Акселерація і ретардація розвитку

Проблема акселерації, або прискореного розвитку, є дуже актуальною для сучасних науковців, педагогів та соціологів. Це явище було зафіксоване та спостерігається на протязі останніх 100 років і має місце майже серед усіх народів земної кулі. На сьогодні є підстави говорити про біологічну та соціальну акселерацію.

Біологічна акселерація стосується усіх тих змін, котрі пов'язані з біологією розвитку людини. Безумовно, що сама по собі біологія розвитку завжди реалізується в певних соціальних умовах і таким чином соціально детермінована.

Під чисто соціальною акселерацією розуміють збільшення об'єму знань та прискорення розумового розвитку сучасних дітей відносно їх однолітків, які жили 50-70 років і більше тому назад.

Біологічна акселерація торкнулась, перш за все, збільшення показників морфологічного і функціонального розвитку людства. Наприклад, у наш час діти народжуються з більшою довжиною тіла, ніж у 1930-40 роках в середньому на 1,5-2,0 см; у віці одного року московські діти на 2 см вищі, ніж їх однолітки 1930 року, і на 5 см вище однолітків 1901-1905 років. У трьохрічних хлопчиків це перебільшення (відносно дітей 1901-1905 років) досягає 15,5 см. У польських та німецьких трьохрічних дітей тільки за останні 30 років зріст збільшився на 4-5 см.

Довжина тіла семирічних хлопчиків Росії більше ніж у однолітків 1901-1905 років в середньому на 9 см, у 12-річних дітей це перебільшення становить 6-7 см. У 11-річних дітей Північної Ірландії за 15 останніх років довжина тіла зросла на 5 см; у хлопчиків та дівчаток Англії (у віці 8-12 років), за останні 40 років довжина тіла збільшилась на 7,5-13 см. Зріст 14-17 річних підлітків та юнаків Москви, Санкт-Петербургу та Києва (відносно 1925 року) збільшився на 10-13 см. Ці приклади можна продовжувати і всі вони яскраво свідчать про акселерацію росту: якщо у 1925 році юнаки східної Європи (Росія, Білорусь, Україна, Польща, Угорщина) мали в середньому зріст 167-172 см, то у 1980 році він становив 175-180 см. Таким чином спостерігається наближення середньої довжини тіла до верхнього рівня норми (180-182 см), яка склалась в віках для гармонічно розвинутих пропорцій тіла людини.

Має місце також акселерація строків росту довжини тіла людей: якщо у 1940 році зростання росту закінчувалось для дівчат у 20 років, а для юнаків—у 25, то тепер (2000 рік)—відповідно у 17 і 20 років. Серед сучасних дітей відмічається також прискорене дозрівання сили м'язів, більш раннє формування зорових, слухових, емоційних та мовних функцій. Так, наприклад, підлітки 2001-2005 років в середньому на 2—5% швидше бігають, вище і далі стрибають, мають більшу силу м'язів кісті, ніж їх однолітки 30-х років минулого століття.

Маса тіла сучасних дітей також наростає значно швидше, чим це може бути обумовлено збільшенням довжини тіла. Вважається, що це явище може бути пов'язане, перш за все, зі змінами якості їжі: вона стала більш калорійною і різноманітною як для вагітних жінок, так і для самих дітей. Маса тіла сучасних новонароджених, відносно однолітків 1940 року, збільшилась майже на 200 г, тоді як на 1 см приросту довжини тіла це збільшення повинно становити всього 6-7 г. Сучасні діти у віці 1 року на 1,5-2,0 кг важчі, ніж їх однолітки 50 років тому назад. За даними ряду міст Європи, за останні 90-100 років маса тіла 13-річних хлопців зросла на 12 кг, а дорослих людей — в середньому на 9 кг. Безумовно, що таке значне збільшення маси тіла людей може бути обумовлене не тільки акселерацією, а і збільшенням кількості їжі, що вживається. Результатом цього є поширення явищ ожиріння серед сучасних людей, що особливо несприятливо для дітей. Ожиріння сприяє формуванню значних змін обмінних процесів у клітинах, обумовлює виникнення багатьох, пов'язаних з цим, захворювань: цукрового діабету, атеросклерозу, гіпертонії, відхилень у роботі серця і т. д. Проблеми боротьби з ожирінням дітей дуже актуальні для багатьох держав світу: у Європі нараховується до 6 % дітей з ожирінням, у США — 10-40 %, в Україні — до 8 %.

Дуже важливе значення мають явища акселерації при розвитку та при дозріванні багатьох фізіологічних систем. Так, наприклад, окостеніння кісток у сучасних дітей завершується на 1-2 роки раніше, ніж у їх однолітків в 1940 році. На ці ж строки змістилась і зміна молочних зубів на постійні.

Статеве дозрівання у сучасних підлітків також завершується на 2-3 роки раніше, ніж на початку минулого століття. Наприклад, початок місячних у сучасних дівчат реєструється в 12,5-14 років, тоді як у 1940 р. це відбувалося у 16-17 років, до того ж у міських дівчат статеве дозрівання починається на 2-3 роки раніше, ніж у сільських.

