Процедури, етапи, методи

Узагальнення інформації відбувається у кількох формах, які фіксують різний рівень аналізу. Найбільш простою формою є групування даних, тобто віднесення респондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника. Метод групування дозволяє вирішувати такі дослідницькі задачі: виявлення типів соціальних явищ; вивчення структури соціальних об’єктів; аналіз залежностей між явищами.

Початковий етап логічної обробки первинної інформації – просте групування даних. Воно здійснюється за якісними (атрибутивними) або кількісними ознаками. Якісна ознака не має кількісного вираження і вимірюється тільки на номінальному рівні. Відповідно, значення ознаки – пункти номінальної шкали. Так, злочин можна згрупувати за видами засуджених, за соціальним показником та ін.

Кількісні ознаки мають визначені одиниці вимірювання, і тому відрізняються за значеннями. Вони поділяються на перервні (дискретні) і неперервні. Дискретні ознаки є тільки цілими числами (кількість кримінальних справ, що знаходяться у виробництві). Неперервні ознаки можуть приймати будь-яке значення в рамках варіювання показника і можуть бути як цілими, так і дробовими числами (наприклад, групування засуджених за віком).

Розглянемо процедуру простого групування за кількісними ознаками. Припустимо, ставиться завдання систематизації даних про стан міської злочинності в регіоні, наприклад у районах Харківської обл. Ознакою злочинності виступає коефіцієнт судимості, що характеризує поширеність злочинності в структурі населення. Його можна представити як число засуджених злочинців на 100 тис. населення даної територіальної одиниці. В області – 15 населених пунктів міського типу. Зрозуміло, що такі дані дуже приблизні, “сирі”. Тому їх необхідно згрупувати у таблицю.

Перша операція – підпорядкування міст за коефіцієнтом від мінімуму до максимуму.

Друга операція – визначення розмаху коефіцієнтів.

Третя операція – вибір інтервалу групування. Загальноприйнято, що для найбільш простої роботи з групуванням повинно бути 12 – 15 інтервалів.

Четверта операція – визначення рамок інтервалів. Верхній і нижній інтервали згрупованого ряду повинні включати до себе відповідно найбільше і найменше значення коефіцієнтів.

П’ята операція – підсумок кількості міст, що попадає в кожен інтервал.

Дані групування для наочності можна продемонструвати графічно у вигляді гістограми, полігона розподілу та ін.

Просте групування приводить дані до виду, зручного для статистичного описування. Наступний крок – знаходження узагальнюючих характеристик, які дозволять глибше зрозуміти особливості розподілу.

Поглиблення аналізу досягається за рахунок використання комбінаційного групування, яке полягає в тому, що респонденти поділяються залежно від двох і більше показників.

Комбінаційне групування – більш поглиблений метод аналізу соціологічної інформації. Воно не тільки підпорядковує первинний матеріал, а й створює передумову для знаходження залежностей між досліджуваними явищами.

Залежно від завдань дослідження таке групування може бути структурним, типологічним або аналітичним.

При с т р у к т у р н о м у групуванні проводиться класифікація за певним показником, об’єктивно властивим усій сукупності даних. Якщо ж за основу групування береться показник, створений самим дослідником, або показник суб’єктивний за своєю природою, то проводиться т и п о л о -г і ч н е групування. Коли воно проводиться за двома чи більше показниками для визначення їх взаємозалежності, то воно є а н а л і т и ч н и м.

Ми розглянули групування за однією або двома ознаками, які широко використовуються в соціологічних дослідженнях. При такому групуванні пізнавальні можливості обмежені. Складна структура соціальних явищ і процесів, їх обумовленість спільною дією сукупності чинників потребують багатомірної класифікації об’єктів.

Методи багатомірної класифікації дозволяють виявити стійкі зв’язки соціальних явищ, які розглядаються в кількох вимірюваннях водночас. У порівнянні з двомірним групуванням багатомірна класифікація – більш високий рівень пошукового опису та узагальнення фактів. Вона є засобом типологізації соціальних об’єктів.

