Лекція 6. Тема: Телебачення – особливий вид мистецтва

Лекція 5. Тема: Види та жанри кіно

Основні види та жанри кіно

Всі фільми можна розділити на основних чотири види. Перший вид – художнє, (ігрове) кіно, яке засобами виконавської майстерності втілює на екрані твори кінодраматургії. Другий – документальне кіно. Третій – науково-популярне кіно, що включає і навчальне кіно. Четвертий – мультиплікація.

Серед основних видів можна виділити підвиди. Наприклад, мультиплікація буває мальованою і ляльковою; документальний фільм – хронікальним, що показує якусь реальну подію, монтажним, який повністю зроблений з матеріалів других фільмів. Класичний приклад монтажного фільму „Обыкновенный фашизм» М. І Ромма, в якому кадри років війни використовано для викриття жорстокості фашизму.

Тепер познайомимося з основними жанрами в середині перерахованих видів кіно. Жанрами називають різновиди художніх творів, які історично сформувалися і є достатньо стійкими. В різних видах кіно використовуються ті самі жанри, що і в попередніх, наприклад жанр розповіді. Крім того є жанри властиві лише даному виду, наприклад, жанр кіноромана можна зустріти лише в ігровому кіно.

Улюблений жанр мультиплікації є казка. Це може бути екранізація народної казки – як „Снігуронька” І. П. Іванова-Вано. Казка може бути сучасною, написаною спеціально для мультиплікаційного кіно, наприклад „Крокодил Гена” і „Чебурашка” Р. А. Качанова. Казковість, незвичайність того, що відбувається в мультиплікаційній стрічці майже завжди пов’язано з реаліями життя. Казковість мультиплікаційна розважає і одночасно повчає. Мультиплікація широко використовує жанри сатири, агітфільма, фантастики

Телебачення – наука про передачу зображення на відстань

Телебачення – передавання на відстань зображень рухомих і нерухомих об’єктів за допомогою електронних сигналів, що поширюються по каналу зв’язку. Телебачення об’єднує системи телевізійного мовлення, які поряд з радіомовленням є важливим засобом масової агітації і пропаганди.. Принципові питання передачі зображення на відстань були розв'язані в працях У. Сміта (США, 1873), О. Столєтова (1888), О. Попова (1895),

Винахід техніки телебачення у колишній Росії належить професорові Петербурського технологічного інституту Б. Л. Розігну (1869 – 1933). За допомогою створеної ним електронно-променевої трубки (кінескопу) він вперше в світі в 1911 році в лабораторних умовах здійснив передачу зображення на відстань декількох метрів.

У тогочасній Росії досліди, пов'язані з передачею зо­браження, розпочались у перші роки Радянської влади. 18 квітня 1921 р. в Нижньогородській лабораторії був ство­рений перший прообраз телесистеми. У 1930 р. під керівни­цтвом П. Шмакова була зроблена механічна система роз­кладу зображення на елементи, а вже з 1 жовтня 1931 р. розпочалися регулярні телепередачі нерухомих зображень (Ленінград, Одеса, Київ, Харків, Новгород, Смоленськ). Через рік було проведено передачу рухомого об'єкта (те­лекіно), а в 1934 р. з'явився і звуковий супровід.

В наступні 20 років вченні працювали над тим, щоб перевести телебачення із лабораторних умов в кожний дім. Шлях до сьогоднішнього телевізійного екрану лежав через громіздкі ящики з окуляром як у телескопа – механічні телевізори, через перші серйозні приймачі з електронно-променевими трубками, розмір яких ледь перевищував долоню: дивитися передачу можливо було лише при наявності великих лінз.

Телебачення як техніка використовується не тільки для задоволення інтересів глядачів до інформації, мистецтва, спорту. Технічне телебачення дозволяє інженерам спостерігати за технологічними процесами в тих випадках, коли присутність людини поруч з прибором, або установкою є небезпечною. Телебачення космічне дає можливість провадити спостереження за другими планетами.

