Загальні закономірності росту і розвитку людини 1 страница

Інтимне життя. Період статевого дозрівання.

Психологи, лікарі та педагоги стверджують, що період з 12 до 18 років є найбільш складним і найбільш відповідальним у життя людини. У цей період людина розвивається як фізично, так і фізіологічно, а також здійснюється активне самопізнання. Самоутвердження і формування особистості. Цей період характеризується як період статевого дозрівання.

Період статевого розвитку (пубертатний) тісно пов’язаний з діяльністю ендокринної системи й особливо з діяльністю нижнього мозкового придатка – гіпофіза. Ця залоза виробляє гормони, що потрапляють у кров і розносяться по всьому організмі, стимулюючи ріст і фізичний розвиток. У цей період рівень гормонів у крові підлітка збільшується в десятки разів. З цим пов’язано багато різких змін, що відбуваються з кожним підлітком. Ці зміни легко побачити: у хлопчиків – “ламається” голос, потім стає низьким, з’являється волосяний покрив на обличчі, інтенсивно росте кістяк і м’язова маса; у дівчаток – розвиваються молочні залози, розширюються кістки тазу.

Після народження дитини розпочинається постнатальний період розвитку людини. У своєму розвитку організм людини проходить три етапи:
- еволюційний - характеризується перевагою розмноження клітин над їх руйнуванням. Триває від моменту народження дитини до 21 років. Показники фізичного розвитку (зріст, маса, розміри окремих частин тіла) у різні періоди еволюційного етапу змінюються по-різному. У віці 1-3 роки, 5-7 років, 12-15 років спостерігається посилений ріст дитини, а між цими періодами - розвиток тканин, органів і в цілому організму;
- стабільний - характеризується зрівноваженістю процесів утворення і руйнування клітин, збереженням маси й розмірів тіла й окремих його частин;
- інволюційний етап - характеризується перевагою руйнівних процесів над утворювальними, а тому спостерігається зменшення маси тіла та його розмірів. На цьому етапі відбувається старіння організму.
До закономірностей розвитку і росту дітей належать:
1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів - один за одним, вдруге повторитися вони не можуть.
2. Надійність біологічної системи - такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.
3. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Життя дитини - це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка у період статевого дозрівання, розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності - це приклади змін в організмі дитини.
Характерною особливістю процесу росту дитячого організму є його нерівномірність і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням. Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відзначається у перший рік життя і в період статевого дозрівання. Початковий ріст (ріст при народженні) подвоюється до 5 років і потроюється до 15 років. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується на 4-5см, а в період статевого дозрівання на 6-8 см в рік. Від періоду новонародження і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази, довжина тулуба - в 3 рази, довжина руки -в 4 рази, довжина ноги - в 5 разів.
Пропорції тіла з віком теж дуже змінюються. Новонароджений відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється До початку статевого дозрівання статева різниця в пропорціях тіла відсутня, а в період статевого дозрівання в юнаків кінцівки стають довші, тулуб коротший і таз вужчий, ніж у дівчат. Розрізняють три періоди відмінностей пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до дорослого стану. Якщо до початку періоду статевого дозрівання загальний ріст збільшується за рахунок росту ніг, то в період статевого дозрівання - за рахунок росту тулуба.
У період статевого дозрівання відбувається не тільки інтенсивний ріст, а й формування вторинних статевих ознак.
Нерівномірність в процесах розвитку окремих систем організму простежується не тільки зіставленням темпів їхнього росту. Окремі частини фізіологічних систем дозрівають нерівномірно. Наприклад, нервова система функціонує як єдине ціле, але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Доцентрова частина нервової системи досить зріла вже при народженні, остаточно дозріває в 6-7 років. А відцентрова остаточно дозріває лише у 23-25 років.
Нерівномірність росту - пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів.
Розвиток веде до морфологічних та функціональних змін, а ріст - до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва процеси тісно взаємозв’язані, але періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання. Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Наприклад, маса головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослого, а функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу. Дозрівання рухового аналізатора настає в 13-14 років, а разом з тим в 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і диференціація м’язової тканини.
Нерівномірність розвитку - гетерохронія - дає можливість забезпечити прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функціям, які насамперед необхідні організмові на даному етапі онтогенезу. П.К.Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномірне дозрівання функціональних систем). Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організмові пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури, які до моменту народження повинні становити функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м’язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не лише коловий м’яз рота, а й інші м’язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м’язів -згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу. Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання дістав назву системогенезу.
4. Акселерація - прискорення розвитку. Вона характеризується:
- збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150г);
- збільшення зросту, маси (інших параметрів тіла) дітей і підлітків усіх вікових груп. Сучасна 9-річна дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року;
- більш ранню зміну дитячих пропорцій тіла дорослими;
- більш раннє прорізування і заміну молочних зубів постійними (на 1-2роки);
- прискорене окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап’ястя (на 1-2роки), і більш раннє завершення росту. У 18ст. у чоловіків ріст тривав до 26років, у1940р. - до 21р, а у 1960 - до 18-19р.;
- більш ранню появу (на 1-2роки) перших статевих ознак(у дівчат у 8-9років, у хлопців - у 10 років), більш швидке завершення цього періоду.
Справжня акселерація характеризується прискоренням фізичного розвитку і статевого дозрівання. Спеціальними дослідженнями встановлено, що акселерації фізичного розвитку не завжди відповідає високий рівень психічного розвитку, працездатності і соціальної зрілості. Тому, вчителі повинні вивчати індивідуальні особливості розвитку кожного учня і відповідно добирати форми і методи виховання.
Акселерацію пояснюють дією комплексу факторів, які ще до кінця не вивчені. Зокрема, поліпшенням загальних умов життя, харчування, медичного обслуговування, урбанізацією та інтенсифікацією темпів сучасного життя.

