Психологічна характеристика студенства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості 10 страница

Залежно від мотивації навчання і характеру навчально-професійної діяльності можна виділити такі типи студентів:

1-ий тип - орієнтація на різнобічну професійну підготовку, пізнаваль­на діяльність розвивається в ширину.

2-ий тип - орієнтація на вузьку спеціалізацію, пізнавальна діяльність розвивається в глибину.

3-ій тип - відсутність внутрішньої мотивації, пізнавальна активність мінімальна.

Отже, щоб навчально-професійна діяльність була повноцінною, сту­дентові потрібно самому відмовитися від очікування лише винагороди за неї у вигляді позитивних оцінок. Треба отримувати насолоду від самого процесу навчання. Важливим до того ж є зв'язок розуму й почуттів. В.І. Вернадський говорив: «Навчання я розглядаю як клубок: одна нитка -розум, друга нитка — почуття, і вони завжди переплітаються».

Якщо навчання не має для людини особистішого сенсу, то це схоже на механічне заучування безглуздих слів, які не мають ніякого смислу і зміс­ту. Вони не викликають ніяких позитивних почуттів (хіба що негативні) і не є значущими для людини. Якщо навчання перетворюється у творчість, то це надзвичайно сприятливо впливає на емоційну сферу студента, за­гострює його пам'ять і увагу, викликає почуття радості й задоволення, сприяє підвищенню інтересу до пізнавальної діяльності.

Отже, необхідно особистісне залучення студента у процес навчання. Лише за такої умови професійне навчання змінює і настанови, і поведінку студента, і його особистість загалом. Навчання повинно поєднувати ло­гічне та інтуїтивно-творче, інтелект і почуття, ідею і смисл. Самостійно організована і здійснювана пізнавальна діяльність студента дає найбільш вагомі позитивні результати та забезпечує опанування системи фахових знань, умінь і навичок, а також професійне зростання особистості. Таким чином, знання стають «живими» тоді, коли є потреба в них, а також до­кладання зусиль розуму для їхнього опанування та емоційне задоволення від процесу і результатів учіння.

Для формування позитивної мотивації навчально-професійної діяль­ності студент повинен стати її суб'єктом:

1) Виявляти вільну пізнавальну активність, інтелектуальну ініціативуі самостійність у прийнятті рішень щодо вибору шляхів і змісту само-освіти.

2) Збагачувати свій внутрішній світ, бути відкритим новому досвіду.

3) У діях сьогодення орієнтуватися на своє майбутнє, будувати особистісну перспективу. Мотивація учіння посилюється, якщо студент ба-чить зв'язок між засвоєнням знань і збагаченням власного досвіду та вимогами й функціями майбутньої професійної діяльності.

4) Розвивати рефлексивні процеси: самооцінку, самокритичність.

5) Виховувати в собі потребу втілювати в життя власні плани, реалізовувати потенційні можливості. Лише за наявності у студента потреби в самореалізації розвиваються його загальні й професійні здібності, успіш-
но здійснюється теоретична і методична професійна підготовка, формується духовна і моральна вихованість. Учіння для нього набуває життєвого смислу, і він працює на вищому рівні активності. Смисл - цінність,
ставлення, що виявляється у хвилюваннях, у почуттях (не бути байдужим до свого майбутнього!). І.П. Павлов говорив: «Будьте пристраснів пошуках істини», а видатний педагог Г.Г. Нейгауз повторював своїм
учням: «Талант є пристрасть, плюс інтелект».

Розв'язання проблеми забезпечення професійної мотивації учіння студентів залежить також і від викладачів:

насичення змісту процесу навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналіза­ція знань із будь-якого навчального предмета);

нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;

надання студентам необхідної свободи (умов) для виявлення своїх творчих можливостей;

творче ставлення викладачів до викладання свого навчального предмета, інтерес до науки, їхня компетентність і авторитет як осо­бистості;

• визначення, через які мотиви студент прийшов навчатися саме до цього ВНЗ (можливо, через рекламу? - «Якщо Ви не знаєте, що Вам по­трібно, заходьте до нас. У нас це є!»);

• систематична діагностика реальних мотивів навчання студентів;

• стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов'язане з їхньою майбутньою професійною ді­яльністю.

