КИСЕНЬ (Оксиген)

ГЕЛІЙ

У кінці першої половини XIX ст. астрономи займалися проблемою протуберанців − яскравих виступів, які можна було спостерігати на краю сонячного диску під час сонячних затемнень, коли воно закрите місяцем. Одні думали, що протуберанці − це тіні високих місячних гір, інші − що це гори на розпеченому сонці, ще інші − що це вогняні хмари сонячної атмосфери.

Лише 1851 року німецький астроном Шмідт установив, що під час затемнення обриси протуберанців змінюються. Тому він твердив, що протуберанці − це газові хмари, які викидаються в атмосферу колосальними виверженнями на Сонці (тепер відомо, що їх висота досягає 160 тис. км). Під час наступного затемнення протуберанці навіть були сфотографовані (1860).

Між тим, ще до 1860 р. був винайдений спектроскоп, − прилад, який дозволяв спостереження видимої частини спектра, що дозволяло встановлювати за випроміненим світлом якісний склад тіл. Але під час затемнення 1860 р. ніхто з астрономів не скористався спектроскопом, щоби дослідити природу протуберанців. Наближалося чергове затемнення 1868 р. Багато хто з астрономів озброївся спектроскопом. І ось в Індії французи Жюль Жансен і одночасно Норман Лок'єр спостерігали через спектроскоп протуберанці і побачили, крім синьої, зелено-голубої та червоної ліній водню ще одну додаткову − яскраво-жовту. Цікаво, що обидва написали про це в Паризьку академію наук і їх листи прибули в той же день − 25 жовтня 1868 р. Лок'єр пропонував нововідкриту "сонячну речовину" назвати гелій від грецького геліос - сонце.

Так уперше за допомогою приладів був відкритий елемент поза Землею − на Сонці. Тривалий час уважали, що його на Землі немає. Але ось 1895 року один лондонський хімік звернув увагу фізико-хіміка Рамзая на забуту статтю геолога Гільдебранда. Там писалося, що деякі рідкісні мінерали при нагріванні в H₂SO₄ виділяють негорючий газ, який ні з чим не реагує. Зокрема, це стосувалося мінералу "клевеїт". Рамзай ледве знайшов у Лондоні 1 г клевеїту, але йому вдалося встановити, що отриманий з нього газ дає такий же спектр, як і гелій. Це підтвердив і авторитет в цій галузі Крукс.

Так, 23 березня 1895 р. гелій був знайдений і на Землі. Цікаво, що через 15 днів незалежно від Рамзая Не виділив з того ж клевеїту швед Ланле.

А втретє Не відкрили в природному газі в 1903 р. При бурінні свердловини у США з глибини 100 м ударив потужній струмінь газу. Звичайно, це мав бути метан. Але, на диво всім, газ не підпалювався. Як показали дослідження, це був гелій. Правда, звичайний гелій знаходиться в кількості 1-10 % в природному газі. Той випадок у США був унікальним.

7.3 АЗОТ (Нітроген)

Цей газ, як відомо тепер, є однією з двох основних складових повітря. Але це встановлено лише в кінці XVIII ст.

1772 року англієць Даніель Резерфорд установив, що повітря, яке залишалося під дзвоном, де декілька днів жила, а потім згинула миша, після відділення СО₂, не підтримує ні дихання, ні горіння. Він назвав його "отруйним повітрям". У тому ж році Прістлі отримав азот іншим шляхом і назвав його "флоґістованим повітрям". Нарешті, у 1773 р. шведський аптекар Карл Шееле встановив, що повітря − це суміш двох газів. Той з них, який не підтримував горіння і дихання, він назвав "поганим, або зіпсованим повітрям".

І лише 1776 року Антуан Лавуазьє, порівнявши всі ці гази між собою, встановив, що вони тотожні і дав назву "азот": "а" (заперечення) "зоос" - життя. Пізніший символ N походить від "породжуючий селітри" (Нітрогеніум).

Ось витяг з опису експерименту, який залишив англієць Джозеф Прістлі.

"Роздобувши лінзу діаметром у 2 дюйми і з фокусною віддалю 20 дюймів, я почав досліджувати, який вид повітря виділяється з різних речовин, природних чи штучно отриманих. Після ряду дослідів у серпні 1774 року я спробував добути повітря зі ртутної окалини, і це легко вдалося за допомогою лінзи. Це повітря не поглиналося водою. Яке ж було моє здивування, коли я виявив, що свічка горить у цьому повітрі надзвичайно яскраво. Я даремно шукав пояснення цьому явищу."

Лавуазьє назвав цей газ (це був кисень) життєвим повітрям", а потім оксигеніум "народжуючий кисле".

Незалежно від Прістлі, кисень майже водночас був відкритий Шееле і природодослідником Байєном.

Дата добавления: 2013-12-14