Психологічна характеристика студенства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості 9 страница

Филиппов A.B. Вопросы психологии управления // Психологический журнал. - 1980. - №2. - С. 19-28.

Чобітько М.Г. Індивідуальність студента в особистісно-орієнтова-ному професійному навчанні // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2005. - № 2. - С. 34-42.

ТЕМА № 1.2:

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УЧІННЯ СТУДЕНТІВ

Навчальний процес у вищому навчальному закладі передбачає органі­зацію та управління навчально-професійною діяльністю студентів, ефек­тивність якої визначається рівнем навчального співробітництва виклада­ча і студентів, що спрямоване на оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками, становлення особистості майбутнього фахівця. Викладачеві важливо розуміти закономірності учіння студента, форму­вати настанову щодо нього як суб'єкта власної пізнавальної діяльності, пізнавальної активності.

6.1. Навчальний процес у ВНЗ як спосіб реалізації завдань професійної підготовки студентів

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. Тарас Шевченко

Чого навчився, того за плечима не носить.

Українське прислів'я

Провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців відіграє навчальний процес у вищій школі. Навчальний процес - це спеціальна форма передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, яка становить складну єдність діяльностей ученого-викладача і студента, спрямованих на досягнення загальної мети - опанування студентами науковими знаннями, уміннями і навичками та різнобічним розвитком майбутніх фахівців як особистос­тей. Навчальна діяльність викладача зазвичай називають викладанням, а навчальну діяльність студента - учінням (вишколом, навчанням).

Навчання студента ми будемо розглядати як складний процес навчаль­но-професійної діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду (насамперед у вигляді ін­телектуальних операцій і теоретичних понять), необхідних способів дій, які реалізуються через уміння. Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн роз­глядали учіння як процес засвоєння знань, умінь і навичок, тоді як роз­виток - це набуття здібностей, нових якостей. Учіння - це система піз­навальних дій, спрямованих на досягнення мети навчання, на вирішення конкретних навчальних завдань. Учіння (научіння) - процес набуття і за­кріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички).

Учитися - це значить діяти різними способами для оволодіння зна­ннями, вироблення вмінь і навичок оперувати ними при розв'язанні піз­навальних і практичних завдань. Нібито дивно, що частина студентів-першокурсників не вміє вчитися, хоча протягом одинадцяти попередніх років свого шкільного життя саме цим і займалася. Проте навчально-про­фесійна діяльність студента має суттєві відмінності від учіння школяра.

Особливості навчально-професійної діяльності студента:

Навчання у вищій школі має більшу прагматичну спрямованість, бо кожен навчальний предмет орієнтує студента на майбутню професій­ну діяльність, готує його до виконання професійних функцій, оволодін­ня необхідними для цього знаннями, уміннями та навичками. Що більш спрямована і визначена професійна перспектива, то краще студент ро­зуміє навіщо? і як? будуть йому необхідні знання предмета і тим краще він навчається. Отже, ставлення студента до навчання залежить від чіткої його професійної спрямованості.

Предметом діяльності студента є вивчення науки в її розвитку, ово­лодіння процесом формування наукових знань і методами самої науки, ознайомлення з її проблемами, завданнями і підходами до їхнього розв'я­зання, а також засвоєння способів професійної діяльності і змісту соці­альних ролей дорослої людини, яка працює.

Навчання у вищій школі вимагає від студента переконструювання всієї мислительної діяльності. За Б.Г. Ананьєвим, студентський вік - це вік складного конструювання мислительних процесів.

Особливі засоби діяльності (наукова література, підручники і ме­тодичні посібники, Інтернет і мультимедійні засоби, лабораторне облад­нання і технічні засоби навчання, реальні й теоретичні моделі майбут­ньої професійної діяльності, спілкування з ровесниками, викладачами та представниками професії).

Діяльність студента відбувається в заздалегідь запланованих умо­вах (обмежений термін навчання і чіткий графік навчального процесу, зміст навчально-професійної діяльності визначається програмою профе­сійної підготовки і своєрідністю режиму роботи ВНЗ).

