Порядок ліцензування банківської діяльності

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України документи для отримання банківської ліцензії.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку в розмірі, що встановлюється діючим законодавством;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України має право відмовити у видачі банківської ліцензії юридичній особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність, у разі якщо:

1) подано неповний пакет документів, необхідних для видачі банківської ліцензії;

2) документи, подані для видачі банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

3) документи, подані для видачі банківської ліцензії, не відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів Національного банку України;

4) юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, звернулася із заявою про видачу банківської ліцензії після спливу річного терміну з дня її державної реєстрації;

5) професійна придатність та/або ділова репутація хоча б одного з керівників банку та/або керівника його служби внутрішнього аудиту не відповідають вимогам, встановленим Національним банком України;

6) як мінімум три особи не призначені членами правління (ради директорів), у тому числі голова правління;

7) відсутні банківське обладнання, комп'ютерна техніка, програмне забезпечення, приміщення, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів. Підставою для відмови у видачі ліцензії є невиконання банком зазначених вимог протягом одного року з дати державної реєстрації банку.

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно в таких випадках: якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію; якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; у разі порушення діючого законодавства, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку; на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами діючого законодавства; недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію. Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» і є підставою для виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків та звернення до суду з позовом про ліквідацію банку. У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії банк має припинити здійснення усіх банківських операцій та вчинити дії щодо виконання своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди (рис. 2.2.1): надання гарантій і поручительств, інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду (майновий найм) сейфів для зберігання цінностей і документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції (рис. 2.2.1):
Рис. 2.2.1. Перелік банківських операцій та підстав для їх здійснення1) операції з валютними цінностями: неторговельні операції з валютними цінностями; ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та банків-нерезидентів у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України та банках нерезидентах в іноземній валюті, здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України й на міжнародних ринках;операції з банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями;2) емісію власних цінних паперів;3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;7) перевезення валютних цінностей й інкасацію коштів;8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:а) з інструментами грошового ринку;б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами;9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

На підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку банки поряд з історично традиційними банківськими операціями (залучення коштів на вкладні рахунки, кредитування, інвестування, розрахунково-касове обслуговування тощо) виконують нові, нетрадиційні для них операції, серед яких лізингові, факторингові, трастові (довірче управління активами), консалтингові, операції з депозитарного зберігання цінностей та інші.

Лізинг – це господарська операція, пов’язана з передачею лізингодавцем лізингоодержувачеві у користування майно, яке належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу (наприклад, банк); лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник, безпосередній виробник) лізингового майна – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке в наступному буде передане як об’єкт лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Об’єктом лізингу (оренди) є необоротні активи (рухоме та нерухоме майно, обладнання тощо), що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна. Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути об’єктом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств і їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) [5].

Залежно від умов лізингової операції (оренди) щодо передавання всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на актив виділяють: фінансовий лізинг (оренду);оперативний лізинг (оренду). Фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання лізингоодержувачу активів, придбаних або виготовлених лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу. Право власності на об’єкт лізингу може з часом передаватися або не передаватися.Лізинг (оренда), що не передбачає передавання всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на актив, визначається як оперативний.

Оперативний лізинг, у свою чергу, поділяється на рейтинг і хайринг.

Рейтинг – короткострокова оренда від одного дня до одного року, без права наступного придбаня орендарем майна.

Хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Операції щодо рейтингу і хайрингу передбачають багаторазову передачу машин і обладнання від одного орендаря до іншого. Їх об’єктом є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам численних орендарів [44].

За оперативним лізингом (орендою) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансовим – на балансі лізингоодержувача.

Факторинг – різновид торгово-фінансових операцій, поєднаних з кредитуванням оборотного капіталу клієнта (постачальника) шляхом придбання банками (чи їх дочірніми фактор-фірмами) права вимоги щодо отримання платежу за фінансовими зобов’язаннями, скупленими в різних суб’єктів господарської діяльності. Як правило, банк купує неоплачені розрахункові документи на поставлені товари чи надані послуги.

Факторинг представляє собою інкасування дебіторської заборгованості покупця і є специфічною формою короткострокового кредитування постачальника товарів. Факторинг містить такі елементи:

стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

короткострокове кредитування продавця;

перейняття ризику продавця щодо неотримання платежу за поставлені товари та надані послуги.

Факторинг здійснюється в такий спосіб. Банк купує у господарюючого суб’єкта-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця і протягом двох – трьох днів перераховує на поточний рахунок продавця 80–90% суми дебіторської заборгованості покупця за відвантажену продукцію відповідно до платіжних документів на момент їх пред’явлення. Після одержання платежу від покупця банк перераховує продавцю решту суми заборгованості, за винятком відсотків і комісії. Схема факторингу представлена на рис. 2.1.

1 – відвантаження продукції; 2 – акцепт розрахунковіх документів;

3 – подання розрахункових документів; 4 – оплата разрахункових документів банком; 5 – оплата розрахункових документів покупцем продукції

Рис. 2.1. Схема факторингу

Трастові послуги (довірче управління) – це послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику – для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара.

Суб’єктами трастової угоди можуть бути:

довіритель майна (засновник) – юридична або фізична особа, яка заснувала траст та/або передала довірительному власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору;

довірительний власник (траст) – сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків;

бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються послуги щодо довірчого управління активами. Бенефіціаром може бути безпосередньо довіритель майна або третя особа.

Консультаційні послуги полягають у наданні консультацій клієнтам банку з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Консультаційні послуги можуть надаватись усно або письмово, при цьому плата за їх надання у деяких випадках включається у плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультацією.

Операції банків щодо депозитарного зберігання цінностей – посередницькі операції банків, які полягають у тому, що банки здають своїм клієнтам в оренду комірки (сейфи) для зберігання цінностей. За оренду сейфу клієнти сплачують банку комісійну винагороду.

Незважаючи на доволі різноманітний спектр банківських операцій та послуг, на банківську діяльність накладаються певні обмеження, а саме: відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% капіталу банку.

Питання для самоконтролю:

1. Наведіть перелік основних документів, необхідних банку для державної реєстрації.

2. Який структурний підрозділ Національного банку України розглядає пакети документів банків для державної реєстрації.

3. Наведіть умови, за яких Національний банк України може відмовити банку у державній реєстрації.

4. Розкрийте порядок реєстрації банку.

5. Розкрийте класифікацію банків.

6. Наведіть основні види спеціалізованих банків.

7. Назвіть умови надання банківської ліцензії.

8. Які операції банк може здійснювати за наявності ліцензії Національного банку України?

9. Для здійснення яких операцій банк має поряд з ліцензією має отримати письмовий дозвіл Національного банку України?

10. Назвіть типи банківських об'єднань та охарактеризуйте їх.

11. Розкрийте перелік та особливості нетипових операцій банків.

Дата добавления: 2013-12-14