Види і рівні знання. Знання і віра

Сучасна гносеологія особливу увагу приділяє факту існування поряд з науковим знанням (яке довгий час вважалося вершиною будь-якого знання) інших видів знання - ненаукового і позанаукового.

Наукове знання є об'єктивним, доказовим і обґрунтованим знанням про речі і речові відносини, про об'єктивний світ явищ природної та соціальної реальності. Наукове знання є таким, що не терпить «домішків» суб'єктивності, людських сенсів і значень у власному змісті. І хоча абсолютно вилучити з наукового знання суб'єктивний момент неможливо, особливо із соціального знання, загальна настанова науки - отримання об'єктивного, незалежного від людської позиції знання.

Донаукове знання - це повсякденний досвід людства, «житейські знання». Донаукове знання має переважно безписемний характер. Донаукове знання є єдністю чуттєвого, раціонального і мовного досвіду людства. Одним із найхарактерніших виявів донаукового знання є так званий «здоровий глузд» і народна мудрість.

Позанаукове знання - це філософське знання (хоча воно і є спорідненим з науковим, але не тотожне йому), художнє (мистецтво, наприклад, безумовно є і формою пізнання в художніх образах), а також такі види знання, які називають паранормальними знаннями, псевдонаукою і девіантною наукою.

Паранормальне знання - це знання про деякі таємничі природні і психічні сили, можливість пізнання яких заперечується офіційною, загальноприйнятою наукою.

Дослідники паранормальних явищ вважають, що ці явища не можна вивчати засобами науки.

Містика, спіритизм, парапсихологія можуть бути названі паранормальними знаннями. Псевдонаука, на відміну від паранормального знання, користується науковими методами, але за своїм змістом є повною карикатурою на науку.

До псевдонауки можна віднести френологію (як спробу виявити здібності людини за розміром і формою черепа), уфологію, що збирає свідоцтва про зустрічі з інопланетянами, астрологію та ін.

Девіантна наука (девіація - відхилення) - та наука, що відрізняється від загальноприйнятих стандартів, еталонів науки, або не вписується в її проблематику.

Девіантною наукою займаються люди, які мають наукову підготовку, але яких не визнає наукове співтовариство. У ролі девіантних науковців колись була значна частина вчених, наукові результати яких не були зрозумілі їх сучасникам (Г. Мендель, В. Вернадський, К. Ціолковський, Д. Чижевський та ін.).

Рівні знання є ступенями його досконалості. З часів Платона став узвичаєним такий поділ знання на рівні:

• гадка, або «докса», доксичне знання - це знання неперевірене, приблизне, імовірне, засноване на чуттєвому сприйнятті чи уяві;

• наукове знання, або «епістеме», епістемне знання, засноване на узагальненні чуттєвого досвіду, логіко-дискурсивне, тобто вивідне, доказове і обґрунтоване знання;

• мудрість («софія»), соФійне знання, яке не обмежується об'єктивним знанням про світ, але й наповнює його людським сенсом, пов'язує з корінними проблемами людського існування (софій-ним знанням є знання філософське).

Здавна у філософії існує традиція розмежовувати і навіть протиставляти знання і віру. Найчастіше під вірою розуміють саме релігійну віру як віру в надприродне. Проте віра - це не тільки основне поняття релігії, але і найважливіший компонент внутрішнього духовного світу людини і елемент пізнавальної діяльності. Яка ж різниця і який зв'язок між вірою і знанням? І чи дійсно віра притаманна пізнавальній діяльності?

Якщо знання завжди претендують бути об'єктивним відображенням дійсності, то віра, на відміну від знання, є свідомим визнанням чогось істинним на підставі суб'єктивної значущості.

Віра є бездоказовим (тобто таким, що не вимагає раціонально-логічного доказу) ухваленням певних думок, положень і визнанням їх істинними.

У пізнавальному процесі віра виявляє себе як упевненість в істинності наукових висновків, висловлених гіпотез, у достовірності певних очевидностей (аксіом та постулатів).

Ейнштейн, наприклад, вважав, що без віри в пізнаваність світу не може бути природознавства. Таким же серйозним було ставлення і Гегеля до віри як необхідного моменту пізнавальної діяльності. Віра, на думку Гегеля, - це «знання в особливій формі», сенсом якого є не доведення, а необхідність покладатися на щось, що неможливо до кінця схопити за допомогою глузду. Ми віримо в існування зовнішнього світу, в тривимірність простору, в безповоротність часу, у розвиток науки тощо.

Дата добавления: 2014-01-04