Основні принципи та критерії перекладу

Термінологія.

Зі статі «Що слід чекати від української богословської термінології? »

В Українській Православній Церкві вже не один рік поодинокі богослови намагаються розвивати українську богословську термінологію. Серед навчальних закладів УПЦ цією працею переважно займаються в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія та в Волинській духовній семінарії. На жаль, у силу різних обставин богослови України не діляться досвідом щодо бачення українського аналогу того чи іншого терміну. У зв’язку з необхідністю розробки чистої та милозвучної (при цьому – правильної та богословські грамотної) богословської термінології українською, хотілося б поділитися з наробками та думками, які впроваджують у життя науковці нашої академії.

ехто намагається дослівно перекладати текст, але при такому, суто технічному підході, нерідко страждає простота передачі сенсу. В якості прикладу можна навести видання «Молитвослову» Петра Могили з паралельним перекладом українською мовою ранкових і вечірніх молитов (Древній Києво-Печерський молитвослов – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2008. – 128 с.). Добре, що хтось взявся за цю нелегку справу, однак деяка «неприродність» перекладу спричиняє проблему важкості моління за таким текстом.

Завдання (критерії) перекладу богословської термінології мають бути наступними:

А) Принцип літературності. При перекладі слід максимально дотримуватися літературної української мови. Якщо слов’янізми можна лишати там, де в цьому буде необхідність, то жодних русизмів, або «кальки» з російської мови не має бути зовсім. Наприклад, слово «предстоящих» (рос.) можна перекласти як «предстоящих»; але в такому випадку це буде русизмом, а українською мовою буде «тих, що предстоять». Те, що замість одного слова при перекладі виявилося ціле словосполучення, не є проблемою: головне, що зміст поняття переданий правильно, й переданий він літературною мовою.

У діаспоральних українських виданнях УАПЦ та УГКЦ можна зустріти такі форми, як «патріярх», «дияспора», «пляни» та ін. Сучасна українська мова не знає таких слів, а тому ми маємо їх перекладати, як «Патріарх», «діаспора», «плани» й т.ін.

Б)Необхідно максимально позбуватися зайвої архаїки при передачі тексту. Це стосується як богослужбового тексту, так і просто богословських трактатів і статей. Справа в тому, що молитва – це спілкування з Богом, а одне з одним ми не говоримо «прийди, Іване, принеси мені води у склянці», а скажемо простіше й без пафосу: «Іване, сходи, принеси мені у склянці води». Слова одні й ті ж, але їхнє розташування дещо змінює психологічне навантаження. Тож, якщо ми спілкуємось із Богом під час молитви, то маємо висловлювати свої думки не штучно, а природно. Зрештою й Спаситель застерігав від неправильного підбору слів для молитви: «молячись, не кажіть зайвого» (Мф. 6, 7).

В)Легкість мови при передачі думки. Слід намагатися писати максимально простою (але не простяцькою!), доступною будь-кому та зрозумілою мовою. Тенденція деяких богословів «обтяжувати» свої дослідження громіздкими термінами не є корисною. Мабуть, на думку цих авторів, «пересипання» сторінок надрозумними словами автоматично робить автора тексту в очах читача теж «надрозумним». Насправді, коли читач після двадцятого зазирання в словник зрозуміє, що він прочитав лише півтори сторінки з тридцяти, то він просто закине цю статтю, якою б інформативною та позитивною вона не була. Спаситель не говорив надрозумними термінами – інакше Його б не зрозуміла переважна більшість слухачів. Тому, якщо є потреба користуватися якимось складним терміном, то з боку автора необхідно давати пояснення цього терміну.

Г)Однаковість термінології. Якщо автор вживає конкретний термін, то він не повинен потім вживати інший різновид цього терміну. Наприклад, якщо автор вирішив, що термін «сущность», він хоче перекласти, як «сутність» (що, на думку автора цієї статті, вже є неправильним), то в такому випадку «Сущий» (Боже ім’я) та «Единосущный» він має перекладати як «Сутній» та «Єдиносутній», а не вживати в одному випадку «Сутній» (як більш сучасне слово), а в іншому слов’янізм «Єдиносущний».

Д)Богослов-перекладач не повинен боятися визнати помилковість своїх попередніх поглядів на переклад того чи іншого терміну, якщо буде аргументовано доведено недосконалість його перекладу, або якщо він сам зрозумів цю недосконалість. Зрештою, ми маємо займатися тим, до чого нас закликає Господь та наше християнське найменування – бути єдиними та з любов’ю ставитися одне до одного. Справа перекладу богословської термінології – це справа, що має приносити спільну користь усій Українській Православній Церкві. Один написав – інший відредагував, а результат – прекрасний переклад. Тут нехай ордени на себе чіпляє хто хоче – головне, що була зроблена користь для Церкви та її вірників. А не помиляється лише той, хто нічого не робить...

Дата добавления: 2014-01-04