Податки. Податкова система 3 страница

Фінансова політика та фінансове законодавство несуть на собі від­би­ток суб'єктивних дій певних соціальних верств су­спільства або окре­мих груп людей. Вони пов'язані з процесом прийняття рішень у галузі політики, економіки, фінансів і со­ціальній сфері.

За допомогою фінансів та фінансової політики здійснюєть­ся багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення.

Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, виникаючі у процесі утворення, розподілу і викорис­тання грошових фондів фінан­сових ресурсів.

В процесі формування фінансове право України відображає нові економічні умови держави:

по-перше, особливості економіки перехідного періоду обумовили зміну фінансово-правових норм. Тепер ці норми базуються на прин­ципах рівності суб'єктів права всіх форм власності і їхніх фінансових обов'язків перед державою;

по-друге, підсилюється фінансова відповідальність за право­порушення в області фінансів, це стосується й державних органів,
які займаються фінансовою діяльністю;

по-третє, установлюються нові методи фінансової діяльності держави.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, які спря­мо­­вано на утворення, розподіл та викорис­тання централізованих і децентра­лізованих грошових фондів дер­жави з метою реалізації її зав­дань в інтересах усього суспільства.

Як і інші галузі права, фінансове право забезпечує економічну, організаційну і виховну діяльність держави, зумовлену його примусо­вою силою. Держава здійснює діяльність у сфері утворення, викорис­тання і роз­­поділу ресурсів централізованих і децентралі­зованих фінансових фондів, організує їх кругообіг. Фінансове право утворює і організовує бюджетну систему держави, розподіляє доходи і витра­ти між її ланками, встановлює обов'язкові податкові та неподаткові платежі, визначає умови фінансування і кредитування, регулює гро­шовий обіг, визначає заходи для розвитку соціальної сфери.

Зміст предмета фінансового права зумовлює особливості методів правого регулювання, властивих даній галузі права, тобто прийомів
і способів юридичного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Основним методомфінансово-правового регулюван­няє метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фі­нансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій у сфері обігу централізованих і децентралізованих фінансів.

За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: порядку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів
і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і децентралізованих фондів; напрямків використання державних кош­тів; порядку і розмірів їх використання і т. д. Метод владних при­писів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру – державних позик, казначейських зобов'язань, лотерей тощо.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулю­ванню властивий і метод рекомендації.

Під системою галузі права взагалі розуміється об'єктивно зу­мовлена внутрішня побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у визначеному взаємозв'язку і послідовності. Однак система норм фінансового права не має єдиного кодифікованого джерела та чіткого розподілу на загальну й особливу частини. Тому сис­тему фінансового права можливо визначити лише умовно.

1. Правове регулювання фінансового контролю: система суб'єктів фінансового контролю, валютне регулювання та валютний контроль, фінансовий моніторинг.

2. Підгалузь «Бюджетне право» та його інститути:

§ інститут бюджетного права – державних витрат;

§ інститут бюджетного права – державного страху­вання.

§ Підгалузь «Податкове право» та його інститути:

§ інститут правового регулювання податкового процесу;

§ інститут правового регулювання податкового конт­ролю;

§ інститут правового регулювання податкової системи;

§ інститут правового регулювання альтернативної податкової
системи;

§ інститути правового регулювання окремих податків.

4. Інститут грошово-розрахункових відносин.

5. Інститут правового регулювання ринку фінансових по­слуг.

6. Інститут правового регулювання ринку страхових по­слуг.

7. Інститут правового регулювання фондового ринку цінних паперів і вексельного обігу.

8. Інститут правового регулювання бухгалтерського обліку.

Місце фінансового права у системі права України втілюєть­ся у взаємозв'язку між фінансовим правом та іншими галузями права України.

Конституційне право має базове значення для всіх правових галузей і інститутів, і таку ж роль конституційне право відіграває у відношенні податкового права. Принципове значення для форму­вання і функціонування всієї системи фінансового законодавства дає норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Одночасно деякі норми консти­туційного права входять до складу фінансового права. Так, Консти­туція містить положення, відповідно до яких кожного зобов'язано сплачувати законно встановлені податки і збори. Ця ж норма Консти­туції виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, яке забороняє необґрунтоване збіль­шення податкового тягаря шляхом додання податковим нормам зворотної сили.

