Об'єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного моментів, або - єдністю абсолютної і відносної істини

Термін «абсолютна істина» має три значення:

• повне, точне, вичерпне знання, тобто істина «а останній інстанції» (у такому розумінні абсолютна істина - ідеал пізнання, який є принципово недосяжним);

• певна сума елементарних знань («вічних істин»), що мають характер констатацій фактів (наприклад, «Волга впадає у Каспійське море», «Марс є планетою Сонячної системи» тощо);

• знання, яке зберігає своє значення, не спростовується, а лише доповнюється і уточнюється з подальшим розвитком науки.

Абсолютність істини не може розумітися як абсолютно завершене і остаточне знання. Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспростовність. Мається на увазі, що будь-яке знання, яке претендує на істинність, містить у собі дещо таке, що знайдене на віки, що є безумовним і безперечним надбанням людства. Разом з тим, світ є нескінченним і невичерпним, нескінченним, невичерпним і неостаточним є і його пізнання. Тому будь-яке істинне знання буде уточнюватися, доповнюватися, поглиблюватися. Відносний бік істини полягає саме в такій неповноті, неостаточності.

Таким чином, істина є суб'єктивним образом об'єктивного світу, вона є єдністю абсолютного і відносного, об'єктивного і суб'єктивного. За своєю природою, характером і цілями пізнання є необмеженою і може давати об'єктивне відображення світу.

Але істина завжди конкретна, тобто історично зумовлена і багатопланова. Абстрактний підхід до неї перетворює істину на оману. Помилковим, хибним знанням стає та істина, яка поширена за межі її чинності.

Сучасна гносеологія відображає всю суперечливу історію усвідомлення істини.

Істина в гносеології і досі розуміється неоднозначно. Існують принаймні чотири найбільш поширені концепції істини: когерентності, прагматична концепція, концепція конвенціалізму і концепція відповідності (кореспонденції).

1. Концепція логічної когерентності («когеренція» - зчеплення, зв'язок) фактично замінює поняття істинності поняттям правильності мислення.

Під когерентністю розуміється логічна узгодженість знання з самим собою, його внутрішня несуперечливість, бездоганність висловлювань, точність мови науки. Але концепція когерентності навіть не ставить проблеми «виходу до реальності», проблеми відповідності знання самій об'єктивній дійсності. Безумовно, система знань має бути логічно стрункою, але це повинно доповнювати розуміння об'єктивної істини, а не відміняти її.

2. Прагматична концепція істини (гр. слово «прагма» означає діло, дію) теж відмовляється від вирішення проблеми об'єктивності істини.

Пізнання розглядається представниками прагматизму як засіб пристосування до зовнішнього середовища з метою успішної діяльності. Істина для них - це те, що відповідає принципу корисності, ефективності людського досвіду.

Оскільки запити, потреби і уявлення про користь є досить різними, то й не може бути об'єктивної істини, є лише суб'єктивні уподобання людей.

3. Концепція конвенціалізму виходить з того, що поняття істини має умовний характер, істина може інтерпретуватися вченими по-різному. В основі наукових теорій лежать умовні і довільні домовленості й угоди (конвенції), прийняті на даний час у науковому співтоваристві.

4. Концепція відповідності (кореспонденції) має два варіанти. Одні філософи визнають можливість об'єктивної істини як такого знання, що відповідає об'єктивній реальності в її сутності. Інші філософи обмежуються уявленням про відносність істини, істина для них - таке знання, що відповідає всього лише чуттєвому досвіду або емпіричним фактам.

Який же критерій істини? Як можна відрізнити істинне знання від хибного, від помилки? Єдиного критерію, абсолютного і безперечного, як універсального ключа до істини, не існує. Але певні критерії все ж таки є. Розрізняють практичний, логічний і естетичний критерії істини.

Основним у даному випадку є критерій практики. Знання є істинним, якщо воно отримало підтвердження - прямо або опосередковано - на практиці. Якщо фізики відкрили певні закономірності і, виходячи з того знання, було зроблено літак, або - відкрили формулу гена і відтворили живий організм, - знання вважається перевіреним на істинність. З іншого боку, знання часто набагато випереджають можливості практики. Практична неперевіреність знання на даний момент ще не означає, що воно не є істинним. Тому критерій практики не є абсолютним.

Інший критерій - логічний: нове знання, принаймні, не повинно суперечити фундаментальним законам, що вже перевірені практикою, або основним положенням певної теорії. Хоча і тут ми маємо справу з досить відносним критерієм: народження нової теорії часто йшло врозріз із загальноприйнятим знанням.

Логічний критерій передбачає лише внутрішню несуперечливість теорії, це необхідна, але недостатня ознака істинного знання.

Одним із критеріїв істини в науці є естетичний критерій - краса ідеї, теорії, гіпотез (їх гармонія, досконалість форми, внутрішня співмірність) є запорукою їх істинності.

Результатом наукового пізнання є знання-інформація.

Інформація - сума фрагментарних даних про об'єкт пізнання.

Тому інформованість, обізнаність людини в чомусь ще не означає її справжньої освіченості. Освічена людина - та, яка володіє системним і універсальним знанням. Але ще Геракліт вважав, що «багатознання розуму не навчає» (знання багато чого у відриві від цілого). Або як про це з сумом писав один з англійських поетів: «Де наша мудрість, втрачена заради знання, де наші знання, втрачені заради інформації?».

Інформація - мертве знання, яке втратило будь-який зв'язок із мудрістю, з людським сенсом знання. Крім знання- інформації. є знання-мудрість. Мудрість вже не є результатом виключно пізнавальної діяльності. Мудрість - вміння застосувати знання в особистому житті, наповнити їх людським сенсом. Мудрість - у вмінні перетворити знання із засобу «досягнення і володіння» на засіб відповіді на питання: «Як жити?». Мудрість - це вміння жити згідно з цінностями істини, добра і краси, не руйнуючи їх єдності.

Істина - це не тільки відображення в наших знаннях об'єктивної сутності реальності (гносеологічний аспект істини). Істина в філософії розуміеться в більш глибокому значенні. Істина є відкритість, одкровення буття для людського серця і через нього. Не випадково в українській філософії з часів Г. Сковороди утвердилася традиція «філософії серця»: пізнання сутностібуття можливе тільки через «сердечне пізнання»: пізнання Бога, світу, людини можливе тільки через любов до Бога, до світу, до людини. Буття відкриває себе, висвітлює свою сутність і сенс через людське життя, через духовні зусилля людини бути людиною. Знайти істину означає бути істинним. Істина здобувається не тільки інтелектом, але й волею, всією повнотою людського духу. За словами одного з філософів, « істина не дається морально деградованій людині ».

Сутність істини - це мудрість життя, це вміння жити «по істині». Істина - це шлях і життя («Я є шлях, і істина, і життя», - було сказано Ісусом). Мудрість, життя «по істині», - це мужність жити в Бозі.

Дата добавления: 2014-01-04