Психологічна характеристика студенства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості 14 страница

Треба пам'ятати, що життєві смисли, цінності не можуть передавати­ся так само, як і наукові знання. Для цього є єдиний шлях - через приклад власних переживань із боку викладача (діє механізм емоційного «зара­ження» або наслідування авторитетному викладачеві). Тому емоційний образ викладача, його імідж справляє сильний вплив на емоційну сфе­ру особистості студентів, на ефективність сумісної навчальної роботи. Наслідування є важливим соціально-психологічним засобом поширення норм моралі та їхнього переростання у традиції і звички (професійна по­ведінка викладачів, які стали взірцем для життя і діяльності студентів у майбутньому). Через це викладачеві важливо експресивно виражати свої почуття, виявляти емпатійність, щиро приймати переживання студентів і виявляти своє ставлення до них.

Отже, передумовою виховання майбутніх фахівців є наявність при­йнятних для цього гуманних міжособистісних взаємин, насамперед у системі «студент - викладач», до того ж сам викладач повинен бути носі­єм моральних цінностей і керуватися ними при організації педагогічного процесу. «Якщо ми чогось потребуємо, то це хороших учителів. Де та­ких людей бракує, там уся інша шкільна суєта в країні - п яте колесо у возі» (І. Г. Песталоцці).

//. Декларативний напрям - це вербалізація норм, роз'яснення сут­ності правил, аргументація їхньої значущості, доказовість необхіднос­ті їхнього виконання. Педагогічним методом для цього слугує переко­нання. У ВНЗ є курси педагогіки, етики, психології та ін., які повинні роз'яснювати та аргументувати студентам правила культури поведінки (наприклад, потрібно привітатися, коли входиш в аудиторію навіть із за­пізненням, хоча б кивком голови; під час лекції не заважати працювати однокурсникам і викладачеві; потрібно працювати чесно, не переписува­ти чужі конспекти тощо).

Може, декому треба також пояснити, чому саме так потрібно пово­дитися, навіщо існують норми і правила взаємин? Дехто з наших сту­дентів, на жаль, не знає ні норм, ні правил їхнього виконання (прикла­дом є ситуація, коли викладач змушений пояснювати студентам, хто кому повинен поступатися місцем у службовому ліфті). Через це викладачам доцільно проводити бесіди зі студентами на етичні теми, консультувати їх із психолого-етичних питань, аналізувати будь-яке порушення правил, на основі чого формувати культуру поведінки, вчити майбутніх фахівців моральності. Важливо також звертати увагу на культуру спілкування сту­дентів поміж собою, взаємини в академічній групі.

Не можна оминати грубі манери поведінки окремих студентів, ужи­вання ними під час неофіційного спілкування ненормативної лексики, відсутність у декого почуття власної гідності (це виявляється і в деяких сучасних дівчат). Стиль одягу, зміст спілкування і манери поведінки юна­ків і дівчат іноді не можна розрізнити вже при вході в університет, а це завтрашні вчителі - інтелігенція, яким вчити культурі наших дітей!

Аргументування, роз'яснювання - це альтернатива примусу або на­казу. Виховна сила аргументів вимірюється здібністю «похитнути» стару мотиваційну систему людини, що чинить опір новим зовнішнім впливам. Тактика викладача полягає в тому, щоб «звільнити» студента з його стій­кого ідейно-світоглядного кола і спрямувати в іншу сферу, де він, хоча і не буде одразу таким незворушливо впевненим, проте в нього можуть виникати якісь розвивальні особистісні зміни.

Виховна аргументація повинна спрямовувати особистість у її май­бутнє, у напрямку знань, яких для цього бракує. Метод переконань не за­вжди одразу викликає очікувані результати, бо є індивіди, які не чутливі до зовнішніх (педагогічних) впливів або недбалі щодо творення власного об­разу «Я». Переконання (мовленнєве роз'яснення) підготовлює лише грунт для позитивних зрушень, а потім має почати діяти емоційне реагування пе­дагога стосовно внутрішнього стану студента, якому властиві такі риси. Пе­дагог емоційно бурхливо (яскраво) переживає емоцію жалю, журби, роз­пачу тощо, демонструє занепокоєння щоб пробудити у студента почуття сорому як передумови його самовиховання. Але таке почуття сорому має бути пов'язаним з дієвим ставленням викладача до студента - піклуванням про нього. Тільки тоді суб'єкт-суб'єктна взаємодія стає розвивальною, коли реалізується формула «зрозумів - перемлів душею - прийняв - зробив». Для цього студентові потрібно І) знати, як поводитися і коли; 2) розуміти, наві­що це потрібно; 3) уміти примусити себе діяти правильно (потрібна воля).