Важливою характерною особливістю навчання у вищій школі є менш суворий (порівняно зі школою) зовнішній контроль із боку викла­дачів і батьків за поведінкою і діяльністю студентів, за бюджетом їхнього часу. Часто свій робочий час студент використовує не з навчальною ме­тою і навіть не задля особистісного розвитку. Деякі студенти в умовах «ринкового життя» ще працюють, витрачаючи на це багато часу й психіч­ної енергії, тому їм дуже важливо навчитися планувати своє життя.

З'являються нові організаційні форми навчання (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття), суттєво збільшується частка самостійної навчальної роботи студента (самостійний пошук навчальної інформації, анотація і конспектування наукової літератури, виконання практичних за­вдань, здійснення професійних функцій під час проходження практики, проведення наукових досліджень тощо). Якщо є можливість самостійно обирати спецкурси для вивчення, студентові буває нелегко зорієнтуватися, які навчальні предмети є найважливіші для професійного майбутнього.

Поєднання навчального і наукового процесів, самостійна навчаль­но-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із їхньою дослідниць­кою роботою під керівництвом викладачів (написання курсової і диплом­ної роботи, участь у наукових семінарах і студентських наукових конфе­ренціях та ін.).

Навчання у вищій школі - процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності, надзвичайно великого ін­телектуального напруження, зосередженості уваги, мобілізації вольових зусиль і підвищеної працездатності, самоорганізації, раціонального роз­поділу часу на роботу і відпочинок.

10) Строкатість і різноплановість усього студентського життя (ауди-
торні заняття, самостійна робота з джерелами інформації, участь у гро-
мадському і культурному житті, всілякі зустрічі тощо) потребують наяв-
ності у студента провідної ідеї, особистісного життєвого смислу, інакше
виникатимуть кризи та розчарування.

Складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може спричиняти психічне перенавантаження, психофізіологічне напруження, стресові ситуації (особливо під час екзаменаційної сесії). Дослідження по­казали, що найбільші труднощі в навчанні студентів викликає невміння ра­ціонально розподіляти свій час (65,8% опитаних, серед яких 73,9% - дівча­та); відсутність або недостатність навичок самоосвіти; невміння самостійно працювати з науковою літературою (у 24,8% - повільний темп сприйняття інформації; у 19,8% - утруднення при орієнтуванні у друкованому матеріа­лі), нездатність управляти своєю навчально-пізнавальною діяльністю.

6.2. Студент як суб'єкт навчально-професійної

діяльності

Початок премудрості

є щире бажання навчатися.

Старий Заповіт, Соломон

Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успі­хи залежать від активності того, хто вчиться. Студент - суб 'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати і здійс­нювати пізнавальну діяльність та брати на себе відповідальність за свої дії.

Студенти найбільш активно використовують досягнення культури і характеризуються високим рівнем пізнавальної мотивації. Через це сту­дентство - найважливіший інтелектуальний потенціал нашого суспіль­ства. Проте низка негативних чинників може обмежувати інтелектуаль­но-пізнавальні і соціальні функції студентів:

надмірна інтенсифікація навчальної праці;

завищення обсягів навчального навантаження;

невідповідність навчальних програм і технології навчання віковим і типологічним особливостям студентів;

авторитарний стиль педагогічного спілкування викладачів зі студен­тами.

На заваді стоїть також ще недосконала організація навчального про­цесу. По-перше, вища школа традиційно орієнтує студентів не на само­стійне здобуття знань, а на сприймання інформації через викладача, що й зумовлює переважно безініціативний, пасивний стан їхньої особистості. По-друге, потрібно створювати майбутнім фахівцям кращі умови для са­мостійного пошуку знань і набування соціального досвіду (комп'ютерне оснащення, забезпечення новою літературою, консультації викладачів щодо прийомів її опрацювання тощо).

Що вимагає професія від сучасного фахівця з вищою освітою?

Фахівець повинен знати загальну теорію науки, володіти наукови­ми знаннями. Наукові знання відрізняються від життєвих знань тим, що вони є результатом узагальнення, з'ясування суттєвого, виявлення зако­номірностей тих чи інших явищ. Якщо життєві знання мають інтуїтив­ний характер, то наукові знання одержують унаслідок раціонального пояснення явищ, їхнього розуміння і навіть прогнозування. Наукові знання передаються через систему зафіксованого узагальненого досвіду (теорії, принципи, положення).

