Державна політика у сфері шкільної правової освіти

стійну галузь законодавства - освітянську, яка розвива­ється та вдосконалюється.

З огляду на проведене нами дослідження можемо ви­ділити кілька етапів державної освітньої політики у до­сліджуваний період.

Перший етап - руйнування старої нормативно-правової бази та становлення нової бази освіти незалеж­ної України (1991-1995).

Першим законодавчим актом став Закон Української РСР "Про освіту" від 25 травня 1991 р. та Державна на­ціональна програма "Освіта" (Україна XXI століття), яку ухвалив І З'їзд педагогічних працівників, а Кабінет Міні­стрів України затвердив її окремою постановою 3 листо­пада 1993 р.

Слід зауважити, що на момент ухвалення Закону "Про освіту" Україна ще перебувала у складі Союзу РСР. Проте вже тоді Верховна Рада України І скликання наважилася ухвалити закон, який би регламентував відносини саме в українській системі освіти. Серед колишніх союзних респу­блік саме Україна першою зважилася на такий крок.

Закон України "Про освіту" визначив основні принци­пи розвитку освіти, закріпив повноваження державних органів управління, навчальних закладів щодо реалізації державної політики в Україні, привернув увагу до нор­мативного регулювання освітянських відносин у різних ракурсах: управлінському, громадсько-правовому, тру­довому, власне педагогічному. Суспільний розвиток краї­ни зумовив необхідність внесення постійних змін і допо­внень до цього Закону.

Уже в червні 1991 р. відповідно до Закону Міністерст­вом освіти була затверджена "Програма розвитку народ­ної освіти України на перехідний період (1991-1995 pp.)". Цим документом, зокрема, передбачалася розробка по­над 150 підзаконних нормативно-правових актів для за­безпечення самостійного функціонування системи освіти в умовах державної незалежності, а також підготовки

проекту довготермінової програми розвитку загальної се­редньої, професійної та вищої освіти в Україні.

Таким документом уже в умовах незалежності стала Державна Національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). Закладена в цьому документі концепція передбачала кардинальні зміни системи освіти - з дошкі­льного виховання і до підвищення кваліфікації дипломо­ваних спеціалістів.

Ця програма ініціювала розширення типів навчальних закладів; підготовку першого покоління національних під­ручників і навчальних посібників; створення нормативно-правового поля галузі; перехід до підготовки фахівців за новими напрямами та ступеневою шкалою в професійній і вищій школі; створення системи контролю за якістю на­вчально-виховного процесу шляхом ліцензування, атестації та акредитації та затвердила нові навчальні плани для се­редньої загальноосвітньої школи тощо.

Однак, програма, на жаль, не передбачила конкретних механізмів здійснення запланованих заходів (окремі її положення мали декларативний характер). До того ж у них не було відповідного законодавчого, матеріального і кадрового забезпечення, низку конкретних кроків було здійснено без належного теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки їх діяльності.

Саме в цей період з метою мінімізації негативних нас­лідків деконструктивізму в освіті, упорядкування й онов­лення освітньої сфери, системного і цілеспрямованого відродження національної освіти було вирішено цю справу зосередити в одному освітньому відомстві.

У 1991 р. Указом Президента України було утворено єдине Міністерство освіти і ліквідовано колишні Мініс­терство освіти та Міністерство вищих навчальних закла­дів. Упродовж року було створено Академію педагогічних наук України (1992) як вищу галузеву наукову установу, яка з перших днів створення почала відігравати провід­ну роль у формуванні державної освітньої політики.

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

У 1995 р. відбулися перші парламентські слухання про стан освіти в Україні. Саме рекомендації учасників пар­ламентських слухань надали новий імпульс розвитку державної освітньої політики. У них передбачалося при­скорення підготовки змін до законодавства про освіту.

Другий етап - удосконалення і приведення в систему освітнього законодавства країни (1995-2002). Характери­зується він ухваленням Верховною Радою України II скли­кання змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту", ухваленням 28 червня 1996 р. Конституції України, де у ст. 53 закріплено право кожного громадянина на осві­ту, наголошено, що загальна середня освіта є обов'язковою; держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання тощо [118, с 22].

23 березня 1996 р. було ухвалено Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту". За своєю суттю, змістом і напрямами цей законодавчий акт був фактично новою редакцією Зако­ну, зумовлений об'єктивними процесами, що відбулися у суспільстві та у сфері освіти.

