Матеріальна і духовна культура суспільства та їх структура.

Загальноприйнятим є розмежування культури на матеріальну і духовну.

Визначальне значення має матеріальна культура:

1) досягнення, які виражають рівень освоєння людиною сил природи,

2) сферу матеріально-практичного існування і розвитку людей,

3) сферу їх безпосереднього впливу на природу.

Матеріальну культуру можна поділити на:

а) культуру праці (засоби праці),

б) культуру побуту (засоби споживання).

Адже без ретельного вивчення одягу, житла, побутових речей не можна сформувати правильне уявлення про культуру того чи іншого народу, про рівень його розвитку в різні епохи.

Засоби споживання характеризують:

· що споживає людина?

· як вона споживає?

· наскільки розвинуті, багаті, «олюднені» її потреби?

· багатство і різноманіття потреб,

· засоби їх задоволення є суттєвою стороною культурного обличчя людини.

Матеріальна культура існує не лише у вигляді вже названих засобів праці і засобів споживання, тобто у чисто предметній формі.

Матеріальна культура включає в себе також здібності, навички, знання, які застосовуються у процесі матеріального виробництва. У цьому розумінні часто говорять про «культуру праці» різних історичних епох.

Рівень матеріальної культури виражається і в інших матеріальних елементах суспільного життя:

· оброблених людиною предметах природи (земля, вода, поля, сади),

· предметах побуту,

· науковому, медичному, навчальному обладнанні та приладах.

Матеріальна культура – це результат матеріальної діяльності людей.

Духовна культура – це результат духовної діяльності.

Духовна культура відображає досягнення, які показують:

· рівень і глибину пізнання природи й суспільства,

· широту світогляду,

· втілення у суспільне життя ідей і знань.

До структури духовної культури суспільства належать такі основні елементи:

o явища сфери суспільної свідомості, тобто політична культура, світоглядна культура (філософські, політичні, соціальні та інші ідеї і погляди людей),

o моральна культура (норми поведінки, «культурні форми спілкування», культура почуттів),

o естетична культура (література й мистецтво, художнє конструювання, технічна естетика),

o науково-технічна творчість,

o мова, мислення

Дві форми духовної культури:

1) духовні якості людини і діяльність з їх реалізації;

2 ) духовні цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтв, норм права).

Різні соціальні інститути й організації, які здійснюють духовне виробництво, регулюють і спрямовують культурно-історичний процес відповідно до політики держави.

Матеріально-технічна база духовної культури, яка використовується для виробництва і поширення досягнень культури серед населення (окремі галузі промисловості-поліграфічна, паперова, книговидавництво, театри, музеї, палаци культури, бібліотеки, а також засоби зв’язку, масової інформації).

Духовна культура – є вищим проявом і керівним чинником у системах цілісної людської культури, оскільки саме вона орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини, у тому числі сфері матеріального виробництва.

Духовна культура культивує гуманність сутнісних сил людини–почуттів, розуму, волі, освітлюючи їх вищими духовними цінностями: добром, правдою, красою та любов’ю, яка є вищим проявом і реалізацією духовної людини.

Зміст духовної культури прихований, він не може бути цілком і повністю розкритим

(поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви). Продукти духовної культури находять своє вираження завжди в матеріальній формі.

Особливі ролі, які виконують матеріальна та духовна культура:

1) матеріальна культура є фундаментом, базою життя суспільства, вона відіграє основну роль;

2) духовна культура пробуджує в людині особистість, відіграє головну роль в піднесенні людини та ії ролі у світі до найвищих цілей і завдань. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом с дипломом. Людина є суб’єктом культури, ії творцем, вона формує себе в процесі своєї діяльності.

Разом узяті матеріальна та духовна культури являють собою особливий спосіб взаємодії людини та навколишнього природного середовища.

Особливості культури:

1) культура є засобом взаємозв’язку, засадою людської єдності з природою;

2) культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи;

3) культура є засобом поєднання людини з природою.

Дата добавления: 2014-01-04