Розвиток включає в себе три основні процеси: ріст, диференціювання органів і тканин, формотворення (придбання організмом характерних для нього форм). Ці процеси знаходяться між собою в тісному взаємозв’язку та взаємозалежності. Ріст проявляється збільшенням лінійних розмірів та маси тіла. Припинення росту і накопичення активної маси тіла знаменує собою початок зрілості. Проте, іноді з припиненням росту маса тіла збільшується за рахунок відкладання жиру, що не слід розглядати як прояв росту. Ріст супроводжується збільшенням кількості клітин в організмі або зміною їх розмірів.

Основні закономірності розвитку: Процес розвитку характеризується такими основними закономірностями, як надійність, ендогенність, незворотність, нерівномірність, поступовість тощо.

Надійність біологічних систем. Це спроможність організму до мобілізації своїх резервних (прихованих) можливостей в екстремальних умовах. Весь шлях розвитку від запліднення яйцеклітини і до смерті людини відбувається при наявності запасу життєвих можливостей.

Сформульоване О.О.Аршавським «енергетичне правило скелетних м’язів» пояснює ряд закономірностей індивідуального розвитку. Згідно з цим правилом особливості енергетичних процесів в організмі визначаються величиною витрат енергосубстратів на м’язову діяльність – чим більша витрати, тим інтенсивніше проходять відновні процеси, тим виразніше зверхвідновлення. Нагромаджена при цьому енергія згодом використовується на процеси розвитку і життєдіяльності організму.

Ендогенність. Розвиток організму проходить за внутрішніми притаманними самому організмові і закладеними в його спадковій програмі законами.

Незворотність. Людина не може повернутися до тих особливостей будови, які були характерні для неї в попередньому періоді онтогенезу, наприклад, в дитинстві.

Нерівномірність (гетерохронність, циклічність). Існують періоди активізації і сповільнення росту. Найбільш виражена інтенсифікація росту відмічається в перший рік життя та в період статевого дозрівання, тобто в 11 -15-річному віці. Гетерохронність росту – пристосування, створене еволюцією. Швидкий ріст тіла на першому році життя пов’язане із збільшенням маси тіла, а сповільнення росту в наступному періоді зумовлено активними процесами диференціювання органів і тканин.

