Шляхивирішення проблем розвитку комунікативних, організаторських і спеціальних спроможностей клієнта

Поради з питань, пов'язаним із темпераментом, корекцією рис характеру і розвитком волі.

Темпераментом в психології, як відомо, називають сукупність динамічних особливостей когнітивних процесів і поведінки людини, а характером - систему стійких особистісних властивостей, що визначають вчинки людини. У більшості випадків звернення клієнтів у психологічну консультацію у зв'язку з проблемами особистісного або міжособистісного властивості так чи інакше зачіпається характер людини і його темперамент. Тому психологу-консультанту важливо знати і практично володіти сукупністю методик, за допомогою яких оцінюються темперамент і характер людини.

В процесі психодіагностики темпераменту психологу-консультанту можуть виявитися корисними наступні приватні методики.

Перш за все, це методика В. М. Русалова 3. Вона найбільш сучасна і дозволяє практично оцінювати ряд властивостей темпераменту, проявляються у людини в роботі і в спілкуванні з людьми. Це такі властивості темпераменту, як енергійність, пластичність, темп і емоційність.

Зауважимо також, що існує безліч психодіагностичних методик, призначених для оцінювання різних рис особистості людини. Серед них зустрічаються комплексні психологічні тести, призначені для вивчення особистості людини, описуваної через систему понять, з різних сторін характеризують людину, причому в більшості випадків ці поняття являють собою окремі риси характеру.

Є також чимало психологічних методик, призначених для диференційованої діагностики рис характеру людини. Нижче ми пошлемося на деякі з методик, що відносяться до тієї
і до іншої групи 4.

Зауважимо, що більша частина методів психодіагностики характеру людини є досить трудомісткою і вимагає значного часу для проведення. З даної причини в практиці психологічного консультування не рекомендується часто до них звертатися.

Серед різноманітних рис характеру, з приводу корекції яких клієнти можуть звертатися в психологічну консультацію, зустрічаються такі, як тривожність. У цьому випадку перш за все рекомендується точно оцінити дійсний рівень тривожності у клієнта, і це бажано зробити вже при першому його зверненні в психологічну консультацію. Далі доцільно з'ясувати ступінь тривожності клієнта, зробивши це вже після того, як клієнт повністю виконав рекомендації, отримані від психолога-консультанта.

Це дозволить самому клієнтові переконатися в тому, що отримані ним рекомендації дійсно виявилися корисними. Усвідомлення цього факту не тільки закріпить досягнутий позитивний результат консультування, але ще більше знизить рівень тривожності у клієнта. Для психолога-консультанта це з'явиться додатковим свідченням того, що його рекомендації виявилися не марними, і дасть йому можливість удосконалити власну практику консультування.

Якщо мова йде про ступінь тривожності дітей дошкільного віку, то її можна практично оцінити за допомогою методики «Вибери потрібне обличчя». Дана методика являє собою дитячий тест тривожності Р.Темпла, М.Доркі і В.Амен.

Вона застосовна і до дітей молодшого шкільного віку, але в цьому випадку можна скористатися й іншим тестом, призначеним для дорослих людей (тест Спілбергера - Ханіна), якщо діти цього віку вже розуміють, правильно сприймають і вірно реагують на судження відповідного тесту.

Останній із зазначених тестів хороший ще й тим, що дозволяє, по-перше, оцінювати тривожність людини як досить розвинене особистісне якість, по-друге, дає можливість відокремити так звану особистісну тривожність від ситуаційної тривожності.

Таке практичне розділення різних видів тривожності видається важливим з наступних причин. Ситуаційна тривожність є менш стійкою і, отже, більш мінливому рисою характеру людини, в той час як особистісна тривожність, навпаки, досить стабільна і мало мінлива. Крім того, рекомендації, пропоновані клієнтові, в першу чергу повинні стосуватися впливів, що надаються на ситуаційну тривожність, і ставитися до соціальних ситуацій, з якими клієнт легко міг би впоратися самостійно. Після цього можна переходити до рекомендаціям, що стосуються більш складних ситуацій, і тільки на закінчення - до спроб корекції особистісної тривожності.