Щодо суб 'єкт-суб 'єктних стосунків, то вони відбуваються, на думку І.Д. Беха, у візуальному просторі (при зоровому безпосередньому сприй­манні однієї людини іншою). Але для морально-духовного розвитку ви­хованця такого контакту недостатньо. Суб'єкт-суб'єктні стосунки перед­бачають і корекцію поведінки, і підкріплення морально-духовних над­бань, і психологічний захист, і підтримку особистості студента.

Викладач розвиває у студента прагнення і вміння до духовної взаємо-присутності як найширшого діалогу. Таке спілкування на відстані благо­творне для нього. Студент повинен уміти формулювати запитання щодо проблем, які його хвилюють, які вже самі по собі вміщують і відповідь. Духовна близькість двох суб'єктів розвіює сумніви, надає душевну під­могу, мобілізує суб'єкта на досягнення життєвих цілей.

Умови ефективного переконання студента:

Знання індивідуального емоційного стану студента.

Забезпечення єдності думки, почуття та вольового стимулювання.

3) Переконання треба підкріплювати вправами (вчинками), які закріп-
люють знання норм і правил поведінки. У зв'язку з цим потрібно ство-
рювати умови для практичного виявлення студентом якості в реальному
житті, інакше формуватиметься цинік, який знає моральні норми, проте
не виконує їх. Працелюбність людини виховується працею, чесність -
чесними вчинками, сміливість - переборенням страху тощо.

4) Переконати - це довести фактами, аргументами, власним утілен-
ням норм у життя. Форми переконання: бесіда, особистий приклад, віра
в істинність того, у чому переконуємо інших. Провідна роль у мораль-
ному вихованні студентів має належати методу дискусії на гіпотетичні
моральні теми. Це одна з найважливіших форм засвоєння «мови моралі»,
розрізнення добра від зла, розуміння поняття справедливості, свободи,
істини, поваги людської гідності та ін. У курсах гуманітарних наук ефек-
тивним є застосування методики ділової гри, що є поглибленням «тео-
рії дискусії» завдяки переміщення акценту на її організаційний момент.

Проте сформувати суспільну й індивідуальну поведінку людини лише вербальними засобами здебільшого неможливо. Для цього конче потріб­ний синтез думки, слова та дії. Ще вихователі Стародавнього світу знали: «Слова навчають, приклади захоплюють».

Переконання тісно пов'язане з навіюванням, яке непомітно здійснює вплив на підсвідомість людини, безконтрольно проникає у психологіч­ну структуру особистості і реалізується в повсякденному житті у вигляді вчинків, прагнень і настанов. Навіювання є в будь-якому акті педагогічної взаємодії. Воно стимулює свідому активність студентів. Це тактовне і тон­ке здійснення індивідуального підходу до вихованців. За допомогою педа­гогічного навіювання можна збуджувати почуття радості або пригнічення, віри в себе або зневіру, інтерес або нудьгу, довіру або підозрілість тощо. Ці хвилювання викликають не стільки змістом висловлювання викладача, скільки його інтонацією, виразністю і яскравістю мовлення, а також під­кріпленням його жестами, мімікою, рухами, які і впливають на почуття студента. Наприклад, поганий настрій викладача, як хвиля, «захльостує» студентську аудиторію; на дратівливий тон педагога студент відповідає так само. Викладач, який налаштований на негативне сприймання студен­та, сам стає полоненим цієї настанови. У зв'язку з цим викладач пови­нен володіти технікою навіювання, що може бути мимовільним і довіль­ним. До того ж значущими можуть бути навіть окремі слова (наприклад, «Добре!», «Молодець!», «Не годиться!»), репліки (наприклад, «Ви маєте успіх!», «Ви, як завжди, не підготовлені!»), а також зовнішній вигляд ви­кладача (зібраність, статечність, привітність, мажор у взаєминах тощо). Результат навіювання може бути як позитивним, так і негативним.