Поступовість. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів, які змінюють один одного. Пропустити який-небудь з цих етапів при нормальному перебігу процесів організм не може. Так, перш ніж проріжуться постійні зуби, в дитини повинні вирости і випасти молочні зуби, перш ніж припиниться ріст скелету, кістки повинні досягти певних розмірів і т.д.

Синхронність. Процеси розвитку і старіння в окремих тканинах і органах організму відбуваються відносно одночасно; (синхронно). Правило синхронності порушується при прискоренні розвитку та старінні; Саме тому прискорений розвиток і старіння досить часто дисгармонічні.

Дитячому організмові, як і будь-якому живому організмо­ві, у процесі розвитку притаманні три основні закономірності: ріст, розвиток і формотворення.

Під ростом розуміють збільшення кількості клітин, маси тіла та його розмірів. Росте дитина безперервно, але нерівномірно, і це приво­дить до зміни пропорцій окремих частин її тіла. Ріст відбувається одно­часно в усіх тканинах і органах, хоч і з неоднаковою інтенсивністю, і звичайно закінчується в жінок у 20-22 роки, у чоловіків – у 23-25.

Під розвитком розуміють скостеніння скелета, формування м’я­зів, нервової системи, зміну функцій залоз внутрішньої секреції, стате­вий розвиток. Розвивається людський організм постійно: у дитинстві, юності й зрілому віці, тобто протягом усього життя людини.

Формуванням називається процес зміни пропорцій організму в процесі росту. Незакінченість формотворення дитини раннього віку проявляється у своєрідному окресленні окремих частин тіла (велика голова, довгий тулуб, короткі ноги та ін.), що відрізняє її від дітей стар­шого віку і дорослої людини. Це називається зміною пропорцій орга­нізму, який росте.

Отже, процес росту і морфологічного ускладнення, тобто розви­ток, відбувається одночасно з функціональним удосконаленням усіх органів і тканин.

Розвиток дитячого організму відбувається під впливом як біоло­гічних, так і соціальних факторів. Перші закладені в самому орга­нізмі й виявляються в яскраво вираженій мінливості, яка піддається

кількісному облікові, другі – у принципах суспільного виховання га навчання. У регуляції й координації розвитку організму провідна роль належить центральній нервовій системі.

Ріст і розвиток – складний процес. У ньому приховані кількісні зміни ведуть до відкритих якісних змін і проявів. Тому в рості й роз­витку дітей і підлітків виділяють окремі періоди росту (витягування тіла в довжину) і періоди розвитку (округлення форм, удосконалення функцій м’язової і нервової систем, дія залоз внутрішньої секреції). Перший такий період витягування характерний для старшого дошкіль­ного віку, другий – для перехідного віку (13-15 років). В основі цих періодів лежить закономірність стрибкоподібності розвитку, коли поступове накопичення кількісних змін у певний момент перехо­дить у новий якісний стан. Наприклад: поява досконалої коорди­нації рухів, підвищеної уваги, інтересу.

Ріст і розвиток відбуваються тим інтенсивніше, чим менша дити­на. Так, у дитини ясельного або дошкільного віку щомісяця змінюється довжина тіла, відзначаються нові якісні прояви. При цьому наростання довжини поступово зменшується до юнацького віку і періоду закінчен­ня росту. Початковий зріст (тобто зріст при народженні) подвоюєть­ся найчастіше до 4,5-5 років і потроюється до 14-15. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується в середньому на 4-5 санти­метрів. У період статевого дозрівання величина річного приросту до­вжини — 6-8 сантиметрів.

Кількісні та якісні показники росту й розвитку дітей молодшого шкільного віку залежать як від біологічних (генетичних), так і від соціальних факторів.