Така послідовність дій розумна і обгрунтована тому, що при зниженні рівня тривожності вельми істотно, щоб клієнт постійно отримував позитивні підкріплення від вжитих ним зусиль. Досить одного-двох збоїв, і позитивні зрушення зійдуть нанівець: відновиться і почне діяти укорінена звичка занадто емоційно, з підвищеним рівнем неспокою реагувати на будь-яку ситуацію, причому робити це перш, ніж вона буде усвідомлена й осмислена. Це, в свою чергу, ще більше підвищить рівень тривожності людини.

Чимало занепокоєння в житті приносить і така риса характеру, як агресивність. Людина, з підвищеною агресивністю (ворожістю) відноситься до інших людей, навряд чи зможе розраховувати на добре ставлення до нього самого.

Агресивним людина не народжується, а в основному стає внаслідок недоліків виховання, коли, наприклад, в дитинстві, протягом досить тривалого часу до нього самого ставляться вороже і, крім того, коли він навколо себе в поведінці інших людей бачить не тільки ніким не засуджувані, але й активно підтримувані агресивні дії. З часом такі дії їм самим починають розглядатися як норма в міжособистісному поведінці людей. Ставши дорослою, така людина найчастіше не помічає проявів власного агресивного поводження і не дуже добре розуміє, чому інші люди недобре ставляться до нього самого.

У цьому випадку корисно провести психологічне тестування клієнта на визначення ступеня його власної агресивності, щоб довести йому, що у нього є така негативна риса характеру, як агресивність.

Корисну інформацію про агресивні тенденції в поведінці клієнта може дати тест Розенцвейга, модифікований для оцінювання агресивності 1. Цей тест, правда, застосуємо в основному до дітей старше десяти-п'ятнадцяти років і до дорослим людям.

Якщо в ході психологічного консультування виникає необхідність уточнити ступінь розвиненості у клієнта вольових рис характеру, то корисним в цьому випадку може виявитися тест на силу волі.

Іноді проблема характеру людини полягає в тому, що він є недостатньо самостійним, психологічно занадто залежним від оточуючих людей, але разом з тим активно прагне і дуже бажає стати більш незалежним. У цьому випадку для того, щоб уточнити, чи дійсно реальна проблема клієнта полягає саме в несамостійності, а також визначити, наскільки у нього розвинене прагнення до незалежності (може бути, його проблема полягає не в самому характері, а у відсутності належної вмотивованості), рекомендується звернутися до спеціального тесту на незалежність.

При консультуванні з розвитку ділових рис характеру людини одним з перших найчастіше виникає питання про наявність або відсутність у даної людини почуття відповідальності. Відомо, що це важливе почуття і відповідне йому ділове якість людини функціонально пов'язане з так званим рівнем суб'єктивного контролю (УСК): чим вище відповідальність, тим вищий УСК, і навпаки - чим нижче відповідальність, тим нижче УСК. Тому, звернувшись до психологічного тесту УСК, за результатами тестування можна судити про розвиненість у клієнта відповідальності, як специфічної риси характеру.

До числа ділових рис характеру, від яких практично залежать життєві успіхи людини, відноситься також впевненість людини у собі. Про ступінь розвиненості цієї якості у клієнта можна судити за результатами його тестування за допомогою методики «Вихід з важких життєвих ситуацій».

Впевнена в собі людина буде досить легко і швидко знаходити вихід їх важких життєвих ситуацій, а невпевнена у собі буде робити це з великими труднощами.

Ще одним важливим діловим якістю людини, виступаючим як риса його характеру, є прагнення до досягнення успіхів. Про ступінь розвиненості цієї якості у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку можна судити в результаті їх психологічного обстеження за допомогою методики «Запам'ятай і відтвори малюнок» 6. Для вивчення мотивації досягнення успіхів у дорослих людей підходить інша методика - проективного типу, заснована на відомому тематичного апперцептивного тесту (ТАТ).

Зауважимо, що обидві названі методики є досить трудомісткими. До них слід звертатися лише тоді, коли немає іншої можливості оцінити дану рису характеру, або тоді, коли клієнту разом з психологом-консультантом або з практичним психологом, які займаються корекцією відповідної мотивації, чекає тривала робота з розвитку в клієнта мотиву досягнення успіхів і зменшення сили мотиву уникнення невдач.