Наука має також численний різноманітний і унікальний фактичний матеріал, але він систематизований, упорядкований і тому дає змогу кож­ному професіоналові орієнтуватися в розмаїтті знань при аналізі й вирі­шенні конкретних практичних проблем.

Фахівець повинен володіти понятійним апаратом науки, з якої готується стати професіоналом, оперувати цими поняттями, знати мову символіки, умовних позначень тощо.

Лише за цих умов фахівець може бачити факти з професійної ді­яльності, класифікувати їх, пояснювати з точки зору законів науки і ви­рішувати нові практичні проблеми, що виникають під час праці (інакше виникає «вторинна неграмотність», коли фахівець не лише не може само­стійно вирішити виробничу проблему, а й не бачить її).

Щоб відповідати цим професійним вимогам, студентові треба сві­домо, цілеспрямовано навчатися у ВНЗ, а також мати потребу і вміння вчитися, і надалі самостійно поповнювати професійні знання і вміння. Освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобува­ти знання протягом усього професійного життя.

6.3. Роль мотивації в навчально-професійній діяльності студента

Освіта - річ пречудова, але добре було б інколи пам 'ятати: нічому з того, що потрібно було б знати, примусом навчити не можна. Оскар Уайльд, англійський письменник

Навчання для студентів має набути особистісного життєвого сенсу, який поєднує розум, почуття і волю та виявляється у спрямуванні твор­чої пізнавальної активності на життєве самовизначення і професійне са­моствердження, на оволодіння професією і розвиток своїх потенційних можливостей. Неупереджене, пристрасне ставлення до мети, завдань і процесу навчання загалом визначає успіхи студента в навчально-профе­сійній діяльності.

Ставлення студента до свого навчання у ВНЗ залежить насамперед від чинників вибору професії (спеціальності) і ставлення до самого про­цесу учіння. Позитивною мотивацією професійного вибору студента є такі його прояви:

яскраво виражений інтерес до професії;

бажання в майбутньому займатися саме цією професійною діяльністю;

прагнення бути корисним людям, суспільству, результатами своєї про­фесійної діяльності служити Україні та ін.

У реальному житті трапляються дещо інші мотиви вибору ВНЗ (со­ціальний престиж професії, вплив або вказівки рідних, випадковий збіг обставин тощо).

Мотиви вибору професії значною мірою визначають мотиви учіння студента. Вони зумовлюють ставлення студента до навчання і його ре­зультати, впливають на організацію самостійної навчальної роботи, а то­му й на оволодіння навичками самоосвіти.

Мотиви учіння - це причини, що спонукають студента до навчання, його настанови (психологічне налаштування, готовність до пізнавальної діяльності та ін.), пізнавальні потреби й інтереси, які визначають цілеспря­мованість, наполегливість та інші вольові якості особистості студента.

Реальна діяльність завжди полімотивована, а тому і в учінні студента потрібно розуміти ієрархію мотивів, їхню підпорядкованість, помічати го­ловні мотиви. У мотивації, звичайно, можливі зміни, а тому важливо вра­ховувати, які мотиви учіння студентів є провідними на кожному курсі.

Мотиви навчання є не тільки передумовою успішного професійного навчання студента, вони є також його наслідком. Мотиви формуються в діяльності, а організовує цю діяльність викладач, ставлення ж студентів до цієї діяльності формуються в ній самій. До навчального матеріалу має бути позитивне ставлення, тобто предмет засвоєння повинен бути ціка­вим у своєму власному русі, пізнавальна активність спрямована на пере­борення шаблону у своїй діяльності. На жаль, у багатьох студентів вимо­ги до своєї навчально-професійної діяльності занижені (запам'ятав - від­творив - забув).

