Державна політика у сфері шкільної правової освіти

культури, Мінохорони здоров'я, Мінпраці, Кабінет Міністрів розробили і затвердили "Міжвідомчу програму правового і морального виховання підлітків на 1991-1992 роки" [415; 416; 417, арк. 1-2]. Цим документом визначалася необхід­ність удосконалення правового виховання дітей і підлітків. У контексті цього рекомендовано було вдосконалити фор­ми правової роботи шкільних колективів з неблагонадій-ними підлітками та сім'ями. Крім того, пропонувалося уза­гальнити досвід правового всеобучу в країні і кращі його форми та методи реалізовувати в республіці. Цим же доку­ментом передбачено розробку концепції та програми пра­вового навчання і виховання в дошкільних установах, за­гальноосвітніх школах, ПТУ, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах [417, арк. 2-4]. Для навчального про­цесу пропонувалося розробити тематику з проблем право­вого виховання та методичні матеріали для правового на­вчання і виховання у старших групах дошкільних установ і молодших класах загальноосвітніх шкіл [417, арк. 6].

Варто зазначити, що ці пропоновані заходи правової освіти у більшій мірі гарними лишалися на папері. їх ре­алізація у практичному житті середньої школи, установ, організацій часто проводилася формально, аби відрапор­тувати чи поставити "галочку" про проведення. На отри­мання ґрунтовних правових знань навряд чи можна було сподіватися.

В Україні, починаючи з 1991 p., розпочалася робота над створенням нової концепції освіти, зокрема і право­вої, оскільки у суспільстві відбулися кардинальні зміни соціально-економічних і політичних відносин. Демокра­тизація суспільства, національне відродження, розши­рення економічної самостійності України на основі Де­кларації про державний суверенітет республіки та пере­хід до ринкових відносин зумовили необхідність докорін­ного перегляду підходів до організації і змісту освіти. У цих умовах система освіти не лише мала подолати свою внутрішню кризу, а й, оновлюючись, забезпечити якісно

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

новий рівень загальноосвітньої, професійної, наукової підготовки громадян, усебічний розвиток кожної людини як особистості і найвищої цінності суспільства.

З огляду на принципи, що були закладені у Законі Української РСР "Про освіту" [111], наукові досягнення, практичний досвід, прогностичні передбачення та наявні невідповідності між існуючим станом освіти і рівнем, на якому вона мала бути, було розроблено Програму розвит­ку народної освіти Української РСР на перехідний період (1991-1995) [314, с 5-Ю].

Ця програма визнала тодішній стан освіти в Україні критичним. Звичайно, що освіті того часу бракувало де­мократизму, гуманізму, національного духу. Криза в освіті посилювалася довгочасним нерозумінням значення освіти, неувагою до її проблем з боку держави і суспільс­тва, зубожінням освітньої сфери внаслідок недостатньої фінансової та матеріально-технічної підтримки. Подаль­ше загострення освітніх проблем сталося через докорінні зміни соціально-економічних і політичних відносин у су­спільстві, зокрема оновлення структури влади й управ­ління, бурхливі етнонаціональні процеси, національне відродження.

На цьому етапі Міністерством освіти УРСР було визначе­но загальносистемні напрями забезпечення діяльності осві­тніх установ у перехідний період. Саме система освіти у перехідний період потребувала законодавчого та правового забезпечення, фінансово-економічної підтримки, соціаль­ного захисту, кадрової, наукової, програмно-методичної та інформаційної допомоги. Необхідно було підготувати ком­плекс законодавчих актів, які б заклали правову основу для подолання внутрішньої кризи освітньої системи й ефекти­вного функціонування в умовах ринкової економіки, демо­кратизації та гуманізації суспільства.

Звичайно, що докорінних змін мали зазнати зміст, ор­ганізація освіти, управління процесом навчання і вихо­вання, наукових досліджень, підготовка, перепідготовка

Державна політика у сфері шкільної правової освіти _________ _^^___________

fa підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Потре­бували розробки й наукові програми для проведення фу­ндаментальних і прикладних досліджень з актуальних психолого-педагогічнйх проблем, комплексні програми підготовки, видання і перевидання навчально-методичної літератури тощо.

