Тема: Різноманітність театрального мистецтва. Види та жанри театру

Лекція 3.

Театр – вид мистецтва

На сьогоднішній день театри поділяються на різноманітні структурні варіанти, певні жанрові модифікації. Окремі театри мають жанрову спеціалізацію. Це театри сатири, комедії, драми та комедії, малих сценічних форм тощо.

Деякі театри орієнтуються на певне коло глядачів. (Молодіжний театр, театр юного глядача, театр флоту). Театр, як вид мистецтва поділяється на такі види:

- драматичний театр;

- музичний театр (опера, балет);

- музично - драматичний (поєднуються ознаки двох перших);

- театр оперети, або театр музичної комедії;

- театр пантоміми;

- тіньовий театр;

- ляльковий;

- театр одного актора.

В процесі історичного розвитку визначилися різні види театру, котрі відрізняються один від одного специфічним оформленням та засобами художньої виразності.

Драматичний театр - один з основних видів театру

Драматичний театр це перш за все літературний театр. Драматургічною основою вистави є п’єса, тобто літературний матеріал, який пропонує театру драматург. На основі цього матеріалу створюється вистава. І хоч як і в других видах сценічного мистецтва глядач бачить на сцені не реальне життя, а його художнє відображення все таки драматичний театр самий близький і зрозумілий людині, бо специфічним засобом виразності його є слово. В виставі драматичного театру персонажі через слово спілкуються з партнером і глядачем, тобто саме так як це відбувається в реальному житті. Якщо мову забрати у драматичного театру, він перестане існувати як вид мистецтва і перетвориться на другий вид театру - пантоміму. Від драматичного театру не можна забрати мову точнісінько так, як від опери спів, від балету танець. Драматичний театр літературний в своїй першооснові.

Витоками драматичного театру були ритуальні обряди, пов’язані з тією чи іншою формою господарювання первісної людини. В цих обрядах наші далекі пращури живе слово й диалог поєднували зі співом, танцем, пантомімою. Саме в драматичних виставах почали з’являтися перші елементи акторського мистецтва перевтілення.

В Європі драматичний театр почав активно розвиватися в VІ - V ст. до н.е. Саме на цей період припадає і розквіт театру в Стародавній Греції. Поруч із знаменитою трагедією активно розвивалася і удосконалювалася драма, тобто мистецтво драматичного театру.

Драматичний театр сьогодні ставить на сцені багато драматургічних різновидів - драму, трагедію, комедію. Драма може бути соціальною, сімейно - побутовою, психологічною, камерною, історичною, ліричною, тощо. Комедія, в свою чергу, буває ліричною, побутовою, музичною.

Музичний театр

Музичний театр - це мистецький колектив, що ставить музичні вистави, і різновиди музично - сценічного жанру. (Опера, балет, оперета, музична комедія, мюзикл тощо). Що ж пов'язує між собою ці такі несхожі театральні явища? Перш за все - єдність сценічної дії й музики

Із часом склалися повні форми музичної драматургії. В опері це різні види речитативів, арій, аріозо, ансамблів, хорів. У балеті - класичні й характерні танці, дуже часто об'єднані в сюїти, ансамблі, дії, хореографічні ансамблі. В опереті - вокальні й хореографічні номери, пов'язані з побутовою та естрадною музикою. Музичні театри об'єднують декілька творчих цехів - солістів і хор, артистів балету, оркестру, допоміжного складу. Тут працюють працівники не тільки творчих, а й інженерних, робітничих професій

Театр балету - вища сходинка хореографічного мистецтва

Балет -(від франц. balleto і лат. ballo – танцюю) Вид театрально-музичного мистецтва, у якому художній образ створюється за допомогою хореографії, танцювально-пластичної мови. Основним засобом виразності в балеті є танець і пантоміма.

Балет – синтетичне мистецтво, у якому танец ь, головний виразний засіб балету, тісно пов'язаний з музик ою, з виконавською майстерністю артистів, з драматургічною основою – лібрето, зі сценографією (декорації, костюми), сценографією художника-освітлювача тощо.

Виникнення балету. Балет, (від греч. horeia – танець і grapho – пишу), у якому танцювальне мистецтво піднімається до рівня музично-сценічного видовища. Виник як придворно-аристократичне мистецтво набагато пізніше танцю, в 15–16 ст. Термін «балет» з'явився в ренесансній Італії в 16 ст. і позначав не виставу, а танцювальний епізод. Балет різноманітний: сюжетний – класичний оповідальний багатоактний балет, драмбалет; безсюжетний – балет-симфонія, балет-настрій, мініатюра. По жанру балет може бути комічним, героїчним, фольклорним. 20 ст. принесло у балет нові форми: джаз-балет, модерн-балет.

Джерела танцю. Танець з'явився як засіб вираження почуттів за допомогою руху, жесту, пластики й міміки. Танець супроводжував різні моменти життя древньої людини (свято врожаю, весільний обряд, відправлення релігійного культу).

З давньогрецького діонісівського культу виріс античний театр, частиною якого став сценічний танець і його муза Терпсихора. В епоху еллінізмувиникло мистецтво пантоміми, що розвивалося й у середні століття, і в епоху Відродження (у комедіях дель арте, арлекинадах).

