Державна політика у сфері шкільної правової освіти

Постановою уряду від 18 березня 1996 р. затверджено Типове положення про управління освіти обласної, Київ­ської та Севастопольської міських державних адмініст­рацій. Управління освіти у межах своїх повноважень здійснює керівництво освітньою сферою на території об­ласті, міст Києва та Севастополя [174, с 128].

На підвищення правосвідомості і правової культури громадян була спрямована "Програма правової освіти на­селення України". Згідно з програмою Кабінет Міністрів України зобов'язав "міністерства й інші центральні органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми протягом першого півріччя 1995 р. розро­бити конкретні заходи, спрямовані на практичну реаліза­цію програми правової освіти населення України" [273].

До цього часу правова освіта населення в Україні здій­снювалася на підставі Постанови Ради Міністрів Україн­ської РСР "Про заходи щодо організації юридичного все­обучу в Українській РСР" [413, арк. 35].

На реалізацію вже нової програми було проведено чима­ло важливих заходів у цій галузі. Зокрема, затверджено Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення, яка стала по­стійно діючим дорадчим органом при Мін'юсті. Координа­ційно-методичні ради були створені в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, районах, м. Києві та Севастополі.

Цю Раду очолював голова, який за посадою був мініст­ром юстиції. Заступниками голови Ради були за посада­ми заступник міністра юстиції, заступник міністра освіти і науки та заступник директора Інституту держави і пра­ва імені В. М. Корецького Національної академії наук. До складу ради входило і багато посадовців - заступників міністрів [273].

Новостворений орган мав:

> розробити пропозиції* щодо координації діяльності ор-ганш виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,

Становленн^^озвитокі^

об'єднань громадян, навчальних і культурних закладів, на­укових установ, видавництв і видавничих організацій, за­собів масової інформації у сфері правової освіти населення;

> надавати методичну допомогу органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, навчальним і культурним закладам, науковим установам, видавництвам і видавничим організаціям, засобам масової інформації у підвищенні правосвідомос­ті та правової культури населення;

> розробити пропозиції (рекомендації) щодо удоскона­лення правової навчально-виховної роботи;

> поширювати досвід з питань правової освіти насе­лення.

Крім того, Рада, відповідно до покладених на неї завдань:

> вивчала стан роботи з питань організації та здійс­нення правової освіти органами виконавчої влади, орга­нами місцевого самоврядування, об'єднаннями грома­дян, підприємствами, установами, організаціями, навча­льними закладами, засобами масової інформації;

> аналізувала стан правової навчально-виховної роботи;

> заслуховувала на своїх засіданнях найактуальніші пи­тання правової освіти (зокрема, щодо підсумків вивчення, аналізу соціологічних досліджень, опитувань громадян, оглядів-конкурсів, стану підготовки викладачів правових дисциплін і видання підручників та посібників із право­знавства), а також повідомлення членів ради й інших осіб про результати роботи з правового навчання і виховання;

> подавала всебічну допомогу в організації правової роботи відповідним обласним і районним організаціям;

> проводила семінари й інші навчально-методичні за­ходи [266].

Зазначимо, що власне цим документом координацію діяльності міністерств, інших центральних органів дер­жавної виконавчої влади, підприємств, установ та орга­нізацій, а також методичне забезпечення щодо правової освіти населення було покладено на Мін'юст України. З

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

огляду на це з метою якісного виконання своїх функцій та у зв'язку зі значним зростанням обсягу робіт, пов'яза­них із забезпеченням координаційно-методичної діяльно­сті щодо правової освіти населення в органах юстиції, підпорядкованих Мін'юсту, було збільшено граничну чи­сельність працівників Головного управління юстиції Ав­тономної Республіки Крим, управлінь юстиції в областях, м. Києві та Севастополі на 35 штатних посад.

