Особистісні якості консультанта

До особистісних якостей консультанта належать:

- емпатія;

- емоційна теплота;

- щирість;

- позитивне ставлення;

- конкретність;

- почуття гумору;

- почуття трагічності буття;

- самоусвідомлення.

Емпатія – здатність стати на місце іншої людини і побачити світ її очима. Важко бути до кінця емпатійним, єдине, що ми можемо зробити – це відсунути вбік власні упередження і по-справжньому прислухатися до іншої людини. Ми неемпатійні в тому випадку, коли постійно порівнюємо ситуацію іншої людини зі своєю власною. Емпатія – це якість, яка піддається тренуванню.

Емоційна теплота передбачає невід’ємний інтерес до інших людей. Це вміння показати, що ви не засуджуєте іншу людину, щиро зацікавлені в тому, що вона хоче вам повідомити, і не берете на себе нічого більше. Емоційна теплота – це відсутність захисної позиції. Якщо у консультанта багато невирішених проблем і проблеми клієнта чимось з ними схожі, може скластися ситуація, коли проблеми консультанта відроджуються, виникає резонанс, втрачається без оціночне ставлення. Жодній людині ще не вдалося розібратися з усіма своїми проблемами, консультант, у будь-якому разі, повинен бути готовим зустрітися з деякими з них.

Щирість. Зобразити, імітувати щирість неможливо. Ви або щирі, або ні. Бути щирим у терапевтичних взаєминах – це більше, ніж просто розвивати певний набір реакцій. Скоріше це питання прагнення. Якщо ви щирі, то ви дійсно прагнете допомогти іншій людині, подбати про неї.

Позитивне ставлення. Згідно з К. Роджерсом, безумовне позитивне ставлення – одна з необхідних і достатніх умов терапевтичних відносин. Більшість наших відносин чимось обумовлені. Ми любимо людей, поки вони люблять нас. Роджерс стверджує, що позитивні почуття консультанта по відношенню до клієнта не повинні бути нічим обумовлені. Консультант завжди повинен з теплотою ставитись до клієнта, незалежно від того, що він почуває і говорить консультанту. Важливо також, щоб ставлення до інших людей в цілому носило позитивний характер.

Конкретність. Це здатність прислухатися до слів іншої людини і спіймати лише те, що було нею сказано, а не те, що малося на увазі. Консультант, що вміє бути конкретним, не зобов’язаний давати конкретні психологічні тлумачення словам клієнта, але намагається максимально наблизитись до того, про що хоче сказати клієнт. Поняття конкретності сумує практично всі основні елементи процесу консультування. Консультант, який залишається конкретним, скоріше за все, буде слухати, приймати і не засуджувати клієнта, він не стане пропанувати йому придумані «нашвидкуруч» рішення і поради. Хороше консультування передбачає відверте мовчання з боку консультанта. Більшу частину часу говорити повинен клієнт.

Почуття гумору. Тактовне використання гумору може допомогти людині набути «широкого погляду» на речі. Люди, що мають проблеми, як правило, фіксують свою увагу лише на них. Консультант із «несерйозним» підходом може послабити напругу клієнта, допомогти клієнти побачити інші перспективи.

Почуття трагічності буття. Поруч із почуттям гумору стоїть почуття трагічності буття. Не можливо по-справжньому ввійти в світ іншої людини, не розвинувши в собі цієї якості. Всі ми люди, і у всіх нас є властиві людям обмеження. Ми створюємо для себе драми, які часто набувають епічних розмірів. Часто ми самі нездатні розібратися в цих драмах. Почуття трагічності буття допомагає консультанту зберегти людяність і скромність.

Самоусвідомлення. Консультанту варто знати дещо про власні проблеми і обмеження, а також про власні сильні сторони. Якщо ми відносимо себе до людей, які, як мінімум, уміють допомагати іншим, то цілком справедливо вимагати від нас, щоб ми так само вирішували власні проблеми.

В.В.Столін (1989) виділив три основних орієнтації клієнтів при консультуванні:

1. Ділова орієнтація буває двох видів:

а) адекватна – клієнт щиро зацікавлений у розв’язанні проблеми («Ви зробите все можливе …», «Я сам готовий робити все, що ви мені порадите …»);

б) неадекватна – клієнт перебільшує можливості консультанта («Я впевнений, що тільки ви зможете мені допомогти …»).

