й капітал, що надало змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами;

обґрунтував поділ державних витрат на загальнодержавні та міс­цеві, а також розробив принципи оподаткування, згідно з якими: податки мають сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки мають бути визначені завчасно, податок повинен сплачуватися в зручний для платника час; стягнення податків повинно бути дешевим;

довів доцільність обмеження підприємницької діяльності держави.

Ідеї А. Сміта, які викладено у його праці «Дослідження про багатство народів», сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до ро­зу­міння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень
у галузі фінансів.

До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. У своїй праці "Початок політичної економії і оподаткування" він створює нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця – основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення у законодавствах багатьох країн.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. У цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба у наукових дослідженнях в галузі фінансів. Саме у цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К.Г. Pay, який написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки". Підручник К.Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами.
Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вищих навчальних закладах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковува­ного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише у межах бюджетної системи.

2. Розвиток фінансової науки в Україні

Становлення фінансової науки в Україні відбувалося у контексті
її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених. Лише починаючи з другої половини XIX століт­тя з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка.

Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії
та статистики він порушує фінансові проблеми того часу. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою «Сила податкова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему імперії та вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фі­нан­сових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення по­датків для Галичини та скорочення видатків на її економічні
й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи у Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Водночас І. Франко у своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя у країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають
у зво­рот­ному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зрос­танням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці, що підвищує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити у жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М.І. Туган-Бара­новський намагався втілити у життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради. Цікавими є думки М.І. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні вироб­ничих циклів. Так, на його думку, у період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. У свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Бара­новський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінан­сової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії у довоєнній Чехословаччині.
У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добри­ловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західно­європейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна дослід­жувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінан­сист М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийш­ла у 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її грома­дянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей
у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге, відомий як дер­жавний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основну його працю "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла у Харкові в 1870 році, присвячено дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рі­кардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продук­тивною і повинна обкладатися податками.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що у працях вчених-фінансистів більше розгля­даються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, I.I. Патлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний роз­поділ державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, які було започатковано М.П. Ясно­польським, розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні – актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представ­ників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а у деяких випадках – і випереджала її.

3. Сучасна світова наукова фінансова думка

Центральне місце у наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке має за­безпе­чу­ватися за допомогою демокра­тичних інститутів держави та політичної волі правлячої еліти. Обов'язковою умовою для цього є розвиток при­ват­ного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з ура­ху­ванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.

Вперше основні положення теорії суспільного добробутубуло розроблено італійським економістом В. Парето (1848 – 1923 pp.). Відповідно до його тверджень: зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли мате­ріальне становище певних соціальних груп покращується без погір­шення його для інших; видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не за­шко­дить іншим напрямкам; фінанси відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліп­шення добробуту всіх: коли існує великий розрив між бага­тими і бідними, то до­цільно фінансовими методами здійснити пере­розподіл на користь бідних верств населення.

З оптимуму Парето випливає декілька важливих висновків,
що мають для фінансової науки першорядне значення: усілякі зміни або реформи у фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення; всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер.

Важливим для сучасної фінансової науки є дослідження
про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Питання про співвідношення демократії і фінансів дослід­жують багато вчених-фінансистів, проте найяскравішим представником цього напрям­ку слід вважати американського вченого Дж. Бюкенена. Його нау­кові праці "Державні фінанси в демократичному процесі" (1967 р.)
і "Попит та пропозиція суспільних благ" (1972 р.) є одними із фунда­ментальних робіт у сучасній світовій фінансовій думці. Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. За цикл робіт із розробки теорії суспіль­ного вибору та методів прийняття фінансових рішень Бюкенену
в 1986 р. було присуджено Нобелівську премію.

До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави", яка вийшла
в 1978 р. У ній дуже стисло та обґрунтовано викладено суть податків
і їх­ній зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне обґрунтування еволюції податків у сучасних умовах.

Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насам­перед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до ана­лізу явищ суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із позицій суспільних інтересів. Фінансова нау­ка в працях зарубіжних вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика наукової полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке доменіальний устрій?

2. Коли офіційно почав використовуватися термін "бюджет"?

3. Як розвивались позабюджетні фонди?

4. З чим пов'язані становлення і розвиток державного кредиту?

5. Назвіть чинники, що впливають на фінанси та їх розвиток в Україні

ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

Лекція 5

ФІНАНСОВА СИСТЕМА І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

Мета: вивчити поняття, принципи побудови та структурні компоненти фінансової системи й фінансове право

1. Поняття фінансової системи

2. Принципи побудови та структурні компоненти фінансової системи

3. Фінансове право: предмет, методи, система

______________________________

1. Поняття фінансової системи

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, недержавного сектору економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансова система має певні характерні риси:

· Кожна ланка фінансової системи має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та власні напрями й методи їх використання;

· Кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· Між ланками фінансової системи існує тісний взаємозв’язок; кожна ланка може успішно функціонувати лише за умови досконалості й ефективності системи в цілому.

Правове регулювання фінансових відносин, які виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають базуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюється дія правової норми; регламентують права та обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є основою для вживання відповідних заходів щодо використання правових норм.

Суб’єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів (ЦП), їх типи та види.

Координацію руху фінансових ресурсів здійснює фінансовий апарат. Фінансовий апарат – це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади і управління: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата Верховної Ради, Національний банк, державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

2. Принципи побудови та структурні компоненти фінансової системи

Фінансова система України включає:

· Державні фінанси;

· Фінанси підприємницьких структур;

· Централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів;

· Державний кредит4

· Страхові та резервні фонди;

· Фінансовий ринок;

· Фінансове законодавство;

· Фінансовий апарат.

Фінанси підприємницьких структур обслуговують створення ВВП. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можна поділяти:

1) залежно від форми власності на: державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, спільні;

2) залежно від виду діяльності: машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

Фінанси невиробничої сфери поділяють на фінанси освіти, охорони здоров’я,культури, науки, оборони та ін.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. Державні фінанси охоплюють: державний та місцевий бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств та організацій державної та комунальної форм власності; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами.

Страхові та резервні фонди є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покриття витрат, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають у розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно.

3. Фінансове право: предмет, методи, система

Фінанси мають об'єктивний характер і втілюються у суб'єк­тивних діях держави – законах країни і фінансовій політиці, які спрямовано
на досягнення конкретних цілей регулювання та зумовлено певними завданнями й особливостями розвитку країни.

Дата добавления: 2017-02-01