Спільним між переконанням і навіюванням є те, що основний засіб педагогічного впливу - слово. Вони тісно взаємопов'язані і часто є комп­лексним впливом на людину. Таким чином, переконання повинне мати характер навіювання, а навіювання - готувати підґрунтя для переконан­ня. Різниця між ними умовна, оскільки у будь-якому випадку слово діє і на почуття, і на розум людини.

Молоді педагоги часто не володіють мімікою і жестами, мають бід­ний арсенал виразних засобів, монотонний голос тощо, їхня розмова зі студентами часто будується на повчаннях і нотаціях. Поради молодому викладачеві:

Бути спостережливим за тим, що більше впливає на того чи іншого студента, особливо при педагогічних невдачах.

Працювати вдома над собою перед дзеркалом, здійснювати не ли­ше слуховий, а й візуальний контроль за своєю поведінкою.

Знімати м'язові затиски (самонавіювання), у т.ч. навіть під час за­няття: «Все добре!», «Я вільно володію навчальним матеріалом», «Сту­денти активно працюють» тощо.

Аналізувати своє проведене заняття: пригадати власні негативні емоції та визначити причин їхнього виникнення, не допускати фіксуван­ня поганих настанов щодо себе.

Учитися керувати своїми емоціями, уміти підбирати точну словес­ну форму для виявлення своїх почуттів.

Вплив авторитетного викладача пов'язують із процесом наслідуван­ня, через яке студент приймає цінності педагога в різних ситуаціях: при розв'язанні певної моральної проблеми, при міжособистісному спілку­ванні (наприклад, під час бесіди), при з'ясуванні свого ставлення до со­ціальної проблеми тощо. Ситуації різні, але наслідування відбувається спонтанно та є результатом соціальної перцепції при сприйнятті студен­том доброзичливого викладача.

Щоб підтримувати ефективність процесу наслідування, можна за­стосувати прийом педагогічного здивування. Наприклад, викладач про­сить студентів допомогти йому опанувати такими моральними якостями, якими він, за переконанням студентів, володіє бездоганно. Це викликає у студентів незвичний емоційний стан, максимально активізується їхня внутрішня психічна діяльність: вони висловлюють здивування, розмірко­вують над проханням викладача, пропонують способи виховання тощо. Після цього викладач повертає думку студентів на самих себе такими за­питаннями: «Чи притаманні їм ці якості?», «Як їх можна в себе вихова­ти?» та ін.

Мистецтво виховання - це опора на найбільш продуктивні потреби студента. Такою природною його потребою є потреба в іншій людині, потреба взаємодіяти з нею. Добре, якщо й щодо викладача у студента є потреба в спілкуванні з ним.

Викладачеві потрібно також ураховувати потребу студента у груповій взаємодії. Якщо студент порушив певну моральну норму, доцільно ви­користати прийом протиставлення групи та ії окремого члена. Важливо створити у студентському колективі атмосферу помірної групової від­чуженості від цього студента, зниження інтенсивності контактів із ним, особливо з референтними однокурсниками. Це збуджує в порушника почуття пригніченості, засмученості, прикрості й прагнення повернути звичне почуття приємності від групової взаємодії.

Несприятливою умовою, що перешкоджає функціонуванню виховно­го механізму, є внутрішня духовна безпечність (І.Д. Бех), яка й стримує безперервний процес духовної самозміни особистості з усвідомлення власного «Образу-Я». Внутрішня безпечність пов'язана з безтурботніс­тю, пасивністю, недбалим ставленням до діяльності та поведінки, у лю­дини відсутня старанність, необхідна психічна напруга.

Духовна безпечність проявляється в недоречному, поблажливому ставленні до самого себе. Вона причетна до цілей - цінностей найвищого рівня, і спричиняє відчуження від власного «Я-ідеального», сенсожиттєві орієнтири втрачають притягальну силу.

Чому людина стає безпечною? Головним механізмом морально-ду­ховного самоперетворення є свідомі вольові зусилля. Вольовий недо­розвиток суб'єкта не сприяє особистісному зростанню та актуалізує деструктивну спрямованість його мислення, яке збагачується сильною негативною емоційною енергією. Це породжує устремління індивіда до асоціальної поведінки. Стан безпечності виявляється не тільки в тому, що суб'єкт не дотримується суспільно значущих вимог, а ігнорує навіть простіші, особистісно важливі, демонструє власну безпечність.

