Державна політика у сфері шкільної правової освіти

ду викладання правових дисциплін) та відсутністю гар­них підручників і навчальних посібників з курсу право­знавства [409, арк. 12-13].

Одразу зазначимо, що координацію шкільної правової освіти у кінці 80-х pp. XX ст. здійснювало Міністерство на­родної освіти та Міністерство юстиції [410, арк. 16-18, 34— 39]. Профільне Міністерство слідкувало за програмами та якістю навчання, а Міністерство юстиції через юридичну методичну раду здійснювало координаційну методичну ро­боту щодо юридичного всеобучу у республіці [407, арк. 1-9]. Мета цього заходу полягала у вивченні права у навчаль­них закладах, системі підготовки та підвищення кваліфі­кації кадрів тощо [410, арк. 4-9]. Постановою Ради Мініст­рів УРСР від 29 червня 1990 р. № 143 "Про заходи щодо організації юридичного всеобучу в УРСР" було введено у дію Програму юридичного всеобучу в УРСР [413, арк. 35]. Цим нормативним документом організацію юридичного всеобучу було покладено на виконкоми місцевих Рад на­родних депутатів, міністерства і відомства. Було також за­проваджено залежно від вікових категорій осіб, які навча­лися, різноманітні форми юридичного всеобучу. Так, зок­рема для учнів і студентів пропонувалося вивчення право­вих дисциплін у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та вищих на­вчальних закладах, а також позакласне, позааудиторне правове виховання, участь в олімпіадах правових знань [421, арк. 225].

Крім цього, програмою юридичного всеобучу передба­чалася організація системи перепідготовки і підвищення кваліфікації викладачів правових дисциплін неюридич-них навчальних закладів. Також рекомендувалося про­аналізувати наявність, визначити реальну потребу і за­безпечити підготовку необхідної кількості викладачів для загальноосвітньої та професійної шкіл [421, арк. 226].

Складені відповідно до цього документа програми у всіх областях мали на плановій, довготерміновій основі охопити

Становленн^^розв»етоіиикщ

правовим навчанням усі категорії населення з урахуван­ням їх професійних і вікових особливостей. Крім того, рек­тори ВНЗ і директори середніх спеціальних навчальних за­кладів повинні були організовувати вивчення права відпо­відно до навчальних програм, забезпечувати високий рі­вень позааудиторної, правовиховної роботи зі студентами й учнями [411, арк. 36-37].

Було запропоновано і різноманітні форми правового навчання та виховання з правознавства у навчальних закладах. Однією з найважливіших стало викладання ку­рсу "Основи радянського права" у загальноосвітніх шко­лах, професійно-технічних училищах, середньоспеціаль-них і ВНЗ. Крім того, пропонувалася позакласна та поза-аудиторна правова робота з учнями, у тому числі олімпі­ади правових знань, диспути, юридичні вікторини, юри­дичний всеобуч батьків тощо [411, арк. 38].

У 1990 р. у більшості областей України розпочалася активна правова робота серед населення, яку було задек­ларовано Постановою Ради Міністрів УРСР [411, арк. 102, 114]. В усій республіці значно розширилася ме­режа шкіл юридичного всеобучу, зокрема, діяло 1566 на­родних університетів, близько 2 млн учнів, студентів ви­вчали право у школах, професійно-технічних училищах, ВНЗ [422, арк. 239; 423].

У цьому напрямі особливо ефективною була діяльність Київського міськвиконкому, де створили міжвідомчу ко-ординаційно-методичну раду з правової пропаганди. Створенням секцій правового виховання у навчальних закладах, у трудових колективах займалися 25 осіб цього органу. Переважно в усіх областях та районах створюва­лися юридичні методичні ради. Основну діяльність вони здійснювали у формі семінарів, проводячи їх для учнів і вчителів шкіл [412, арк. 31].

У 1991 р. ще до проголошення незалежності Міністерст­во внутрішніх справ, Міністерство народної освіти, Держ-комітет у справах молоді та спорту, Мін'юст України, Мін-

Дата добавления: 2017-02-01