На успішність студента впливає також і рівень його інтелектуального розвитку, ерудиція і вміння, з якими він приходить зі школи. Проте в до­слідженні А.О. Реана був виявлений цікавий факт: результати тестування студентів-майбутніх педагогів за шкалою їхнього загального інтелекту були зіставленні з рівнем успішності. Виявилось, що відсутній значущий зв'язок рівня інтелекту студентів із показниками успішності як із фахо­вих предметів, так і з дисциплін загальногуманітарного циклу. Цей ніби­то дивний факт отримав подальше висвітлення в дослідженні В.О. Яку-ніна та М.І. Мєшкова, які встановили ще одну суттєву закономірність. Виявилось, що «сильні» і «слабкі» студенти все ж таки відрізняються один від одного, однак не за рівнем інтелекту, а за мотивацією навчальної діяльності. Для «сильних» студентів характерною є внутрішня мотива­ція: вони мають потребу в опануванні професією на високому рівні, зо­рієнтовані на отримання міцних професійних знань і практичних умінь. Щодо «слабких» студентів, то їхні мотиви загалом зовнішні, ситуатив­ні: уникнути осуду і покарання за низьку успішність, не залишитися без стипендії тощо.

При зовнішній мотивації у студентів виявляється споживацьке став­лення до учіння, навчальний матеріал засвоюється (запам'ятовується) для близької цілі (відповісти на семінарі, скласти залік) і після відтво­рення швидко забувається. При внутрішній мотивації навчально-профе­сійної діяльності у студента на першому місці - професійні та пізнаваль­ні інтереси.

За результатами дослідження А.Г. Бугріменка, навчальна діяльність внутрішньо- і зовнішньомотивованих студентів відрізняється. Переваж­но внутрішньомотивовані студенти більше «занурені», залучені до на­вчального процесу. Вони характеризуються мотивацією самовизначеної навчальної діяльності: більш активні, свідомі, довільні в плануванні сво­го учіння. Такі студенти приділяють однакову увагу як загальноосвітнім, так і вузькопрофесійним предметам. Вони більше орієнтовані на процес і результат навчально-професійної діяльності, ніж на зовнішні чинники (наприклад, педагогічне оцінювання).

Зовнішньомотивовані студенти не такі самостійні й довільні в органі­зації процесу навчання, менше «занурені» в навчальну діяльність. їхню активність спричиняють не стільки пізнавальні або професійні мотиви, скільки зовнішні щодо процесу і результату навчальної діяльності чин­ники (наприклад, одержати стипендію). Зовнішніми щодо навчальної ді­яльності студента є численні прагматичні мотиви (відтермінування від армії, майбутнє працевлаштування тощо).

У дослідженнях зарубіжних психологів виявлено, що зовнішня моти­вація у студентів щезає зі зникненням зовнішнього підкріплення. Вона знижує креативність, спонтанність, пов'язана з негативними емоціями, покращує виконання діяльності за певним алгоритмом її реалізації, проте знижує якість і обсяг розв'язання евристичних задач. До того ж студенти віддають перевагу вибору простих завдань або лише тих, за які можуть отримати винагороду.

Внутрішня мотивація пов'язана з більш високим рівнем когнітивної гнучкості, креативності, зростанням самоповаги, переважанням позитив­них емоцій, інтересу, задоволення від роботи. У навчальній діяльності внутрішня мотивація корелює з кращим запам'ятовуванням матеріалу, високим рівнем засвоєння, наданням переваги розв'язанню оптимально важких завдань.

Результати дослідження (А.О. Реан та ін.) засвідчують, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного чинника за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей або прогалин у необхідних знаннях, уміннях і навичках студента. Про­те ніякий високий рівень інтелектуальних здібностей студента не може компенсувати низьку його мотивацію учіння і сам по собі не забезпечує успіху в навчально-професійній діяльності.

Не можна применшувати і ролі деяких «зовнішніх» мотивів учіння сту­дентів, штучно протиставляти пізнавальну та соціальну мотивацію, адже це дуже збіднює реальне мотиваційно-смислове забарвлення навчально-професійної діяльності. Соціальні мотиви - генетично первинні і вико­нують смислоутворювальну функцію в навчальній діяльності, тому їхній розвиток є важливою умовою успішності студента. Серед соціогенних по­треб найсильніше впливає на ефективність навчальної діяльності потреба в досягненні (Г. Мюррей, К. Халл). У психологічній літературі мотивація досягнення здебільшого визначається як прагнення до змагання з самим собою у домаганні вищих результатів, як загальне прагнення до покращен­ня будь-якої діяльності, як переживання успіху в усякій значущій для лю­дини справі та уникнення невдачі (М. Маєр, Д. Маклеланд, Ю.М. Орлов).