Якщо завдання тестування полягає в тому, щоб швидко, але не обов'язково точно оцінити відповідні риси характеру в клієнта, то краще всього звернутися до методики опитувального типу. Перевага цієї методики перед попередньою полягає не тільки в тому, що вона менш трудомістка, але також і в тому, що ця методика дозволяє роздільно оцінювати прагнення до досягнення успіхів у чоловіків і у жінок.

Нерідко в психологічну консультацію звертаються люди, проблема яких полягає в тому, щоб точно оцінити і далі розвинути у себе ще одну важливу ділову особливість характеру, а саме - бажання, прагнення і здатність стати лідером для інших людей. У цьому випадку практично корисними могли б виявитися наступні методики: «Лідер» і «Ефективність лідерства».

Якщо проблеми характеру клієнта стосуються змісту і стилю його спілкування з іншими людьми, тобто є за своєю природою комунікативними, то для психологічного тестування клієнта рекомендується скористатися, зокрема, наступні психодіагностичні методики: «Який дитина у взаєминах з оточуючими людьми?», «Комунікативно-особистісний опитувальник для батьків, вихователів і родичів дитини».

Ці дві методики рекомендується використовувати при тестуванні дітей дошкільного віку. У разі проведення з тією ж самою метою обстеження дітей, що у школу, і молодших школярів до цих методик можна додати «Анкету для батьків, вихователів і вчителів».

При психодіагностиці підлітків, старших школярів і дорослих людей дуже цінну інформацію про комунікативних рисах характеру дозволяють отримати методики «Семантичний диференціал», «Тест на об'єктивність ставлення до людей», «Тест-опитувальник афіліації».

Клієнтів, що звернулися в психологічну консультацію з приводу характерологічних проблем, нерідко хвилює питання про те, чи немає у них так званих аномальних, близьких до патологічних, рис характеру, наприклад, акцентуацій характеру або комплексів. У цьому випадку, як правило, потрібно різнобічне патохарактерологичне обстеження клієнта, і виникає необхідність одночасного звернення до багатьох психодіагностичних, в тому числі багатофакторним, методикам.

У цьому зв'язку рекомендується, зокрема, скористатися наступними методиками:

• дитячим варіантом особистісного тесту Кеттела.

Він найкраще підходить для тестування дошкільників і молодших школярів;

Ця методика призначена головним чином для осіб підліткового віку і старше. Вона, правда, не дозволяє поставити клієнтові точний діагноз на наявність або відсутність у нього аномальних рис характеру, але зате дає можливість побічно, по переважному самопочуттю, активності і настрою, судити про те, чи є імовірним наявність у даної людини аномальних рис характеру. У цьому зв'язку дану методику рекомендується прімепять першого по порядку при проведенні психологічного обстеження дорослих людей;

• запитальник А.Т.Джерсайлд.

Цей запитальник є комплексним і дозволяє більш визначено, ніж САН, судити про наявність у клієнта аномальних рис характеру, що вимагають проведення психокорекції. До даного запитальника рекомендується звертатися тоді, коли у психолога-консультанта склалася думка про те, що у клієнта цілком можуть бути аномальні риси характеру і їх необхідно скоректувати.

Запитальник Джерсайлд, крім того, дозволяє уточнити проблеми клієнта і диференціювати пов'язані з ними рекомендації.

• При вивченні акцентуацій характеру у підлітків і у старших школярів також можна скористатися відомим тестом Лічко.

У всіх інших випадках психологу-консультанту слід звертатися до методик, створеним в різних областях спеціальної психології та дефектології. Правда, при цьому потрібно пам'ятати про те, що практичний психолог не вправі займатися консультуванням з питань, що належать до галузі психіатрії чи дефектології (спеціальної педагогіки і психології).

Поради з розвитку волі

Якщо до психолога-консультанта з приводу недостатнього розвитку тих чи інших рис характеру у дітей звертаються дорослі люди, наприклад батьки дитини; якщо сам дитина ще мала, наприклад йому менше 3-х років, то перше, що слід зробити психологу-консультанту - це запевнити клієнта в тому, що потрібні вольові риси характеру у дитини ще цілком можна сформувати. При цьому бажано звернути увагу клієнта на правильну організацію практики спілкування дорослих з дитиною, у якої обов'язково необхідно буде врахувати наступні моменти.