Нерівномірність росту й розвитку організму позначається не тільки на фізичному, а й на психічному розвитку, рівень якого у дітей одного віку може бути різний. Це залежить не тільки від темпів індивідуально­го розвитку інтелекту, а й від тих умов, у яких виховується дитина.

У розвитку організму людини виділяють такі періоди:

Новонароджений	1… 10 днів
Немовля	10 днів… 1 рік
Раннє дитинство	1…3 роки
Перше дитинство	4…7 років
Друге дитинство	8… 12 років (хлопчики)
8… 11 років (дівчатка)
Підлітковий вік	13… 16 років (хлопчики)
12… 15 років (дівчатка)
Юнацький вік	17…21 рік (юнаки)
17…20 років (дівчата)
Зрілий вік (І період)	22…З5 років (чоловіки)
21...35 років (жінки)
Зрілий вік (II період)	З6…60 років (чоловіки)
З6…55 років (жінки)
Похилий вік	61… 74 роки (чоловіки)
56…74 роки (жінки)
Старечий вік	75…90 років (чоловіки й жінки)
Довгожителі	від 91 року (чоловіки й жінки)

Таку періодизацію прийнято в 1965 р. на симпозіумі з проблем вікової періодизації, організованому Інститутом вікової фізіології та фізичного виховання.

Ріст і розвиток дитини залежить не тільки від соціального середо­вища, а й від спадковості. Передача спадковості від батьків (тобто передача спадкової інформації) потомству є доведеним фактом. Але визначальна (детермінуюча) роль спадковості та середовища для різ­них ознак й особливостей дитини дуже різноманітна. Деякі власти­вості, особливості, ознаки і хвороби виникають винятково внаслідок дії якихось факторів середовища, а роль спадкової основи (генотипу) залишається другорядною, який має тільки видозмінюючий (моделю­ючий) вплив. Інші властивості, ознаки і хвороби майже завжди визна­чаються генотипом, тобто спадковими факторами чи навіть одним фак­тором. Наприклад група крові людини визначається наявністю певного генотипу.

Тепер наука про спадкові особливості та хвороби людини (медична генетика), ґрунтуючись на даних хромосомної теорії спадковості, має велику кількість фактів і використовує різні методи дослідження, які мають важливе практичне значення для профілактики і лікування спад­кових захворювань, організації режиму та гігієни побуту, вивчення фі­зичного розвитку і стану здоров’я дітей та підлітків.

Онтогенез (від грец. онтос - існуюче та генезіс - походження) - це індивідуальний розвиток організму з моменту його зародження (зиготи) до природної смерті. Виділяють два періоди онтогенезу: ембріональний (зародковий) і постембріональний (післязародковий). Ембріональний охоплює перетворення зиготи на зародок і розвиток зародка та плоду до моменту народження дитини. Постембріональний починається після його народження.

Протягом життя в організмі людини безперервно відбуваються процеси росту і розвитку. У різні періоди життя інтенсивність цих процесів неоднакова, що зумовлює специфічні анатомічні, фізіологічні та психічні особливості, які називають віковими. Відповідно до вікових особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на періоди. Між ними немає чітких меж. До певної міри вони умовні. Але виділення таких періодів необхідне для визначення хронологічного (паспортного) і біологічного віку людини.

Хронологічний вік - це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік - це сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для певної спільноти людей. Він залежить від індивідуального темпу росту, розвитку і старіння організму. Різниця між хронологічним і біологічним віком на етапі дозрівання може сягати п'яти років, а на етапі старіння - до 20 років.

Періодизація індивідуального розвитку ґрунтується на біологічних ознаках або соціальних принципах. До біологічних ознак належать зміни в рості, розвитку і старінні організму.

Соціальні принципи вікової періодизації визначають періоди навчання: переддошкільний вік - до 3 років, дошкільний - 3-6 років, шкільний вік (молодший 6-9 років, середній - 10-14, старший - 15-17 років).
Верхньою видовою межею для людини вважають 115-125 років. Якщо біологічний вік значно випереджає хронологічний, це свідчить про передчасне старіння. На біологічний вік людини впливають також соціально-економічні умови.