Студент із вираженою мотивацією досягнення ставить перед собою відда­лені цілі, надає перевагу участі в довготривалій діяльності, а також прагне досягти унікальних результатів оригінальними засобами. Потреба в до­сягненні в своїй структурі має два головні компоненти - прагнення успіху і уникнення невдачі (Дж. Аткінсон). Загальна значущість цієї потреби є здобутком суб'єктивної оцінки можливості успіху-неуспіху (суб'єктивна ймовірність), енергії стимулу і сили мотиву досягнення.

Складна проблема і важливе завдання вищої школи - формування професійних мотивів навчання студентів, вироблення в них потреби в опануванні професійних знань, умінь і навичок. При наявності професійної мотивації пізнавальна діяльність студента має розгорнутий, пристрас­ний, наполегливий характер. Тоді він отримує насолоду від навчання, яке викликає в нього позитивні емоції, бажання працювати. Мотивація до­сягнення успіху визначає любов і захоплення своєю роботою, процесом навчання. Студенти виявляють ініціативу, створюють навколо себе твор­чу пізнавальну атмосферу. Вони демонструють готовність до успішної, результативної навчально-професійної діяльності. Навіть коли невдача -студенти виявляють оптимізм, не впадають у відчай, а приймають виклик і відкривають у собі нові творчі можливості для переборення труднощів.

Так, наприклад, у дослідженні мотивації досягнення майбутніх учите­лів (В.М. Тимошенко) виявлено, що високий рівень мотивації досягнен­ня тісно корелює з високим та адекватним рівнем домагань, адекватною високою самооцінкою. Особистісна тривожність здійснює гальмівний вплив на актуалізацію мотиву прагнення успіху в ситуації досягнення. Виявлено, зокрема, значущу кореляцію між рівнем мотивації досягнення та активністю студентів з іноземної мови, а також ефект Б.В. Зейгарник (що вища мотивація досягнення, то частіше у разі неочікуваної перерви в навчанні студенти відчувають незадоволення і швидше повертаються до роботи над вивченням мови). Найтісніша кореляція спостерігається між рівнем мотивації досягнення й академічною успішністю (що вищий рівень мотивації, то краща академічна успішність студентів).

Проте в цьому дослідженні також встановлено, що у структурі мо­тивації майбутніх учителів мотив уникнення невдачі переважає над мо­тивом досягнення. Мотив уникнення невдач поєднується, як правило, зі заниженим і нереалістичним рівнем домагань, неадекватною самооцін­кою й високою особистісною тривожністю, що свідчить про загальний низький рівень мотивації досягнення. Мотив досягнення, який усвідом­люється багатьма студентами, має переважно декларативний характер і низький рівень розвитку діяльнісного компонента. Цьому зростанню перешкоджає, зокрема, неузгодженість між метою і мотивом навчально-професійної діяльності студента, високий рівень його особистішої три­вожності.

Допомагає успішному учінню студентів мотивація самостверджен­ня, бажання продемонструвати свої реальні й можливі досягнення. Вони виявляють наполегливість, високу емоційність у ставленні до своїх ре­зультатів. Хоча при невдачах може бути навіть стресовий стан, але сту­дент швидко знаходить вихід із нього.

При наявності інших мотивів результати учіння студентів нижчі. На­приклад, мотивація уникнення невдач виявляється в експерименті на ви­бір завдання різної складності. Якщо студент гіпертрофовано залежить від успіху, він обирає стратегію обережності, при невдачах його діяль­ність дезорганізується. Студент уникає труднощів, відмовляється від по­дальшої роботи або надає перевагу найпростішим навчальним завдан­ням.

