Проблеми методики соціологічних досліджень права

Як інструментальний засіб правопізнання.

Методика соціологічних досліджень права

Якщо розглядати взаємозв’язок соціологічних досліджень права та їх методики з соціальними функціями права, то предметом цих досліджень мають бути суспільні відносини спільно з механізмом функціонування правової системи, її інститутів і норм.

По відношенню до дослідження соціальних явищ і процесів зв’язок соціологічних досліджень права з реалізацією його функцій здійснюється в таких основних напрямках:

– виявлення особливостей соціально-економічних, політичних, духовних аспектів життя, що потребують правового врегулювання суспільних відносин (цей напрямок є актуальним у сучасних умовах соціально-політичних і економічних трансформацій суспільства);

– аналіз першочергових потреб суспільства в регулюванні за допомогою норм права поведінки фізичних і юридичних осіб в умовах суспільних трансформацій;

– дослідження соціальних і соціально-психологічних механізмів впливу правової норми на соціальні інтереси та суспільну поведінку людей, що є обов’язковою передумовою вибору ефективних методичних засобів аналізу ситуації та обґрунтування рекомендацій;

– використання поняття соціальної ефективності права (проблема ефективності є провідною в аналізі реалізації функцій права як соціального інституту; від рівня соціальної ефективності залежать життєздатність і можливості впливу права на соціальну дійсність).

Соціологічне дослідження завжди спирається на таку методику, що виявляє дійсний вплив права на стан соціальних відносин та їх змін. Оскільки право існує для забезпечення оптимального рівня соціальних відносин, сприятливої для суспільства форми їх змін, для розвитку особистості, то це є чи не найважливіший напрямок у методичному забезпеченні досліджень зв’язку права з соціальним життям.

До особливостей соціологічного дослідження права слід віднести і те, що аналіз об’єкта не обмежується рамками простого описування соціально-правових фактів – вони повинні мати науково-методичне обґрунтування, для чого використовуються різні підходи. Найтиповішими з них є системний та функціональний.

Системний підхід – це такий спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, який потребує розгляду частин у нерозривній єдності з цілим. Під цілим у соціологічних дослідженнях права розуміється певний соціальний або ідеальний об’єкт, що мислиться як складне цілісне утворення, що знаходиться під впливом права. У зв’язку з різноманітністю можливих підходів до об’єкта, одна й та ж система може розглядатися з різних точок зору. Наприклад, із соціально-психологічної точки зору громадська думка про право є виразом стану масової свідомості, а з соціально-правової – виступає як фактор формування правової системи. Будь-яка система завжди знаходиться в певному середовищі та у взаємодії з ним. Тобто методика соціологічного дослідження права враховує, що система соціально-правових відносин завжди є підсистемою іншої, більшої суспільної системи, і навпаки – у ній можна виокремити менші підсистеми. Звідси виходить, що методика соціологічних досліджень права завжди забезпечує пізнання внутрішньо-системних і між-системних зв’язків соціальних явищ.

Серед найважливіших проблем соціально-правових досліджень можна виділити: а) правову свідомість населення, його правову культуру й рівень правових знань, у тому числі ставлення до правових інститутів та чинних норм права, його окремих соціальних прошарків, що розрізняються за основними критеріями стратифікації; значний інтерес при цьому приділяється вивченню правової свідомості осіб із професійною юридичною освітою, а також державних службовців і посадових осіб; б) ефективність діяльності державних органів і правових інститутів, а також освітніх установ по правовому інформуванню і правовому вихованню всіх категорій населення.

Предметом таких досліджень може бути будь-яка норма права. У дослідженнях виявляється здатність конкретної норми права виступати регулятором суспільних відносин, забезпечувати реалізацію цілей правотворчих органів, підтримувати зміцнення правового порядку, правової свідомості, реальне гарантування прав громадян. Соціологічні дослідження права дають відповіді на питання про соціальну ефективність норм права, правової системи на всіх її рівнях та у всіх ланках, а також про соціально обумовлену необхідність їх подальшого удосконалення.

Право і його вплив на стан суспільних відносин стають реальністю в процесі правозастосування, дослідження якого відноситься до числа найважливіших дослідницьких напрямків. Система соціологічних досліджень сфери правозастосовчої діяльності досить різноманітна. По-перше, об’єктом дослідження можуть виступати окремі правозастосовчі інститути, наприклад, суди, органи прокуратури, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. По-друге, соціологічні дослідження цих інститутів можуть проводитися шляхом вивчення відносно вузьких аспектів правозастосовчої діяльності, не охоплюючи всіх її компонентів. Так, існують дослідження, предметом яких виступають судові помилки, ефективність оскарження судових рішень, кадровий склад органів суду тощо.

До числа основних дослідницьких напрямків, що вимагають застосування адаптованої до нього методики дослідження, відносяться соціологічні дослідження правопорушень та їх соціальних наслідків. Необхідність соціологічних досліджень цієї специфічної сфери правових відносин обумовлена тим, що інформація, яка відбиває глибинні аспекти проблем злочинності, може бути отримана за допомогою, у першу чергу, цих досліджень.

Серед завдань дослідження правопорушень можна виділити три основних: 1) вивчення реального стану правопорушень, їх динаміки і структури поширеності в регіонах, соціальних прошарках і професійних групах дослідження, організаціях злочинного світу та ін.; 2) дослідження причин злочинності, соціально-психологічних характеристик особистостей злочинців, соціальних і правових факторів, що сприяють здійсненню правопорушень; 3) дослідження правозахисної і соціальної ефективності заходів держави і суспільства, що здійснюються для профілактики правопорушень, виправлення і соціальної регенерації правопорушників.

