Методологічний розділ програми

Соціологічного дослідження

Г л а в а 3. ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1. Структура та зміст програми

Соціологічне дослідження починається з розробки програми, яка є конкретним втіленням його підготовчого етапу. Програма містить усебічне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів вивчення певного явища або процесу. Програма – це теоретико-методологічна основа процедур дослідження, які здійснюються дослідником, а саме: збір, обробка та аналіз інформації. Вона включає в себе визначення проблеми, об’єкта та предмета дослідження, характеристику його цілей та завдань, інтерпретацію основних понять, висунення гіпотез, виявлення стратегічного плану дослідження, складання плану вибірки, описи методів збору та схеми аналізу даних. У програмі можна виділити методологічний (теоретичний) і методичний (процедурний) розділи. До першого відносять усі ті компоненти програми, які починаються з постановки проблеми та закінчуються складанням плану вибірки, до другого – опис методів збирання, обробки та аналізу даних.

Програма соціологічного дослідження виконує дві важливі функції: науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження) та науково-організаційну (забезпечення ефективності співробітництва членів колективу, розподіл праці між ними заради досягнення наукового та науково-практичного результату).

Крім того, вона виконує і зовнішні функції: визначає місце конкретного дослідження в загальному процесі розвитку наукового знання, є необхідною умовою оптимального планування наукових досліджень даного дослідницького закладу.

Програма соціологічного дослідження має дати відповіді на два основних питання: 1) як перейти від вихідних теоретичних положень соціології до дослідження, як їх утілити в засоби дослідження, методи збирання, обробки та аналізу інформації; 2) як від одержаних фактів, накопиченого емпіричного матеріалу знову піднятися до теоретичних узагальнень, щоб дослідження при цьому не тільки давало практичні рекомендації, але й було основою для подальшого розвитку самої теорії.

Програма дослідження – це виклад його теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) відповідно до основних цілей роботи та гіпотез дослідження, зазначення правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки.

Вихідний пункт у складанні програми – визначення проблеми дослідження. Реальні життєві протиріччя створюють проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої потрібні подальший розвиток соціологічного знання та відповідні управлінські рішення. Наукова проблема повинна точно відображати соціальну ситуацію, те протиріччя, яке виникає в процесі функціонування та розвитку соціальних систем. У ній фіксується протиріччя між знанням про потреби суспільства у певних практичних діях та незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій. Постановка наукової проблеми означає перехід від вивченого до того, що має бути вивчено.

Визначення проблеми дослідження – процес складний. Як правило, дослідник починає з загальної постановки питання. А далі, поступово уточнюючи хід своїх міркувань, конкретизує проблему, що вивчається. Так, соціологічні дослідження діяльності органів Міністерства внутрішніх справ України систематично фіксують невисокий соціальний престиж працівників міліції. Проблема очевидна. Однак у даному випадку вона виражена в надто загальній формі, і тому дослідники намагаються конкретизувати її зміст. Проблема уточнюється по декількох напрямах. Можна акцентувати увагу на вивченні ділових якостей працівників міліції, відзначаючи їх непрофесіоналізм, некомпетентність, участь у корупції, внутрішніх розбираннях, ще звернути увагу на низьку культуру спілкування міліції з населенням. При цьому вказується на такі недоліки: часті необґрунтовані затримання, немотивоване використання насильницьких методів, зловживання службовим становищем, хабарі, тяганина і формалізм при розгляданні скарг, прояв неповаги до законних прав особистості. Конкретизація змісту проблеми “низький престиж працівників міліції” дозволяє дослідникам припустити більш обґрунтовані, чіткі й дієві рекомендації щодо практичного вирішення.

Формулювання дослідницької проблеми потребує деякого попереднього знання про об’єкт дослідження.

Наступним кроком дослідження вважаються визначення мети та постановка завдань. Мета виявляє його переважну орієнтацію – теоретичну або прикладну. Вона відповідає на запитання: “Для чого?”. (“Для чого проводиться дослідження?”). “На вирішення якої проблеми та на здобуття якого результату орієнтується дане дослідження?”. Необхідно підкреслити, що мета дослідження націлює на його кінцевий результат. М е т а – це загальний напрям, проект дії, те, чого потрібно досягти. З а в д а н н я формулюють запитання, на які слід відповісти для реалізації мети дослідження. Вони орієнтують на аналіз проблеми або з точки зору потреб розвитку теорії, або для практичних цілей розв’язання протиріччя, що вивчається. Завдання бувають основні, додаткові. Основні завдання випливають безпосередньо із предмета дослідження, відповідають його цільовому напряму. Додаткові – з основних, допомагають вирішенню головних питань дослідження.

