Рух, простір і час як атрибути буття

Які ж конкретні форми матеріального можна визначити?

По-перше, можна говорити про фундаментальні види матерії (якими займається здебільшого сучасна фізика), це:

• речовина;

• поле;

• плазма;

• вакуум.

По-друге, можна виділити - за масштабністю - такі рівні матери:

•мегасвіт - світ космосу (планети, зоряні комплекси, галактики, метагалактики);

•макросвіт - світ стійких форм і відповідних людині величин (людина як тілесна істота теж належить до фізичного макросвіту);

•мікросвіт - світ атомів і елементарних частинок.

•По-третє, матеріальне буття складається з таких форм:

• нежива природа (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси і їх структурні елементи);

• жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера);

• соціально організована матерія - суспільство, сфера матеріально-економічної діяльності, світ культури як «другої приради», тобто світ штучних речей, створених людською працею.

•Своєрідною класифікацією матеріальних форм є виділення основних сфер нашої планети. Лев Гумільов у своїй роботі «Етногенез і біосфера Землі» пише про це так. «Де ви мешкаєте? - питає автор. - На планеті Земля. - По одній оболонці ви ходите - це літосфера. Інша проникає у всі клітини вашого організму - це гідросфера. Третьою ви дихаєте - це атмосфера. А четверта - біосфера. Це ви самі зі всім живим - рослинами, мікроорганізмами тощо».

В рамках біосфери починає розвиватися особливий тип матеріальної системи - людське суспільство (соціум). Як особливий вид організації матерії суспільство існує лише завдяки виробничій діяльності людей. З появою людини і людства виникає ще один могутній чинник єдиного планетарного розвитку - ноосфера -сфера розуму (автори поняття і концепції ноосфери - французький дослідник Е. Леруа, вітчизняний вчений В. Вернадський, французький вчений і богослов П. Тейяр де Шарден).

Утворення ноосфери з біосфери - це прояв всього людства як єдиного мислячого цілого. Щоб ноосфера виправдала своє найменування як «сфери розуму», в ній повинен виявитися дійсно гуманістичний розум, наукова думка, орієнтована не на цілі панування і влади, а на цінності людського розвитку.

Під атрибутом у філософії розуміють необхідну, невід'ємну, істотну властивість, без якої неможливе існування певного об'єкта. Атрибутивними властивостями буття у філософії вважаються рух, простір і час.

Будь-яка зміна визначається у філософії поняттям «рух». Особливий рух, який пов'язаний з якісним перетворенням об'єкта, з переходом від простого до складного, від нижчого до вищого, від старого до нового, прийнято називати «розвитком» (так, наприклад, просторове переміщення матеріального об'єкта - рух, але не розвиток).

Філософським вченням про розвиток є діалектика.

Загальними властивостями руху є:

• об'єктивність (незалежність від свідомості людини);

• нестворюваність і незнищуваність руху (рух не виникає з нічого і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу; в природознавстві це знайшло своє відображення в універсальному законі збереження і перетворення енергії);

• суперечливий характер руху (рух містить у собі момент спокою, він є єдністю зміни і збереження, перервності і безперервності, кількісних і якісних змін). Так, протилежністю руху і, разом з тим, його стороною, моментом збереження якісної визначеності буття є спокій. Адже будь-який предмет, змінюючись, все ж таки залишається до пори до часу самим собою, в нім є дещо стабільне, відносно незмінне, стійке. Завдяки тому, що разом з рухом є і спокій, нас оточує цілком певні об'єкти і процеси.

• універсальність і абсолютність руху (рух і спокій не є рівнозначними атрибутами буття: спокій - завжди момент відносний, тимчасовий, рух же в абсолютним, він - сам спосіб існування матерії" ).

Абсолютна природа руху виявляється тільки через конкретні його форми («рух взагалі» - лише абстракція, філософське поняття, в реальності ж рух завжди виявляє себе в певній формі). Ф. Енгельс, наприклад, у творі «Діалектика природи» виділив п'ять основних форм руху:

1) механічну (переміщення тіл під дією певних сил);

2) фізичну (перетворення елементарних частинок, взаємодія і перетворення атомів у процесі ядерної реакції; зміна електромагнітного поля і т.ін.);

3) хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій);

4) біологічну (процеси, які забезпечують можливість життя: обмін речовин у живих організмах; народження, розвиток і загибель біологічних особин, виникнення і зникнення біологічних видів та ін.);

5) соціальну (розвиток суспільства, певні соціальні перетворення).

Принципами розташування цих форм є наступні:

• «від простого до складного», «від нижчого до вищого», від менш до більш розвиненої форми;

• кожна форма руху матерії має свою специфіку і відповідно до того має певне місце в загальній класифікації;

• кожна подальша (розвиненіша форма) містить у собі всі попередні, але не є їх простою сумою, в ній виявляється нова якість і власна специфіка (помилка зведення складних форм до простих називається редукціонізмом);

• вищою і універсальною формою матеріального руху є соціальна форма; в марксистській традиції духовне, ідеальне - це є власна форма саморозвитку матерії на соціальному рівні: матеріальний рух у своїй вищій формі не може здійснюватися без своєї протилежності - ідеальної, духовної форми (свідомості).

Атрибутами буття, його невід'ємними і найзагальнішими характеристиками є також простір і час. Проблеми простору і часу досліджувалися як у філософії, так і в науці. З античних часів у філософії сформувалися дві тенденції в поясненні простору і часу.

Субстанціальна концепція простору і часу (Деморкріт, І. Ньютон) розглядає простір і час як незалежні одна від одної і від матерії субстанції. Простір і час - самостійно існуючі реальності, які є абсолютними, - вони все в себе вміщають і ні від чого не залежать. Демокріт ввів уявлення про реальне існування порожнечі як вмістилища рухомих атомів. Подібно до цього і у Ньютона простір - абсолютна порожнеча, незмінне і нескінченне вмістилище всіх матеріальних тіл. Час протікає однаково, і його протікання ні від чого не залежить, бо час - це чиста тривалість, постійна шкала для вимірювання всіх конкретних змін.

Реляційна концепція простору і часу утверджується у XX столітті завдяки створенню теорії відносності А. Ейнштейном, хоча її філософське підґрунтя можна знайти ще у філософії Аристотеля, Г. Ляйбніца. Аристотель заперечував існування порожнечі як такої. Простір зайнятий матеріальними тілами. За Ляйбніцем ні абсолютної порожнечі, ні чистої тривалості, які б існували незалежно від матеріальних тіл, немає і не може бути.

Дата добавления: 2014-01-04