Таким чином, норми і правила культурної поведінки потрібно засво­ювати разом із почуттями, лише тоді за ними відкривається цінність лю­дини і реальне ставлення до неї. Цей творчий синтез (норма, правило, почуття) запобігає можливість студентові загубити власну душу. Щоб цього не сталося, треба підніматися від конкретного бачення ситуації до високих ступенів узагальнення, до символів, до вчинків. Учинок - це і є символ, знак, повідомлення про певне ставлення людини до людини.

НІ. Діяльнісно-практичний напрям- це організаційно-практичні зусилля педагогічного колективу на втілення норм і правил у життя, на виховання поведінки студентів, на виховання їхніх учинків. Учинок - це одиниця поведінки як акт морального самовизначення студента щодо лю­дей, суспільства і самого себе. «Мої вчинки - моє єдине надбання, якщо вони гідні» (Будда).

Завдання викладачів вищої школи- санкціонувати, стверджувати культуру поведінки студентів через їхні конкретні вчинки. Обов'язком викладачів є не тільки пояснення етичних норм, визначення і вказування на недоліки студентів, а й реалізація чіткої корекційної тактики. Психо­логічна сила слова викладача може викликати у студента спалах емоцій (наприклад, сором), а за ним і позитивну зміну його поведінки. Студент (особливо педагогічного навчального закладу) повинен відчувати потре­бу поводитися, як потрібно майбутньому фахівцеві, усвідомлювати сус­пільну й суб'єктивну необхідність культурної моральної поведінки, умі­ти прогнозувати можливі оцінки інших людей його вчинків, виробляти в собі моральні звички, які відповідають вимогам етикету. У зв'язку з цим потрібно організовувати вчинкову життєдіяльність студента у ВНЗ.

Виховний арсенал сучасного педагога полягає в залученні студентів до таких учинків (І.Д. Бех):

І) Вчинок «Я-задля Вас» - людина піклується про іншого, хто від­сутній у момент дії вчинку. Потрібно залучати студентів до прояву таких моральних учинків, які об'єктивують людські стосунки, а їхні результати поширюються на групи людей: «Я-Вам». Саме такі вчинки є істотним показником моральності та моральної зрілості людини.

Вчинок-служіння - безкорисливе служіння, піклування про інших, коли людина активно протистоїть тим особам, хто поводиться негідно, і цим допомагає людям навколо стати кращими. Допомога іншим стає справою честі, коли людина звертається до вольових зусиль. Це можливо за таких умов: уміння протистояти чиннику «моє-чуже», «не моя спра­ва», «моя хата скраю»; розпізнавати власні й чужі почуття - співчувати; емоційно збагачувати свій внутрішній світ (важливу роль до того ж віді­грає мистецтво: співпереживання героям, прояв почуттів під час прослу-ховування музики тощо).

Вчинок-відданість, який пов'язаний із наявністю вищих почуттів як детермінантів моральних дій. Виявляється в бажанні творити добро іншому задля співчуття до нього. Цей учинок - відгук серця. Це міжосо-бистісна взаємодія в контексті дружніх стосунків людей.

Вчинок-вірність - виявлення надійності за різних обставин у кон­тексті турботливого ставлення людини до іншої людини.

Вчинок збереження честі і гідності - пов'язаний із самоцінністю. Спиратися треба на національні, родинні традиції, на професійну честь.

Вчинок-шанування - це вищий ступінь духовного ставлення люди­ни до людини.

7) Вчинок-вдячність - емоційно зближує людей.

Вчинок-скромність - це внутрішня позиція, яка визначає міру в по­требах, у домаганні, у самоставленні.

Вчинок-милосердя - добре, співчутливе ставлення до кого-небудь; вияв жалості, помилування.

10) Вчинок-шляхетність - прояв благородства як показника особис-
тісної зрілості.

Психологічні вимоги щодо формування вчинків:

Вчинки мають набути стійкого характеру, стати звичними.

Вони повинні виявлятися серед знайомих і незнайомих людей, у студентському колективі та професійно-педагогічному середовищі.

Вчинки, які повторюються, стають другою натурою людини, сутніс­тю, самодетермінованими проявами «Я».

