Порушення обміну енергетичних субстратів

Міопатії

Міопатії – великагрупа спадкових захворювань, кожна із яких має чіткі клінічні та генетичні ознаки. Прогресуючі міопатії називають міодистрофіями. Коротка характеристика міопатій подана на табл.4.3.

Таблиця 4.3. Прогресуючі міопатії.

Тип міопатії	Генетика	Симптоми і перебіг	Захоплення інших органів та систем
міопатія Дюшена	Х-зчеплене, рецедивне спадкове; мутація гена дистрофіна	Початок до 5 років. Прогресуюча слабкість м’язів плечового поясу. Втрата ходьби до 12 років. Кіфосколіоз. Дихальна недостатність на другому – третьому десятилітті	Ураження серця. Зниження інтелекту
міопатія Бекера	Х-зчеплене рецесивне спадкове; мутація гена дистрофії	Початок в ранньому або старшому віці. Прогресую-ча слабкість м’язів тазового та плечового поясу. Збереженість ходь-би до 15 років. Дихальна недостатність після 40 років.	Дилактаційна кардіоміопатія
тазова- плечова міопатія	Декалька аутосомно-рецесивних форм, а також декілька аутосомно-домінантних форм	Початок в ранньому дитячому віці. Повільно прогресуюча слабкість м’язів плечового й тазового пояса
Природжені міодистрофії	Декілька аутосомно-рецесивних форм	Початок з народження або з перших місяців життя. Гіпотонія, контрактури. Затримка рухового розвит-ку. Почастішали випадки прогресування аж до дихальної недостатності, в інших випадках прогресу-вання немає.	Ураження серця
Атрофічна міопатія	Аутосомно-домінантне спадкування	Початок частіше після 10 років (є також природжена форма у дітей хворих матерів). Повільно прогре-суюча слабкість вік, мімічних, шийних, дистальних м’язів.	Порушення внутрішньо- сер-цевої провіднос-ті. Зниження інтелекту. Катаракта. Лобні залисини. Атрофія статевих залоз. Артеріальна гіпертензія. Туго- глухість.
Плече-лопатково-лицева міопатія	Аутосомно-домінантне спадкування	Початок до 20 років. Повільно прогресуюча слабкість м’язів обличчя, плечового пояса, передньої групи м’язів гомілки.	Артеріальна гіпертензія. Туго- глухість. Ураження очей (хвороба Коутса).

М’язова дистрофія відноситься до групи міопатій, за умови яких ушкоджується тканина скелетних м’язів. Захворювання зазвичай є спадковим і характеризується дегенерацією м’язових клітин, яка призводить до атрофії й поступової їх заміни сполучною тканиною.

Міопатії Дюшена – природжене захворювання, яке уражує виключно чоловіків. М’язову дистрофію Дюшена зазвичай виявляють біля трьох років, коли родичі звертають увагу на сповільнений руховий розвиток. Перший прояв м’язової слабкості, як правило, виникає в тазовому поясі, зумовлюючи переміщення перевальцем. У 80% випадків відмічається тимчасове збільшення об’єму триголового м’яза литки. Протягом 3-5 років уражаються м’язи плечового поясу. М’язи атрофуються і внаслідок цього деформується скелет. До 10-12 років хворі, як правило, не здатні переміщуватися, а до 20 років більшість із них помирає.

Менш тяжкою формою м’язової дистрофії є лопатково-плечова м’язова дистрофія, яка уражає представників обох статей на пізніших етапах життя. Уражаються передовсім м’язи обличчя та плечового поясу. Цей різновид дистрофії, очевидно, носить також спадковий характер.

Ніякі лікарські препарати не дозволять зупинити розвиток двох вище зазначених видів м’язової дистрофії. Сьогодні робляться спроби ідентифікувати гени, котрі відповідають за види м’язової дистрофії, а також механізм, який викликає розвиток захворювання.