Однак багато заходів програми були розроблені терміно­во, у дуже стислі терміни. З досліджених джерел випливає і те, що вони реалізовувалися формально, оскільки результа­ти практичного їх упровадження не були достатньо відчут­ними. За три роки дії Програми рівень правових знань і правової культури населення практично не змінився, якщо не погіршився: зниження злочинності не сталося. Можна заперечити, що за три роки важко було досягти позитив­них результатів у такій важливій справі. Так, але конкретні кроки для їх досягнення, передбачені урядовою Програмою і відповідними регіональними програмами, необхідно було зробити. Звичайно, щось робилося. Проте тільки щось. Наприклад, на 1998 р. не були виконані положення Про­грами про підготовку і видання правових енциклопедій для дітей, підлітків та батьків (п. 23); нових підручників та посібників (п. 24) [273]. До того ж іноді замість розгор­тання правової просвіти, підвищення її ефективності, її згортали. Наприклад, курс "Правознавство" був узагалі вилучений з навчальних планів професійно-технічних училищ і знову запроваджений лише з 1997-1998 навча­льного року. Було й багато інших положень Програми правової просвіти населення громадян України від 1995 p., що не виконувалися або виконувалися з пору­шенням встановленого цим документом терміну.

Причини незадовільного стану виконання зазначеної Програми та низької правової культури громадян на той час були очевидні: в умовах переходу до демократії і ри­нкової економіки не можна було працювати по-старому,

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

тобто й далі діяти методом юридичного всеобучу. Дифе­ренціація суспільства та інші фактори вимагали гнучкі­ших підходів до питань її реалізації [49, с. 27-30].

Уже на той час Україна однозначно визначила пріорите­том гуманітарної, соціальної та правової політики права людини, тому здійснення широкомасштабної правової освіти населення мало стати одним з пріоритетних напря­мів діяльності держави. Проте на практиці ситуація з по­ширенням правових знань стала наразі небезпечною. Пра­вовий нігілізм в Україні мав свої причини та коріння. Ста­тистика зростання злочинності, особливо серед неповнолі­тніх, вражала [404, 406]. Недостатність правової освіти мо­лоді, відсутність необхідних правових знань у різних сфе­рах життєдіяльності молодої людини стало однією з найгос-тріших соціальних проблем того часу і в молодіжному сере­довищі. Невіра у право й закон нерідко сягала такого сту­пеня, що людина відмовлялася від реалізації своїх законних інтересів, аби тільки не мати справи з правом.

Крім того, з метою виправлення ситуації, яка склалася у правовій освіті, ухвалена "Програма правової освіти населення" лише окреслила основні напрями, які сприяли підвищенню рівня правової культури населення. Разом із цим, така широка правосвідомість громадян не влашто­вувала тогочасний владний режим, у зв'язку із чим Про­граму правової освіти населення фактично "згорнули".

До того ж варто зазначити, що з 1997 р. за ініціативою Мін'юсту України та Академії правових наук України було підготовлено проект Загальної концепції правової реформи в Україні, де розглядалися питання реформування право­вої освіти, правового виховання, а також відстоювалися принципи поваги до закону і законослухняності громадян [317, с 19]. Просвітницька робота із правових питань се­ред громадян передбачалася і проектом Концепції держав­ної правової політики в галузі прав людини, підготовленої Мін'юстом України того ж таки 1997 р. На початку 1998 р. Мін'юст України сформував групу науковців і практичних

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

працівників для підготовки проекту окремої Концепції правової освіти громадян України. Члени робочої групи дійшли висновку, що проведення правової освіти громадян у такому вигляді давало підстави говорити не про правову освіту, а про правову просвіту населення [49, с 27-30].

Наприкінці 1995 р. і Міністерство освіти України стало більше уваги приділяти питанням шкільної правової освіти. Так, у схваленому у цьому році на засіданні Коле­гії проекті Концепції гуманітарної освіти в Україні пра­вова освіта розглядалася як основний структурний еле­мент гуманітарної освіти [395, арк. 20-32].

На початку наступного 1996 р. на Колегії МОН України було розглянуто і схвалено Концепцію виховання молоді у національній системі освіти. У цьому документі також за­значалося, що метою виховання молоді є виховання право­вої культури [414, арк. 89]. А серед основних напрямів ви­ховання молоді виділялося правове виховання, завданням якого було формування правової культури, прищеплення поваги до прав і свобод людини та громадянина, Консти­туції України, державних символів тощо [414, арк. 92].

У 1998 р. Міністерство освіти розглядало питання про необхідність розробки концепції правової освіти в Україні, а також підготовки педагогічних кадрів, які б могли на на­лежному професійному рівні забезпечувати викладання правознавства у середній школі [401, арк. ЗО]. Підсумко­ве засідання Колегії цього міністерства за 1998 p., прове­дене у березні 1999 p., визначило необхідність розбудови шкільної правової освіти України. Зокрема, на ньому за­значалося про необхідність навчання учня правознавству й правовій освіті протягом усього періоду навчання, шляхом упровадження комплексної цільової програми правової освіти, починаючи з 1 класу [403, арк. 107].