Які найхарактерніші риси періодів розвитку?

У грудний період ріст супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. За цей період ріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази.

У віці шість місяців у дитини починають прорізуватися молочні зуби. Значні зміни відбуваються в скелеті дитини. У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років. Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м'якою сполучною тканиною. Ось чому потрібно особливо оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта. Вони починають формуватися з розвитком м'язової системи.

У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. Це сприяє утворенню шийного вигину. У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. Так розвивається грудний вигин. На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.

Раннє дитинство. У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році залишається ще високим (10-11 см за рік), на третьому році - 8 см. У віці двох років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, особливо швидко розвивається мова, а з нею і мислення.

У період першого дитинства (дошкільний період) діти за рік виростають на 5-7 см. У віці 5-6 років з'являються перші постійні зуби. У цей період розвитку дитина сприймає багато інформації про навколишній світ й активно розвивається.

Період другого дитинства (шкільний період) вирішальний у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) вікові періоди, кожен з яких має свої особливості. Молодший шкільний період характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.

Підлітковий (середній шкільний період) збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цей період (з 11-12 років у дівчаток із 13-14 у хлопчиків) спостерігається стрибок у рості (7-8 см за рік); збільшення маси тіла; глибока перебудова організму, пов'язана з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз.

У цьому віці закладається багато рис характеру, властивих конкретній особистості, виробляється вміння контролювати власну поведінку, здатність керувати собою, своїми вчинками і настроєм. Людина стає особистістю в результаті самовиховання. У цей період формуються моральні якості людини, її цілеспрямованість. Під впливом авторитету дорослих і навколишнього середовища формується характер.

Юнацький (старший шкільний період) характеризується тим, що в цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. На сьогодні в більшості дівчат ріст припиняється у 16-17 років, у юнаків - у 18-19 років.

Зрілий вік настає у віці 21 рік. Перший період зрілого віку - до 35 років. Це найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли розвиваються її здібності, можливості їхнього прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей. Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії.

Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність. Старечий вік у чоловіків і жінок починається в 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці.

Старість - етап онтогенезу, віковий період, що характеризується істотними структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують його пристосувальні можливості. Люди віком 100 і більше років - довгожителі, їх на Землі відносно небагато.

Старіння - загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка вивчає проблеми старіння людини, з'ясовує основні його закономірності - від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. герон - старий і логос - учення). Основне завдання геронтології - домогтися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеним її природним можливостям як біологічного виду, та подовжити її.

Смерть - завершальний етап онтогенезу. У людини розрізняють смерть біологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) - результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку.

Узагальнимо знання

Кожна людина має свій хронологічний і біологічний вік, які залежать від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників.
Індивідуальний розвиток людини має умовно визначену періодизацію, що характеризується властивими кожному періоду особливостями. Усі вікові періоди є важливими для її розвитку та становлення як особистості.