Концепція освіти в Українській РСР на 1991 р. мала таку схему: дошкільна освіта, загальноосвітня школа, спеціальна школа, професійна освіта, позашкільне вихо­вання, педагогічна освіта, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів.

На 1991 р. в Україні діяло 24,5 тис. дошкільних закла­дів, де навчалося 2,5 млн дітей. За типами дошкільні за­клади поділялися на загальнорозвиваючі, компенсуючі, комбіновані тощо. До навчально-виховного процесу було залучено 262 тис. педагогічних працівників, з них 57 тис. чол. (22,0 %) мали вищу освіту. Майже 13,6 тис. дошкіль­них закладів було розташовано у сільській місцевості. Однак дошкільна освіта на той час відставала від потреб суспільства [314, с б].

На 1991 р. у країні функціонувало 20,8 тис. загально­освітніх шкіл (у них навчалося 6,8 млн учнів), у тому чис­лі 5,9 тис. - у місті (4,7 млн учнів) і 14,9 тис. - на селі (2,1 млн учнів) [345, с 455]. Політика держави в галузі шкільної освіти в останні два десятиріччя суттєво позна­чилася на структурі загальноосвітньої мережі. Якщо в 1965 р. частка початкових шкіл становила 36,8 %, непо­вних середніх - 42,2, середніх - 21,6%, то в 1990 р. -відповідно 15,2, 35,3, 49,5 %. Закриття початкових шкіл негативно вплинуло на процес збереження та відновлен­ня малих населених пунктів [314, с 6].

Суттєво скоротився за цей період контингент учнів вечі­рніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів, на 36,4 %. За цією формою навчалося 117 тис. громадян.

Контингент денних загальноосвітніх навчальних закла­дів І ступеня зріс на 44 %. Майже не змінився контингент

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів III сту­пеня. На 20 % скоротився контингент учнів загальноосвіт­ніх навчальних закладів II ступеня та на 16 % денних зага­льноосвітніх навчальних закладів для дітей з розумовими та фізичними вадами. Поступово збільшувався контингент учнів, які навчаються в гімназіях, ліцеях, колегіумах, на­вчально-виховних комплексах, що свідчило про зростання мотивації молоді до здобуття якісної освіти.

Ситуація, що склалася в державі, також вимагала пере­будови школи, навчальних планів, програм, написання но­вих підручників. Потребувало серйозного удосконалення навчально-методичне забезпечення педагогічного процесу. Основними його недоліками були безальтернативність, сла­бка орієнтація на задоволення індивідуальних запитів, ін­тересів і нахилів учнів. Кризовий стан у поліграфічній галу­зі згубно позначився на випуску програм, підручників, на­вчальних і методичних посібників, особливо варіантних.

Система професійної освіти об'єднувала на 1991 р. 1246 професійно-технічних училищ, які готували щоріч­но за замовленнями підприємств й організацій майже 380 тис. кваліфікованих робітників [314, с 5-10]. Систе­ма цієї освіти також потребувала серйозних змін, зокре­ма удосконалення мережі закладів професійної освіти, розвитку нових типів за рівнями, термінами і формами професійної підготовки.

Позашкільне виховання здійснювали 2110 закладів системи освіти, якими було охоплено 1,9 млн учнів. По­чинаючи з 1985 p., кількість таких закладів зросла на 95, а учнів у них - на 240 тис. Стан навчально-матеріальної бази цих закладів був незадовільним.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів мав стабільну структуру. Зміни станом на початок 2000-2001 навчального року порівняно з початком 1991-1992 навчального року були незначні. Загальний контингент уч­нів загальноосвітніх навчальних закладів 2000-2001 на-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ____________________ ^^

вчального року порівняно з 1991-1992 навчальним роком зменшився на 4,8 % і становив 6764 тис. осіб [345, с 455].

