Версія

У історичному, соціологічному або політологічному дослідженні, а також в судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів або сукупності обставин часто висувають ряд гіпоте з, що по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями (від латинського versio — «оборот», versare — «видозмінювати»).

Версія в судочинстві — одна з можливих гіпотез, що пояснюють походження або властивості окремих юридично значущих обставин або злочину в цілому.

При розслідуванні кримінальних злочинів і судовому розгляді будують різні за змістом і обсягом обставин версії.

Серед них розрізняють (1) загальні версії і (2) версії часткові.

(1) Загальна версія — це припущення, що пояснює весь злочин в цілому, як єдину систему конкретних обставин. Вона відповідає не на один, а на безліч взаємозв'язаних питань, з'ясувавши всю сукупність юридично значущих обставин справи.

Найважливішими серед цих питань будуть наступні: який злочин здійснений? хто його зробив? де, коли, за яких обставин і яким способом воно здійснене? які цілі, мотиви злочину, провина злочинця?

Невідомою реальною причиною, з приводу якої створюється версія, виступає не принцип розвитку або об'єктивна закономірність, а конкретна сукупність фактичних обставин, з яких складається одинична злочинна подія. Висвітлюючи ті, що всі підлягають з'ясуванню в суді питання, така версія носить риси загального припущення, що підсумовує, пояснює весь злочин в цілому.

(2) Часткова версія — це припущення, що пояснює окремі обставини даного злочину. Будучи невідомим або маловідомим, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, з приводу кожного з них також створюються версії, що пояснюють особливості і походження цих обставин.

Прикладами часткових версій можуть бути наступні припущення: про місцезнаходження викрадених речей або про місцезнаходження злочинця; про співучасників діяння; про спосіб проникнення злочинця до місця здійснення діяння; про мотиви скоєння злочину і багато інших.

Часткові і загальні версії тісно взаємозв'язані одна з одною в процесі розслідування. Знання, отримані за допомогою часткових версій, служать основою для побудови, конкретизації і уточнення загальної версії, що пояснює злочинне діяння в цілому. У свою чергу, загальна версія дає можливість намітити основні напрями для висунення часткових версій з приводу ще не виявлених обставин справи.

Побудова гіпотези (версії )

Найбільше розповсюдження в юриспруденції одержала теорія гіпотез у вигляді розробок слідчих, криміналістичних версій.

Насправді будь-яка пошукова робота передбачає попередню побудову і наступну перевірку гіпотези.

Зміст кожного виду юридичної діяльності має особливий характер, в якому суттєву роль відіграє логіко мислена діяльність, у тому числі і в такій сфері, як кваліфікація злочинів.

Стосовно кваліфікації злочинів, гіпотезу можна визначити як висунуте в процесі розслідування припущення щодо кримінально-правової оцінки вчиненого.

Процес кваліфікації злочинів, як правило, починається з висунення гіпотез.

Судово-слідча діяльність за своєю природою часто пов’язана з ситуаціями, коли відомі факти недостатні для кримінально-правової оцінки вчиненого або коли існуючі багато численні дані складні і несистематизовані, тому необхідно узагальнити зібрану інформацію, щоб зробити її корисною для отримання істинного висновку.

У таких ситуаціях спочатку висуваються і перевіряються припущення про юридичну природу проблеми, а тільки після цього робиться кінцевий висновок.

Необхідність чіткого формулювання гіпотези, припущення щодо ознак конкретного складу злочину виникає вже з моменту порушення кримінальної справи.

В ч.4.ст.94 КПК вказано, що «справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину».

Згідно зі ст. 4 КПК, суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Можна виділити три типи умов, при яких вирішуються завдання кваліфікації злочинів, пов’язані з попереднім висуненням гіпотези.

Перший тип є найбільш важким при кваліфікації, оскільки повністю невідомі вихідні дані, необхідні для кримінально-правової оцінки вчиненого. Саме із задачами такого типу зіштовхується слідчий на початковій стадії попереднього слідства. Тут можливі найрізноманітніші гіпотези відносно кваліфікації вчиненого і їх коло звужується відповідно до того, як одержуються додаткові дані.

Важливо, щоб припущення про можливу кваліфікацію злочину чітко відповідали встановленим у даний момент фактичним обставинам кримінальної справи. Не виключені ситуації, коли в діях особи не буде встановлено складу злочину.

Другий тип завдань пов’язаний з висуванням гіпотез відносно кваліфікації злочину при умовах, коли фабула кримінальної справи відома, фактичні обставини повністю досліджені і доведені і необхідно дати тільки кінцеву кримінально-правову оцінку вчиненого.

Третій тип завдань полягає у правильності кваліфікації злочину. Логіка вимагає чіткої послідовності дотримання всіх її вимог.

У даній ситуації перевіряється, чи всі можливі гіпотези були висунуті і досліджені.

Наприклад, при поступленні кримінальної справи від органу дізнання або слідчого прокурор, згідно зі ст.227 КПК «вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальної справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини».

Якщо в процесі розслідування кримінальної справи виникають проблеми, прокурор згідно п.8.ст.227, «повертає кримінальні справи органам досудового слідства своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування».