На цьому етапі також ухвалюється низка законів прямої дії, які визначають стратегію розвитку освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти. Це, зокрема, Закон України "Про наукову та науково-технічну діяль­ність" від 23 вересня 1994 р. Після цього послідовно було ухвалено Закони України "Про професійно-технічну освіту" (1998), "Про загальну середню освіту" (1999), "Про позашкі­льну освіту" (2000), "Про дошкільну освіту" (2002), "Про ви­шу освіту" (2002). До того ж у цей період були затверджені й інші законодавчі акти, які стосуються учнів та молоді: Закони України "Про охорону дитинства" (2001), "Про соці­альну роботу з дітьми та молоддю" (2001) та понад 100 но­рмативних актів Президента, Уряду, МОН України.

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

У процесі другого етапу формування державної освітньої політики вдалося на конституційному рівні закріпити ос­новні права громадян на освіту, ухвалити базовий Закон України "Про освіту" з урахуванням тих змін, які відбулися в суспільстві. Ухвалення закону дало змогу підтвердити пріоритетність галузі освіти, встановити межі бюджетних асигнувань на освіту, законодавчо закріпити обов'язковість повної загальної середньої освіти, структурувати систему освіти та скоротити обсяг відомчого і локального регулю­вання тощо. Закон зумовив розробку й ухвалення в пода­льшому законів прямої дії, які закріплюють освітянські відносини на кожному рівні освіти.

Таким чином, за порівняно короткий час Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично завершено формування законодавчої бази сфери освіти. Державну політику в галузі освіти не тільки було визначе­но, а й закріплено в Конституції держави, базовому Законі "Про освіту", законах прямої дії. У цей час була сформована нова самостійна галузь законодавства України - освітянсь­ка, що дає змогу піднести галузь освіти на новий, вищий рівень, реалізувати принцип пріоритетності її розвитку, своєчасно вносити необхідні корективи до законодавства про освіту, обґрунтовувати її подальший розвиток, належ­ним чином проводити системну кодифікацію.

Водночас зауважимо, що соціальна та економічна не­стабільність у суспільстві, дефіцит фінансів на цьому етапі спричинювали невиконання чинного законодавст­ва, зумовлювали соціальну нестабільність в освітніх на­вчально-виховних закладах.

Третій етап - гармонізація української освіти до євро­пейського освітнього простору (2002 - по теперішній час). Початком цього етапу став II Всеукраїнський з'їзд праців­ників освіти, який відбувся у столиці нашої держави в жо­втні 2002 р. З'їзд схвалив, а Президент України затвердив своїм Указом від 17 квітня 2002 р. Національну доктрину розвитку освіти, де поставлено ключове завдання - модер-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

нізація галузі відповідно до потреб XXI ст. Саме у цьому документі вперше зроблено спробу дати чіткіші орієнтири національної політики України у сфері освіти.

Факт ухвалення Доктрини було сприйнято громадськіс­тю по-різному. Зокрема, на сторінках преси висловлювала­ся думка, що її текст має описово-теоретичний характер на відміну від попередньої Державної програми "Освіта" (Україна XXI століття), ухваленої ще у 1993 р. Не можна та­кож не констатувати той факт, що поставлені на початку 90-х pp. XX ст. цілі і завдання в багатьох аспектах залиши­лися невиконаними, зокрема через обмеження у фінансу­ванні. Існуючий стан речей в освіті не давав особливих підстав для подолання негативних тенденцій. З огляду на це, оцінюючи значення Доктрини для забезпечення реаль­них успіхів державної освітньої політики, експерти зазви­чай досить обережні у своїх прогнозах. Адже Доктрина так і не стала, на їхню думку, втіленням характерної для роз­винених країн практики стратегічного планування.

Експерти оцінювали Національну Доктрину розвитку освіти саме як дороговказ, що окреслює стратегію розви­тку освіти через визначення узагальнених пріоритетів, без їх конкретно-практичної деталізації. Такими пріори­тетами розвитку освіти є:

> особистісна орієнтація освіти;

> формування національних і загальнолюдських цін­ностей;

> створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти, постійного оновлення змісту освіти;

> розвиток системи неперервної освіти й освіти впро­довж життя;

> формування через освіту здорового способу життя;

> розвиток україномовного освітнього простору;

> забезпечення освітніх запитів національних меншин;

> забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

> розвиток дошкільної, позашкільної, загальної серед­ньої освіти в сільській місцевості;

> інтеграція освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки;

> розробка та запровадження освітніх інновацій, ін­формаційних технологій;

> створення індустрії навчальних засобів;

> створення ринку освітніх послуг;

> інтеграція української освіти у європейський та сві­товий освітній простір.