Тепер відомо, що м’язову дистрофію Дюшена викликає аномальний ген, розміщений на Х хромосомі в положенні, або локусі, Хр 21, через це захворювання вважається зв’язаним зі статтю (Х-зв’язане). Носіями гена є жінки. Цей локус відповідає за вироблення білка дистрофіна, який приймає участь у прикріплені міофібріл і регулюванні активності інших білків в плазматичній мембрані. Вважають, що у фізично здорових людей дистрофія захищає м’язові клітини від механічних навантажень. У осіб, які страждають м’язовою дистрофією Дюшена, частина гена в локусі Хр21 відсутня, внаслідок чого порушується функція білка, який він продукує, що веде до аномальних скорочень й прогресуючої м’язової слабкості.

М’язова дистрофія Дюшена призводить до ураження інших систем – нервової, серцево-судинної, дихальної, травної, сечовидільної.

Міопатія Бекера є також спадковим захворюванням з частотою 3 на 100000 новонароджених хлопчиків (тобто у 10 разів рідше, ніж міопатія Дюшена). Уражаються тіж самі грудні м’язи, що у хворих на міопатію Дюшена, тобто в найбільшій мірі – проксимальні м’язи ніг, з перебігом хвороби процес генерелізується. М’язи обличчя страждають менше. Ранній і помітний симптом – гіпертрофія м’язів, особливо литкових.

Скарги зазвичай появляються у віці 5-15 років, але іноді значно пізніше, навіть після 40 років. Хворі ходять самостійно не менше ніж 15 років – це критерій відмінності міопатії Дюшена і Бекера. Середня тривалість життя знижена, але більшість хворих доживають до 40 років. Зниження інтелекту спостерігається рідко. У багатьох хворих розвивається дилатаційна кардіоміопластія, яка призводить до серцевої недостатності.

Результати визначення активності креатинфосфокінази (КФК), електроміографії (ЕМГ) та біопсії такі ж як і для міопатії Дюшена. Виявлення методом імуноблотінгу зниженого вмісту дистрофіна в м’язовій тканині підтверджують діагноз, як і у випадку міопатії Дюшена, в 2/3 випадках можна виявити мутацію гена дистрофіна в ДНК, виділеної із лейкоцитів.

Тазово-плечова міопатія об’єднує декілька самостійних груп. Чоловіки та жінки хворіють однаково. Початок захворювання коливається від кінця першого до четвертого десятиліття. Характерна наростаюча слабкість м’язів тазового і плечового поясу. Мають місце міжсімейні відмінності за утягненням в процес тих або інших м’язових груп і темпами прогресування. Ураження серця в окремих випадках призводить до серцевої недостатності. Інтелект не порушений.

Діагностичні ознаки – підвищення активності КФК, міопатична тріада (зниження амплітуди і тривалості, і поліфазні потенціали дії РО) при ЕМГ, і ознаки міопатії під час біопсії. Дослідження саркогліканів методом імуноблотінгу дозволяє надійно відрізнити тазово-плечову міопатію від міопатій Дюшена і Бекера.

Лікування основного захворювання – симптоматичне, а лікування уражень й ускладнень, пов’язаних зі слабкістю дихальних м’язів, індивідуальне.

Дистальні міопатії. У разі дистальної міопатії слабкість дистальних м’язів зумовлено якраз ураженням самих м’язів, що підтверджують морфологічні та електрофізіологічні дослідження. Серед цих рідких захворювань виділяють дві форми з пізнім початком і дві – з раннім.

Найвідоміша пізня аутосомно-домінантна форма, яка починається після 40 років. Першими страждають м’язи кисті, потім передня група м’язів гомілки. Активність КФК не змінена або дещо підвищена. Під час біопсії виявляють вакуолізацію м’язових волокон.

Для іншої пізньої форми процес починається з передньої групи м’язів гомілки. Активність КФК не знижена або де що підвищена. Під час біопсії виявляють також вакуолізацію м’язових волокон.