Соціальна проблема не існує сама по собі і припускає свого носія – ту спільноту людей та їх діяльність, з якими вона нерозривно пов’язана. О б ’ є к т о м соціологічного дослідження в широкому розумінні виступає носій тієї чи іншої соціальної проблеми.

Об’єкт соціологічного дослідження – це спільнота людей, їх діяльність, що організована за допомогою соціальних інститутів та умов, за яких ця діяльність здійснюється.

Причини появи тієї чи іншої проблеми можуть лежати за межами об’єкта дослідження. Це веде до умовного поширення його масштабів, яке дозволяє виявити справжні причини виникнення даної проблеми. Тому вирізняють два об’єкти дослідження: основний і додатковий.

Чітке виділення об’єкта сприяє правильному визначенню предмета дослідження, який конкретно відповідає на запитання: “Що?” (“Що вивчатиметься?”). Наприклад, “соціальна напруга”, “правова культура”, “причини злочинності” тощо.

П р е д м е т дослідження – це та сторона об’єкта, яка безпосередньо підлягає вивченню. Одному й тому ж об’єкту може відповідати кілька різних предметів дослідження, кожний з яких за змістом визначається тим, яку саме сторону об’єкта він відображає, з якою метою, для вирішення якої проблеми обраний.

Об’єкт – це те, що містить у собі соціальне протиріччя, а предмет – це ті його властивості та сторони, які відбивають це протиріччя.

У ході дослідження необхідно провести теоретичну інтерпретацію основних понять.Під інтерпретацією розуміють приписування значення елементам формальної системи, тобто такої системи, елементи якої можуть набувати різного змісту. Однак, як правило, дослідник працює з поняттями, котрі виступають елементами не формальних, а теоретичних систем (систем знання) і мають певний зміст (значення). Мета дослідника – розкрити (пояснити, розтлумачити) зміст цих понять; якщо він вживає нові поняття, показати спосіб їх отримання (які “правила виведення”), який їх зміст (яке “правило позначення”). Тут операція позначення і є інтерпретацією.

Р о з к р и т т я з м і с т у п о н я т т я може бути повним тільки тоді, коли його інтерпретація йде у двох напрямах: порівняння даного поняття з іншими (теоретична інтерпретація) і порівняння його з даними спостереження й експерименту, тобто емпіричними даними (емпірична інтерпретація поняття). У першому випадку розкривається теоретичний зміст поняття, у другому – емпіричний.

Припустимо, що вивчається стан злочинності в місті. Який теоретичний зміст укладається в поняття “стан злочинності” при проведенні конкретного дослідження? Один дослідник може мати на увазі кількість злочинів на території міста. Припустимо, що вона невелика, і дослідник говорить про достатньо низький рівень злочинності. Інший може взяти показником структуру злочинності та констатувати, що при незначному коефіцієнті загального рівня злочинності в місті надзвичайно велика кількість особливо небезпечних злочинів. Тому ситуація в місті, на його думку, несприятлива. Таким чином, не тільки не зіставлені результати дослідників, але й висновки їх протилежні. Очевидно, що необхідна розробка показників стану злочинності, які відображали б кількість злочинів, їх структуру, динаміку. Тільки в цьому випадку основний термін може використовуватися в емпіричному дослідженні.

Визначення терміну за допомогою процедур фіксації референтів називають о п е р а ц і о н а л ь н и м.

Емпірична інтерпретація поняття – не формальна операція, а змістовна наукова процедура. У ній можна виділити чотири етапи: аналіз змісту поняття, конкретизація змісту поняття, вибір індикаторів (показників), визначення правил фіксації референтів. Розглянемо ці етапи.

1. Аналіз змісту поняття.

Передумова обґрунтованості всієї процедури – глибокий аналіз змісту теоретичного терміну. Однак на практиці дослідник не завжди має справу з поняттями, які виражені в суворій спеціалізованій мові теорії. Дослідник намагається “намацати” в явищах загальну рису, створити первісне уявлення про об’єкт.

2. Конкретизація змісту поняття.

У змісті поняття виділяються основні характеристики, складається їх перелік. На цьому етапі поняття конкретизується.

3. Вибір індикаторів (показників).