Прокурор, згідно закону, має право усунути особу, яка «проводить дізнання або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідувані справи». По суті, законодавець зобов’язує прокурора перевіряти правильність кваліфікації і можливі варіанти іншого рішення.

Таким чином, гіпотеза при кваліфікації злочину використовується як в ході розслідування кримінальної справи, так і в процесі перевірки законності і обґрунтованості прийнятого рішення. Неправильне застосування кримінального закону виявляється у неправильній кваліфікації злочину відповідно до вимог кримінального права.

У зв’язку з чим апеляційний суд може змінити кваліфікацію суспільно-небезпечного діяння і застосування статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння.

Якщо етапи кваліфікації розмістити за степенем зростання обґрунтованості висновків, то утвориться наступний ланцюжок:

першопочаток (здогадка) — гіпотеза — достовірне знання (правовий факт.

На рівні логічної здогадки знаходяться першопочаткові припущення про кваліфікацію вчиненого, коли, на приклад, в прокуратуру поступає заява про вчинений злочин, який вимагає перевірки.

Згідно зі ст. 2321 «Одержавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку передбаченому статтями 7, 71, 72, 73, 8, 9, 10 і 11 цього Кодексу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови».

Прокурор наділяється широкими повноваженнями у сфері виконання функції обвинувачення. Він може як змінити обвинувачення, так і пред’явити особі нове обвинувачення, якщо для цього є підстави, що випливають з матеріалів справи.

Прокурор може змінювати обвинувачення як на стадії досудового, так і на стадії судового слідства. Кваліфікація дії, що міститься у постанові про порушення кримінальної справи, носить предбачувальний характер. Підсумком розслідування, з точки зору кваліфікації, є одержання достовірного знання правового факту, який є повністю доведеним.

Таким чином, гіпотеза займає важливе місце в процесі кваліфікації злочинів, саме у тих випадках, коли виникає потреба у висуненні припущень про кваліфікацію, коли спираємось на обмежене число фактів. Для попереднього слідства кримінальної справи дуже важливо, щоб для здійснення правильної кваліфікації слідчий не пасивно чекав, коли будуть зібрані необхідні дані для правильної кримінально-правової оцінки, а активно висував гіпотези з тим, щоб чітко знати, які докази ще необхідно зібрати для

кінцевої оцінки вчиненого злочину. Наприклад, виявлення тіла людини з ознаками насильницької смерті дає підставу для висунення різних гіпотез кваліфікації злочину. Це може бути вбивство з різних мотивів — помста, усунення конкурента або, можливо, смерть, яка настала в результаті порушення правил дорожнього руху; неможливо виключати нещасний випадок, хворобу або самогубство і т. д. Всі ці гіпотези стосовно кваліфікації вчиненого підлягають перевірці, і слідчий зобов’язаний дотримуватись тієї чи іншої гіпотези доти, поки вона не буде усунута зібраними у справі доказами.

7.2. ПОБУДОВА І ПЕРЕВІРКА ЮРИДИЧНИХ ВЕРСІЙ

Формулюванню гіпотези передують такі обставини:

1) виявлення явищ, причину виникнення яких неможливо з'ясувати з допомогою відомих науці знань;

2) формулювання відповідної проблеми;

3) добір і нагромадження потрібних фактів;

4) попередній аналіз цих фактів (явищ, причини яких з'ясовуються), вивчення обставин, що передували досліджуваним явищам, і тих, які їх супроводжують.

При цьому вдаються до найрізноманітніших методів — до спостереження і експерименту, аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення тощо.

Будь-яка гіпотеза зароджується, виникає, проходить етап становлення і розвитку (уточнюється, виправляється, доповнюється) і, зрештою, або обґрунтовується і стає справді науковим, достовірним знанням, або спростовується і поступається місцем іншій гіпотезі.

Процес формування гіпотези та її застосування проходить такі ступені:

1) початковий здогад, що, як правило, використовується як робоча гіпотеза;

2) уточнення й ускладнення початкового здогаду і формулювання наукової гіпотези;

3) виведення можливих наслідків з гіпотези, її основного припущення;

4) перевірка того, наскільки названі наслідки відповідають об'єктивній дійсності, виявленим фактам.

Зародження початкового здогаду є складним і суперечливим процесом освоєння інформації про відповідний фрагмент реальності. Та оскільки він часто має інтуїтивний чи напів- інтуїтивний характер, логічні засоби, які використовують у цьому процесі, не завжди усвідомлюють ся.

Тому створюється видимість несподіваності виникнення цього здогаду, ніби він виникає з нічого.

Історія науки свідчить, що більшість гіпотез постала в процесі міркування за формою аналогії та неповної індукції, хоча цю роль можуть виконувати й інші форми умовиводів, які з певних причин не спроможні забезпечити достовірні висновки.

Початкові здогади про природу досліджуваних явищ нерідко ґрунтувалися на умовиводі за аналогією. Помітивши, що дві групи явищ мають подібні властивості, й знаючи причину виникнення однієї групи явищ, припускають за аналогією, що й друга група зумовлюється, можливо, тією ж причиною. Це стосується багатьох гіпотез, зокрема гіпотез про природу блискавки, про атомістичну будову матеріального світу тощо.

Дата добавления: 2014-01-04