Євроінтеграція системи освіти України

Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої системи у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Стратегічні напрями модернізації освіти України визначаються як об’єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і внутрішньодержавними процесами.

До них відносяться:

- утвердження в суспільстві розуміння пріоритетності освіти та фактичне її забезпечення;

- виховання людини, здатної до ефективної життєдіяльності у двадцять першому столітті.

Для досягнення цих цілей потрібно вирішити такі завдання:

1) Скоригувати спрямованість освітнього процесу. Сутність завдання полягає в тому, що не треба зводити навчання до засвоєння учням певної суми знань. А треба його навчити самостійно навчатися, сприймати зміни і творити їх.

Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті. Державний стандарт базової і старшої школи, розроблені на його основі плани забезпечують профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів.

2) Модернізувати освіту, що передбачає перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням здібностей і особливостей учня. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.

3) Переведення матеріально-технічної бази закладів освіти на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта не можлива без комп’ютерів, електронних підручників та ін.

4) Здійснення мовного прориву в освіті, а потім і в суспільстві, що забезпечується ґрунтовним вивченням українсько, рідної мови та іноземних мов. Для цього в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається с 2-го класу.

Значні зміни в контексті євро інтеграції України мають місце у вищій освіті – це приєднання до Болонського процесу. Таке рішення було прийнято 19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти країн Європи.

Для створення Європейського освітнього і наукового простору потрібно:

- створення європейської зони вищої освіти як шляху розвитку мобільності громадян та можливості працевлаштування;

- забезпечення конкурентоспроможності європейських вищих закладів освіти;

- підвищення якості освіти;

- досягнення більшої узгодженості національних систем вищої освіти.

Для приєднання до європейського освітнього простору необхідно ввести трирівневу систему вищої освіти:

- 1 рівень - бакалаврат (ступень “бакалавр”);

- 2 рівень - магістратура (ступень “магістр”);

- 3 рівень - докторантура (ступень “доктор”).

Коректними у Болонському процесі визнали дві моделі навчання у вищому закладі освіти:

- Бакалаврат – 3 або 4 роки навчання;

- Магістратура - 2 або 1 роки навчання;

- Докторантура - 3 роки навчання.

Бакалаврат + магістратура + докторантура (роки навчання): 3+2+3 або 4+1+3.

Сучасна українська модель передбачає підготовку бакалавра протягом 4-х років. Важливою і складною з огляду на практичну реалізацію є вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Семестр навчання складається з 30 кредитів, навчальний рік - з 60 кредитів. Для отримання студентом ступені бакалавра йому треба опрацювати 180 кредитів за 3 роки навчання або 240 кредитів за 4 роки навчання, магістра – 300 кредитів протягом 5 років навчання.

Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, олімпіадах тощо.

Впровадження системи навчальних кредитів вимагає збільшення часу на самостійну роботу студентів. В окремих країнах навчальне навантаження містить в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Це стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента. Оцінювання навчальних досягнень студента узгоджується з європейською системою оцінок: А,В,С,D,E,F(FX).

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента є основою для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи, тобто академічної мобільності. Академічна мобільність передбачає можливість навчання студентів семестр або рік в закордонному навчальному закладі, перехід від одної програми навчання до іншої, отримання академічних кредитів у вищих начальних закладах інших країн.

Для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного освітнього простору – потрібен контроль якості освіти. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти. До них передусім відносять ліцензування або акредитацію. Державною акредитаційною комісією (ДАК) розглядаються критерії готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів. Розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки в українських вищих навчальних закладах.

Питання для самоконтролю

1. Чи є складовою системи освіти органи управління освітою і підвідомчі їм установи й організації?

2. Яким чином забезпечується право громадян України на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах?

3. Охарактеризуйте основні принципи побудови системи освіти в Україні.

4. Чому система освіти в Україні має багато рівнів?

5. У чому полягає суть безперервності освіти? Обґрунтуйте її доцільність.

6. Чому управління системою освіти здійснюють державні органи разом із громадським самоврядуванням? Обґрунтуйте доцільність такої «подвійності» в управлінні.

7. Охарактеризуйте стратегічні завдання розвитку освіти в Україні з метою приєднання до європейського освітнього простору.

8. Визначте основні завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу.

Тема 4. Педагогічний процес та його компоненти

Мета: сформувати у студентів уявлення про історичний розвиток наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу; знання щодо сутності педагогічного процесу, його цілісності, закономірностей та принципів, функцій, компонентів, рушійних сил, шляхів оптимізації; уміння характеризувати особливості історичного розвитку наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу, розпізнання його компонентів, функцій, закономірностей та принципів.