У сучасних жінок також на 7-8 років збільшився дітородний період (Так, якщо у 1940 році він тривав до 43-44 років, то тепер — до 48-50 років).

Виділяється декілька гіпотез акселерації, серед яких можна назвати, як вказувалось вище: геліогенну гіпотезу (зростання інтенсивності сонячного випромінювання), гіпотезу гетерозії (розширення кордонів шлюбних стосунків, що змінило спадкоємність), гіпотезу урбанізації (перехід значної частини населення до проживання у великих містах), нутрівну гіпотезу (зміну складу їжі, її вітамінізацію) та ін.

Наявність акселерації треба враховувати при складанні та вдосконаленні навчальних програм освіти та фізичного виховання дітей різного віку.

Як свідчать М.М.Безруких із співавт. (2002); І.М.Маруненко із співавт. (2004) акселерація має тимчасовий характер і у філогенезі людства може змінюватись на протилежні процеси затримки розвитку, що має назву ретардація. Відомо, наприклад, що в стародавні та середні віки людство в основному мало невеликі розміри тіла. Приблизно у 1J-V1 ст. нашої ери фізичні розміри людей наближались до сучасних. З VIII до XVI ст. мала місце певна стабільність та ретардація параметрів розвитку, а з кінця XIX ст. знову почалася хвиля акселерації, підйом якої на сьогодні (2006 рік) практично припинився, про що свідчать антропометричні дослідження останніх 5-10 років в Росії, країнах Європи і Америки. Встановлено також певні територіальні та популяційні особливості процесів акселерації. Наприклад, у південних країнах (у Японії, Кореї, Китаї та інших) акселерація почалася значно пізніше, ніж на заході і зараз активно триває, а у деяких країнах Південної Америки проявів акселерації у ХІХ-ХХ ст. взагалі не спостерігалось.

Гетерохронность и гармоничность развития

Рост и развитие всех органов и физиологических систем организма детей и подростков происходит неодновременно и неравномерно, т. е. гетерохронно (от греч. гете-рос — другой, хронос — время).
Прежде всего развиваются и совершенствуются те органы, функционирование которых жизненно необходимо организму. Например, сердце функционирует уже на третьей неделе пренатального развития, а почки формируются значительно позднее и вступают в действие только у новорожденного ребенка.
Гетерохронность развития не отрицает его гармоничности, поскольку неодновременное созревание морфо-функциональных систем организма ребенка обеспечивает ему необходимую их подвижность, надежность функционирования целостного организма и оптимальное (гармоничное) взаимодействие с усложняющимися в процессе развития условиями внешней среды.

«Гетерохрония является специальной закономерностью, состоящей в неравномерном развертывании наследственной информации. Благодаря этой наследственно закрепленной особенности созревания обеспечивается основное требование выживания новорожденного, — писал П. К- Анохин, — гармоническое соотношение структуры и функции данного новорожденного организма с внезапно возникающим воздействием на него экологических факторов».
Таким образом, гармоничность развития характеризуется тем, что на каждом возрастном этапе онтогенеза функциональные возможности организма детей и подростков соответствуют требованиям, предъявляемым к ним со стороны окружающей среды. Наряду с гармоничностью развития существуют особые этапы наиболее резких скачкообразных анатомо-фи-зиологических преобразований. В постнатальном развитии выделяют три таких «критических периода», или «возрастных криза». Первый критический период наблюдается в возрасте от 2 до З лет, т. е. в период, когда ребенок начинает активно двигаться. При этом резко возрастает сфера его общения с внешним миром, происходит интенсивное формирование речи и сознания. Вместе с интенсивным физическим и психическим развитием ребенка растут и воспитательные требования, что в совокупности приводит к напряженной работе физиологических систем его организма, а в случае слишком высоких требований — к их «поломке». Особенно ранимой оказывается нервная система, ее перенапряжение приводит к нарушению психического развития и появлению различных психических заболеваний. По данным медицинской статистики, именно в этот период развития появляется большинство психических заболеваний, и тем, кто воспитывает малыша, никогда не следует об этом забывать. В этот период онтогенеза для родителей и воспитателей также важно принять все возможные меры по предупреждению детского травматизма, так как около 40 % смертных случаев при детских бытовых и транспортных травмах приходятся на первое четырехлетие ребенка.
Второй критический период совпадает с началом школьного обучения и приходится на возраст 6—8 лет. В эти годы в жизнь ребенка входят новые люди — школьные учителя и школьные друзья. Меняется образ всей его жизни, появляется ряд новых обязанностей, падает двигательная активность и т. д. Все эти факторы в совокупности приводят к напряженной деятельности физиологических систем организма, поэтому в этот период адаптации, или приспособления, к школьным условиям вновь необходимо особо бережное отношение к ребенку со стороны школы и родителей.
Учителям, воспитателям и родителям следует также учесть, что на второй критический период приходится наибольшее количество транспортных несчастных случаев, и разъяснение детям правил дорожного движения является важным фактором предупреждения транспортных трагедий.
Третий критический период (пубертатный) связан с изменением в организме гормонального баланса, с созреванием и перестройкой работы желез внутренней секреции. Обычно это происходит в 11 —15 лет, т. е. в подростковом возрасте, который также характеризуется повышенной ранимостью нервной системы и возникновением многих нервных расстройств и психических заболеваний.