Фактично, з 1998 р. було розпочато роботу над проектом Концепції правової просвіти громадян України у 1998-2005 pp., яка мала б на меті забезпечення конституційного права громадян на правову просвіту, що включала б знан-

ня ними певних правових стандартів поведінки у відноси­нах із сім'єю, власниками підприємств, територіальними громадами, політичними партіями, громадськими і конфе­сійними організаціями, трудовими колективами й іншими інститутами внутрішньополітичного і міжнародного життя, а також правові знання зі спеціальних питань статусу окремих соціальних груп [403]. Однак у повному обсязі ця робота не була завершеною.

У 1996 р. було видано Указ Президента України "Про Національну програму "Діти України". Цей документ ре­гулював невідкладні дії, спрямовані на пріоритетне ефе­ктивне правове вирішення проблем дитинства [365, с 2-6], зокрема удосконалення нормативно-правової бази си­стеми освіти та законодавства щодо захисту прав дітей [399, арк. 40-44].

У 1999 р. на засіданні Колегії Міністерства освіти було розглянуто Комплексну програму заходів розвитку серед­ньої освіти на 1999-2012 pp. [265] Фактично, цим докумен­том визначалися основні напрями розвитку загальної осві­ти, підготовки педагогічних кадрів тощо [403, арк. 65-76]. У 1999 р. був ухвалений Закон України "Про загальну сере­дню освіту" [109]. Ним держава визначила правові, органі­заційні та фінансові засади функціонування і розвитку си­стеми загальної середньої освіти на основі вільного розвит­ку людської особистості. Відповідно до цього Закону України термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І—III ступенів становить 12 років [240, с 108]. Перехід до 12-річної середньої загальної освіти, який розпочався в 2001-2002 навчальному році, покликаний, як це зазнача­лося на II Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, не до­пустити відставання нашого суспільства від європейської спільноти за терміном навчання, де нормою є 12-13-річна середня школа [238, с 4]. Основними завданнями законо­давства України про загальну середню освіту стали:

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

> забезпечення права громадян на доступність і безо­платність здобуття повної загальної середньої освіти;

> забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти;

> забезпечення нормативно-правової бази щодо обо­в'язковості повної загальної середньої освіти;

> визначення структури та змісту загальної середньої освіти;

> визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень;

> визначення прав й обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за по­рушення законодавства про загальну середню освіту [109].

У 2000 р. був ухвалений Закон України "Про позашкіль­ну освіту", який визначив державну політику у сфері по­зашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади. Зокрема, одним із завдань позашкільної освіти стала організація дозвілля ви­хованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профі­лактика бездоглядності, правопорушень. Зрозуміло, що шкільна правова освіта мала цьому сприяти.

Питання правової освіти населення на державному рі­вні у кінці XX ст. порушувалося Президентом України. У Посланні Президента до Верховної Ради України у 2000 р. "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія еконо­мічної та соціальної політики на 2000-2004 pp." зазнача­лося про необхідність підвищення уваги до правової освіти громадян та правової інформатизації. Передбача­лося докласти значних зусиль для активізації роботи у цьому напрямі у регіонах, у піднесенні ролі міжвідомчих комісій з питань правової освіти та пропаганди [263].

Знаковим для державної політики у сфері шкільної пра­вової освіти став 2001 р. У державі почали розуміти необ­хідність кардинальних реформ у цій галузі, оскільки буду­вати правову державу без підвищення рівня правової осві­ти було дуже важко. Саме тому у жовтні 2001 р. було вида-

Становлення та розвиток ш кільної п равової освіти (1991-2007 роки)

но Указ Президента України "Про Національну програму правової освіти населення" [362]. Мета цього нормативно-правового акта полягала в підвищенні рівня правової осві­ти населення, створенні належних умов для набуття грома­дянами правових знань, а також забезпечення їх консти­туційного права знати свої права й обов'язки.

Це стало можливим завдяки становленню України як демократичної, правової держави, необхідності форму­вання засад громадянського суспільства та підвищення рівня правової культури населення. Крім того, на держа­вному рівні слід було розв'язати проблему правосвідомос­ті населення, подолати правовий нігілізм, задовольнити потреби громадян в одержанні знань про право. Зрозумі­ло, що все це можна було зробити, насамперед, шляхом удосконалення правової освіти населення та за активної участі вищих органів державної влади.