В окремих студентів мотивом вибору професії часто є її соціальна престижність, вплив знайомих і рідних або високий рейтинг вищого на­вчального закладу тощо. Як наслідок, у цих студентів образ майбутньої професії розмитий; несформовані плани майбутнього життєвого шля­ху; навчально-професійна діяльність мотивується бажанням уникнути невдач, а не мотивами успіхів. Показовим щодо цього є експеримент з екзаменом-«автоматом». Студентам однієї групи було запропоновано не складати екзамен, а одержати «автоматом» оцінки, але замість «відмін­но» отримати оцінку «добре», замість «добре» - «задовільно», якщо «за­довільно», то така оцінка залишається. Як результат, 77% респондентів погодилися на такі умови, тобто мотивували своє бажання одержати «ав­томат» захисними механізмами. Екзамен для них на таких умовах - засіб позбавитися неприємності. При цьому важко очікувати на творчий підхід і насолоду успіхом від навчання. У зв'язку з цим потрібно пам'ятати, що сучасна людина навчається в різних закладах освіти протягом майже 20 років. Якщо не любити цю працю, виконувати її без інтересу, сприймати її як повинність, то третина життя втрачає свій сенс.

Майбутня професійна діяльність має набути для студента життєво­го сенсу. Це відбувається за умови, коли він відображає, втілює в собі цінності професійної діяльності. Тоді між студентом та його навчально-професійною діяльністю немає протиріччя, і ця праця цілком поглинає його, він одержує задоволення від самої діяльності. Тому й важливо, щоб студенти усвідомлювали свій ціннісний життєвий простір і побачили йо­го зв'язок з обраною професією.

Щоб навчально-професійна діяльність студента стала чинником його розвитку і саморозвитку, важливо не лише глибоко розуміти характер її змісту, але й постійно вдосконалювати потребнісно-мотиваційну сферу особистості майбутнього фахівця. Глибоке пізнання мотивів навчально-професійної діяльності студентів може забезпечити успіх, спрямувати їх­ню активність у русло професійного розвитку. Розуміння важливої ролімотивації навчальної діяльності відтворено у принципі мотиваційного забезпечення навчального процесу (О.С. Гребенюк, А.К. Маркова). Пси­хологи висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого форму­вання у студентів позитивної мотивації навчально-професійної діяльнос­ті, водночас вони підкреслюють складність управління цим процесом.

Рівень розвитку мотиваційної сфери майбутніх фахівців залежить від організації навчального процесу у ВНЗ (створення оптимальних психо-лого-педагогічних умов для саморозвитку і самоактуалізації студентів, поєднання групових та індивідуальних форм навчальної діяльності, спів­віднесення навчального матеріалу з майбутньою професійною діяльніс­тю, моделювання ситуацій, які вимагають підтримки або спонукання до діяльності та ін.), а також усвідомлення студентами власного смислу учіння, предметно-рефлексивного ставлення до професійного навчання, суб'єктної активності і суб'єктного ставлення.

Проведені експериментальні дослідження дали змогу визначити прин­ципи і психолого-педагогічні умови забезпечення професійної мотива­ції навчання студентів:

1) Формувати (і підтримувати) прагнення студентів виявити і ствердити себе через навчально-професійну діяльність. Із цією метою застосовують:

ознайомлення з майбутньою професійною діяльністю та її суспіль­ною значущістю, з вимогами, які вона висуває до знань, умінь і якос­тей особистості фахівця;

створення уявлень про професіонала з обраної спеціальності, усві­домлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;

складання позитивного «Образу-Я», адекватної професійної само­оцінки студента;

формування ціннісних орієнтацій, що пов'язані з професійною діяль­ністю;

вироблення у студентів потреби і вміння самостійно працювати з літе­ратурою, навчатися самостійно;

забезпечення умов для самопізнання, самовиховання, стимулювання прагнення до самовдосконалення;

підтримання допитливості й «пізнавального» психологічного клімату в студентській академічній групі.

Як наслідок, формується часова перспектива, ідентифікація з про­фесійною моделлю, уявлення про себе в майбутньому в ролі виконавця професійної діяльності.