Біологічний і паспортний вік

Старіння людини - закономірний біологічний процес, обумовлений його індивідуальної, генетично обумовленої програмою розвитку. Протягом всього існування людини відбувається старіння одних складових елементів його організму і виникнення нових. Загальний розвиток людини може бути розділене на два періоди - висхідного і низхідного розвитку. Перший з них закінчується з повною зрілістю організму, а другий починається вже в 30-35 років. З цього віку починається поступова зміна різних видів обміну, стану функціональних систем організму, неминуче веде до обмеження його пристосувальних можливостей, збільшення ймовірності розвитку патологічних процесів, гострих захворювань і смерті.

Фізіологічна старість характеризується збереженням розумового та фізичного здоров'я, визначеної працездатністю, контактністю, інтересом до сучасності. В організмі при цьому поступово і рівномірно розвиваються зміни у всіх фізіологічних системах з пристосуванням до його зменшеним можливостям. Фізіологічна старість не може розглядатися тільки як процес зворотного розвитку організму. Це і високий рівень пристосувальних механізмів, що обумовлюють появу нових компенсаторних факторів, що підтримують життєдіяльність різних систем і органів. Від ступеня розвитку і вдосконалення цих компенсаторних пристосувальних механізмів залежать характер і темп старіння людини.

Передчасне старіння спостерігається у більшості людей, характеризується більш раннім розвитком вікових змін, ніж у фізіологічно старіючих людей, наявністю вираженої неоднорідності гетерохтонності в старінні різних систем і органів. Передчасне старіння в значній мірі обумовлено перенесеними захворюваннями, впливом деяких негативних чинників зовнішнього середовища. Різкі навантаження на регуляторні системи організму, пов'язані зі стресовими ситуаціями, змінюють перебіг процесів старіння, знижують або перекручують пристосувальні можливості організму і сприяють розвитку передчасного старіння, патологічних процесів і хвороб, що супроводжують його.

У зв'язку з тим що процес старіння в людей відбувається вельми індивідуально і часто стан організму старіючого людини не відповідає віковим нормам, слід розмежовувати поняття календарного (Хронологічного) та БІОЛОГІЧНОГО віку. Біологічний може передувати календарному, що свідчить про раннє, передчасному старінні. Ступінь розбіжності між календарним і біологічним віком характеризує вираженість передчасного старіння, прискорений темп розвитку процесу старіння. Біологічний вік визначається комплексної характеристикою функціонального стану різних систем. Визначення біологічного віку людини і його відповідності календарному вельми важливо для правильної діагностики та терапії, так як дозволяє з'ясувати, які зміни самопочуття, який ступінь змін органів і систем, обмеження їх функцій - прояв вікових зрушень і що обумовлено хворобою, патологічним процесом і підлягає лікуванню.

Старість як певний етап існування і старіння як динамічний процес, що супроводжує спадну стадію розвитку людини, - різні поняття. Для того щоб вважати фізіологічним певний етап старіння людини і зміни його організму чисто віковими, необхідно переконатися в тому, що обстежуваний фізіологічні пройшов весь шлях низхідного розвитку, досяг фізіологічної старості, активного довголіття.

Біологічний вік

Біологічний вік, або Вік розвитку - поняття, що відображає ступінь морфологічного і фізіологічного розвитку організму. Введення поняття "біологічний вік" пояснюється тим, що календарний (паспортний, хронологічний) вік не є достатнім критерієм стану здоров'я і працездатності старіючого людини.

Серед однолітків за хронологічним віком звичайно існують значні відмінності за темпами вікових змін. Розбіжності між хронологічним і біологічним віком, що дозволяють оцінити інтенсивність старіння і функціональні можливості індивіда, неоднозначні в різні фази процесу старіння. Найвищі швидкості вікових зрушень відзначаються у довгожителів, у більш молодих групах вони незначні.

Біологічний вік визначається сукупністю обмінних, структурних, функціональних, регуляторних особливостей і пристосувальних можливостей організму. Оцінка стану здоров'я методом визначення біологічного віку відображає вплив на організм зовнішніх умов та наявність (відсутність) патологічних змін.

Біологічний вік, крім спадковості, у великій мірі залежить від умов середовища і способу життя. Тому в другій половині життя люди одного хронологічного віку можуть особливо сильно відрізнятися за морфо-функціональним статусом, тобто біологічному віку. Молодше свого віку зазвичай виявляються ті з них, у яких сприятливий повсякденний спосіб життя поєднується з позитивною спадковістю.

Основні прояви біологічного віку при старінні - порушення найважливіших життєвих функцій і звуження діапазону адаптації, виникнення хвороб і збільшення ймовірності смерті або зниження тривалості майбутнього життя. Кожне з них відображає протягом біологічного часу і пов'язане з ним збільшення біологічного віку.

Дата добавления: 2017-02-01