6.4. Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів

Нікого нічого не можна навчити — можна лише навчитися. Платон

Одним із найважливіших завдань реформування вищої освіти в Україні є посилення ролі самостійної навчальної роботи студентів. Це пов'язано як із вимогами до сучасного фахівця з вищою освітою, необ­хідністю займатися самоосвітою впродовж усього професійного жит­тя, так і шаленим зростанням обсягу інформації, яку треба засвоювати. Останнім часом поширеними є такі поняття, як «інформаційний вибух», «інформаційний потік», «інформаційна криза» тощо, тому дедалі важли­вішою проблемою вищої освіти є формування у студентів уміння само­стійно орієнтуватися в бурхливому потоці наукової інформації, уміння самостійно поповнювати та оновлювати свої знання. Тут доречно згадати мудрий вислів Плутарха про те, що голова студента не посудина, яку по­трібно наповнювати, а смолоскип, який треба запалити. Навчання може стати цікавим, захопливим, якщо воно яскраво опромінюється активною думкою, глибокими почуттями, прагненням до творчості.

Завдання навчання у вищій школі - розвивати професійні здібності, які задаються професійним навчанням. Вища освіта повинна бути на ви­щому рівні культури, починаючи з операціонального компонента і закін­чуючи особистісним. Формування професійної свідомості майбутнього фахівця відбувається через навчально-професійну діяльність і забезпе­чення відповідних психолого-педагогічних умов успішного її здійснення. Цілі і мотиви того, хто вчиться бути фахівцем, повинні відповідати цілям і завданням навчального процесу у вищій школі.

Оволодіння студентом майбутньою професійною діяльністю є форму­вання в нього психолого-педагогічних механізмів її регуляції та характе­ризується певними параметрами. На жаль, деякі студенти часто оволо­дівають текстами, а не діяльністю. Засвоїти матеріал - це оволодіти ді­яльністю, оволодіти поглядом на світ - це завжди виробити свій погляд.

Кожен крок засвоєння є творчість. Засвоєння - це активний процес, це зміна особистості. Засвоєння знання - це школа мислення, а не пам'яті.

Головним у процесі засвоєння знань є пізнавальна активність. Оволо­діння професійними знаннями та уміннями відбувається лише через ор­ганізацію власної пізнавальної діяльності студента. Передати знання не­можливо, ними можна лише оволодіти, опанувати, привласнити або засво­їти. Саме засвоєння і є інтеріоризацією знань і умінь, тобто формуванням внутрішніх структур свідомості через активну пізнавальну діяльність.

Наслідком засвоєння є розуміння навчального матеріалу. Розуміння -продукт пізнавальної діяльності, а не її передування. Відсутність діяль­нішого розгортання веде до пасивності студента. Розуміння - активний процес пошуку або конструювання смислу повідомлення, тексту, моде­лей, символів та інших форм існування знань і інформації, а також інтер­претації смислу дій і вчинків інших людей, законів, правил, ідей тощо.

Центральним пізнавальним процесом, що забезпечує розуміння ма­теріалу, тобто виявлення істотних ознак, рис і зв'язків, є мислення. До розуміння ведуть такі мисленнєві процеси, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація, абстрагування та ін. Якщо немає активного розгортання матеріалу (тобто мисленнєвої обробки), а тільки запам'ято­вування, тоді й відтворення тексту відбувається без розуміння («Я ж роз­повів...'»). Коли тільки зрозумів (і поверхово!), але не може відтворити, бракує процесу запам'ятання, то вже інша відповідь: «Я розумію, але роз­повісти не можу...».

Таким чином, засвоєння вимагає активної розумової (пізнавальної) діяльності загалом (і мислення, і пам'ять, і уява та ін.). Засвоєння - це перетворення навчального матеріалу у форму індивідуальної діяльності, у здатність застосовувати його при розв'язанні професійних завдань. Як­що запам'ятав, але немає досвіду застосування у практичній діяльності, то який же це фахівець, який знає, але не вміє? Від рівня активності на­вчально-пізнавальної діяльності студента залежить якість засвоєння ним професійних знань, умінь і навичок.