Розрізняють т е о р е т и ч н у й е м п і р и ч н у типологізацію. У т е о р е т и ч н і й типологізації узагальнення соціальних ознак здійснюється відповідно до науково обґрунтованого критерію. Так, типологія форм держави, виділення правових інститутів та інше є видами науково обґрунтованих класифікацій.

Однак у галузі конкретних досліджень можливі ситуації, коли теоретичні концепції або відсутні, або знаходяться у стадії формування. Отже, підходи визначення ознак багатомірної класифікації з боку теорії ускладнені. У таких випадках проводиться е м п і р и ч н а типологізація об’єктів. Її методи дозволяють здійснювати зіставлення (перебір) багатьох ознак і визначати їх стійкі сполучення, що відображають цілісність об’єкта. Це відкриває широкі можливості для систематизації первинного матеріалу і опису фактів значної складності. Пізнавальний сенс такої класифікації принципово відмінний від теоретичної типології.

Широке використання багатомірної класифікації у соціології стало можливим завдяки розвитку електронно-обчислювальної техніки. Для емпіричної типологізації застосовують процедури багатомірного статистичного аналізу (факторний, латентний, кластерний та ін.). Так, вивчення особливостей особистості правопорушника передбачає аналіз ознак, що характеризують його ціннісні орієнтації, моральні й правові погляди, ідеологічні настанови. Ці характеристики взаємопов’язані і в цілому можуть утворювати стійкі типи особистісних якостей. Для їх фіксації у кримінології використовується метод розпізнавання образів, який полягає в розробці та введенні в ЕОМ комплексу ознак, що відповідно до гіпотез дослідження характеризують внутрішній світ правопорушника.

Групування й емпіричну типологізацію не слід розглядати тільки як засоби простого впорядкування “сирих” даних. У результаті їх застосування досягається збільшення інформації, отримуються нові дані про об’єкт дослідження.

Отже, у процесі групування може виділятися не одна, а кілька груп. При цьому кожній виділеній групі відповідає певне число. Такий ряд чисел, що отримується шляхом групування, називається рядом розподілу. Ті ряди, що одержані при використанні якісних показників, називають атрибутивними, а при використанні кількісних – варіаційними.

Ряди розподілу мають не тільки числову, а й текстову характеристики. Таке відображення даних досягається за допомогою таблиць.

Складання таблиць – це не окремий вид математичної операції узагальнення первинної соціологічної інформації, а тільки форма відображення рядів розподілу. Її перевага в тому, що в ній стисло даються пояснення числових значень відповідних груп.

Існують два види таблиць. Найбільш простий – перелікова таблиця, яка складена на основі ряду розподілу за од-нією ознакою.

Таблиці, що відображають ряди розподілу за двома чи більше ознаками, називаються комбінаційними.

Таблична форма відображення даних доповнюється графічною. Найчастіше використовуються п о л і г о н и (для відображення дискретних рядів) та г і с т о г р а м и (для неперервних рядів).

Для більш глибокого узагальнення інформації використовуються спеціальні статистичні величини: с е р е д н і, д и с п е р с і я, к о е ф і ц і є н т и к о р е л я ц і ї.

Виділяють такі види середніх величин: мода, медіана, середньоарифметичне. М о д а – величина, що повторюється в розподілі найбільш часто; вона характеризує місце, де концентрація явищ максимальна. М е д і а н а – точка, що розсікає розподіл на дві рівні частини. С е р е д н ь о а р и ф м е т и ч н е – інтегральна характеристика ряду розподілу, яка дозволяє порівнювати їх один з одним у тому випадку, коли вони мають спільну основу.

Дисперсія використовується для визначення ступеня рівномірності розподілу тієї чи іншої характеристики. Її отримують за допомогою спеціальних формул.

Коефіцієнти кореляції дозволяють аналізувати взаємозв’язки різних характеристик. Досягається це за рахунок порівняння різних рядів розподілу і вимагає досить складних розрахунків, які найчастіше проводяться за допомогою ЕОМ.