1. Уважно стежити за тим, як дитина проявляє самостійність, помічати і всіляко підтримувати будь-які її ознаки.

2. Якщо дитина заявляє «Я сам» і явно претендує на те, щоб робити щось самостійно, без втручання з боку оточуючих людей, то в його справи не варто активно втручатися, за винятком, звичайно, випадків, коли дитина може мимоволі нашкодити собі або зіпсувати якусь цінну річ. Але і в цих випадках втручання дорослого у справи дитини має бути ненав'язливим і, по можливості, непомітним для самої дитини.

3. Самостійність дитини особливо слід вітати тоді, коли дитина намагається що-небудь зробити якнайкраще, проявляючи при цьому ініціативу та наполегливість, бажання і готовність долати перешкоди. Заохочення повинно мати місце навіть в тому випадку, якщо дитина намагався що-небудь зробити сам, але в нього не вийшло. Головне полягає в тому, щоб у свідомості самої дитини одержувані їм заохочення асоціювалися саме із старанням, а не тільки і не стільки з високою оцінкою дорослими його здібностей.

4. У практиці педагогічного спілкування з дитиною заохочення повинні домінувати над покараннями, що в свою чергу відіграє важливу роль у розвитку її вольових якостей. Така практика спілкування створює сприятливі умови для зміцнення мотиву до досягнення успіхів, пов'язаного з волею.

Якщо з приводу вольових проблем дітей до психолога-консультанта звертаються дорослі люди, якщо їх турбує доля дітей, що досягли вже дошкільного віку (від чотирьох-п'яти до шести-семи років), то загальні рекомендації по зміцненню волі дітей цього віку будуть в основному такими ж, як у відношенні дітей раннього дошкільного віку (від одного року до трьох років).

Слід, однак, мати на увазі, що цього для дітей середнього та старшого дошкільного віку буде недостатньо, оскільки, по-перше, воля дитини до даного віку вже в основному склалася, і, по-друге, психологія дітей дошкільного віку в цілому відрізняється від психології дітей раннього віку. Остання обставина необхідно обов'язково враховувати, даючи рекомендації з розвитку волі у дошкільнят.

Передусім тут треба мати на увазі те, що вольові якості особистості дошкільника найкраще формуються в провідних видах діяльності. Це - гра, навчання, спілкування і праця, при домінуванні гри над іншими видами діяльності в психологічному розвитку дитини.

Тому в дошкільному віці важливіше всього створювати сприятливі умови для вдосконалення вольових рис характеру в різних іграх, що вимагають прояви наполегливості та волі з боку дитини для досягнення поставлених в грі цілей.

Позитивну роль у розвитку волі в дошкільному віці виконують, наприклад, ігри - змагання дитину з іншими дітьми і з дорослими людьми.

Слід мати на увазі й те, що по-справжньому розвинена воля основана на розумі і свідомості людини, тобто базується не на сліпій, неусвідомлюваної, інтелектуально не контрольованої силі типу впертості, а на свідомих, розумно прийнятих рішеннях. Навіть у розумної людини його рішення зусиллям волі втілюються в життя.

Свідомість дитини-дошкільника, особливо досяг старшого дошкільного віку, вже досить розвинене. Тому, починаючиз цього віку, важливо домагатися того, щоб вольова поведінка і, відповідно, вольові якості дитини формувалися і зміцнювалися на цілком розумною основі. У протилежному випадку може статися так, що воля фактично перетвориться в упертість або незговірливість, в примхливість дитини.

Остання обставина особливо важливо приймати в розрахунок при зверненні в психологічну консультацію підлітків з питань зміцнення своєї волі. Поширена в цьому віці не цілком розумна практика виховання волі часто базується тільки на силі і фізичної витривалості і нерідко веде до дуже далеким від справжнього розвитку волі людини і від сучасної культури наслідкам типу підвищеної агресивності, культу грубої сили, безжалісність.

Комунікативні здібності - це знання, уміння і навички, пов'язані з процесом спілкування людей. Вони включають в себе вміння слухати і розуміти людину, встановлювати з ним хороші особисті та ділові взаємини, чинити на нього психологічний вплив.