2) Допомагати (навчати) мінімізувати високу особистісну і ситуативну тривожність окремих студентів, невпевненість щодо майбутньої професійної діяльності, приділяти увагу розвиткові професійних якостей,
здібностей до саморегуляції. Ось чому робота університетської психоло­гічної служби надзвичайно важлива для студентів.

3) Навчання набуває для студента життєвого сенсу, якщо приносить задоволення, переживання успіху, усвідомлення свого особистісного зростання. Тому самооцінку студента треба підвищувати завдяки успіху, а не зниженням рівня домагань.

САМООЦІНКА=УСПІХ/РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ

4) Ефективність формування у студентів високого рівня мотиваціїдосягнення, за даними дослідження В.М. Тимошенко, визначається та-кими умовами: навчання на оптимальному рівні складності, який визна-чається вимогами навчального курсу і властивостями зони актуального
й найближчого розвитку кожного студента; індивідуалізація процесу на-вчання, щоб надати можливість кожному студентові пережити й відчутивласний успіх у процесі вивчення навчальної дисципліни; використанняу навчальному процесі й позааудиторній роботі навчальних завдань, якіспрямовані на формування реалістичного рівня домагань, адекватної са-мооцінки і зниження особистісної тривожності; використання педагогіч-ної оцінки як об'єктивного показника індивідуальних досягнень студен-
та, а не засобу його заохочення або покарання.

У триєдиному завданні - навчання, розумовий розвиток і виховання -зв'язною ланкою є інтерес суб'єкта учіння. Завдяки пізнавальному інтер­есу як знання, так і процес опанування ними можуть стати рушійною силою розвитку інтелекту і важливим чинником виховання різнобічно розвинутої особистості студента. «Те, до чого щире серце, не може бути таємницею і для розуму» (Л. Фейєрбах).

Через пізнавальний інтерес засвоювані знання стають глибоко осо-бистісним духовним багажем (а не лише інформацією). Пізнавальний ін­терес характеризується складним переплетенням інтелекту, емоційних і вольових процесів, їхнім взаємопроникненням і взаємовпливом. Увага, пов'язана з інтересом, буває тривалою і глибокою. Знання, отримані без інтересу, - формальні. «Учіння, взяте силою волі, навряд чи сприятиме створенню розвивальних умов» (К.Д. Ушинський).

При наявності інтересу захопливим стає сам процес пошуку інформа­ції. Умови розвитку пізнавального інтересу (за B.C. Ротенбергом,):

Студент залучається у процес самостійного пошуку і відкриттів нових знань, розв'язує завдання проблемного характеру.

Навчальна праця повинна бути різноманітною. Нецікава інформа­ція, одноманітні способи дій швидко викликають нудьгу. Різноманітні типи запитань стимулюють активну розумову діяльність і підвищують інтерес до матеріалу, що вивчається.

3) Необхідне розуміння корисності, потрібності, важливості отримуваних знань.

4) Навчання для студента повинно бути важким, але посильним.

Що частіше перевіряється і оцінюється навчальна робота, то ціка­віше працювати і навчатися.

Яскравість, емоційна схвильованість викладання з величезною си­лою впливає на студента, формує його позитивне ставлення до предмета.

Емоційний вплив - один із найсильніших і правильних шляхів збуд­ження інтересу. Образність, емоційна насиченість змісту навчального матеріалу в умілій розповіді викладача передається студентам. Щира за­хопленість педагога своїм предметом бездоганно діє на аудиторію. Зви­чайно, потрібно шукати ефективні шляхи комунікації зі студентами і під час читання лекції, і при проведенні семінарського заняття. Зрозуміло, що не кожен навчальний предмет містить таку яскраву емоційність як, наприклад, художня література, і викладач повинен добирати для цього особливі засоби і прийоми педагогічної взаємодії.

Над психологією мотивації зводиться психологія свободи учіння, ба­жання навчатися, потреби в набутті знань. К. Роджерс писав: «Під на­вчанням я розумію ненаситну допитливість, що рухає розумом людини, яка прагне опанувати все, що може почути, побачити або прочитати з теми, яка має для неї особистісний смисл».

Дата добавления: 2014-01-04