Закон сталості кількості тепла реакції

Він був сформульований як результат тривалої роботи в 1840 р. Германом Гессом (1802-1850), який був професором хімії Петербурзького педагогічного інституту: "При хімічному процесі виділяється завжди одна і та ж кількість тепла незалежно від того, чи процес проходить в одну чи біль­ше стадій". У той час цей закон міг би істотно сприяти вивченню хімічних реакцій, що допомогло би встановленню справжніх формул речовин. Якоюсь мірою цей закон був подальшим розвитком закону Лавуазьє-Лапласа (1790) про сталість тепла при утворенні і розкладі речовин. Проте цього не трапилося, оскільки домінували погляди Берцеліуса, Дюма тощо.

11.Атомна реформа Каніццаро. На середину XIX ст. розвиток хімії гальмувався не повністю доведеними поглядами Дальтона (одноатомність молекул) і теорією Берцеліуса, які мали великий авторитет. Хоча реформа атомних мас назрівала (праці Жерара і Лорана, які померли передчасно), але потрібен був всеохоплюючий розум, який би подивився на все досягнуте упереджено. Ним виявився італієць Станіслао Каніццаро (1826-1910). Він узагальнив усе відоме в атомістиці і дійшов висновку, що "Різні кількості одного і того ж елемента, що містяться в різних молекулах, є цілим кратним однієї і тієї ж кількості, яка, виступаючи завжди неподільно, з повною підставою повинна називатися атомом". Це закон атомів, який за своєю вагомістю перевищує атомну гіпотезу, бо в формулюванні "Різні кількості одного і того ж елемента, які містяться в однакових об'ємах як вільного тіла, так і його сполук, є цілим крат­ним однієї і тієї ж кількості" він не базується на жодних припущеннях. У цьому законі містяться і закон кратних відношень, і закон об'ємних співвідношень.

Тоді панувала думка, що, як і молекули газів, так і молекули" металів двохатомні. Порівнюючи експериментальні дані щодо HgCl₂ і Hg₂Cl₂ Каніццаро спростував думку про двохатомність молекули ртуті.

Атомна теорія Каніццаро, одначе, не була зразу прийнята хіміками. Вона опублікована в 1858 р. у маловідомому журналі "Nuovo Cimento".

Лише 1860 року на хімічному конгресі в Карлсруе, Каніццаро повністю виклав своі думки перед хіміками. Його ідеї з захопленням сприйняли Кекуле, Менделєєв, Лотар Майєр, але інші (Дюма тощо) вважали за краще дотримуватись системи Берцеліуса. Інші, і то не рядові хіміки, критикували Каніццаро за те, що густина пари таких сполук, як фосфор пентахлорид, галогеніди амонію не відповідала за молекулярною масою твердій речовині. Проте незабаром Конн і Лебань довели, що ці відхилення пов'язані з термохімічною дисоціацією цих речовин.

З реформою Канніццаро хімічна атомістика досягла свого повного розвитку, але зі стехіометричного погляду вона вимагала дальшого удосконалення. Цією реформою закінчується період установлення кількісних законів, але продовжується вивчення елементів і сполук. Цьому всьому атомна теорія відкрила широку дорогу.

Дата добавления: 2013-12-14