Онтогенез це індивідуальний розвиток людини. Рост і розвиток організму – складні явища, результат багатьох метаболічних процесів і розмноження клітин, збільшення їх розмірів, процесів диференціювання, формоутворення тощо.
Процес росту і розвитку організму характеризуються такими закономірностями:
- диференціація і інтеграція частин і функцій, автономізація розвитку, що зростає в ході філоонтогенезу людини;
- діалектична єдність безупинного і переривчастого, поступовість і циклічність;
- пубертатний спурт;
- падіння швидкості нижче рівня до пубертатного періоду і припинення росту:
- гетерохронія (різночасність) дозрівання різних систем організму (чи тканин) і різних ознак в межах однієї системи;
- значна індивідуальна розмаїтість вікової динаміки в межах виділених етапів онтогенезу певною мірою залежить від унікальності спадкоємної програми.
Розробка науково обґрунтованої періодизації етногенезу людини винятково складна. Очевидно, що тільки одні які-небудь ознаки – морфологічні, фізіологічні чи біохімічні – не можуть бути покладені в основу періодизації. Необхідний комплексний підхід. Крім того, при періодизації варто враховувати не тільки біологічні, але й соціальні фактори, пов’язані, наприклад, із навчанням дітей чи виходом на пенсію осіб літнього віку.
Детальна схема періодизації онтогенезу людини була запропонована В.В. Бунаком у 1965 році. За цією схемою весь період онтогенезу поділяється на три стадії: прогресивну, стабільну і регресивну.
Для їх розмежування пропонуються такі показники:
- для прогресивної стадії – подовжній ріст тіла, припинення його означає кінець стадії;
- для стабільної стадії – збільшення жирового шару, наростання ваги, стабільний рівень функціональних показників;
- для регресивної стадії – падіння ваги тіла, зниження функціональних показників, зміни покривів, постави, швидкості рухів.
1. Пренатальний період поділяється на два види: ембріональний і фетальний (плодовий). Протягом першого періоду, що продовжується 8 тижнів, відбувається формування органів і частин тіла, властивих дорослій людині. У фетальний період головним чином збільшуються розміри і завершується органоутворення. Швидкість росту плоду зростає до 4-5 місяців. Після 6 місяців зростання лінійних розмірів зменшується. Очевидно одна з причин уповільнення росту наприкінці внутрішньоутробного періоду – обмежені розміри порожнини матки. За даними Дж. Таннера, швидкість росту близнюків сповільнюється в той самий період, коли їхня загальна вага стає рівної вазі 36-тижневого плоду.
2. Період новонародженості настає одразу після народження. Підставою для його виділення є той факт, що в цей час має місце вигодовування дитини молозивом протягом 8-10 днів.
3. Грудний період продовжується до 1 року. Початок його пов'язаний із переходом на харчування «зрілим» молоком. Під час грудного періоду спостерігається найбільша інтенсивність росту у порівнянні з усіма іншими періодами поза утробного життя. Довжина тіла збільшується від народження до року приблизно в 1,5 рази, а вага потроюється. З 6 місяців починають прорізуватися молочні зуби.
4. Період раннього дитинства триває від 1 року до 3 років. На другому-третьому році життя закінчується прорізування молочних зубів. Після 2-х років абсолютні та відносні величини річних приростів зменшується.
5. Період першого дитинства починається з 4 років і закінчується у сім років. У цей період деякі дослідники відзначають невелике збільшення швидкості росту, називаючи його першим ростовим стрибком. Однак, було помічено, що цей стрибок властивий не всім дітям. Починаючи з 6 років з’являються перші постійні зуби: перший моляр і центральний різець на нижній та верхній щелепах, латеральний різець на нижній щелепі. Вік від 1 до 7 років називають також нейтральним дитинством, оскільки хлопчики та дівчата майже не відрізняються одне від одного за розмірами та формою тіла. Однак, слід зазначити, що в цей період кількість жиру в дівчатах більше.
6. Період другого дитинства триває у хлопчиків з 8до 12 років, у дівчат – з 8 до 11 років. У цей період виявляються статеві відмінності у розмірах та формах тіла, а також починається посилений ріст у довжину. Темп росту у дівчат вищий, ніж у хлопчиків, тому що статеве дозрівання у дівчат починається на два роки раніше. Приблизно в 10 років дівчата обганяють хлопчиків за довжиною та вагою тіла, шириною плечей. У цей період у дівчат швидше ростуть ніжні кінцівки, відбувається інтенсивне збільшення показників масивності скелета. В середньому до 12-13 років у хлопчиків та дівчат закінчується зміна зубів.