Емпіричні значення поняття називають його індикаторами (показниками). На цьому етапі дослідник вступає в галузь, що має принципове значення. Необхідно вибрати значущі показники, які б мінімізували неминуче при інтерпретації збідніння змісту терміна.

Наприклад, референтами теоретичного терміна “стан злочинності” можна вважати кількість зареєстрованих злочинів, частку особливо небезпечних злочинів, характер динаміки кількості правопорушень (стабілізація, зростання або зниження).

4. Визначення правил фіксації референтів.

Розглянемо цей етап на прикладі вивчення поведінського компонента правосвідомості. Через те, що психологічний компонент орієнтації уявляє готовність у деяких умовах діяти певним чином, то ці умови відтворюються у вербальних ситуаціях прожективно; при цьому респондент оцінює ступінь найкращого варіанту поведінки. В анкету добираються конфліктні ситуації, які характеризуються зіткненням цінностей, при цьому одна з них буде дисциплінарним обов’язком. Анкета повинна мати опис декількох ситуацій, кожна з яких відтворює умови дотримання одного з трудових обов’язків. Рівень поведінського компонентна орієнтації для кожної особи визначається шляхом узагальнення відповідей за всіма ситуаціями.

Паралельно з уточненням основних понять відбувається цілісний попередній аналіз об’єкта, тобто систематизація літературних та практичних відомостей у конкретній предметній сфері щодо даного об’єкта. Власне кажучи, попередній аналіз об’єкта – це, по суті, “моделювання” проблеми, котра вивчається, тобто її деталізація.

Об’єкт може пояснюватися різними шляхами, з яких найтиповішими є два підходи – системний і функціональний. Розглянемо їх особливості.

С и с т е м н и й п і д х і д – це такий спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, котрий потребує розгляду частин у нерозривній єдності з цілим. Під центральним поняттям системного підходу розуміємо певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що мислиться як складне цілісне утворення. У зв’язку з цим одна й та ж система може розглядатися з різних точок зору. Даний підхід потребує відокремлення певного системоскладаючого параметра, який обумовлює пошук сукупності елементів, зв’язків і відносин між ними – її структуру. Оскільки будь-яка система завжди перебуває в певному середовищі, системний підхід завжди враховує її зв’язки і відносини з ним. Тобто система завжди є підсистемою іншої, більшої системи і, навпаки, у ній можна виокремити менші підсистеми. Звідси виходить, що окремі підсистеми правових явищ мають якості й риси системи і навпаки.

Право можна досліджувати, використовуючи і ф у н к -ц і о н а л ь н и й п і д х і д,який спрямовано на вияв функцій права по відношенню до інших суспільних явищ у межах певного суспільства, до особистості. Функціональний підхід орієнтує на аналіз у праві механізмів його дії, впливу того, що спонукає дослідника використовувати певні методи, наприклад, динамічний ряд, спостереження, статистичні зіставлення.

Кожний раз реалізація тієї чи іншої дослідницької мети базується на певній послідовності методів, кроків, прийомів, які використовує дослідник. Набір методів, а точніше, загальна спрямованість дослідження може бути визначена до його початку гіпотезами, які сформульовані.

Г і п о т е з а в соціологічному дослідженні – це науково обґрунтоване припущення структури соціальних об’єктів, характеру, елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, механізму їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об’єкта, що вивчається.

За значущістю і характером гіпотези можна поділити на о с н о в н і та д о д а т к о в і. За ступенем розробленості й обґрунтованості гіпотези підрозділяються на п е р в и н н і т а в т о р и н н і; вторинні припущення висуваються замість первинних, якщо останні не витримали випробування емпіричними даними.

За змістом припущення відносно соціального об’єкта, що вивчається, виділяють о п и с о в і та п о я с н ю - в а л ь н і гіпотези.

Гіпотези розрізняються за ступенем спільності припущень як г і п о т е з и - п і д с т а в и та г і п о т е з и – н а с л і д к и.

Гіпотези виникають у тих випадках, коли знання дослідника не дозволяють йому пояснити результати спостереження.

Формулювання гіпотез передбачає наявність різноманітних джерел: гіпотези можуть виникати на підставі уявлень про предмет, попередніх досліджень і спостережень, виникати з теорій, які описують об’єкт, а також на основі міркувань здорового глузду.

Таким чином, ми розглянули концептуальну схему дослідження, методологічний розділ його програми.

Дата добавления: 2017-02-01