На початок 2000-2001 навчального року в 21 260 ден­них загальноосвітніх навчальних закладах системи МОН України (без спеціальних загальноосвітніх навчальних за­кладів) навчалося 6510 тис. учнів, що на 382 тис. менше, ніж на початок 1996-1997 навчального року. У міських по­селеннях чисельність учнів скоротилася на 7,7 %, у сільсь­ких - на 0,9 %. Однією з причин скорочення контингенту було зменшення впродовж 1995-1999 pp. контингенту уч­нів, зарахованих до першого класу, і лише у 2000 р. зафік­соване значне зростання чисельності учнів-першокласників. Це відбулося, насамперед, за рахунок прийому до першого класу дітей шестирічного віку. Пози­тивною була тенденція до продовження навчання в зага­льноосвітніх навчальних закладах: прийом до 10-х класів, порівняно з 1996 p., збільшився на 5 % [418; 419, арк. 2-5]. У понад два рази, порівняно з 1996 p., зменшився контин­гент учнів, що навчалися у другу зміну.

З розвитком мережі загальноосвітніх навчальних за­кладів недержавної форми власності суттєво (на понад 50 %) збільшився, порівняно з 1996 p., контингент учнів у цих закладах.

На початок 2000-2001 навчального року в загальноос­вітніх навчальних закладах працювало 546,6 тис. педаго­гічних працівників (без сумісників), що на 17,1 тис. або На 3,0 % менше, ніж 1996-1997 навчальному році [380, йрк. 1-5; 381, арк. 2-10]. За цей період дещо підвищився їх якісний склад за освітньо-кваліфікаційними рівнями педагогічної освіти. Частка педагогічних працівників, які кали освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магіс­тра, зросла з 82,5 до 85,0 %.

Зменшилася частка чисельності вчителів, які викладали окремі предмети, віком до ЗО років і становила у структурі 22,7%, віком 31-40 років - 27,5%. Без змін залишилася частка чисельності вчителів віком 41-50 років і становила

Становлення та розвиток шкільної правової осві ти (1991- 2007 роки)

26,5 %. Дещо зросла частка вчителів віком 51-55 років та понад 55 років і становила відповідно 11,3 та 12,0 %.

Структура педагогічних кадрів за стажем педагогічної роботи у досліджуваний період мала такий вигляд: 9,5 % вчителів зі стажем до 3 років, 20,0 - від 3 до 10 років, 32,8 - від 10 до 20 років, 37,7 % - понад 20 років.

У 1991 р. педагогічна освіта здійснювалася у 29 педін­ститутах з одним філіалом, 51 педучилищі та 6 індустріа­льно-педагогічних коледжах і технікумах. Фахівців для різних типів навчально-виховних закладів освіти у педін­ститутах готували з 19, у педучилищах - 5 та в індустріа­льно-педагогічних коледжах і технікумах - з 12 основних спеціальностей [381, арк. 8-10].

Масштаби підготовки педагогічних кадрів у педінсти­тутах за 1971-1991 pp. зросли в 1,7 рази при зменшенні кількості ВНЗ з 31 до 29, у педучилищах - у 2,2 рази при збільшенні їх кількості із 44 до 51. У той же час система педагогічної освіти характеризувалася переважно пога­ною матеріально-технічною базою [380, арк. 6-7].

Низьким залишався і рівень загальної та професійної культури вчителя, його готовності до педагогічної твор­чості. Використовувалися переважно репродуктивні під­ходи в навчальному процесі, повільно запроваджувалися нові форми і методи навчання студентів. Складна ситуа­ція склалася із забезпеченням навчальних закладів необ­хідною навчально-методичною літературою, особливо україномовною. Проте більшість педагогічних навчаль­них закладів не забезпечували підготовку вчителя для роботи в умовах інтеграції шкільних курсів і диференці­йованої школи. Спостерігався недостатній рівень психо-лого-педагогічної, фундаментальної підготовки студентів.

Саме тому передбачалося проведення структурних змін у системі педагогічної освіти, спрямованих на роз­виток різних її форм, зокрема створення мережі педаго­гічних університетів, педагогічних коледжів.

Дата добавления: 2017-02-01