Адміністративне право виявляється у встановленні відпо­відальності за порушення фінансового законодавства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що адміністративна відповідальність забезпечує виконання учасниками фінансової ді­яль­ності своїх обов'язків.

Існує тісний взаємозв'язок фінансового права з цивільним правом, хоча фінансове право є публічною галуззю права. Фінан­сове право охоплює регулювання господарських процесів, як і ци­вільне, але у зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як доход, майно, споживання, витрати і багато інших використовуються
у фінансовому праві, де вони формуються та інституціоналізуються. Саме цивільне право регулює відносини, у результаті яких досягаються господарські результати. А фінан­сове право регулює процес мобілі­зації, розподілу та використання результатів, виражених у формі фінансів. Так, наприклад, після одержання результатів цивільного обігу діє підгалузь фі­нансового права – податкове право, що визначає розміри і порядок сплати відповідних платежів, санкції за відхилення від сплати відпо­відних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів. На підставі цивільного договору здійснюються господарські операції. У залежності від виду господарської операції виникає той чи інший об'єкт оподаткування, а отже, і розмір податкового платежу.

Зв'язок фінансового і карного права має двійчасту природу. З одного боку, окремі норми карного права спрямовано на захист тих об'єктів, що є об'єктами фінансових відносин, а з іншого – кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування катего­рій фінансового права.

Особливістю взаємозв'язку фінансового і міжнародного права
є вища юридична сила міжнародних договорів у порівнянні із за­конами України.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть особливості здійснення стратегічного та оперативного фінансового управління.

2. Які державні органи виконують стратегічні, а які тактичні функції фінансової політики України?

3. Наведіть приклади реалізації стратегічної та тактичної фінансової політики України.

4. Дайте характеристику важелям фінансового механізму

5. Дайте характеристику принципам на яких побудовано фінансовий механізм

Лекція 6

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

Мета: оволодіти знаннями щодо суті та складових фінансової політики й фінансового механізму

1. Суть фінансової політики держави

2. Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових

3. Фінансовий механізм та його структурні елементи

______________________________

1. Суть фінансової політики держави

Фінансова політика визначається як:

§ політика держави та інших суб’єктів господарювання у сфері
фінансів;

§ складова частина економічної політики держави (суб’єктів
економіки);

§ сукупність фінансових заходів (розподільчих та перероз­подільчих), які здійснюються відповідними суб’єктами через фінансову систему.

Залежно від півня економічної системи розрізняють:

§ фінансову політику держави (макрорівень);

§ фінансову політику підприємства (мікрорівень).

Фінансова політика держави є складовою економічної полі­тики держави. У ній конкретизуються головні на­прями розвитку народного господарства, визначаються загаль­ний обсяг фінансових ресурсів,
їх дже­рела та напрями вико­ристання, розробляється механізм регулювання та стимулю­вання соціально-економічних процесів фінан­со­вими методами. Зміст фінансової політики подано на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Зміст фінансової політики держави

Водночас фінансова політика – відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб реалізації політики держави
у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Основною метою фінансової політики є оптимальний роз­поділ ВВП між галузями народного господарства, соціальни­ми групами населення, територіями. На цій основі мають за­безпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добро­буту населення.

Головне завдання фінансової політики – це забезпечення відповідними ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Поняття фінансової політики держави можна розглядати у вузькому та широкому розумінні (табл. 4.1).

Фінансову політику держави спрямовано на мобілізацію, розподіл
та перерозподіл фінансових ресурсів. В основі цих операцій лежить вибір:

§ джерел та методів формування фінансових ресурсів;

§ суб'єктів – власників чи розподілювачів фінансових ресурсів;

§ пріоритетних напрямів використання фінансових ре­сурсів;

§ ступеня централізації фінансових ресурсів у рамках дер­жави.

Ці завдання вирішують залежно від сутності та функцій держави.