План

4.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу.

4.2. Види педагогічного процесу та його функції.

4.3. Рушійні сили педагогічного процесу.

4.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу.

4.5. Оптимізація педагогічного процесу.

Література

1. Безрукова В. С. Педагогика. – Екатеринбург, 1998.

2. Васильев И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. – 2003. – Ч. 1, 2.

3. Волкова Н. П. Педагогіка. – К., 2003.

4. Коджаспирова Г. М. Педагогика. – М., 2006.

5. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Х., 2002.

6. Подласый И. П. Педагогика. – М., 2005. – Ч. 2.

7. Фіцула М. М. Педагогіка. – К., 2005.

4. 1. Сутність і компоненти педагогічного процесу

У педагогіці навчання і виховання об’єднують у єдиний процес, який називають “педагогічний”.

Педагогічний процес – це спеціально організована взаємодіясуб’єктів навчально-виховної діяльності, спрямована на розв’язання завдань виховання, навчання та розвитку особистості як цілісної проблеми.

Проблема єдності навчання, виховання і розвитку виникла в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. і знайшла обґрунтування у працях таких видатних педагогів як І. Ф. Гербарт, П. Ф. Каптерєв, М. П. Блонський, А. С. Макаренко, А. П. Пінкевич, С. Т. Шацький та інші. Особливе місце у розвитку ідеї цілісності педагогічного процесу належить працям з історії та теорії педагогіки П. Ф. Каптерєва (1849-1922), який виклав її у роботах “Дидактичні нариси” (1895), “Педагогічний процес” (1905) та інших.

У 30-ті рр. ХХ ст. вітчизняна педагогіка вивчала процеси навчання, виховання та розвитку як відокремлені та самостійні. З середини 60-х рр. ХХ ст. і далі до ідеї цілісності педагогічного процесу зверталися В. О. Сухомлинський (“цілісна особистість формується цілісно”), Г. С. Костюк, Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, В. В. Краєвський, В. О. Сластьонін та ін. У сучасній науці педагогічний процес розглядається як цілісна педагогічна система, що упорядкована, ієрархізована, керована.

Педагогічний процес включає такі компоненти, тобтоскладники:цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний, оціночно-результативний (схема. 5.1).

Цільовий компонент передбачає визначення мети та основних завдань педагогічного процесу. Значимість мети полягає у тому, що її наявність забезпечує спрямованість педагогічного процесу в майбутнє на основі науково обґрунтованого проектування. Цю особливість підкреслював В. О. Сухомлинський: “Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь – у неграмотну няньку, педагогіка – у знахарство. Необхідно науково передбачати – у цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть”.

Сучасна мета педагогічного процесу, який здійснюється у навчальних закладах освіти України – всебічний розвиток особистості, стимулювання її до саморозвитку, самореалізації, формування системи цінностей, загальної культури, якісна підготовка фахівців певної галузі. Метою педагогічного процесу у навчальних закладах вищої (професійної) освіти є забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців різних галузей діяльності.

Всебічний гармонійний розвиток особистості як глобальна ціль навчання, виховання та розвитку була висунута ще давніми філософами, підтримана прогресивними діячами епохи Відродження та розвинена сучасною педагогічною наукою і практикою. А. С. Макаренко писав: “Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру”. Сьогодні вимога всебічного гармонійного розвитку особистості диктується об’єктивними чинниками розвитку суспільства: широкими комунікаціями з представниками різних цивілізацій, культур, професій, необхідністю швидкого реагування на зміни в науці, техніці, впровадження нововведень, підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізаторства, творчого ставлення до справи. Цим вимогам відповідає система завдань, задекларованих Болонською угодою, що підпорядковані гаслу “Освіта протягом усього життя”, й таким світоглядним принципам людини ХХІ ст., як: “Єдність у розмаїтті”, “Доповнення замість протиставлення” та ін. Змістовний компонент педагогічного процесу визначає зміст освіти. Основи теорії формування змісту склалися в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Матеріалістична теорія (дидактичний матеріалізм чи енциклопедизм) передбачає транслювання учням якомога більшого обсягу знань. ЇЇ підтримував видатний чеський педагог Я. А. Коменський, який прагнув створити підручник, що містив би всі необхідні учням знання. Перевантаження фактами змісту сучасної освіти свідчать, що й сьогодні є прихильники цієї теорії. Формалістична теорія (дидактичний формалізм) розглядала навчання лише як засіб для розвитку здібностей та пізнавальних

Схема 4.1

Дата добавления: 2017-02-01