Класифікація факторингових операцій

Ознаки класифікації	Види факторингових операцій
1. Місце знаходження суб’єктів факторингових операцій	Внутрішній факторинг 1.2. Зовнішній факторинг
2. Ступінь охоплення факторингом продукції, що реалізується	2.1. Оплата всієї реалізованої продукції 2.2. Оплата частини реалізованої продукції
3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства	3.1. Відкритий факторинг 3.2. Закритий факторинг
4. Форма взаємовідносин підприємства і банку	4.1. Факторинг за правом регресу 4.2. Факторинг без права регресу
5. Повнота надання послуг	5.1. Повний факторинг 5.2. Частковий факторинг
6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника	6.1. Факторинг з попередньою оплатою 6.2. Факторинг без попередньої оплати

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у одній і тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг – це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлене банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку.

Факторинг без попередньої оплати – це такий вид факторингу, коли банк зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Незалежно від виду кредиту процес його отримання включає ряд основних етапів:

1. Проведення переговорів позичальника з банком. На цьому етапі розглядається можливість укладання кредитної угоди. В разі позитивної позиції банк приймає документи підприємства до розгляду.

2. Надання документів та заявки на отримання кредиту. На другому етапі підприємство звертається в банк із заявою, яка повинна містити:

= мету отримання кредиту;

= економічне обґрунтування необхідності отримання кредиту;

= джерела погашення кредиту.

Крім цього банк має право запросити інші документи (н-д, нотаріально завірений статут, установчий договір, реєстраційне свідоцтво або патент, контракти між продавцем та покупцем, документи фінансової звітності, висновок аудиторської фірми або податкової інспекції про фінансовий стан підприємства, договір залогу, поручительства, гарантії, страхування, бізнес-план та розрахунок грошових надходжень іт.д.)

3. Оцінка банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства. На цьому етапі банк вивчає інформацію про підприємство, оцінює його діловий імідж, аналізує кредитоспроможність підприємства, визначає наявність джерел та гарантій погашення кредиту.

Основна увага приділяється оцінці кредитоспроможності підприємства. Кредитоспроможність підприємства – це його здатність в повному обсязі та у встановлений термін розрахуватись по всіх боргових зобов’язаннях. Вона визначається на основі системи показників, перелік яких залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевих особливостей, форми власності.

4. Згода банка на надання кредиту. На основі оцінки кредитоспроможності підприємства банк виносить рішення про доцільність надання підприємству кредиту.

Дата добавления: 2013-12-14