У період другого дитинства підвищується секреція статевих гормонів, у результаті чого починають розвиватися вторинні статеві ознаки. Послідовність появи вторинних статевих ознак досить постійна: у дівчат спочатку формується грудна залоза, далі з’являється волосся на лобку, а потім у пахових западинах. Матка і піхва розвиваються одночасно з формуванням грудних залоз. Середній вік розвитку грудних залоз у дівчат різних етнічних груп коливається від 9 до 10 років.
У набагато меншому ступеню в цей період процес статевого дозрівання виражений у хлопчиків. Лише до кінця періоду другого дитинства в них починається прискорений ріст яєчок, мошонки, а потім статевого члена.
7. Підлітковий період називають також періодом статевого дозрівання, або пубертатним. Він продовжується у хлопчиків з 13 до 16 років, у дівчат з 12 до 15 років. У цей період спостерігається подальше збільшення швидкості росту – пубертатний стрибок, що стосується всіх розмірів тіла. Найбільші збільшення за довжиною тіла у дівчат мають місце між 11 і 12 роками, за вагою тіла – між 12 і 13 роками. У хлопчиків відповідно між 13 і 14 та 14 і 15 роками. Особливо велика швидкість зростання більшості розмірів хлопчиків у результаті чого до 13,5 -14 років вони обганяють дівчат за довжиною тіла. До кінця підліткового періоду розміри тіла становлять 90-97% своєї остаточної величини.
У підлітковий період відбувається перебудова основних фізіологічних систем організму (м’язової, кровоносної, дихальної тощо). До кінця періоду основні функціональні характеристики підлітків наближаються до характеристик дорослого організму. У хлопчиків в цей час особливо інтенсивно розвивається м’язова система.
У підлітковий період формуються вторинні статеві ознаки. У дівчат продовжується розвиток грудних залоз, ріст волосся на лобку й у пахових западинах. Найбільш чітким показником дозрівання жіночого організму є менструація. Вона зазвичай починається після того, як пройдений максимум швидкості росту тотальних розмірів тіла. Існує різниця між термінами першої менструації між дівчат, що живуть в сільській місцевості і міській. У сільських вона починається на 6-10 місяців пізніше. Найбільш пізні терміни першої менструації характерні для підлітків, що живуть в екстремальних умовах.
У підлітковий період відбувається інтенсивне статеве дозрівання хлопчиків. Продовжується ріст яєчок і статевого члена (особливо інтенсивно до 13-14 років). До 13 років відбувається мутація голосу і з’являється волосся на лобку; до 14 років спостерігається пубертатне набрякання сосків і з’являється волосся в пахових западинах. До 15 років починається ріст волосся на верхній губі і підборідді. У 14-15 років у хлопчиків з’являються перші полюції.
8. Юнацький вік продовжується у юнаків від 18 до 21 року, у дівчат – від 17 до 20 років. В цей період закінчується, в основному, період росту і формування організму і всі основні розмірні ознаки досягають дефінітивної (остаточної) величини.
Стабільна стадія індивідуального розвитку включає дорослий, зрілий і похилий періоди. Дорослий період включає два вікових відрізка: перший (22-28 років) і другий (29-35 років). Зрілий, так само поділяється на перший і другий етапи (36-45 років) та (46-55 років). Похилий поділяється на період з 56 до 70 років.
У дорослому періоді форма і будова тіла змінюється мало. Правда, у 20-30-літніх людей ще продовжується ріст хребетного стовпа за рахунок відкладення нових шарів кісткової речовини на верхніх і нижніх поверхнях хребців. Однак цей ріст незначний і не перевищує в середньому 3-5 мм. Між 30 і 40-50 роками довжина тіла залишається постійною, а потім починає зменшуватися.
Регресивна стадія включає також два періоди: старечій і пізньо старечий. Для жінок стабільна і регресивна стадія починається на декілька років раніше, ніж у чоловіків. У літньому та старечому віці відбуваються інволютивні зміни організму.
Прояви старіння різноманітні і торкаються всіх рівнів організації: від молекулярного до систем саморегуляції цілісного організму. До числа його зовнішніх маніфестацій відносяться: зменшення росту (у середньому 0,5-1 см за 5-річчя після 60), зміна форми і складу тіла, згладжування контурів, посилення кіфозу, перерозподіл жирового компоненту, зменшення кількості сальних залоз, товщини епідермісу і соскового шару шкіри, посивіння та ін.