Перші телепередачі в Росії розпочалися в 1936 році, лише на два роки пізніше, ніж у Великобританії. В 1940 році в продажу з’явилися перші радянські телевізійні приймачі. Після модернізації телевізійного центру на Шаболовці (1949) радянське телебачення перейшло на новий стандарт чіткості - 625 рядків в кадрі. Перші передачі мали пропагандистський харак­тер. Як правило, це були короткі суспільно-політичні філь­ми (святкування Першого травня, 15-річчя Жовтня, пуск Дніпрогесу тощо). У 1936 р. кількість телесеансів стано­вила близько 300 на рік загальним об'ємом біля 200 годин.

Основою телебачення є телемовлення. Воно здійснюється двома засобами – ефірним та кабельним, при тому останнє в силу очевидних переваг (поліпшена якість зображення, прямий і зворотній зв’язок між приймачем і передавачем телевізійних сигналів), розвивається бурхливими темпами. Крім того в багатьох країнах світу працюють системи супутникового телебачення.

У 1938 р. розпочалися експериментальні передачі елек­тронного телебачення, а через два роки в продаж почали надходити перші серійні електронні телевізори 17-Т-1. Од­нак Велика Вітчизняна війна перервала процес створення нових і більш досконалих систем телебачення. Перша піс­лявоєнна телепередача відбулася лише в 1945 р. Зрозуміло, що масовим у цей час телебачення стати не могло. За п'ять років була сформована інфраструктура промислового ви­робництва телеапаратури, що дозволило в кінці 40-х років налагодити масовий випуск телевізорів системи «Моск­вич Т-1», «Ленінград Т-2», «КВН-49».

Паралельно з процесом науково-технічного забезпечен­ня телебачення відбувався процес глибоких змін змісту передач, техніки зйомки, структури студій. З кінця 1946 р. в передачах телебачення регулярними стали демонстрації кінофільмів. У 1948 р. виникає позастудійне телебачення

В 50-ті роки минулого століття світове телебачення переживає бурхливий період розвитку. Завдяки появі легких телевізійних камер воно виходить із студій на вулицю. Було розроблено принцип магнітного запису телевізійних сигналів, стало можливим вести не тільки пряму трансляцію із студії або визначеного місця подій, а і записувати передачі до ефіру.

З цього моменту починається створення „ телекіно”. В 1954 році в Радянському Союзі проводиться перший експеримент з використанням кольорового зображення. Екран набув барвистості, а після уведення в дію Телевізійного технічного центру в Останкіно (1967) з самою високою в Європі телевізійною вежею (вище 520 м.) кольорові передачі стали регулярними. В лютому 1956 року відкривається друга загальносоюзна програма, а в кінці 1960-х років створюються системи космічної ретрансляції сигналів, а це в свою чергу дало можливість охопити телевізійними передачами майже всю територію бувшого Радянського Союзу, включаючи Сибір, Середню Азію та Далекий Схід.

У 50-х рр. відбувається процес формування єдиної структури загальносоюзної телесистеми, будуються сотні ретрансляторів, у великих обласних центрах створюються свої телестудії в (1960 р. в СРСР діяло 103 студії). У 1962 р. з'являється космічне телебачення (репортаж із борту «Восток-3» і «Восток-4»), у 1966 р. проведено пер­шу передачу кольорового телебачення з Парижа до Моск­ви, а з 1967 р. передачі в кольорі стають регулярними.

В 1970-х роках в світовому телебаченні з’являється комп’ютерна техніка, репортажні телевізійні комплекти, пересувні студії. Технічні можливості його стають значно ширшими.

Телебачення – не тільки складна сучасна техніка, а і трудомісткий технічний процес. До тієї техніки, яку використовує кінематограф, додається апаратура служб віщання. Шлях серйозної передачі, або телевізійного фільму до ефіру триває місяцями. Після того, як режисер, оператор та актори виконали своє завдання, починається небачена для глядача робота монтажерів, звукооператорів, техніків – багатоденна праця десятків людей.

За кордоном регулярні телепередачі розпочалися в 1936 р. (Англія, Німеччина), 1941 р. (США). Масове по­ширення телебачення в Європі припадає на 50-ті роки, а в країнах, що розвиваються,— па 60-ті. До 1990 р. система телебачення в колишньому СРСР і країнах соціалізму була лише державною. У розвинутих капіталістичних краї­нах існували як державна, так і комерційні системи теле­бачення.