Уникати вчинків, які руйнують сприятливі міжособистісні стосунки: глузування, дорікання, несправедливе звинувачення, грубощі тощо. Післявчинкова аура - це колективний стан потрясіння зі знаком «плюс»

або «мінус» залежно від мотиваційної спрямованості вчинку (колектив­ні захоплення або обурення). Саме це й спричиняє глибоке осмислення вчинку, адекватну його оцінку й самооцінку. Отже, розмірковування що­до вчинку і висновок з цього приводу повинні бути емоційно забарвлени­ми (наприклад, студента має хвилювати почуття прихильності до викла­дача), щоб активізувати енергетичний потенціал небайдужого ставлення до людини, яка потребує альтруїстичної допомоги.

Якщо йдеться про особу, яка повністю глуха до гуманістично орієн­тованих соціальних впливів, у цих умовах можливий також метод по­карання. Проте є вимога - визначаючи форму і міру покарання, потрібно щадити особистість, не принижувати почуття власної гідності.

Ще одне завдання викладачів - спрямовувати виховну роботу на фор­мування у студентів суб'єктивної значущості самої морально-духовної вимоги. Морально-духовне виховання неможливе без відповідного ідеа­лу, за яким створюється модель особистості. Досягнення ідеалу вимагає від особистості цілеспрямованої роботи над собою, подолання внутріш­нього опору, який буває доволі сильним. Студент повинен максимально активізувати всі свої внутрішні резерви, спрямувати їх у річище практич­ного самовиховання.

Викладач мусить володіти поведінковими формами ставлень (що створені культурою) до світу навколо, до інших людей, до самого себе. Не можна недооцінювати також зовнішні форми поведінки (етикет) ви­кладача, інакше даремно сподіватися на культурну поведінку студента. Поведінка - ознака, яка говорить про ставлення суб'єкта до суб'єкта, це символічний образ ціннісного ставлення, тому вона нас хвилює, надихає, роздратовує, викликає образу тощо.

Визначимо головні підходи у виховній роботі зі студентами, що спрямовані на формування особистості на моральній, гуманній основі (за І.Д. Бехом):

Створення умов для вільного розвитку індивідуальності кожного студента.

Позбавляння студентів від утриманства, зневажання культури, норм моралі.

Завдання студента - знайти смисл свого життя, виховати в собі самостійність.

Підвищувати мотивацію морального розвитку і самовдосконален­ня. Навчальний процес повинен орієнтуватися на моральне й духовне оновлення особистості, на розвиток внутрішньої свободи, почуття влас­ної гідності, самоповаги, здатності до об'єктивної самооцінки і саморе­гуляції.

У навчальному процесі посилювати акценти на розвитку інтелектуального, морального і культурного потенціалу особистості студента, допомагати йому зрозуміти самого себе й мотиви власної поведінки, реалізувати свої творчі можливості у майбутньому житті.

Забезпечувати тісний взаємозв'язок професійного і морального виховання студентів, готувати їх до виконання соціальних функцій у нових суспільних умовах, формувати у майбутніх фахівців повагу до правової культури, до принципів і норм демократичного громадянського суспільства.

Вищий навчальний заклад - завершальний етап не тільки інтелекту­ального, а й соціального інтегрування молодої людини в систему соці­альних відносин. Саме тому перед сучасною вищою школою стоять такі практичні виховні завдання:

активізувати національно-громадянське виховання студентів, засвоєн­ня ними духовно-моральних цінностей українського народу, залучен­ня їх до збереження і примноження національної культури;

відродити військово-патріотичне і фізичне виховання;

стимулювати діяльність органів студентського самоврядування, сту­дентських наукових і громадських організацій, клубів за інтересами, трудових об'єднань;

підвищити ефективність культурно-просвітницької діяльності та ро­боти соціально-психологічної служби;

утверджувати здоровий спосіб життя і культуру проведення дозвілля молоді.

Виховна робота у вищому навчальному закладі повинна оцінюватися за такими критеріями:

а) зміст концепції виховної роботи у ВНЗ, за розробку і реалізацію якої
відповідає проректор із виховної роботи;

б) рівень відображення цієї концепції у планах і звітах із виховної роботи ВНЗ, інститутів, кафедр, викладачів;

в) розробка для реалізації концепції виховної роботи інструкцій, рекомендацій дирекції, кураторам, органам студентського самоврядування;

в) конкретна робота адміністративних і громадських структур, які від­повідають за виховну роботу зі студентами (куратори груп, викладачі, органи студентського самоврядування), її зміст і результативність. Отже, можна зробити такі загальні висновки:

Цінності (абсолютні, національні, державні, громадянські, родин­ні, особисті) - виявляють, приймають, збуджують хвилювання, привлас­нюють, стають власним ставленням людини до навколишньої дійсності, до людей навколо, до себе.