Таблиця 4.1

Сутність фінансової політики

У вузькому розумінні	У широкому розумінні
Включає дві підсистеми, або взаємо­пов'язані напрями діяль­ності, держави: § політика у сфері державних фінансів; § політика у сфері недержавних фінансів (за галузями, регіо­нами тощо)	Механізм державного регулю­вання всіх соціально-еконо­мічних процесів та явищ, що включає широкий арсенал фі­нан­сових інструментів, засобів, форм і ме­то­дів роз­по­ділу та пе­рерозподілу ВВП й націо­наль­но­го доходу і діє через національну фінансову систему країни
Ефективним методом взаємодії дер­жавних і недержавних фі­нансів вва­жається такий, що сприяє оптималь­ному зростан­ню національного доходу. Під останнім розуміється макроеконо­мічний стан співвідношення доходів і витрат у складі бюдже­тів усіх учасників національно­го господарства, що забез­печу­ють оптимум процесів зберіган­ня, накопичення та споживання	Складові фінансової політики: § бюджетно-податкова; § грошово-кредитна; § інвестиційна; § страхова; § амортизаційна; § валютна; § митна; § інші

Механізм реалізації фінансової політики держави вклю­чає такі елементи:

§ розробка концепції розвитку фінансової системи держави;

§ визначення основних напрямів використання фінансової системи в економічній політиці держави;

§ складання цільових програм щодо розвитку загальнодер­жавних та територіальних фінансів;

§ розроблення конкретних заходів реалізації концепції, на­прямів
та програм.

2. Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економі­ку країни
до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валют­на, страхова, амортизаційна, митна політика, політика з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика – це комплекс юридичних, економіч­них, організаційних заходів під час складання бюджетів, ре­гулювання бюджетного процесу, управління бюджетним де­фіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляєть­ся у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх витрачання на різні потреби держави.

Найтіснішез бюджетною пов'язано податкову політику,
яка становить систему заходів держави у галузі опо­даткування.

Бюджетно-податкова (або фіскальна) політика має ство­рювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяль­ності суб'єктів господарювання. Отже, бюджетно-податкова політика є скла­довою фінансо­вої політики держави. Зауважимо, що у розвинутих країнах через державний бюджет перерозподіляють від 30 %
до 50 % ВВП. Найчастіше її ототожнюють із фіскальною політикою.

Цілями бюджетно-податковою політики в Україні з по­зицій здійснюваних нині економічних перетворень є:

§ подолання спаду виробництва та стабілізація економіки;

§ стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності та струк­турних перетворень;

§ досягнення різкого структурного зрушення економічних пропорцій на користь тих виробників, які працюють безпосе­редньо на задо­во­лення потреб населення;

§ стримування інфляційних процесів;

§ забезпечення достатніх надходжень до бюджету для фінансу­вання невідкладних соціальних програм;

§ створення найсприятливіших умов для стимулювання ділової інвестиційної активності, розвитку підприємства тощо.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це су­купність заходів, що здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом: державними видатками та оподатку­ванням для досягнення повної зайнятості, зростання вироб­ництва, зниження інфляції.

Податки і державні видатки є основними інструментами фіскальної політики. Основні цілі фіскальної політики відображено на рис. 4. 2.

Шляхом зміни податків та державних витрат держава здій­снює регу­лювання економіки. Фіскальна політика має дві основні форми, або типи.

Рис. 4.2. Цілі фіскальної політики

1. Дискреційна (або активна) фіскальна політика – це свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією, прискорення темпів економічного зростання. Буває двох видів:

а) стимулююча фіскальна політика:

§ збільшення державних видатків;

§ зниження податків;

§ одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період економічного спаду та без­робіття, але внаслідок її проведення може збільшитися дефі­цит бюджету, що може, у свою чергу, призвести до інфляції;

б) стримуюча фіскальна політика:

§ зниження державних видатків;

§ збільшення податків;

§ одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період високої інфляції та спря­мована на скорочення дефіциту державного бюджету.

2. Автоматична (або пасивна) фіскальна політика здій­снюється за допомогою «вбудованих стабілізаторів» (податків та державних витрат, трансфертів). Необхідні зміни в рівні державних видат­ків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична, або вбудована стабільність.

Вбудовані стабілізатори – це будь-який захід, що зумов­лює тенденцію до збільшення дефіциту державного бюджету в період економічного спаду або скорочення дефіциту бюджету в період економічного зростання та інфляції, без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.

Недоліками фіскальної політики вважають: часовий лаг (термін) між прийняттям рішення та його впливом на еконо­міку; адміністративні затримки (бюджетний процес, зміни податкового законодавства вимагають визначеного терміну і можуть мати довгостроковий характер).

Державний бюджет завдяки фіскальній політиці у період економічного зростання та інфляції повинен мати рестриктивний (стримуючий) вплив; а у період економічного спаду та безробіття – експансивний (стимулюючий) вплив.