2. Рентна орієнтація також має два види:

а) «привабливий рантьє» клієнт вважає, що його відвертість, переживання, довіра до консультанта є тим капіталом, з якого він обов’язково має одержати відсоток як винагороду, перекладаючи відповідальність на консультанта («Ну, тепер, коли я вам стільки розповів, ви вже все знаєте і скажете, що робити далі»);

б) «вимогливий рантьє» - такий клієнт переконаний у тому, що консультант зобов’язаний високоякісно обслуговувати його («Тепер, коли ви все знаєте, це вже ваша турбота, як мені допомогти, до всього ж я вам плачу гроші»).

3. Ігрова орієнтація. Створюється враження, що клієнт звернувся лише для того, щоб заповнити час особливими стосунками з консультантом. Наприклад, клієнт зауважує, що він також розуміється в психології і пропонує консультанту пройти у нього атестацію («Подивимося, що ви за спеціаліст…»). Докази компетентності сприймає пожвавлено і зразу ж пропонує нові провокаційні запитання.

В іншому випадку клієнт навмисно посилює безнадійність своєї ситуації, хоча насправді реальної небезпеки немає («Ви погоджуєтеся, що ситуація не може бути розв’язана?»). Якщо консультант підтвердить такий варіант, то клієнт із радістю підкреслює, що і він розуміється на житті, можливо, не гірше за спеціаліста.

Цілком зрозуміло, що лише адекватна ділова орієнтація продуктивна. Тому необхідно працювати над зміною інших поглядів щодо процедури та результатів консультування. Стійкість рентних (крайня регідність, жорстокість) та ігрових орієнтацій є показником того, що клієнту потрібна не консультативна, а психотерапевтична допомога.

На консультації психолог може займати обмежену кількість позицій. Реалізація таких позицій, наприклад, як суддя або захисник, заборонена.

Позиції прийнятні для соціального-педагога у процесі консультації

(за Самоукіною Н.):

1) Нейтральний порадник. У цьому випадку психолог вислухає клієнта, задає додаткові питання і в кінці бесіди, ґрунтуючись на професійних знаннях, досвіді і інтуїції, висловлює пораду або рекомендацію.

Клієнт, у свою чергу, може послідкувати пораді, данній психологом, але може і проігнорувати її. Останнє найчастіше відбувається з багатьох причин. Наприклад, психолог припустив нереальну або непрактичну пораду, або клієнт взагалі не чекав конкретної поради від психолога, а просто прийшов «поговорити по душах».

2) Програміст. Після розповіді клієнта психолог розробляє програму можливих способів впливу на самого клієнта або його проблемну ситуацію з метою зміни його стосунків або регулювання ситуації в цілому.

Програма, розроблена психологом, складається з відповідей на запитання: «Що робити?», «Коли робити?», «Як робити?».

3) Слухач. Іноді на консультацію приходять «просто поговорити з гарною і розумною людиною». По суті, розмова клієнта з психологом, налаштованим відкрито і гуманно до свого співрозмовника, - психологічна та комунікативна цінність для клієнта і має для нього безсумнівну користь. У результаті душевної людської розмови, швидше не клієнта і психолога, а двох людей, що розуміють одне одного, клієнт, який звернувся до консультації, отримує полегшення, задоволення і, заспокоївшись, самостійно знаходить рішення своєї проблеми.

4) «Дзеркало». Відомо, що людина, перебуваючи в проблемній ситуації, ставиться до себе і людям, з якими він взаємодіє, досить суб'єктивно і упереджено. Він може «накручувати», спотворювати або посилювати напруженість ситуації; відчувати над тривожність і страхи, побоюючись, що відбудеться «щось жахливе»; звинувачувати когось із близьких у всіх гріхах, знімаючи з себе відповідальність за події; відчувати себе в тупику й відчувати своє безсилля «хоч щось зрозуміти в тому, що відбувається».

У цьому випадку клієнт має потребу в тому, щоб інша людина, відсторонена і не включена в його проблемну ситуацію, пояснила, що відбувається, намалювала для нього об'єктивне відображення подій, допомогла зрозуміти його роль у цих подіях, а також позиції людей, пов'язаних з ним і впливають на нього. Психолог повинен бути готовий до того, щоб вибудувати об'єктивну модель ситуації клієнта, показати його власну роль у подіях, що відбуваються.

Якщо клієнт приймає модель ситуації, складену психологом, він знаходить почуття розуміння: («Тепер я розумію, що відбувається. Раніше я страждала і ніяк не могла зрозуміти, що ж трапилося»). Разом з розумінням до клієнта приходять заспокоєння і здатність до прийняття рішення і дії.