Про недоліки в розвитку комунікативних здібностей людини свідчать наступні типові ознаки:

• людина боїться публічності, тобто бути на виду у всіх,

• людина відчуває підвищене занепокоєння, тривожність, очікуючи спілкування з малознайомими людьми,

• людина не цілком задоволений результатами, яких він реально добивається в практиці спілкування з людьми,

• людина уникає людей, особливо незнайомих, і боїться вступати в особисті і ділові контакти з такими людьми,

• у людини слабко розвинені вербальні і невербальні комунікативні вміння й навички,

• даний людина не здатна привертати до себе увагу з боку інших людей, не викликає симпатії до себе з їхнього боку,

• людина не може переконувати людей і впливати на них позитивний вплив,

• людина губиться, ніяковіє, почуває себе ніяково в різних ситуаціях спілкування; не знає, як поводитися і що відповідати людям, якщо вони звертаються до нього,

• у людини не складаються нормальні взаємини з людьми і часто за його причини виникають міжособистісні конфлікти.

На всі ці ознаки насамперед повинен звертати увагу психолог-консультант, розмовляючи з клієнтом. Багато хто з них, які говорять про дефіцит комунікативних здібностей у клієнта, порівняно легко помітити, уважно спостерігаючи за тим, як клієнт поводиться в психологічній консультації і як він розмовляє з різними людьми, у тому числі із самим психологом-консультантом.

Якщо психологу-консультанту необхідно дещо уточнити, не задовольняючись чисто візуальної психодіагностикою комунікативних здібностей клієнта, то йому додатково можна задати серію запитань, відповідних змісту перерахованих вище симптомів - ознак дефіциту комунікативних здібностей. Можна, наприклад, запитати клієнта про те, чи часто і багато він спілкується з людьми, воліє залишатися один, чи задоволений результатами спілкування з різними людьми і т.п.

У тому випадку, якщо для точної діагностики комунікативних проблем клієнта і формулювання відповідних практичних рекомендацій цього виявиться недостатньо, можна буде звернутися до одного з наступних спеціальних психологічних тестів, розрахованих на оцінку комунікативних здібностей.

1. «Яка дитина у взаєминах з оточуючими людьми?».

Цей тест дозволяє оцінити, наскільки розвинені комунікативні якості особистості у дітей трьох - п'ятирічного віку.

2. Анкета для батьків, вихователів і вчителів.

Ця анкета вирішує ту ж саму задачу, що і попередня методика, але по відношенню до дітей, які у школу, і молодшим школярам.

3. Тест Спілбергера на дослідження тривожності.

Даний тест призначається для вивчення дітей підліткового віку і старше, а також для дорослих людей. Він дозволяє за рівнем тривожності побічно судити про розвиненість комунікативних здібностей та про комунікативних проблемах, наявних у клієнта.

Якщо рівень особистісної тривожності у клієнта достатньо високий, то, найімовірніше, проблеми комунікативного характеру в нього проявляються в самих різних життєвих ситуаціях. Якщо високим виявиться рівень так званої ситуативної тривожності, то, мабуть, комунікативні труднощі у клієнта виникають тільки в деяких, специфічних ситуаціях спілкування з людьми.

4. Тест на агресивність (модифікація відомого тесту Розенцвейга).

Цей тест також призначається для підлітків та дорослих людей. За рівнем агресивності людини, встановленому за допомогою даного тесту, можна судити про те, чи є у нього проблеми комунікативного характеру. Якщо агресивність даної людини досить висока, то такі проблеми у нього є майже напевно.

5. Про конкретний характері комунікативних проблем дорослого клієнта можна судити також по його відповідям на особистісний опитувальник А.Т.Джерсайлд

6. Якщо у психолога-консультанта виникло припущення про те, що дорослій клієнтові бракує якихось істотних комунікативних особистісних якостей, то це можна практично перевірити за допомогою наступних методик: тесту на оптимізм, тесту на об'єктивність у відносинах до людей, тесту на незалежність, тесту на пошук виходу зі скрутних життєвих ситуацій, тесту афіліації, тесту на якості лідера, тесту на ефективність лідерства.