Балет у Росії, як і в Європі, виник як придворне мистецтво при царі Олексії Михайловичі. Першим російським балетом уважається Балет про Орфее й Евридике (1673, муз. М. Шютца, розвиток балетного мистецтва йшов своїм шляхом. Першим російським хореографом був І. І. Вальберх (Лесогоров) (1766 – 1819), творчість якого охопило і літературну тематику, і події сучасного життя (події Вітчизняної війни 1812 року). Завдяки Вальберху на російській сцені затвердився самобутній тип національної вистави – дивертисмент, що зображував картини народного життя. Російський балетний театр творчо переробив відкриття західного балету, здійснюючи балетні постановки у відповідності до національних традицій.. Так, на російській сцені сентиментальна історія Жізелі перетворилася на поему про високу самовідданість почуття, яке перемагає зло, темряву, смерть. І в цьому була велика заслуга першої виконавиці Жізелі в російському театрі Олени Андріянової. (1819 – 1857).

В Україні балетні вистави в ХVІІІ сторіччі ставили кріпацькі театри які існували при дворах багатьох заможних українських магнатів. В середині ХІХ сторіччя з відміною кріпосного права в Україні перестають працювати кріпацькі театри. Актори, які були кріпаками стають вільними і залишаються без роботи. В цей період в містах активно починають відкриватися антрепризи, завдяки яким починає зароджуватися професійне театральне мистецтво. Так з’явилися і перші професійні балетні трупи.

Український радянський балет розпочав свій шлях в 1925 році постановкою балету „Лебедине озеро” Чайковського в Харківському театрі опери і балету. В постановці відчувалися традиції російського класичного балету. Крім того в виставі активно використовувалися елементи українського танцювального мистецтва. В 1927 році Харківський театр створює героїчну виставу „Червоний мак” на музику Глієра. (балетмейстер М. Мойсєєв).

В 1931 році героїчну тему на балетній сцені продовжив М. Вериківський у виставі „Пан Каньовський” у Харківському театрі опери і балету.

В 1940 році Київському театрі опери і балету ім.. Т. Г. Шевченка в балеті К. Данькевича „Лілея” балетмейстером Г. Березовою було поєднано український народний і класичний танець. Українські митці розширюють жанрові і тематичні можливості балету. В 1946 році в Дніпропетровському театрі створено комедійний балет „Міщанин з Тоскани” балетмейстерами Вірським і Болотовим. В 60 – 70-х роках поставлено балети на сучасні теми „Чорне золото В. Гомо ляки, „Тіні забутих предків” В. Кирейка в Київському театрі опери і балету ім.. Т. Г. Шевченка.

Оперний театр - явище громадського життя

Оперний театр об’єднує драматургію, музику, акторське та образотворче мистецтво в одне багатоколірне ціле. Головне в опері - муз ика, і тому її автором є композитор. У сценічній дії опери приймають участь співаки - солісти й хор, їхній спів супроводжується звучанням оркестр у. Подібно до того як оркестром орудує диригент, грою акторів - співаків керує режисер - постановник, який розуміється на специфіці музичного театру. Композитор (в більшості випадків) пише музику на готове лібрето (тест опери), або пише його сам. В оформленні вистави приймають участь художники - декоратори й костюмери. Нерідко в оперу вводять балетні фрагменти.

Драматичні тексти в опері співають; спів і сценічна дія майже завжди супроводжуються інструментальним (частіше оркестровим) акомпанементом.

Опера народилася як аристократична забава, але незабаром стала розвагою для широкої публіки. Перший загальнодоступний оперний театр був відкритий у Венеції в 1673, через чотири десятиліття після появи на світ самого жанру. Потім опера стрімко поширилася по всій Європі. Як публічна розвага вона досягла найвищого розвитку в 19 - початку 20 ст.

У першій половині ХVІІ сторіччя відкриваються оперні театри в Римі, Венеції, Неаполі. Дійовими особами в цей час були герої античної міфології, або історії. Італійська опера поступово ввійшла в культуру всіх Європейських країн.

В ХVІІІ сторіччі було завершено формування комічної опери. Серед кращих опер цього жанру - „ Весілля Фігаро ” Моцарта та „ Севільський цирульник ” Дж. Росіні (по комедіям П. Бомарше)

Опера ХІХ сторіччя відчуває вплив нового романтичного світосприйняття. Воно найбільш помітно виявилося ї музичних драмах Р. Вагнера. В своїх операх Р.Вагнер намагається досягти вищої єдності музики й драми. Сюжети йому підказували давньонімецькі міфи та легенди. Найбільш грандіозними були його опери „ Кільце Нібелунга” та „Трістан та Ізольда ”. Особливе значення приділяв Р. Вагнер оркестру.

Російська опера з’явилася в кінці ХVІІІ сторіччя. Спочатку це була комічна опера („Мірошник – чарівник, ошуканець і сват” М. М. Сокольського „Скупий” В. А. Шашкевича тощо.)

Дата добавления: 2013-12-14