Останнім часом актуалізуються проблеми соціально-правового прогнозування, що обумовлюються самою природою права, його націленістю на регулювання відносин, які, наприклад, на момент прийняття чи вступу в силу закону або іншого нормативно-правового акта ще відсутні в реальному житті. Тому ініціатор тих або інших правових дій завжди передбачає ту систему відносин у суспільстві, що виникає в результаті цих дій, а також більшу частину їх можливих позитивних і негативних наслідків. Предмет прогнозування досить різноманітний, оскільки містить у собі всі правові явища, які мають здатність до змін і розвитку. Складання соціально-правових прогнозів здобуває все більшого поширення. Без прогнозування ефективності змін у правових інститутах, соціальних наслідків законотворчої діяльності тощо соціологічні дослідження права часто втрачають свій практичний сенс.

Джерела дослідницьких матеріалів існують у двох головних формах – як документальні і як “живі” людські стосунки. Вимоги до учасника соціально-правового дослідження не змінюються, незалежно від того, на які джерела він буде спиратися. Різниця при користуванні різними джерелами полягає лише в рівні оволодіння конкретними методиками пізнання.

Яка б форма методики соціологічного дослідження не була обрана, вона в більшості випадків є спілкуванням особистостей дослідника і респондента. Тому, щоб забезпечити методичну ефективність дослідження, необхідно враховувати, що кожна з цих особистостей має певну соціально-правову установку, а значить, складний і неспівпадаючий поведінковий зміст. Він включає в себе три компоненти: 1) когнітивний, який виступає як різний рівень знань про ті явища, що повинні досліджуватися, а також як різниця між інтелектуальними і пізнавальними можливостями оцінки цих явищ; 2) емоційний, що є виразом емоційного ставлення до досліджуваних явищ, а відповідно до цього включає в себе ціле “сузір’я” можливих емоційно обумовлених оцінок (ці оцінки можуть розташовуватися в інтервалі від захопленого схвалення до упередженої, різкої, психологічно агресивної незгоди); 3) поведінковий, який виявляє себе в певній поведінці під час спілкування респондента і співробітника-дослідника.

Зважаючи на те, що соціологічні дослідження права стосуються частіше всього конфліктних аспектів суспільного життя і що об’єктом цього дослідження можуть бути люди чи їх спільноти з девіантною поведінкою, або такі особистості, які не виявляють своїх справжніх прагнень чи оцінок у сфері цих досліджень, особливе значення мають етичні аспекти дослідницької діяльності.

Перший із аспектів концентрується навколо проблеми обману. Інколи респонденти (злочинці або ув’язнені) не повинні знати справжніх даних про особистість дослідників, бо в іншому випадку не дадуть бажаної інформації. Деякі з респондентів бояться, що вияв їх справжніх думок і задумів матиме для них негативні правові й особисті наслідки. У подібних ситуаціях соціологи інколи надавали про себе викривлені дані, щоб завоювати довіру. Наскільки потрібна подібна поведінка, залежить від конкретних обставин – дійсного посадового стану інтерв’юерів, особливостей опитуваних осіб, важливості й необхідності отримання від них певної інформації. Подібна поведінка є неетичною, і тому припустима лише у виключних випадках. Але при цьому абсолютно непорушним має бути правило: отримана інформація ні в якому разі не повинна пов’язуватися з конкретними особистостями. Соціолог зберігає таємницю спілкування так само, як зберігає її, наприклад, адвокат чи лікар. Якщо існують непереборні обставини, що ведуть до шкоди респонденту в разі його щирої відповіді, то навіть потенційна її цінність не може виправдати обман або маніпулювання для отримання такої інформації.

Другим етичним аспектом дослідницької діяльності є вплив особистості дослідника на особистість респондентів у процесі дослідницького спілкування. Особливо гострою ця проблема виступає, коли дослідження має винятковий характер, ведеться людиною, яка включена в певну досліджувану спільноту. Подібна ситуація виникає, коли польові дослідники виступають то в ролі спостерігачів, то учасників певних подій. Уміння поєднувати ці ролі має вирішальне значення, бо дозволяє зрозуміти поведінку і досвід інших людей та завоювати їх довіру. Але це не повинно впливати на роль спостерігача, оскільки лише він здатний зберегти об’єктивність і неупередженість.

Надзвичайно складною етичною проблемою залишається питання про характер інтерпретації отриманих даних. Тут вимога одна: ніщо, ніякі зовнішні тиски, особисті почуття і особисті інтереси не повинні впливати на обґрунтованість, науковість і неупередженість висновків. Негативні у цьому відношенні явища можуть виникнути не тільки в формі свідомого перекручення даних, що зустрічається не так часто, а й у формі замовчування деяких з них, розстановки певних дослідницьких акцентів, використання в процесі дослідницької полеміки недобросовісних її засобів, навішування ярликів і навіть залякування. Процесуальних засобів розв’язання цієї проблеми не існує. Усе вирішує якість особистості дослідника. Тому вибір дослідників соціальних проблем правового життя повинен бути особливо ретельним і здійснюватися за принципами не лише професіоналізму, але й моральних якостей: непідкупності, відданості науці, стійкості переконань та моральних принципів. Дотримання цих вимог безпосередньо стосується реалізації можливостей методики соціологічного дослідження права, але навіть найефективніша методика буде ні до чого, якщо знівечена фундаментальна засада її ефективного використання – етичні якості дослідників.

Дата добавления: 2017-02-01