Юридичні факти. Передумови правовідносин

правовідносини виникають і розвиваються за певними передумовами:

1. Матеріальні (загальні):

у вузькому розумінні – певні інтереси або блага, які пов’язують суб’єктів права (не менш двох) як учасників правовідносин;

у широкому розумінні – система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, які породжують об’єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб’єктами за допомогою надання їм юридичних прав, повноважень, а також покладення на них юридичних обов’язків та відповідальності.

2. Юридичні (спеціальні):

норма права;

правосуб’єктність (праводієздатність);

юридичний факт (може розглядатися як передумова правовідносин як їх структурний елемент)

Правовідносини не залишаються незмінними. Вони виникають, змінюються і зупиняються внаслідок певних життєвих обставин (фактів). Наприклад, у зв’язку з народженням дитини у подружжя виникають нові обов’язки. Виникнення, зміна та припинення правовідносин завжди пов’язані із вказаними в правових нормах життєвих обставинах та умовах. Так, життєві обставини і умови, з якими закон пов’язує зміну, виникнення та припинення правовідносин, називаються юридичними фактами, здійснюються державою і надаються в гіпотезах юридичних норм.

Звичайно, право само не створює ці факти: вони існують в житті незалежно від нього. Так, люди купують продукти, одяг та інші предмети не тому що існують інститути купівлі-продажу, а для задоволення своїх життєвих потреб. Законодавець лиш обирає із ряду життєвих факторів якийсь один, оголошує його юридично значимим для даних відносин.

Отже, юридичний факт – це факт, вибраний законодавцем із цілого ряду життєвих обставин та закріплених в гіпотезі правової норми. Юридично значимими ці обставини стають тому, що норми права пов’язують з ними визначені юридичні наслідки: виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин.

Юридичний факт – це життєва обставина з якою норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Функції юридичних фактів:

функція залучення суб’єкта права до правовідносин;

функція породження правосуб’єктності її набуття або виникнення.

За різноманітними ознаками (критеріями) юридичні факти поділяються на наступні групи:

1. За характером правових наслідків:

правостворюючі права і обов’язки, з якими норми права пов’язують виникнення правовідносин (наприклад, досягнення визначеного віку дає суб’єкту право приймати участь в виборах депутатів);

правозмінюючі права і обов’язки, які несуть за собою збільшення або зменшення об’єму визначених прав і обов’язків, що приводить до зміни правовідносин (підвищення в службовому становищі, розширює компетенцію посадової особи);

правоприпиняючі права і обов’язки, які ліквідують визначені права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до появи цих факторів, тобто припиняють правовідносини (звільнення особи з посади суді у відставку анулює його права і обов’язки, які були пов’язані з перебуванням на посаді).

2. За кількісним складом:

прості, а саме які відносяться до однієї і тієї ж галузі законодавства (наприклад, для укладення шлюбу необхідно сукупність фактів: взаємна згода осіб, які вступають до шлюбу, досягнення ними шлюбного віку і т.д.);

складні, а саме які містять вказівки на декілька обставин, необхідних для настання юридичних наслідків, які відносяться до різних галузей законодавства (наприклад, для виникнення пенсійних відносин необхідна сукупність таких юридичних факторів: 1) досягнення пенсійного віку; 2) наявність передбаченого законом трудового стажу; 3) заява громадянина з проханням про призначення йому пенсії; 4) рішення органу соціального забезпечення про призначення пенсії).

3. За тривалістю часу дії:

одноактні (дискретні) – купівля квитка, який дає право на проїзд в транспорті;

тривалі (процесуальні) – перебування в шлюбі, проходження дійсної військової служби у Збройних силах.

4. За вольовим моментом:

події відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійні лиха, природна смерть людини);

дії відбуваються по волі суб’єкта (подання заяви про влаштування на роботу).

В свою чергу дії, залежно від відповідності їх приписам правових норм поділяються на:

правомірні, які відповідають вимогам норм права – юридичні акти (дії, які пов’язані з вступом особи в конкретне правовідношення з метою досягнення певного юридичного наслідку; юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які конкретної мети не мають і незалежно від наміру особи тягнуть юридичні наслідки);

неправомірні (правопорушення), які не відповідають вимогам правових норм (злочини та проступки; правові аномалії).

5. За онтологічним статусом:

факти (акти), які обґрунтовані обставинами:

а) реальні;

б) уявні (презумпції).

Як юридичні факти можуть виступати правовими презумпціями.

Презумпція – це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, яке може призвести до виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Види правових презумпцій

а) неспростовні – які не підлягають сумніву, і не потребують доведення (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

б) спростовані – які можуть бути спростовані – це такі припущення, закріплене в законі про наявність або відсутність певного факту, який має юридичне значення доти, доки у відповідності з установленою процедурою не буде встановлено інше (наприклад, презумпція невинності, презумпція батьківства).

Особливості правовідносин, які виникають на основі норм військового законодавства. Правовідносини, які складаються в умовах збройних сил, мають ті ж основні ознаки, які характерні для всіх правовідносин конкретної держави. Вони є різновидом вольових відносин і складаються на основі норм права. Учасники цих відносин поділяються взаємопов’язаними юридичними правами та обов’язками. Правовідносини у збройних силах також гарантуються і охороняються державою від порушень. Але особливий характер завдань, які стоять перед збройними силами, обумовлюють певні особливості правовідносин, що виникають у них.

Як відомо, життя та діяльність збройних сил регулюються нормами не тільки загального, але й військового законодавства. Це викликано тим, що у збройних силах мають місце специфічні відносини, регулювання яких здійснюється за допомогою спеціальних правових норм, які діють тільки в умовах воєнної організації. Які ж особливості правовідносин, які складаються на основі норм військового законодавства?

По-перше, суб’єктами цих правовідносин виступають військовослужбовці, військові посадові особи, військові організації (частини, з’єднання і т.п.)

По-друге, об’єктом даних правовідносин є поведінка, дії безпосередньо пов’язані з побудовою та діяльністю збройних сил (наприклад, несення внутрішньої служби, бойового чергування, виконання службових обов’язків військовою посадовою особою).

По-третє, у правовідносинах, що виникають на основі військового законодавства, знаходять відображення специфіка військової організації, військової служби, закономірностей війни та озброєної боротьби: єдиноначальність, залежність ходу та результату війни від співвідношення економічних сил воюючих держав, характер бойових дій.

Правовідносини, які складаються на основі норм військового законодавства, мають різноманітний зміст. Так як норми військового законодавства включають в себе норми різноманітних галузей права: державного, адміністративного, фінансового, кримінального, то і правовідносини, які виникають на їх основі відповідно будуть – державно-правовими, адміністративно-правовими, фінансово-правовими, кримінально-правовими.

Чітке функціонування відносин сприяє успішному вирішенню завдань бойової підготовки військ, підвищення їх боєздатності і боєготовності. Одночасно вони забезпечують закріплення дисципліни та міцності військового порядку.

Засвоєння в лекції теоретичних положень допомагає оволодіти регулятивно-юридичними механізмами в практичному житті, зокрема формуванні вмінь та навичок спеціально-юридичного аналізу конкретної ситуації, фактів відносин. А такий аналіз – необхідна умова правильного використання різноманітних юридичних засобів (перш за все конкретних юридичних прав та обов’язків) для безперешкодного безконфліктного досягнення особистих та суспільно-корисних цілей, для здійснення захисту прав людини та інших учасників суспільного життя.

Дата добавления: 2017-02-01