В 70-х – 80-х роках минулого століття разом з телебаченням розвивається і відеозапис, це дало можливість записувати з екрана передачі за своїм бажанням і дивитися їх в зручний для глядача час. Виникло „ домашнє телебачення ” – власник відеокамери може зафіксувати на стрічку яскраві події своєї родини.

Рекомендована література:

1. Асенин С. Волшебники екрана М., 1985.

1. Базен А., Что такое кино? М., 1992.

2. Белецкая Л. К. Украинский советский драматический театр. К., 1984.

3. Бобошко Ю. М, Режисер Лесь Курбас. К., 1987.

4. Бояджиев Г. Н. Душа театра. М., 1974.

5. Вайсфельд И., Кино в педагогическом процессе, „Сов. Педагогика” 1992.

6. Васильков И. А. Науково-популярное кино М., 1977

7. Загданський Є. П.Фільми, образи і формули. К., 1990.

8. Захава Б. Е. Мастерство актера и режиссера. М., 1978.

9. Искусство и школа. Сб., М., 1981

10. Кино и наука. М., 1970

11. Кабо Л., Кино и эстетическое и нравственное воспитание детей, М., 1980.

12. Козинцев Г., Глубокий экран, М., 1991.

13. Крапівка М. В. Театрознавство. МДПУ., 2008

14. Крижанівський Б. Мальоване кіно України. К., 1978.

15. Крижанівський Б. Мистецтво мультиплікації. Альбом К., 1981.

16. Лебедев Н. А., Кино и зритель, М., 1997.

17. Левшина И. С., Любите ли вы кино?, М.,1988

18. Музика в драматическом театре. Л., 1976.

19. Пиотровский А. И., Театр, Кино. Жизнь, Л., 1969.

20. Правда кіно и „киноправда”. М.,1977.

21. Сурина Т. Станиславский и Брехт. М., 1975.

22. Слободян М.І.Сучасний український документальний фільм. К., 2000.

23. У світі Мельпомени. К., 1981.

24. Фиалко В. А. Режиссура й сценография. К., 1990.

Дисципліна «Основи сценічного та екранного мистецтва». 3ПО

Питання для підсумкового контролю (залік)

1. Виникнення театру.

2. Відтворення життя у формі театру. Гра – основний елемент мистецтва театру.

3. Театр – синтез мистецтв. Формула театру.

4. Метод моделювання у театрі.

5. Історичний екскурс: (занепад та оновлення театру в добу середньовіччя;

народження професійного російського, українського театру; розмаїття

художніх форм; епічний театр ХХ століття).

6. Тенденції розвитку сучасного театру.

7. Поява нових естетичних напрямків в розвитку театру.

8. Український театр П половини ХХ сторіччя.

9. Елементи образної мови театру.

10.Жестикуляція – один з виражальних засобів у створенні сценічного образу.

11. Міміка – зриме відбиття внутрішнього життя персонажу

12. Сценічна мова-один з основних професійних засобів виразності актора.

13. Драматична дія – засіб втілення сценічного образу.

14.Система К. Станіславського.

15. Режисер - організатор театрального процесу. Видатні режисери світу.

16. Театр – вид мистецтва. Види та жанри театру.

17. Драматичний театр - один з основних видів театру.

18. Музичний театр.

19. Театр балету - вища сходинка хореографічного мистецтва.

20. Оперний театр - явище громадського життя.

21. Театр оперети – вид музичного театру.

22. Театр пантоміми - основна форма театру.

23. Ляльковий театр - особливий вид театрального мистецтва.

24. Слов'янський народний ляльковий театр вертеп.

25. Мистецтво кіно. Проблема зображення дійсності рухомою.

26. Перші кроки кіно.

27. Етапи розвитку кіномистецтва.

28. Кіномистецтво – сукупність різних художніх засобів.

29. Тенденції розвитку українського кінематографа.

30. Основні види та жанри кіно.

31. Видатні кіносценаристи світу.

32. Телебачення – наука про передачу зображення на відстань.

33. Телебачення – окремий вид мистецтва.

34. Функції кіно та телебачення.

Дата добавления: 2013-12-14