За допомогою вбудованих стабілізаторів амортизується еко­номічний спад та обмежується зростання.

Наступною складовою фінансової політики є грошово-кре­дитна політика.

Грошово-кредитна (монетарна) політика становить ком­плекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а та­кож сукупність економічних методів, спрямованих на управ­ління рухом кредитного капіталу. Дії грошово-кредитної полі­тики, які здійснює держава через центральний банк, спрямовано на регулювання грошового обороту. Вони охоплюють ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів. Національний банк України здійс­нює грошово-кредитну політику з метою впливу на гро­шову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Об'єктами монетарної політики є такі змінні грошового ринку:

§ пропозиція (маса) грошей;

§ ставка процента;

§ валютний курс;

§ швидкість обігу грошей та ін.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є такі.

1. Облікова, або дисконтна, політика, механізм якої поля­гає у регулюванні облікової ставки центрального банку, за якою він надає позички комерційним банкам у порядку їх рефінансування;

2. Регулювання норми обов'язкових резервів для комерцій­них банків та інших депозитних установ, які повинні зберіга­ти частину залучених коштів на кореспондентських рахунках у центральному банку без права їх використання і виплати процентів за ними;

3. Операції на відкритому ринку, що пов'язані з купівлею та продажем цінних паперів центральним банком на ринку цінних паперів;
у країнах з розвинутими ринковими відноси­нами вони є найбільш поширеним методом грошово-кредитно­го регулювання.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридич­них
та орга­нізаційних форм і методів у галузі валютних відно­син, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Регулювання курсу національної валюти відбувається за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, які впливають на попит і пропозицію національної валюти та іноземних валютних цінностей у країні.

Інвестиційна політика – це політика, яку пов'язано з дер­жавними та приватними інвестиціями на розвиток галу­зей та окремих підприємств, що мають найважливіше значен­ня і визначають науково-технічний прогрес. Держава має заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та інших).

Фінансова політика підприємства – це система форм та мето­дів, які використовуються для фінансового забезпечен­ня його функціо­нування і досягнення визначеної мети.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

§ фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності;

§ пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підви­щення рента­бельності і платоспроможності;

§ виконання фінансових зобов'язань перед господарсь­кими суб'єк­тами, бюджетом, банками;

§ мобілізація фінансових ресурсів у розмірах, необхід­них для фінан­сування розвитку, збільшення власного капіталу тощо;

§ контроль за ефективним, цільовим розподілом і ви­користанням фінансових ресурсів.

Фінансова політика включає стратегію і тактику управління.

Фінансова стратегія включає дії держави щодо стратегі­чного розвитку її фінансової системи. Вона розуміється як загальний напрям
і методи досягнення поставленої мети та спрямована на вироблення цільових програм, для реалізації яких необхідні час і великі фінансові
ресурси. Це політика, яку роз­раховано на довготермінову перспективу
і вирішення глобаль­них завдань соціально-економічного розвитку країни.

Фінансова тактика – це поточна політика, яку спрямовано
на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи
та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що надають змогу зосередити зусилля на ва­ріантах рішення, які не суперечать прий­нятій стратегії.

Політика щодо управління фінансами та фінансового контролю становить систему заходів управління фінансами, фінансовим механіз­мом, здійснення фінансового контролю у державі.

3. Фінансовий механізм та його структурні елементи

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

Фінансовий механізм – комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства (з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб’єктів господарювання, населення).

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи:

- фінансові методи;

- фінансові важелі;

- фінансові інструменти;

- нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату ВРУ, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінчення певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу ВВП та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Основна мета фінансового контролю:

- дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;

- реалізація стратегії фінансування, тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.

Фінансове забезпечення – формування цільових грошових фондів суб’єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності:

- самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

- кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і платності);

- бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

- оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);

- інвестування (вкладання коштів у певні об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання – метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.

Основні елементи фінансового регулювання:

- оподаткування (вилучення частини доходу підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

- бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

Питання для самоконтролю:

1. Надайте визначення фінансовій політиці

2. Яка основна мета та головне завдання реалізації фінансової політики України?

3. Охарактеризуйте процес формування і реалізації фінансової політики.

4. Класифікуйте основні види фінансової політики.

5. Для чого використовується політика стримування ділової активності?

Лекція 7

Дата добавления: 2017-02-01