У зв'язку з цим студенти повинні зрозуміти, що засвоїти науковий текст - це насамперед проникнути в сутність явища, виокремити його суттєві зв'язки і відношення з іншими об'єктами, встановити причини його існування та розвитку. Тому потрібно не механічно переписувати текст статті з наукового часопису (або ще простіше - списати з чужого зошита), а проявляти власну розумову, пізнавальна діяльність із текстом першоджерела, свого конспекту лекції тощо.

Поради студентам щодо самостійної пізнавальної діяльності:

- у кожному тексті бачити інформацію суттєву й допоміжну (скажі­мо, приклади);

- під час аналізу тексту шукати в інформації внутрішні зв'язки;

порівнювати нову інформацію з тією, яка раніше засвоєна, уже ві­дома;

мати чітку мету, якої треба досягнути в результаті опрацювання тексту (конспект, тези, висновки, план - зараз для багатьох студентів це одне й те саме).

Таким чином, розвинути у студента професійну мотивацію засвоєння навчального матеріалу можна лише через його розумову активність, за­вдяки його самостійної пізнавальної діяльності. Головне, щоб був поря­док у думках студента і його конспектах. «Вагомою ознакою самостійної роботи є наявність внутрішніх спонукань і пов 'язаного з ними усвідом­лення змісту і цілей роботи. Самостійна робота є конкретним виявом самостійності розуму» - зазначає Н.В. Кузьміна.

Отже, внутрішньою передумовою успішної самостійної навчальної роботи студентів є рівень їхньої пізнавальної активності та самостійності. Психологи розрізняють три рівні пізнавальної активності особистості:

відтворювальна активність - характеризується бажанням особис­тості запам'ятати й відтворити навчальний матеріал, навчитися застосо­вувати його за зразком; в індивіда відсутнє виражене бажання поглиблю­вати знання;

інтерпретувальна активність - окреслюється прагненням людини усвідомити вивчене, пов'язати його з раніше засвоєним, оволодіти спо­собами застосування знань у нових умовах; той, хто навчається, більш самостійний, намагається знайти шляхи подолання труднощів;

творчий рівень активності - характеризується палким бажанням особистості до пошуку нового, раніше не відомого способу розв'язуван­ня навчального завдання (вирішення проблеми); суб'єкт учіння проявляє наполегливість у досягненні мети.

Самостійність студента у навчанні - це уміння систематизувати, пла­нувати, здійснювати, контролювати й регулювати свою навчально-про­фесійну діяльність і пізнавально-розумові дії без очевидної допомоги й прямого керівництва з боку викладача. У педагогічній психології виділя­ють такі рівні самостійної навчальної роботи студентів:

На першому рівні студенти фактично здійснюють копіювання дій за пред'явленим зразком. Одночасно відбувається ідентифікація об'єктів і явищ, їх розпізнавання порівнянням із уже відомими прикладами. Інфор­мація запам'ятовується і відтворюється.

Другий рівень - репродуктивна діяльність студента, яка спрямована на сприйняття інформації про різні властивості об'єкта, процесу чи явища, та переважно лише її запам'ятовування. Проте розпочинається узагаль­нення прийомів і методів пізнавальної діяльності, їхнє перенесення на розв'язування складніших завдань. У студента є розуміння, здатність по­яснювати, інтерпретувати засвоєні знання.

Третій рівень - продуктивна діяльність студента, спрямована на са­мостійне використання набутих раніше знань для розв'язування навчаль­них завдань, які перебувають у межах відомих зразків. Цей рівень са­мостійної навчальної роботи грунтується на здатності до індуктивних і дедуктивних висновків і узагальнень. Студент уміє застосовувати знання при вирішенні завдань за єдиним алгоритмом.

Четвертий рівень - самостійна творча діяльність студента щодо за­стосування наявних знань при виконанні навчальних завдань у нових, раніше не відомих ситуаціях; коли виникає необхідність визначити нові способи розв'язування навчальної задачі, що грунтуються на процесах творчого мислення. Знання студента узагальнені, систематизовані, ви­являється високий рівень умінь їхнього застосування при вирішенні на­вчальних завдань варіативного характеру.