Цим не вичерпуються математичні методи узагальнення даних. Крім традиційних статистичних процедур, в останні роки були запропоновані якісно нові підходи, засновані на принципово нових математичних засадах, орієнтовані на використання бази сучасних комп’ютерних систем. Але незалежно від рівня математичного забезпечення, результат соціологічного дослідження залежить від того, наскільки дослідник може правильно, глибоко і всебічно інтерпретувати одержані результати.

Інтерпретація – багатоступінчаста процедура тлумачення, роз’яснення (конкретизації і узагальнення) передумов і результатів соціологічного аналізу.

Сутність інтерпретації даних полягає у структуруванні основних понять, усебічному поясненні їх змісту.

Процедура інтерпретації соціологічних даних має відповідати певним методологічним вимогам: 1) характер оцінки та інтерпретації має визначитися в загальних рисах уже на стадії розробки програми та концепції дослідження, де даються принципові характеристики досліджуваного явища чи соціального процесу; 2) необхідно максимально повно розпізнати об’єкт і предмет дослідження; 3) на всіх стадіях аналізу слід пам’ятати про багатозначність одержаних даних, необхідність їх інтерпретації з різних позицій.

Процедуру інтерпретації за змістом можна охарактеризувати як перетворення певних числових величин на логічну форму – показники (індикатори). У цьому процесі виключно велике значення мають гіпотези, які визначаються ще на стадії розробки програми дослідження. Саме на стадії інтерпретації соціологічних даних вони вводяться в роботу дослідника. Характер перевірки гіпотез залежить від типу дослідження. Наприклад, у розвідувальному дослідженні гіпотеза перевіряється шляхом простого зіставлення числових даних з уявними, в описовому – за допомогою аналізу даних, одержаних на основі узагальнення характеристик неоднорідного за складом об’єкта аналізу.

Для того, щоб результати описового дослідження перетворились на показник, їх треба оцінювати. Ця процедура завжди виконується у формі співвідношення соціологічних даних: 1) зі знаннями чи настановами дослідника; 2) між собою; 3) з деякими “спорідненими” зовнішніми показниками.

Один із найчастіше вживаних методів інтерпретації – порівняння рядів за відносно однорідними підгрупами досліджуваної сукупності. Воно може досягатися двома шляхами – в н у т р і ш н і м та з о в н і ш н і м с п і в в і д н о ш е н н я м и. Під внутрішнім співвідношенням розуміємо порівняння між собою елементів числового ряду, а під зовнішнім – порівняння двох чи більше елементів показниками, один з яких є обов’язково спільним для них. Процедура внутрішнього співвідношення дозволяє одночасно інтерпретувати результати групування в тих випадках, коли числовий ряд має модельну (найбільшу) величину.

У випадках, коли числові значення ряду розподілені так, що неможливо провести внутрішнє порівняння, використовують метод зовнішнього порівняння числового ряду.

Це дозволяє одержати висновки про стан та зміни досліджуваного явища, але поза рамками залишаються його причини. Постановка таких задач характерна для аналітичних досліджень.

Схема перевірки гіпотез в аналітичному дослідженні спирається на пошук взаємозв’язку між характеристиками об’єкта. Вона складається з д в о х п о с л і д о в н и х е т а - п і в інтерпретації одержаних даних. Перший – характеризується використанням методу порівняння числових рядів розподілу, другий – пошуками фактичного показника (показників). Найбільше значення в аналітичних дослідженнях має другий етап, бо саме тоді реалізуються основні цілі та завдання дослідження.

Існує досить значний логіко-теоретичний інструментарій для виконання таких завдань, але найпоширенішим є метод послідовного виключення. При його використанні відбувається послідовне порівняння впливу різних факторів на ту характеристику, яка досліджується. Таке порівняння проходить з використанням таблиць парного розподілу або більш складних формально-логічних процедур (кореляційний, факторний аналіз тощо).

Важливе значення при перевірці аналітичної гіпотези має також чітке та однозначне виявлення носія проблеми дослідження. При вирішенні завдання використовуються і таблиці парного розподілу.

Тільки після аналізу основних взаємодій, взаємозалежностей між характеристиками об’єкта дослідження варто переходити до формування основних висновків та розробки практичних рекомендацій.

Дата добавления: 2017-02-01