Обидві форми з раннім початком (в юнацькому віці) спадкуються за аутосомно-рецесивним типом.

Основні енергетичні субстрати скелетних м’язів – жирні кислоти та глюкоза. Порушення їх утилізації викликають різноманітні клінічні прояви – від гострої міальгії з рабдоміолізмом і міоглобулінемією до хронічної прогресуючої слабкості, схожою зі слабкістю у випадку міопатій.

П о р у ш е н н я в у г л е в о д н о г о о б м і н у. Ураження м’язів характерні для так званих м’язових глікогенозів. За клінічною картиною їх можна поділити на дві групи. До першої групи відносяться порушення накопичення глікоген; для них характерна стійка слабкість, і клінічно вони бувають схожі з тазово-плечовою міопатією або запальними міопатіями. До другої групи входять порушення гліколізу, що проявляється незносністю фізичного навантаження з нападами міальгії та міоглобінурії (виділення з сечею міоглобіну, чого не буває в нормі).

Порушення накопичення глікогену. Існують три форми глікогенезів; всі вони спадкуються за аутосомно-рецесивним типом. Найчастіше – інфантильна форма, проявляється в перші з місяці життя. Хворі звично помирають 1-го року. Ювенільна форма схожа з міопатіями. Для дорослої форми характерний початок у 20-40 років. Нерідко спочатку проявляється слабкість дихальних м’язів і розвивається дихальна недостатність, і лише згодом приєднується слабкість проксимальних м’язів. Серце і печінка не ушкоджені.

Для всіх трьох форм характерно підвищення активності КФК. За допомогою ЕМГ виявляється міопатична тріада, або особливо характерні міопатичні розряди, спалахи потенціалів, фібриляцій й позитивних хвиль, і складні повторні розряди, особливо в піхві та глибоких м’язах спини на попереково-копчиковому рівні. Під час біопсії м’язів видні вакуолі з глікогеном і підвищеною активністю лізосомної кислої фосфатази. На ультраструктурному рівні виявляються, зв’язаний з мембраною та вільний глікоген. Самий надійний діагностичний метод-визначення активності α – D – глюкозідази в м’язі. Лікування не існує.

Порушення гліколізу. Міоглобулінемія спостерігається у разі порушення гліколізу, викликаного недостатністю ферментів: м’язової фосфорилази (глікогеном типу V), м’язової фосфофруктази (глікогеном типу VII), фосфогліцераткінази, фосфогліцератмутази і лактатдегідрогенази. Симптоми цих глікогенозів, самий частим із яких – глікогенез типу V, подані в табл. 4.4.

Таблиця 4.4. Глікогенози, які супроводжуються незносністю фізичного навантаження

Захворювання	Генетика	Симптоми	Лабораторні дані
Глікогеноз типу V	Аутосомно-рецесивне спадкування	Міоглобінурія, в 30% випадків слабкість, частіше хворіють чоловіки	↑КФК під час ішемічного навантаження на передпліччя рівень лактату не підвищується
Глікогенез типу VІІ	-//-	-//-	↑ КФК під час ішемічного навантаження на передпліччя рівень лактату не підвищується. Легка гемолітична анемія

Недостатність фосфогліцераткітази	Х-счеплена рецесивна спадковість	Частіше: епілептичні напади, розумова відсталість, гемолітична анемія. Рідше: незносність фізичного навантаження, міоглобінурія	↑ КФК Під час ішемічного навантаження на передпліччя рівень лактату не підвищується. Гемолітична анемія.
Недостатність фосфоргліцератмутази	Аутосомно-рецесивна спадковість	міоглобінурія	↑ КФК Під час ішемічного навантаження на передпліччя рівень лактату не підвищується.
Недостатність лактатдегідрогенази	-//-	-//-	↑ КФК Під час ішемічного навантаження на передпліччя підвищується рівень пірувату

Дата добавления: 2017-02-01