Норми - проголошують, роз'яснюють, аргументують, у їхній необ­хідності переконують, доводять до розуму і серця.

Правила - пропонують, засвоюють, виконують. Людина набуває навички, звички поводитися певним чином у конкретних життєвих умо­вах відповідно до прийнятого етикету.

Почуття - хвилюють, відображають суб'єктивне емоційне став­лення кожної особи до людей і самої себе, сприяють емоційній ідентифі­кації індивіда з певною соціальною спільнотою (уподібнення смислово-ціннісних орієнтирів, критеріїв оцінювання).

Вчинок — розумово-емоційно-вольова дія, складник поведінки, є реалізацією моральної свідомості.

6) Мотиваційна готовність суб' єкта до здійснення морально-духовно­го вчинку залежить від спонукальної сили моральної вимоги, конкретної етичної норми як суспільної цінності, що й повинно викликати в суб'єкта позитивну емоційну реакцію (інакше вимога неефективна).

Насамкінець треба зазначити, що виховне значення має кожен на­вчальний предмет і кожен викладач повинен бути носієм культурної по­ведінки, виховувати моральну культуру студентів через практику педаго­гічної взаємодії.

Питання для самоконтролю

Пояснити положення: «Головна проблема сучасної вищої школи - не­обгрунтована автономність навчання і виховання студентів».

Сучасний погляд гуманізму: «Людина - найвища цінність». Але чи можна розглядати її як автономну від суспільства, яка живе за принци­пом «Що хочу, те й роблю». До чого це може призвести в її морально­му вихованні (або моральній поведінці)? Чи можлива абсолютизація суверенітету окремої особистості поза моральною відповідальністю?

Розкрити зміст цінностей, які прийняті в системі виховання. Доведіть, що людину треба навчати реалізовувати свої права в системі суспіль­них, загальнолюдських і національних цінностей.

Чи можна погодитися з думкою, що «культура - це самообмеження, яке захищає суспільство від занепаду і послаблення душі» (С. Юрський)?

Довести, що питання про сенс життя є питанням про цінності, які ви­щі від самого життя. Яку функцію виконують ціннісні орієнтації?

Психолог В.П. Зінченко стверджує, що «совість - стан моральної очевидності». Якщо Ви згідні з ним, то доведіть це.

Довести, що потрібно виховувати і розвивати гідність людини, інакше духовність її стає міфом.

Чому творчий потенціал особистості залежить від її морального по­тенціалу?

Учені вважають, що поведінка людини на 90% складається і залежить від емоційних реакцій і тільки на 10% залежить від розуму. Тоді що таке «культура поведінки»? Чи можна стверджувати, що культура поведін­ки - це насамперед культура виявлення і володіння своїми емоціями?

Чи погоджуєтеся Ви з думкою вчених, що сучасна людина не Ьото-за-ріепв - людина розумна, а пото-тогаНв - людина моральна і в цьому її специфіка?

Доведіть, що людину треба навчати реалізовувати свої права в системі моральних цінностей.

12.Якщо поведінка людини має символічний характер, про що може сим­волізувати вчинок?

13.Довести, що моральне почуття завжди вільне. A.C. Макаренко: «Не робити чогось через страх покарання так само аморально, як і роби­ти».

14. Чи можуть наукові знання людини бути гарантією її моральної на­дійності? А вміння мислити, розуміти світ у протилежностях, бачити перспективу його розвитку?

15.Чи можна протиставляти ідеї гуманізму та раціоналізму? Як розуміти сучасний принцип раціогуманізму?

Література

Алберти Р. Самоутверждающее поведение: Распрямись, выскажись, возрази! / Р. Алберти, М. Эммонс. - СПб: Академический проект, 1998. -190 с.

Алексеева О.В. Формування громадянської позиції сучасної молоді // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 2. - С. 31-35.

Алишев B.C. Представления о свободе у современных студентов // Вопросы психологии. - 2007. - №2. - С.99-109.