Зауважимо, однак, що всі згадані методики не дають абсолютно точною і вичерпною інформацією про характер комунікативних проблем, наявних у клієнта. Вони лише підтверджують або спростовують результати попередньої бесіди, проведеної психологом-консультантом з клієнтом, а також висновки, зроблені на основі безпосереднього спостереження за його поведінкою під час консультації.

Тести організаторських здібностей

Організаторські здібності - це практичні вміння людини, пов'язані з організацією-якої справи або взаємодії людей при його виконанні.

Відсутність або нестача розвитку у клієнта організаторських здібностей можна встановити різними шляхами: по-перше, за власним оповіданням клієнта про те, що у нього в даній справі виходить або не виходить, по-друге - через аналіз його відповідей на спеціальні тести-опитувальники, частина з яких далі буде названа.

Перш за все, слід з'ясувати, наскільки у клієнта розвинені спеціальні мотиви - соціальні потреби, які обов'язково повинні бути у хорошого організатора. Це, наприклад, такі спонуки до діяльності, як потреба досягнення успіху, установка на підвищену соціальну активність, оптимізм, об'єктивність в оцінці людей, незалежність, уміння знаходити вихід з важких життєвих ситуацій, низька тривожність. Для психодіагностики всіх цих якостей підходять наступні методики:

• для діагностики тривожності - запитальник Спілбергера

• для оцінки мотивації досягнення успіхів - спеціальний проективний тест

• для визначення статусу - соціометрична методика

• самопочуття, активність і настрій діагностуються за допомогою методики САН

• сила волі оцінюється за допомогою спеціального тесту

• об'єктивність у ставленні до людей - за допомогою тесту на об'єктивність

• незалежність - за допомогою тесту на незалежність

• вміння знаходити вихід з важких життєвих ситуацій - за допомогою відповідного запитальника

• якості лідера і ефективність лідерства, відповідно, діагностуються за допомогою методики «Лідер» і методики «Ефективність лідерства».

Тести спеціальних здібностей

Спеціальні здібності - це, по-перше, такі здібності, які є не у всіх без винятку людей, по-друге, - такі здібності, від яких залежить в основному успішність виконання людиною окремих, досить складних і специфічних видів діяльності, наприклад, художньо- творчої, технічної, організаторської, математичної і т.п.

Факт недостатньо високого розвитку, наприклад, математичних здібностей можна підтвердити або спростувати за допомогою наступних психологічних тестів, які підходять також і для того, щоб стежити за процесом розвитку цих здібностей у дітей шкільного віку, практично оцінюючи наявний рівень їх розвитку. Слід мати на увазі те, що рекомендовані тут психологічні тести в змозі повноцінно оцінювати лише деякі зі складових таких здібностей, а саме - такі, про які буде далі сказано в коментарях до кожного з згадуваних тестів. Більш повну характеристику цих здібностей можна буде отримати тільки при використанні спеціальних тестів, наявних в літературі, безпосередньо пов'язаної з вивченням цих здібностей.

Для оцінки розвиненості внутрішнього плану виконання арифметичних дій, виступаючого як початкова, базисна умова вдосконалення всіх інших математичних здібностей, підходить методика «Уміння рахувати в умі» 5. Ця методика хороша тим, що може з успіхом застосовуватися до людей в самому широкому діапазоні віків, від старшого дошкільного віку до дорослої людини. З її допомогою можна, зокрема, встановити, наскільки швидко і добре людина вміє виконувати в умі основні арифметичні дії з різними числами: додавання, віднімання, множення і ділення в межах сотні.

Побічно про наявність задатків до розвитку математичних здібностей, представлених у вигляді уміння точно визначати поняття і здійснювати в розумі складні дії порівняння, аналізу і синтезу інформації, можна судити на основі результатів тестування, проведеного за допомогою методики «Формування понять» 6. Для цієї ж мети цілком підходить методика «Матриці Равена».

При користуванні цими методиками, щоправда, необхідно мати на увазі таку обставину: ті вміння, які оцінюються за допомогою названих методик, не є спеціальними математичними. Вони, скоріше, виступають як загальні інтелектуальні здібності, необхідні будь-якій людині для повноцінного розвитку у нього всіх розумових здібностей, у тому числі і математичних.