П'ятий рівень - виражена стійка потреба в самоосвіті, саморозвитку і самовдосконаленні. Емоційно-ціннісне ставлення до знань, надання їм життєвого смислу.

Кожен вищий рівень самостійності у навчальній роботі студентів і від­повідні якості засвоєних ними знань враховує вимоги попереднього рівня.

Дослідження студентів різних вищих навчальних закладів (В.О. Ко-заков) показали, що кількість осіб із добре вираженою самостійністю становить 20 - 30%, близько 15% студентів не готові до самостійної на­вчальної роботи, а решта (55 - 65%) - характеризується середнім рівнем самостійності.

Для розвитку самостійності студентів потрібно формувати в них такі вміння:

усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної навчальної роботи;

планувати послідовність виконання навчальних завдань, визначати і систематизувати розумові та практичні дії (методи і засоби), які необ­хідні для цього;

організувати своє учіння, мобілізувати наявні ресурси для розв 'язання поставленого навчального завдання;

самостійно контролювати свої дії, зіставляючи їх із метою; якщо є по­треба, то потрібно узгоджувати їх між собою, коригувати, уточнювати й регулювати їхнє застосування;

оцінити результати своєї самостійної навчальної роботи та визначити подальші її перспективи;

налагодити зв'язок із викладачем для отримання необхідної консуль­тації, контролю і оцінки досягнутих результатів.

Самостійній навчальній роботі студентів можуть перешкоджати пси­хологічні бар'єри, які знижують її ефективність і негативно позначають­ся на мотивації учіння.

Відчуття «запрограмованості». Часто студент здійснює тільки вико­навчі етапи самостійної навчальної роботи, а орієнтувальні та контрольні функції виконує викладач. Пізнавальна активність студента невисока, у його діяльності залучено мінімум пізнавальних можливостей і лише за умови наявності зовнішніх спонукань.

Надто висока «ціна» активності. Іноді самостійна навчальна робо­та вимагає від студента занадто багато зусиль порівняно з досягнутим результатом, тому важливо ознайомити його з найбільш раціональними способами вирішення завдань або зменшити обсяг роботи відповідно до реальних можливостей її виконання.

Наслідки невизнання результату. Якщо у процесі самостійної на­вчальної діяльності студент неодноразово домагалися позитивних ре­зультатів, але вони не були помічені викладачем (не перевірив конспекти першоджерел, не надав можливість виступити на семінарському занятті, не оцінив виконання практичного завдання тощо), то студент може втра­тити бажання надалі працювати.

Навчена безпорадність. Якщо студент не зміг досягнути позитив­ного результату, незважаючи на великі зусилля, і це повторювалось не один раз, то цей факт стримує його активність у майбутньому. Тому бажано підбирати посильні індивідуальні навчальні завдання, створю­вати «ситуацію успіху» і відмічати найменші досягнення кожного сту­дента.

Звичка йти «шляхом найменшого опору». У процесі виконання само­стійних завдань деякі студенти часто обирають найлегший шлях (пере­писують або копіюють конспекти однокурсників, на заняття приносять ксерокопію сторінок із книжки, визначають між собою черговість підго­товки до семінарських занять, «скачують» готовий матеріал з Інтернету та ін.), що гальмує формування навичок самостійної роботи.

Вплив групових настанов. Зазвичай у студентській академічній групі формується певна громадська думка стосовно ставлення до різних видів активності своїх членів (деяка активність не приймається, а то й засу­джується більшістю, інша - підтримується). Буває, що всередині групи виробляється нейтральне (або й негативне) ставлення до навчально-про­фесійної діяльності та прояву пізнавальної активності.

Відсутність досвіду самостійності. Часто студенти, особливо пер­шокурсники, не вміють планувати свій час, самостійно організовувати свою навчальну роботу, оцінити її результати.

Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі). Для деяких студентів примусити себе виконати навчальну роботу, подолати пізнавальні труд­нощі, довести справу до кінця є непосильним завданням. Особливо це явище загострюється через відсутність позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності само­стійної навчальної роботи студентів є розвиток у них пізнавальних здіб­ностей і творчості.