Сучасна психологія має у своєму розпорядженні значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального періоду (до народження) до смерті людини. Проте на зміст окремих стадій розвитку існує велика кількість різних поглядів. Наведемо декілька прикладів.
Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.
Теорія дитячої сексуальності 3. Фрейда твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.
Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі; у виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.
Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.
Згідно уявлень про індивідуальний розвиток психіки людини, що склалися в межах суб'єктного підходу В. О. Татенка, зміст стадій онтогенезу полягає в черговості розгортань (а потім згортань) так званих «інтуїцій суб'єктного ядра» людини: екзистенціальної, експірієнтальної, рефлексивної, інтенціальної, потенціальної, актуальної, віртуальної, - тобто внутрішніх сутнісних утворень людини, які актуалізуються в конкретних психічних явищах.
Психологи, як бачимо, далеко не з усім згодні один з одним. Однак, вони всі признають, що стадійність розвитку не виключає, а скоріше вказує на безперервність цього процесу.
2. Основні етапи онтогенезу
Потреба в пошуку закономірностей розвитку людини у процесі життя існувало з давніх часів. Сьогодні до нас дійшли Давньокітайська класифікація періодизації життєвого циклу людини, вікова класифікація життя за Піфагором, за Гипократом.
У сучасний час життєвий цикл (за Ж. Годфруа) поділяється на чотири великих періоди: пренатальний (внутрішньоутробний), дитинство, підлітковий вік і зрілість. Така періодизація показує, що вона пов’язана з віком, однак сам вік не визначає періоду розвитку. В цьому є суттєва відмінність процесу розвитку людини від процесу розвитку тварини. Зміст, темп, повнота психічного розвитку забезпечується організованим взаємовпливом чи спілкування дитини з оточуючими людьми. Тому семирічна дитина, як правило, буває більш розвинутою ніж п’ятирічна, і значно менш розвинута, ніж дитина десяти років.
У свою чергу, кожний з періодів складається з трьох стадій, які мають свої особливості.
1. Пренатальний період (266 днів). Включає стадію зіготи (з моменту оплодотворення до 14 днів); стадію ембріону (від 14 днів до 2 місяців – анатомічна і фізіологічна диференціація органів); від 3 місяців до моменту пологів (розвиток систем і функцій, необхідних для життя у зовнішньому середовищі).
2. Дитинство. Стадія першого дитинства від народження до 3 років характеризується розвитком функціональної незалежності і мови. від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини); Від 1 до 3 років - період перед дошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм).
Стадія другого дитинства (3-6 років) – це розвиток особистості дитини і когнітивних процесів. Від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості).
Стадія третього дитинства (6-12 років) – набуття основних когнітивних і соціальних навичок. Від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою).
3. Підлітковий вік.
Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії).
Ювенальний вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім’ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу).
Юність – 18-20 років – перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);
4. Зрілість. Основне новоутворення цього періоду – досягнення особистої зрілості. Характеризуючи зрілу людину, психологи виділяють такі його характеристики: широкі межі «Я», здатність до теплих соціальних стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду, почуття гумору, наявність визначеної життєвої філософії.
Стадія ранньої зрілості від 21 до 30 років – період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра за звичаєм складається із загострення проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку – організація і устрій життя в новій сім’ї. В цьому завданні декілька планів – фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку – опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я» не тільки у просторі сім’ ї, а й у просторі суспільства. Для Батька – побудувати «модель правильного життя» для своєї родини, яка складається із раціональної оцінки можливостей і втілення їх у життя.
Стадія другої дорослості – 30-35 років. Для жінки основним стає завдання контролю і самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в них з’явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній сфері.

Дата добавления: 2017-02-01