Реалізація державної освітньої політики мала відбува­тися в контексті вирішення поставленого ще на початку 90-х pp. і продубльованого в Доктрині завдання переходу ("утвердження") до державно-громадської системи управ­ління освітою. В умовах пострадянських трансформацій вирішення цієї проблеми набуває особливої ваги. Дедалі відчутнішою стає невідповідність діючих управлінських принципів та інституцій сучасним світовим тенденціям, їх зростаюча неспроможність реагувати адекватно на виклики суспільного розвитку.

Уже в перші місяці після затвердження Доктрини Кабі­нет Міністрів розробив і затвердив Державну програму "Вчитель", програму розвитку позашкільних навчальних закладів на найближчі шість років. 14 січня 2004 р. Поста­новою Кабінету Міністрів затверджено Державний стан­дарт базової і повної загальної середньої освіти, Указами Президента України було затверджено "Положення про Мі­ністерство освіти" (2002), "Про програму роботи з обдаро­ваною молоддю на 2001-2005 роки" (2001) тощо.

Верховна Рада України, профільний парламентський комітет не залишилися осторонь. Вищим законодавчим органом країни було проведено парламентські слухання "Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні" (2002), "Про стан і перспекти-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ______________________

ви розвитку вищої освіти в Україні" (2004), День уряду України "Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні" (2003), за результатами яких прийнято Постанови Верховної Ради України з рекомен­даціями уряду щодо забезпечення виконання законодав­ства в галузі освіти.

Верховна Рада України та центральні органи виконав­чої влади постійно протягом цього періоду працювали над змінами та доповненнями до нормативно-правових актів з питань освіти.

Внаслідок зміни влади в Україні у 2004 р. розпочалися стрімкі зміни в політичному житті країни, які, у свою чергу, вплинули на культурно-освітній процес держави. Було видно, що з 90-х pp. XX ст. ухвалювалася низка но­рмативно-правових актів у галузі освіти, однак результа­ти їх упровадження були дуже незначними.

Реформування в освіті, очевидно, було пов'язане із новим політичним курсом керівництва держави, тому міністри освіти і науки України В. Г. Кремень, С.М. Ніколаєнко впроваджували у освітній процес краї­ни європейський курс Президента України В. А. Ющенка на приєднання до Болонської декларації.

На початку XXI ст. європейський та євроатлантичний напрям політичної діяльності лідерів держави привів до впровадження у освітній процес держави нової організації навчального процесу - кредитно-модульної. Процес упро­вадження кредитно-модульної системи в Україні активно розпочався з 2003 p. MOH України ініціювало низку науко­вих і навчально-методичних форумів з питань вивчення та поширення матеріалів Болонської 1999 р. конвенції, було розпочало педагогічний експеримент до 2008 р. щодо за­провадження кредитно-модульної системи організації на­вчального процесу у ВНЗ III—IV рівня акредитації. До участі у цьому експерименті визначено та допущено 59 ВНЗ.

Зазначену систему неоднозначно сприйняли освітяни, критикували її, вбачаючи у ній втрату національної сис-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

теми освіти. На сторінках наукових педагогічних видань постійно публікувалися наукові статті ректорів та дека­нів університетів, з неоднозначною оцінкою процесу змін в українській освіті. Однак у 2007 р. кредитно-модульна система організації навчального процесу була впрова­джена у всіх навчальних закладах країни.

З метою подальшого розвитку освіти в Україні, її інтег­рації в європейський освітній простір, а також створення умов для забезпечення доступу громадян до якісної освіти, утвердження високого статусу педагогічних працівників у суспільстві 4 липня 2005 р. був виданий Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функ­ціонування та розвитку освіти в Україні" [363, с 5-9].

Кабінету Міністрів України цим Указом доручалося розробити комплекс заходів які мали б значно удоскона­лити освітню галузь країни. Це:

> докорінне поліпшення виховної роботи з дітьми, уч­нівською та студентською молоддю на основі традицій і звичаїв українського народу, вивчення його історичної та культурної спадщини, формування у підростаючого покоління високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків, поваги до державних символів України;

> зміцнення демократичних засад в освіті, у тому чис­лі шляхом розвитку учнівського і студентського самовря­дування, залучення в установленому порядку дітей та молоді до участі у вирішенні питань місцевого значення;

> здійснення переходу протягом 2005-2006 pp. до проведення вступних випробувань до ВНЗ шляхом зов­нішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти;

> створення національної системи моніторингу якості освіти на основі критеріїв держав - членів ЄС та забез­печення участі загальноосвітніх навчальних закладів у міжнародних обстеженнях якості освіти тощо [383].

Дата добавления: 2017-02-01