6.5. Розвиток творчого потенціалу майбутніх

фахівців

Щоб мати підстави для творчості, потрібно, щоб саме життя Ваше було змістовним.

Генріх Ібсен, норвезький драматург

Перед вищою освітою поставлене завдання - розвивати творчий по­тенціал студентів. Це веління часу, адже XXI століття - це вік конкурен­ції розумів і творчих здібностей.

Що таке творчість? Творчість - це свідома цілеспрямована діяльність людини, яка ставить завдання перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів тощо, яких раніше не було. Творчій лю-' дині притаманні такі якості:

вона бачить проблему, може її сформулювати, поставити запитання;

самостійно визначає шляхи пошуку відповіді на це запитання;

яскраво переживає момент шукання рішення - пізнає «страждання творчості»;

має сильну мотивацію стосовно розв'язання проблеми: усвідомлює цінність, життєвий смисл її вирішення, значущість можливих резуль­татів (навіть під час сну може шукати відповідь);

не лише одержує новий унікальний результат, а й сам процес його до­сягнення характеризується новизною і своєрідністю.

У яких формах виявляється творчість студентів під час навчання? Звичайно, є такі завдання творчого характеру, як написання курсової і дипломної роботи, розроблення наукових тем у студентських наукових гуртках тощо. А чи є творчим процес навчання? Що нового створює суб'єкт учіння під час навчання? На думку багатьох учених (О.В. Запо­рожець, В.В. Давидов та ін.), процес розвитку особистості є творчим про­цесом. Людина (дитина, учень, студент) завжди щось відкриває для себе, досі не бачене, що-небудь нового додає до свого досвіду, тобто виявляє суб'єктивну творчість (творче мислення, творча уява тощо), творчість щодо свого розвитку.

Творча людина - це результат усього її попереднього досвіду спілку­вання і спільної діяльності з людьми, наслідок її власної активності. У неї поступово формується такий внутрішній світ, який надає всій діяль­ності творчого характеру або, навпаки, визначає активність за готовими, кимось створеними схемами. Якраз збагачення внутрішнього світу, ство­реного самим суб'єктом відповідно до законів саморозвитку і творчості, стає могутнім джерелом повноцінного розвитку студента. Є дві перспек­тиви для особистісних змін майбутнього фахівця: свідомо опановувати навчальний матеріал або несвідомо запам'ятовувати (зазубрювати) ін­формацію; свідомо розвиватися або несвідомо деградувати.

Детермінантами формування і розвитку пізнавальної активності осо­бистості студента є зовнішні (змістовний компонент навчального проце­су, форми організації навчальної діяльності, соціальний статус студента та ін.) і внутрішні чинники (мотивація, особливості інтелектуальної та емоційно-вольової сфери, індивідуальний темп засвоєння матеріалу, піз­навальний досвід) - що і є психологічними умовами активізації та вияв­лення творчої навчально-пізнавальної діяльності (О.І. Киричук).

Активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів різ­них спеціальностей присвячені дослідження Н.М. Давидюк, Л.А. Мой-сеєнко, І.В. Кукуленко-Лук'янець, Т.П. Гусєвої та ін. Визначено, що пси­хологічними умовами активізації творчої навчально-пізнавальної діяль­ності студента є організація та постійне підтримання суб'єкт-суб'єктної міжособистісної навчальної взаємодії викладача і студентів; вдоскона­лення змістовного (гуманітаризація) і методичного (гуманізація та де­мократизація) компонентів навчального процесу; формування позитив­ної професійної мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Основними детермінантами формування і розвитку творчої пізнавальної активності є внутрішні чинники (самооцінка, стійкість в умовах стресо­вих ситуацій, усвідомленість «Я» та ін.) та зовнішні чинники (прагнення до професійної самоактуалізації, адекватна професійна спрямованість та ін.) (Н.М. Давидюк).

В умовах сучасних глобальних перетворень людина не має права на пасивність. Вона мусить стати активною у своєму діянні, самовдоскона­ленні й творчості. Сучасна освіта повинна працювати на вищі досягнення людини, які пов'язані з розвитком її особистісного творчого потенціалу.