Завдяки проведеним державою заходам у 2001-2005 pp. було створено необхідні умови для набуття широкими вер­ствами населення правових знань і навичок у їх застосу­ванні, забезпечено доступ громадян до джерел правової інформації, а також визначено основні напрями правоос-вітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реаліза­ції. Крім цього, було підвищено рівень правової підготовки населення, насамперед, учнівської та студентської молоді, громадян, які перебувають на державній службі, обрані народними депутатами України, депутатами місцевих рад, викладачів правових дисциплін і журналістів, що висвіт­люють правову тематику [80, с 129-130].

Разом із цим протягом зазначеного періоду держава сприяла утвердженню гуманістичних правових ідей, за­гальнолюдських і національних правових цінностей, ви­знала правову освіту населення одним з основних чин­ників формування високої правосвідомості та правової культури окремих громадян й усього суспільства.

Держава активно організовувала та здійснювала захо­ди із правової освіти населення органів виконавчої вла-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

ди, органів місцевого самоврядування, об'єднань грома­дян, навчальних і культурних закладів, наукових уста­нов, міжвідомчих координаційно-методичних рад із пра­вової освіти населення, видавництв і видавничих органі­зацій, засобів масової інформації та поєднання комплек­су заходів у сфері правової освіти, що здійснюються ци­ми органами, організаціями, закладами й установами.

Державні органи докладали активніших зусиль до поєд­нання правової освіти із загальною середньою, професійно-технічною і вищою освітою. Чи не вперше на цьому етапі шкільна правова освіта стала активно підтримуватися ви­щими органами влади країни. Підготовка викладачів пра­вових дисциплін здійснювалася ВНЗ як за державним за­мовленням, так і за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. Було значно поліпшено якість підготовки викладачів правових дисциплін й ефективність викладання правових дисциплін у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти [118].

Таким чином, правова освіта населення цього періоду полягала у здійсненні комплексу заходів виховного, на­вчального й інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами об­сягу правових знань і навичок у їх застосуванні, необхід­них для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а та­кож виконання покладених на них обов'язків. Вона була складовою частиною системи освіти і мала на меті фор­мування високого рівня правової культури та правосві­домості особи, її ціннісних орієнтирів й активної позиції як члена громадянського суспільства.

Досягненням держави цього періоду була спроба кон­цептуально визначити основні напрями правової освіти, починаючи від дошкільних навчальних закладів та заве­ршуючи вищими.

Надання правової освіти стало здійснюватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти.

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

Початкова правова освіта здобувалася у дошкільних на­вчальних закладах, де дітям надавалися початкові знання про норми поведінки, формувалися навички їх дотриман­ня, виховувалася повага до батьків, вихователів, ровесни­ків, людей похилого віку тощо. У дошкільних навчальних закладах правове навчання і виховання здійснювалося на основі програм, рекомендацій і методичних вказівок, за­тверджених МОН України. Потім правова освіта надавала­ся загальноосвітніми, професійно-технічними, ВНЗ і закла­дами післядипломної освіти [159, с 7].

Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства було визначено для загальноосвітніх навчальних закладів - по­требою суспільства у вихованні правосвідомого громадя­нина, а для професійно-технічних, ВНЗ і закладів післяди­пломної освіти - крім того, ще й високими вимогами до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня особи.

У загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закла­дах післядипломної освіти здійснювалася широка позакла-сна і позааудиторна робота з правового навчання і вихо­вання, до якої залучалися вчені, представники правозахи-сних організацій, працівники правоохоронних органів, ін­ші фахівці в галузі права. У навчальному процесі загально­освітніх навчальних закладів стали започатковуватися та розвиватися профільне навчання, різноманітні навчальні правові курси. Складовою частиною правової освіти стала самоосвіта громадян з питань права і держави. Вона здій­снювалася із застосуванням сучасних інформаційних тех­нологій, зокрема елементів дистанційного навчання [159].

У цей період питаннями шкільної правової освіти стали активно займатися окрім МОН України і Мін'юст України, й Академія правових наук України, і Всеукраїнська міжві­домча координаційно-методична рада з правової освіти населення [198, с 128-139].

Разом із цим варто також зазначити, що затверджена Указом Президента України Леоніда Кучми у 2001 р. "Наці­ональна програма правової освіти населення", за логікою,

Дата добавления: 2017-02-01