Амонашвили Ш.А. Без сердца что поймешь? // Развитие личности. -2004.-№1-6.

Андреев АЛ. Культурное пространство студента // Педагогика. -2003.-№10.-С. 55-64.

Балл Г. О. Принцип раціогуманізму та його значення для психології // Інституту психології імені Г.С. Костюка - 60 років: Наук. зап. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К.: Міленіум, 2006. - Вип. 25. - С. 81-97.

Бех І.Д. Виховання особистості. - К.: Либідь, 2003.- Т.1.- С.269; 1.2. - С. 245-273.

Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і пси­хологія. - 1997. - №1. - С. 124-129.

Бех І.Д. Духовна енергія вчинку // Освіта і управління. - 2005. - Т.8, №1.-С. 51-59.

Бех І.Д. Духовний розвиток особистості: поступ у незвідане // Педа­гогіка і психологія. - 2007. - №1. - С.5-27.

Бех І.Д. Закономірності сучасного виховного процесу // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2004. - № 1. - С. 33-40.

Бідніченко О. Організація навчально-виховного процесу у вищих технічних навчальних закладах // Вища освіта України. - 2006. - №2. -С. 38-44.

Білик Л. Формування соціально-психологічної культури студентської молоді у вищому навчальному закладі / Л. Білик, Т. Супрун // Вища осві­та в Україні. - 2004. - №3. - С. 105-109.

Білик М. Особистісні чинники формування ідейно-політичних наста­новлень студентської молоді // Соціальна психологія: Український науко­вий журнал. - 2006. - №1. - С. 50-61.

Богдан Е.Г. О развитии потребности в смысле жизни в юношеском возрасте // Психология в вузе. - 2006. - №2.

Братусь Б.С. Леонтьевские основания смысловых концепций лич­ности // Вопросы психологии. - 2004. - №4. - С. 102-112.

Быков А.К. Концептуальные основы мониторинга воспитания // Пе­дагогика. - 2006. - №6. - С. 19-27.

Дворецкая М.Я. Смыслообразующее влияние категории «дух» на формирование интегративной психологической концепции человека // Психологическая наука и образование. - 2006. - №3.

Журавлева H.A. Динамика ценностных ориентации молодежи в усло­виях социально-экономических изменений // Психологический жур­нал. - 2006. - Т.27, №1. - С. 35-44.

Загвязинский В.Я. Личностно-социальный подход в воспитании // Педагогика. - 2006. - №3. - С. 106-108.

ЗатовсъкийА. Духовність та її сучасне розуміння дорослою людиною // Педагогічний процес: теорія і практика. - 2004. - Вип. 2. - С. 20-25.

Зинченко В.П. Размышления о душе и ее воспитании // Вопросы фи­лософии. - 2002. - № 2. - С. 119-136.

Зязюн І. Естетична регуляція ціннісної свідомості // Вища освіта України. - 2005. - №3. - С. 5-12.

Зякун Т. Особливості формування національної свідомості на сучас­ному етапі державотворення // Рідна школа. - 2006. - №5. - С. 19-23.

Калацина А. Виховання самосвідомості особистості студента як умо­ва її розвитку і самореалізації // Рідна школа. - 2004. - №11. - С. 26-27.

Колісник О.П. Психогуманний ступінь розвитку особистості // Прак­тична психологія та соціальна робота. - 2007. - №5. - С. 25-28.

Лосев А.Ф. Дерзание духа. - М.: Политиздат, 1989. - 364 с. (С. 314-327).

Никандров Н.Д. Ценности как основа целей воспитания // Педагоги­ка. - 1998.-№3. - С. 9-11.

Никитина Л.Е. К вопросу о новой идеологической стратегии разви­тия воспитания // Мир психологии. - 2005. - №1. - С. 184-190.

Ничипоров Б.В. Введение в христианскую психологию: Размышле­ние священника-психолога. - М.: Школа-Пресс, 1994. - 192 с.

Папуча М.В. Особистість: розвиток, соціалізація, виховання / M.B. Па-пуча, Т.Д. Крачковська. - Ніжин: РВВ НДПУ ім. М. Гоголя, 2001. - 148 с. (Розд. III).

Помиткін Е. О. Вікова періодизація духовного сходження особистості // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2006. - №3. - С. 87-97.

Дата добавления: 2014-01-04