Студентський вік - сенситивний до набування зрілості, сходження до вершин творчості, з яких починається соціальна (об'єктивна) творчість. У роки студентства не можна працювати нестаранно й нетворче, бо са­ме в цей період є всі сприятливі умови для розвитку своїх потенційних можливостей. А чи не обмежують себе студенти, коли ухиляються від продуктивної праці, коли виконують навчальні завдання формально, ко­ли працюють за мотивом уникнення незадовільної оцінки, коли живуть сьогоденням і не будують плани на професійне майбутнє?

Як розкривається творчий потенціал студента? Як правило, кожна лю­дина спочатку вчиться міркувати за алгоритмом. Алгоритм, як сувора й чітка послідовність операцій, має винятково важливе значення там, де потрібно виробити міцні уміння, поміж ними вміння міркувати. За алго­ритмом успішно розвивається логічне мислення суб'єктів навчання. Проте дуже важливо навчити студентів також самостійно розробляти алгоритми.

Загальнопедагогічні евристичні прийоми (навчання шляхом навідних питань, які полегшують знаходження правильного способу; від загаль­них вказівок до конкретних та ін.) допомагають студентові опанувати ефективні способи розв'язання різноманітних практичних завдань. Про­те у процесі професійної підготовки студент повинен навчитися розро­бляти свої ефективні евристичні прийоми, що багато важить для його розумового розвитку. Таким чином студент народжує для себе суб'єк­тивну новизну, створює свій внутрішній суб'єктивний світ. Відбувається прирощування нового досвіду до свого розуму, зростає чутливість до піз­навальних проблем, розвивається креативність (основа творчості).

Параметри (якості) креативності, на розвитку яких грунтується роз­виток процесів творчості:

оригінальність;

семантична гнучкість (новий спосіб використання предмета, наприк­лад, відповідаючи на запитання «Де можна використати книгу?»);

образна адаптивна гнучкість (зміна форми стимулу, щоб побачити в ньому нові ознаки);

розвиток здібності до взаємодії двох типів ментальних образів - візу­ального і слухового (наприклад, відображення поняття, теоретичного положення у вигляді схеми, рисунку, таблиці тощо);

• здатність народжувати нові ідеї в нерегламентованих умовах. Таким чином, творчість студента у навчанні - це одержання ним чо­гось нового, додавання нового соціального досвіду до свого індивідуаль­ного досвіду. Творчість не є синонімом мислення. Мислення - це інтелек­туальна обробка матеріалу, акцент на його розумінні, на процесі обробки окремих деталей, із якого народжується новий продукт. Творчість вияв­ляється в різних стилях опрацювання інформації (наприклад, конспект, тези, реферат тощо). Творчість - завжди спонтанність і раптовість (проте вона корелює з креативністю) у вирішенні завдання. Відбувається інте­лектуальне зростання особистості, змінюється тип ставлення людини до світу. Тобто від того, як людина сприймає, розуміє і пояснює те, що від­бувається навколо, залежить її готовність сприймати суперечливу інфор­мацію, орієнтуватися на усвідомлення сутності явища.

Рекомендації студентам щодо розвитку в них креативності (ди­вергентного мислення):

І) Потрібно сприймати наукову інформацію не для механічного за-пам 'ятовування, а для логічного опрацювання, для встановлення причин-но-наслідкових зв'язків. Важливо дотримуватися принципів наукової ор­ганізації навчання, принципів наукової організації розумової праці.

Треба виявляти самостійність, критичність, уміння сприймати нові ідеї та відмовлятися від своїх помилкових думок.

Важливо формувати пізнавальну компетентність, яка виявляється в таких уміннях:

- працювати з текстом, який має недостатню або суперечливу інфор­мацію (шукати відомості, яких не вистачає);

- інтерпретувати неузгоджений і неоднозначний матеріал;

характеризувати суперечливу інформацію і формулювати гіпотези вирішення пізнавальної проблеми;

пояснювати, оцінювати альтернативні погляди, формувати власне ставлення до них.

Лише за таких умов формується підґрунтя для об'єктивної творчості в професійній діяльності, а саме:

Продуктивність мислення, що виявляється в кількісних характе­ристиках розгортання пізнавальної діяльності (аналіз, синтез, порівняння та ін.) і в якісних показниках (успішне розв'язання навчальних завдань, формування власного погляду, свого ставлення до проблеми і власного бачення шляхів її вирішення).