Наступна методика - «Логіко-кількісні відносини» - має більш безпосередній зв'язок з математичними здібностями людини. За допомогою цієї методики практично оцінюються два важливих вміння, які в діяльності професіонала-математика зазвичай супроводжують один одному. Це - вміння рахувати в умі і міркувати логічно. Відповідну методику рекомендується застосовувати, починаючи з третіх-четвертих класів середньої школи, так як дітям більш раннього віку вона може виявитися недоступною.

Зауваження: проводячи психодіагностику математичних здібностей дітей старшого шкільного віку, можна завдання до даної методики зробити більш складним, а саме - попросити випробуваного не просто відповідати на питання типу: «А більше або менше У?», А точно вказувати, у скільки разів у кожній з двадцяти пропонованих завдань, включених в обговорюваний тест, величина А дійсно більше або, відповідно, менше, ніж величина В.

Якщо основна задача психологічного тестування полягає в тому, щоб визначити рівень розвитку у людини тих компонентів математичних здібностей, які мають пряме відношення до засвоєння вищої математики, зокрема вищої алгебри, то рекомендується скористатися числовим субтестом відомого тесту Айзенка 2. Даний тест бажано застосовувати в старших класах середньої школи в тих випадках, коли в психологічну консультацію за практичним радою звертаються старшокласники або їх батьки з приводу вибору майбутньої професії після закінчення середньої школи.

Рівень розвитку фізико-технічного мислення та відповідних здібностей у школярів можна визначити за допомогою тесту Беннета 3. Він за змістом включених в нього завдань враховує як знання, одержувані в школі на уроках фізики, так і уявлення, пов'язані з практичним досвідом користування технікою.

Задатки до розвитку лінгвістичних здібностей у дітей дошкільного віку (трьох-п'яти років) можна оцінювати за допомогою наступних приватних методик: «Назви слова» і «Розкажи по картинці».

Перша з цих методик визначає запас слів, який зберігається в так званої активної пам'яті дитини і може використовуватися ним у власній промові, зверненій до інших людей. Крім того, ця методика дозволяє встановити, наскільки дитина знайома з поняттями, що позначають тварин, рослини, кольору і форми предметів, інші їх ознаки, а також дії людини, їх якості та способи виконання.

Друга із згаданих методик - «Розкажи по картинці» - дозволяє практично оцінювати багатство і різноманітність мови дитини дошкільного віку.

Якщо за результатами застосування двох згаданих вище методик дитина отримує не менше 8 балів, то його можна вважати володіє достатньо розвиненими лінгвістичними задатками, тобто припустити, що в цієї дитини можуть успішно розвиватися лінгвістичні здібності.

При визначенні рівня розвитку лінгвістичних здібностей дітей, що у школу і вже навчаються в початкових класах, рекомендується користуватися наступними методиками:

«Визначення понять», «З'ясування пасивного словникового запасу», «Визначення активного словникового запасу» '.

Перші дві з цих методик - «Визначення понять» і «Виявлення пасивного словникового запасу» - дозволяють встановити, наскільки добре дитина, що надходить у школу, або молодший школяр знає точний обсяг і зміст слів-понять і вміє дати їм визначення. Третя методика - «Визначення активного словникового запасу» - дозволяє оцінювати лексичне, стилістичне та граматичне різноманітність мовлення дитини і, крім того, може свідчити про рівень розвитку його лінгвістичних здібностей в цілому. Цей рівень вважається досить високим, якщо дитина за даною методикою отримав не менше 8 балів.

Для оцінки рівня розвитку лінгвістичних здібностей у середніх і старших класах школи можна застосувати словесний субтест тесту Айзенка 2. Він дозволяє визначити, наскільки добре у відповідного школяра розвинене лінгвістичне мислення, пов'язане зі знанням лексики і з умінням вирішувати лексичні завдання на пошук потрібних слів.

Для оцінювання рівня розвитку інших складових лінгвістичних здібностей у середніх і старших класах школи немає необхідності застосовувати спеціальні психологічні тести, так як на уроках мови та літератури учні виконують чималу кількість спеціальних завдань і вправ, які дозволяють цілком виразно судити про рівень розвитку їх лінгвістичних здібностей.

Дата добавления: 2013-12-14