5) «Каталізатор». Досить часто за консультацією звертаються люди, що знаходяться в протилежній ситуації щодо тієї, що описана вище: Вони все розуміють, спокійні, об'єктивно і розумно оцінюють свою участь у розвитку хворобливих, складних і проблемних подій у своєму житті і... нічого не роблять. Не застосовують ніяких зусиль для того, щоб у своєму власному житті, у взаєминах з рідними людьми та колегами по роботі спробувати щось виправити, змінити в кращу сторону. Вони або покірно змиряються з тим, що відбувається, і в цьому смиренні знаходять особисте задоволення для себе, незважаючи на те що страждають близькі їм люди, або «надягають роль«невдах»: («У мене ніколи нічого не виходило і не вийде в житті».«У мене завжди були і будуть помилки».)

За таких обставин завдання психолога полягає в тому, щоб ненасильницько, не застосовуючи тиск майстерно і непомітно для самого клієнта «запустити процес»: створити поштовх до активізації його ставлення до ситуації, до початку його діяльного включення де розгортаються події його власного життя. Один з найбільш прийнятних способів активізації позиції клієнта - зміцнення його впевненості в собі, в його «добрих силах», його здатності до управління подіями свого життя і очікуванню бажаного, позитивного результату для себе і своїх близьких.

Під час бесіди консультант приміряє на себе одну з можливих ролей

(за Шакурова М.В.):

- «Сповідник» - консультант вислуховує розповідь клієнта, як священик на сповіді, тому від нього не вимагається яких-небудь конструктивних кроків. Бесіда закінчується, коли клієнт відчуває, що він розповів головне, що обтяжувало його душу, і з розумінням вислуханий. Не слід виносити оцінок, бо їх і не чекають;

- «Конфідент» - знижений варіант «сповідника». З ним можна поговорити про справи менш істотні, що називається, пошептатися, відверто поговорити. Довірена особа гарантує таємницю - можна повідомити секрет, свій чи подруги. Виступ у ролі «конфідента» іноді передує переходу до більш серйозної розмови після встановлення довірчих відносин;

- «Консультант» - роль, яка особливо актуальна, тому що у нас не прийнято вдаватися до психологічної допомоги відкрито. У зв'язку з цим допустимі телефонні консультації по нескладним проблем і сімейним конфліктам. Рекомендації повинні бути виражені в якомога більш загальній формі, щоб залишити клієнту свободу для ухвалення конкретних рішень. У багатьох випадках консультація має просвітительський, ознайомчий характер;

- «Генерал» - перебільшений варіант «консультанта». Як правило, ця роль нав'язується консультанту тими клієнтами, у яких спочатку дуже високий авторитет консультанта і які домагаються конкретних порад. Один з мотивів клієнта - бажання зняти з себе відповідальність за рішення, отримати підтримку зовнішнього авторитету. Декларується готовність скрупульозно слідувати порадам. Для консультанта це одна з найменш прийнятних ролей;

- «Старший товариш» - щось на зразок «конфідента», але відрізняється тим, що клієнт очікує активності консультанта, порад. Ця роль найчастіше пропонується підліткам («Як би ви вчинили на моєму місці?");

- «Терапевт» - одна з адекватних ролей («Просто поговоріть зі мною, ваш голос мене заспокоює»). У випадках, коли клієнтом є співрозмовник з психічними відхиленнями, велика небезпека розвитку залежності від консультанта;

- «Інформатор» - аналог довідкової служби;

- «Простак» - допоміжна роль, яка може використовуватися у двох випадках: коли при розіграшах беззастережно приймається запропонована легенда клієнтом і доводиться до абсурду і в розмовах з батьками, що мають ригідні педагогічні установки, не схильними обговорювати проблеми своїх дітей, а лише вимагають підтвердження своєї безумовної правоти.

Вибір позиції (ролі) в основному залежить від трьох факторів: характеру клієнта і його проблеми, а також особистісних та професійних можливостей соціального педагога.

Якщо до соціального педагога прийшла розумна, інтелігентна і сильна людина, серйозно спантеличена проблемами і готова докласти власних зусиль до їх вирішення, соціальний педагог може вибрати позицію або нейтрального порадника, або програміста.

До соціального педагога звернулася емоційна жінка, мати одного з учнів, гостро переживає свою проблему, щиро бажає «все змінити на краще» - реалізуються позиції «дзеркала» і програміста.

У соціального педагога на консультації матір, яка багато років терпить приниження і агресію з боку чоловіка, розуміє своє скрутне становище, але пригнічена і пасивна. У цій ситуації психолог може зайняти позицію «каталізатора».

Дата добавления: 2014-01-04