Критичність мислення, прагнення до обгрунтованості та доказо­вості своїх ідей і міркувань.

Розвиток рефлексивності:

готовність до об'єктивної самооцінки;

спроможність до дискусії з собою;

здатність до саморегулювання.

Працелюбність, бути весь час у пошуках і русі, цілеспрямованість у роботі.

Внутрішня єдність, цілісність і вибіркова позиція стосовно здій­снення мети.

Загальний культурний рівень, розвиток духовно-моральних якос­тей особистості.

Є такі стадії творчого процесу (за В.П. Зінченком), які успішно можуть бути реалізовані, наприклад, при написанні студентами дипломної роботи:

Виникнення проблеми, розуміння важливості її вирішення, мобілі­зація розумових сил, інтелектуальне напруження.

Сприймання й аналіз ситуації, усвідомлення проблеми.

Формування гіпотези, пошук шляхів вирішення проблеми (аналі­зуються і уточнюються умови розв'язання завдань).

Починається вирішення проблеми (єдність свідомого і несвідомо­го), перевіряється гіпотеза.

Виникає ідея правильного шляху (засобу, прийому) розв'язання проблеми.

Практична реалізація ідеї.

Лише за таких умов розвитку суб'єктивної творчості до мислення під­ключається інтуїція - швидкий процес знаходження правильного спосо­бу розв'язання проблеми на основі пошуку орієнтирів, які іноді логічно не пов'язані або не піддаються логіці міркування. Інтуїція - здатність до безпосереднього збагнення, осягнення істини, коли висновок грун­тується переважно на здогадці, на підсвідомості. Інтуїція - унікальний інстинкт здогаду; засіб народження ідеї; проникливість в осягнення іс­тини без логічного міркування; виникає випадково та є елементом мимо-вільності. Інтуїція допомогла багатьом ученим здобути значних науко­вих досягнень і зробити великі наукові відкриття (наприклад, періодич­на система І.Д. Менделєєва, структура атома Н. Бора, майбутнє людства Нострадамуса, етичні закони Лютера-Кальвіна тощо). Зараз є гіпотеза, що підсвідомість підключена до Всесвітньої свідомості, до космічного інформаційного поля (академіки Г.І. Шипов, М.М. Моісєєв, І.О. Ільїн, В.Д. Тихоплав та ін.).

Отже, треба ставити питання, шукати відповіді, міркувати - і проб­лема неодмінно вирішиться, адже цьому допомагатиме також інтуїція. Навчитися їй неможливо, але інтуїція та логічне розмірковування ста­новлять єдність. Розв'язує завдання не інтуїція, а дивергентне мислення, а тому для вирішення проблеми людина повинна виявляти зусилля, роз­мірковувати.

Творчі люди відрізняються від людей, здатних лише працювати за алгоритмом, засвоювати готові знання і виконувати звичну, добре нала­годжену роботу, багатством внутрішніх переживань, їхньою тонкістю і глибиною. Високий розвиток емоційної сфери, в свою чергу, допомагає таким людям у складних ситуаціях звертатися до образів підсвідомості (інтуїції) та черпати з неї рішення поставлених завдань. К. Роджерс пи­ше: «Творча особистість - це вільна особистість, здатна бути сама со­бою, чути своє «Я».

Які особистісні риси студентів сприяють формуванню в них компо­нентів творчої діяльності? Найважливіші серед них такі:

позитивна «Я-концепція», упевненість у своїх можливостях;

схильність до розумного ризику;

розвиток уяви, схильність до фантазування;

самодисципліна;

відповідальність.

Не можна примусити студента творити, якщо він сам не хоче цього. Східна мудрість звучить: «Осла, якого не мучить спрага, не напоїш во­дою...». Заважають студентові формувати компоненти творчості й такі ва­ди його особистості: слабка мотивація навчально-професійної діяльнос­ті, негативна «Я-концепція», конформізм, відсутність самодисципліни тощо. Ці якості можуть бути також причиною неуспішності студентів.

Дата добавления: 2014-01-04